Бувай, руда!

Posted on
  • Найважливіше: то була чудова осінь і я рада, що мені вдалось і парком прогулятись, і лісочком пройтись, і з приїхавшими до Львова товаришами у Шевченківському гаю побувати🙂
  • Познайомилась: мабуть із нових людей хіба що Василь.
  • Досягнення: моїм досягненням можна вважати своєрідне переусвідомлення керівних посад.
  • Шаленства: поїхати в осінній Франківськ, а повертатись вже із зимового. То було весело і шалено.
  • Важливо: ну для всіх важливо те, що я скоро розпишусь… Судячи з реакції, то для інших мабуть ще важливіше, ніж для мене.
  • Ностальгічно: ностальгії ні за чим у мене більше нема. Минулось. Нема що й згадати такого, щоб викликало “солодкий сум”.
  • Погано: розчаровуватись в людях. І таке буває.
  • Найбільше проблем: от лиш пару днів тому перехворіла вірусом…

Read the rest of this entry

Більше часу не буде

Posted on

Нещодавно моя маленька учениця (яка в принципі не така вже й маленька, але за роки ведення цього блогу за нею закріпилось саме це прізвисько) сказала мені: «я вже чекаю на той час коли виросту і буду ходити на роботу»; «а чому ж?» – запитала її я, а вона пояснила: «зараз я приходжу додому і ще мушу вчитись, а так відпрацював – приходиш додому і вже нічого не робиш», на що я відповіла, що чекає її розчарування.
Яка солодка омана! Здається я її ніколи не сповнювалась, бо поєднувала навчання з роботою, але тепер, коли не стало того навчання, то і часу не побільшало, навпаки, най йому грець, його весь час так мало!
Халепа в тому, що поки приходиш додому і робиш ненависні домашні завдання ти сподіваєшся, що десь-колись тобі пощастить і ти повертаючись додому з роботи зможеш просто завалитись на диван і відпочивати. А ні, починає тягнутись ланцюжок хатньої роботи, якій кінця-краю не видно і мабуть багатьом моменти коли можна було лишень вчити домашнє здаються втіхою. Read the rest of this entry

І на завершення про прекрасне

Posted on

Опис відпустки розтягнувся надовго і якщо хтось заходячи на мій блог вже втомився читати «все про ту ж подорож», то можете радіти – це останній пост їй присвячений.🙂
площа Сан МаркоРозповідати вже є не так багато, але задля логічно завершення циклу статтей все ж підведу підсумок.
Після Генуї ми подались у Венецію. Прямих потягів нема, тому довелось їхати з пересадкою у Мілані. З Мілану до Венеції найоптимальніший варіант добиратись потягом «стрілою» (так звані італійські потяги-стріли це швидкісні поїзди, бувають трьох кольорів, які і вказують на їхню швидкість, і відповідно, вартість). Ми їхали «найповільнішою» білою стрілою 2 год, вартість щось від 36 євро за особу, майте на увазі (шукати потяги можете на італійському trenitalia).
Казкове місто на мене не справило надмірного враження, бо я вже й не пригадую який то я раз була у Венеції, а от коханий мій там був вперше, тож значно цікавіше було спостерігати за його реакцією на це дивовижне місто. Read the rest of this entry

Мабуть земля і дійсно кругла…

Posted on

«Видимо, земля воистину кругла, раз ты приходишь туда, где нету ничего, помимо воспоминаний» – (Бродський).
Генуя площа Ді ФерраріКоли ми приїхали в Геную і я побачила місто, яке любила так багато років, то в моїй голові звучали саме ці слова. Тоді я ще не знала що це цитата Бродського і навіть не знала з якого вона вірша. На іронію долі, у цитованому вірші теж йдеться про місто з маяком.
Геную я відвідала вперше знову ж таки 6,5 років у рамках тієї ж екскурсії, яку згадувала раніше.
І поки марила повернутись у Cinque Terre, то і Генуєю марила. Однак, якщо туристичні місця краєвидів з плином років не зазнають значних змін (пейзажі практично не міняються), то з містами ситуація геть інша і от повернувшись у місто, яке я так любила, я зрозуміла що… всі ці роки мене тягнуло туди насамперед через спогади юності. Read the rest of this entry

Місця, що пам’ятають мою юність

Posted on

MonterossoТяжко серед виру роботи знаходити час, щоб писати про відпустку. Але ж хочеться🙂
Словом, завершила я на Пізі, звідки потягом зранку ми поїхали у Ла Спеція.
Що за містечко Ла Спеція ви навряд чи знаєте, воно відоме з двох причин: звідси відправляється багато круїзів і це містечко найкращий пункт, щоб відвідувати «5 земель».
Коли мене питають яке місце Італії я люблю найбільше, то я всім одразу відповідаю «Cinque terre» [чінкве терре] – і хоч вони не надто відомі українському туристу, то унікальні місця в області Лігурії, таких райських куточків на світі більше нема. Це 5 хуторів на скелях Лігурійського моря неймовірного пейзажу, від якого перехоплює подих… Read the rest of this entry

Гаррі Поттер і повернення в дитинство

Posted on

Я не буду оригінальною, бо я теж одна з тих, що чекали з нетерпінням виходу нової книги про пригоди Гаррі, і не звертаючи уваги на ціну, купляла її навіть не для колекції, а насамперед для зустрічі з другом.
Прочитати хорошу книгу – то наче знайти нового друга. Дуже часто герої книг стають «друзями», бо серед сторінок описуючих події чужого життя нерідко можна знайти більшої втіхи, ніж від оточуючих людей. Інколи здається, що вигадані персонажі здатні тебе розуміти…
Як і чимало інших моїх уявних друзів, Гаррі теж був такими моїм другом. То було перша велика книга, яку я прочитала. Я росла із виходом нових книг і чимало теплих спогадів із мого дитинства асоціюються саме з цими книжками. Я плакала читаючи про його втрати, бо власне в період перших семи книг і померли близькі мені люди і описані там слова втішання не пустослівні. Я виписувала цитати, що мене розрадили і окремі розділи перечитувала по кілька раз… Read the rest of this entry

Там де смачно і вежа похила

Posted on

Так от, продовжую. З Варшави ми летіли у Пізу. Це таке невеличке містечко відоме насамперед своєю похилою вежею і в якому, якщо чесно, окрім самої площі з вежею (piazza del Duomo) і набережної небагато є на що поглянути.
Чимало моїх знайомих дивувались навіщо летіти у Пізу, там же “нема що робити”. Насправді Піза у перелік міст до відвідування ввійшла насамперед тому, що там є аеропорт з рейсом із Варшави і окрім того, мене цікавили дещо інші місця Італії (про які напишу вже згодом), до яких найближчий аеропорт саме в Пізі.
На її відвідування ми виділили півдня після прильоту і цього було цілком достатньо.
Почалась Італія з їжі. Ще б пак, мене там не було понад рік, я ж встигла скучити! А мій наречений взагалі відвідував Італію вперше, тож я почувалась радісно від того що відкриваю йому цю країну і пояснюю кожну страву із меню. Read the rest of this entry

Варшава із зеленої точки зору

Posted on

сад на дахуДуже довгий період я не писала, бо у мене вже мабуть якась традиція у вересні йти у відпустку, а повернувшись я все оготовтувалась від роботи, тож лише зараз зводжу кінці з кінцями і опишу про мої нові мандри.
На початку року я відвідала Варшаву, однак деякі особливості польської столиці відкрити собі не змогла оскільки то був місяць лютий, я ще тоді у статті написала: «доведеться колись ще навідатись у Варшаву, сподіваюсь у теплішій порі і зможу полюбуватись цією дивовижею» – ці слова стосувались саду на даху бібліотеки.
Власне, мабуть із-за тих незвіданих красот у мене була підсвідома тяга повернутись у Польщу і довідкривати недобачене, а тим паче звідти летіти деінде у Європу простіше.
Отож,  3 вересня приїхала у Варшаву і чи не одразу після сніданку ми подались до бібліотеки – скажу вам так, воно таки цього вартує! Насамперед, поки ходиш цим садом не перестаєш задавати собі питання «як таке можливо», зазираєш крізь шибу і внизу бачиш книги, а поруч тебе кущі-дерева. Дійсно цей сад на даху родзинка, бо такого дива я ще не спостерігала і вже хоча б вже через нього Варшава варта відвідин. Read the rest of this entry

Чому мені байдуже до одруження

Posted on

Я вже згадувала колись на блозі, що закоренілих мрій вийти заміж у мене ніколи не було. Думка, що от не одружусь і ладно, подумаєш, я ж і не хочу цього мені була звична. Якось з часом слово заміжжя, а чи точніше його настирне бажання мені почало сприйматись з поведінкою деяких дівчаток, які хотіли цього насамперед тому, що «треба всім вийти», а вже потім в них було бажання мати сім’ю.
Так от чому я про все це говорю. Минулого тижня випадково наткнулась на цю статтю в інтернеті, якогось відомого психолога (жінки, можете прочитати, доволі цікаво). Прочитала і я, він в доволі прямолінійній формі не добираючи пом’якшень відповідає на інтерв’ю, зокрема про жіночу самотність, чому така ситуація зі шлюбами і т.п. Інколи мабуть і перебільшує, журналіст і сама подекуди каже, що з його слів чи не кожна друга жінка з психологічними відхиленнями, але корисне для себе там можна почерпнути.
Але знову я перескакую на інший аргумент. Що я для себе взяла звідти. Перш за все помітила я цю статтю, бо назва інтригуюча “здорова людина не хоче вийти заміж“. Я б і сама так колись висловилась. Але маленька поправочка: я захотіла. Проте захотіла не зовсім заміжжя. Пряма мова: Read the rest of this entry

Літо минуло… ну нарешті

Posted on

Сьогодні я мала б традиційно підводити підсумки минулої пори року, як то роблю сама для себе зазвичай. Але чомусь мені не хочеться робити це у звичному форматі, хотілось би радше виписати потік думок про події цього літа. Читати мій думковий балаган нелегко, бо логічної послідовності нема просто пишу те, що крутиться десь в голові.
Літо відзначилось особливою зайнятістю, бо ще в червні усі вихідні були розписані аж до серпня, саме так ловився кожен його момент. Так багато вихідних було, а про які згадати?…
Була Білорусь, було блукання біля Пікуя, був затишний Тернопіль, було два виїзди на дачу на шашлики, були поїздки до родини в село, були купівлі нового одягу, ох було так багато всього!
А також моє літо минуло у роботі в жаркому офісі, за винятком кількох невеликих поїздок… У родинних посиденьках, які були дуже душевними і від яких я дуже сповнююсь щирості. Минуло зі смаком шашлику – аж дуже часто вдавалось ласувати цією стравою з друзями… Минуло серед чималої кількості книг, які я прочитала і про які ніяк не доходять руки написати сюди у блог. Літо минуло зі смаком кави, без якої я не витримую (патологічний кавоман). Літо минуло у парках, куди я навідувалась після роботи, аби хоч трішки ковтнути міської прохолоди… Read the rest of this entry

Найкраща кава у Львові

Posted on

Дана публікація не являється рекламою жодного типу. Висловлює лише незалежну думку авторки та її особисті вподобання.
Кав’ярні перераховані у випадковому порядку.

Заголовок – то не просто оголошення, то ствердження, що найкраща саме тут🙂 З того часу як я опублікувала перелік моїх улюблених кав’ярень минуло 2 роки. А оскільки кафешки у Львові з’являються наче гриби після дощу, то і мій список поповнився. Чимало кави я зараз п’ю у форматі “coffee to go“, так, це звісно не те саме, що посидіти у затишній кав’ярні за чашечкою кави, проте це вельми зручний варіант для кавоманів, хто квапиться, або для тих, хто хоче і пройтись, і покавувати.
На численні прохання доповнюю мій перелік закладів, де особисто для мене найсмачніша кава у Львові.🙂
1) Coffee nice (Площа Митна 1, підземний перехід) – це не кав’ярня, а пункт, де забігаєте, берете coffee to go і біжете далі. Обожнюю їхню чудову каву та привітний персонал. Діє картка постійного покупця на штампики “за 6 кав – 7-ма в подарунок”, а оскільки я каву в них беру часто, то такі картки вже не раз обмінювала на чудо напій.  Безперечно раджу! Read the rest of this entry

Місто затишку

Posted on

IMG_7480Минулих вихідних я відвідала Тернопіль. Була вже там, та за неможливістю податись зараз у якісь дальші обласні центри, аби не бути на вихідні вдома вирішили чкурнути у Тернопіль.
Крокуючи Тернополем я відчувала неймовірний затишок – ну все таки хто б що казав, але не можна говорити про українців як про абсолютно типових людей. В кожному регіоні люди мають свої ментальні особливості, та і міста не лише сповнюються того духу, що люди в нього вселяють, а й люди набираються з міста якихось його особливостей.
А все це я веду до того, що Тернопіль, чудове місто західної України, мені близький по духу і я себе там почувала вельми комфортно, бо останнім часом відвідуючи різні обласні центри вже звично було, що у закладах на мої звертання українською відповідають російською, тут же приємно чути як на твою українську лунає така ж українська у відповідь. Read the rest of this entry

Роман без відчуття прогулянки

Posted on

Так вже склалось, що про всі книги із цієї серії ретророманів я писала, то ж не варто робити винятку і тепер.
«Різник із Городоцької» – це продовження вже відомої саги про пригоди адвоката Клима у Львові. Перш, ніж почала читати книгу, бачила море відгуків мовляв це найособливіша книга з усієї серії, що саме тут ми будемо шоковані розвитком подій і поглянемо на головного героя по-іншому.
Ну як вам сказати. Як завжди – динамічний сюжет, несподівана розв’язка, впродовж читання задаєшся питанням «а чи часом не він?», зустрічаються нові персонажі і відкриваються подробиці вже відомих героїв… все захопливо, але… на четвірочку.
Великий і жирний мінус цій книзі від мене – відсутність відчуття перебування у Львові. Read the rest of this entry

Пікуй: крізь чорниці до вершин!

Posted on

Традиція завжди одна і та ж: літо без жодної поїздки в Карпати – то літо проведене дарма.
А саме тому ми вирушили в гори минулих вихідних. Не знаю чому, але в мене була настирна ідея піднятись на вершину Пікуй. Тепер я розумію відомий вислів «Хто не бачив Пікуя, той не бачив нічого!» бо за день підйому що нас тільки не спіткало: багно, дощ, блукання чорницями… Але все по порядку.
Маршруту на гору не знала, але зібравши в інтернеті чимало інформації (окрема подяка блогеру Воробусу за його корисні статті про гори та гірські маршрути – то взагалі найкорисніші статті на його блозі) довідались як іти.
Щоправда добирались не рекомендованим маршрутом: автобусом Львів-Ужгород, до повороту на Біласовиця, а електричкою Львів-Мукачево до Воловця, а звідти авто до села. Так дещо дорожче, але на електричку можна купити он лайн квитки, а на автобус треба їхати на автовокзал.
Місцевий водій довіз нас до старту підйому (орієнтир рожевий магазин, де в принципі можна скупитись перед сходженням) і показав пряму дорогу догори, мовляв іти туди, або ж є пологіший підйом, якщо пройти через село. Read the rest of this entry

Італійська піца у Львові

Posted on

Дана публікація не являється рекламою жодного типу і має на меті розповісти виключно особисту думку авторки.

Ох і довго я готувалась до цієї статті! Збирала інформацію мабуть зо два роки, бо після років життя в Італії, повернувшись у рідне місто, я шукала смак тої піци, що доводилось їсти лише там. Ділюсь досвідом🙂
Cosa NostraУ 2000-х роках з більш-менш покращенням фінансової ситуації до нас хлинула іноземна кухня і людям відкрилась нагода спробувати «іноземні смаки» не покидаючи рідного міста. Однак… чи справді автентичні ті смаки, що ми пробуємо і чи відображають вони смак тієї країни, яку ми так уявляємо коли відвідуємо цей заклад?
На жаль ні. А італійська кухня така популярна, що в скількох країнах світу я була, вона всюди є – від фешенебельних ресторанів до вуличних забігайлівок і всі вони намагаються запропонувати вам свою Італію.
Львів не виняток. Тут теж піца на кожному кроці, але після львівсько-італійської піци, поживши в Італії я зрозуміла що то небо і земля.
Франчайзингові мережі ресторанів швидкого харчування ростуть наче гриби після дощу і не встигаєш отямитись як виникають усілякі Челентано, Чикаго, Делікати і т.д. і т.п., всіх і не злічити. Це комфортний і бюджетний варіант щоб поїсти, там смачно, однак це не італійська піца.
Зауважу: самій часто доводилось відвідувати такі мережі (серед усіх надаю перевагу Челентано), і я не критикую їх страви. Але це – український тип італійської кухні.
Який критерій справді італійської піци? Вона повинна складатись з італійських інгредієнтів. Ні, без думки, що «шинка – то майже то саме що прошутто крудо», бо це вже українські продукти. Мішанина продуктів «трохи імпортованих, трохи наших» теж не рахується.
Проте не все погано. Глобалізація нас дісталась не даремно, у Львові все таки можна з’їсти справжньої італійської піци і інформація, яку я збирала роками вам про це переповість. Поїхали! Read the rest of this entry

Джерело здорового егоїзму

Posted on

73343447На нічному вокзалі в Ковелі я дочитала книгу, яка буквально поглинала  мене багато вечорів поспіль.
Айн Ренд – «Джерело», ймовірно знайома багатьом, бо опублікована ще в 43-му. Оскільки я дуже захопилась читанням «Атланта», то моя знайома наполегливо порадила прочитати мені і «Джерело», мовляв сподобається – так і сталось.
Якщо ви вже читали «Атланта», то «Джерело» вам буде зрозуміле – тут присутній типовий стиль авторки: об’єктивізм, капіталізм, індивідуалізм та егоїзм. І хоч я читала і негативні відгуки про книгу на кшталт: «ну скільки можна, вона писала про одне і теж», цьому можна сказати: «повторение – мать учения», так, вона повторювалась у своїх тезах, однак як показує досвід і розвиток світу – була права. І я певна, що чим більше людей будуть читати книги Айн Ренд – тим більше осіб матимуть нагоду стати свідомими.
Ключові слова можна було б підібрати як книга про незламність духу, роботу, кар’єру, кохання, суспільство, підлість, дружбу, і навіть певною мірою про субсидії! Read the rest of this entry

Знайомство з країною крізь відкриття столиці

Posted on

Отож, продовження мого білоруського опусу: Прибувши ввечері на головний вокзал білоруської столиці ми спустились у метро і придбали проїзні квитки на кілька поїздок, як виявилось – даремно, оскільки купити жетонів дешевше, а при купівлі проїзного сплачується вартість пластикової картки (матиму як сувенір з Мінська).
Поселились у готелі «У фонтана» – серед пропозицій столиці це було найнормальніше, хоча в якісь європейській країні за ті самі гроші сервіс значно ліпший. Втім, як для ночівлі готель однозначно раджу, зокрема через його дуже зручне місце розташування. А от на їхню пропозицію «повечеряйте у нашому ресторані зі знижкою 25%» не купуйтесь – їсти можна, але не так вже смачно, можу сказати страви надто банальні, як на їхню вартість, та і обслуговування не найкраще.
А от біля готелю є великий торговий центр «Карона», там є дуже затишне і цілком європейське кафе Амстердам, де можна дуже смачно поїсти і де є особливе ситне меню сніданків.
Після сніданку були закупки білоруськими товарами. Взагалі, після візиту і білоруські супермаркети, я геть по-іншому стала їх сприймати. Який совок, про що ви говорите? Стільки імпортних товарів в нас ми ніколи не бачили. Я зависла у відділі чаїв, яких більше не знайти в Україні. Риба? Так багато і всякої різної! Ну і звісно – як без білоруської сгущонки🙂 Read the rest of this entry

Неповторний ліс, п’янкий кисень і зубрики

Posted on

На наступний день ми подались у Біловезьку пущу. Спочатку вагались чи варто туди їхати і практично витрачати весь день на візит туди, але наполегливі відгуки в інтернеті таки переконали, що варто, особливо людям, що живуть в містах.
Від Бреста це недалеко, автобус виїжджав у 8:30, в дорозі 1,5 години. Поки їхала спостерігала за білоруськими селами. До речі, за час перебування у Білорусії лише один раз в селі побачила «жигуль», більше жодної російської машини (і наших «ланосів» теж нема), натомість все інше – новенькі іномарки. Очікувала, що ситуація буде іншою.
Вирішили брати велоекскурсії, бо сенсу їхати у Пущу і сідати на автобус аби поїздити по ній – взагалі не бачу і не розумію людей, що це роблять. Майте на увазі – камер схову багажу нема.
Веломаршрути є різні: ми взяли «царську поляну» тривалістю 1,5 години, на практиці це виглядає так: ви залишаєте документ, оскільки берете на прокат велосипед і обираєте маршрут – різні тривалості, є по асфальтованій доріжці, є по лісовій, вам видають карту маршруту, сплачуєте, берете велосипед. На прокаті стоїть тітонька років 50-ти, яка показує на ровери – бери який хочеш, сам собі регулюй, підбирай. Read the rest of this entry

Віщі сни і місто, варте фортеці

Posted on

мільйон білоруськихрублівВихідними на день Конституції  я звісно що подалась у нові мандри.
Колись думала, що варто буде з’їздити у Білорусію, та не планувала конкретно, поки одного разу мій компаньйон)) не сказав «а мені сьогодні вночі снилось, що ми з тобою гуляємо по Мінську». Так і з’явився задум. Поки шукали чим то туди добратись, я згадала що якогось Ігор uabanker писав на цю тему. За що йому окрема подяка, адже саме завдяки описаному ним маршруту у нас з’явився задум поїхати і у Брест.
Внесли, щоправда коригування – описаний Ігорем маршрут дешевий, але не заощаджує часу. Ми його реалізували по своєму:
П’ятниця вечір, о 21:46 142-м потягом зі Львова у Ковель. Потяг робить якийсь круг через Волинську область, проте за цей час можна поспати. О 01:58 прибуває в Ковель. Звідти до Бресту можна дістатись прямим автобусом.
Тут мушу вам сказати, що о 2:30 ночі на станції ми помітили автобус у Брест, але про нього нам не було відомо з інтернету. Тож ми ще заздалегідь купили квитки на прямий автобус Ковель-Брест о 6:00 ранку – вокзал в принципі просторий, є де комфортно почекати.
Вже коли сіли в автобус ближче до кордону почались пригоди – водій вирішив підібрати нелегальних пасажирів – жіночок-контрабандисток, які везли товар на продаж у Білорусію. Через скандали і розборки на кордоні з цими панями ми простояли 2 години на білоруському кордоні. Через що ми приїхали у Брест зі запізненням (обурена я вже написала скаргу на водія). Read the rest of this entry

Всьому своя ціна

Posted on

Коли у минулій статті я сказала, що по-моєму все місто знає про концерт Океанів, то нітрохи не злукавила. Ну гаразд, нехай не все місто, проте така подія паралізує наш Львів з транспортної точки зору. От і мене тієї ночі спіткали пригоди у добиранні додому.
Пройшовшись від стадіону до автовокзалу, я викликала таксі (приблизна вартість звідти в мій район 70 грн), однак вільних машин не було, а спроба поїхати з «приватником» завершилась фразою «200 гривень».
Тут мене розперло від обурення. Орієнтовна вартість усіх таксі звідти 70 гривень. Окей, подвоюй вартість і прости 150 грн, але платити майже втричі дорожче, ніж то коштує насправді? Поцілуйте мої шкарпетки.
Насправді в даному контексті діє типова жлобська українська логіка «мав гроші піти на концерт, то мені тоже дорого плати»
Ця подія мені нагадала розповідь одного мого заможного товариша, який свого часу будучи проїздом в нашій столиці зупинився в готелі наприкінці Хрещатику, а ввечері пішов вечеряти в один із закладів на Майдані Незалежності. І от він виходить, а починається злива і вирішив запитати поруч припаркованого таксиста скільки буде коштувати проїхати цих 300 метрів в напрямку готелю, а той йому: «50 гривень», на запитання чому так дорого якщо там лише пару метрів, таксист відповів: «та ти вийшов зі закладу де найдешевше пиво коштує 50 гривень, а тут не хочеш за таксі стільки заплатити». Read the rest of this entry

Літо святкове й культурне

Posted on

Пройшло ось уже два тижні літа, а я все ніяк не можу оговтатись як швидко воно минає. Подій настільки багато, що писати дійсно ніколи…

Короткий підсумок:

  • Наприкінці травня відвідала в оперному Lords of the sounds – дуже сподобалось, один мінус: на відміну від їх типового репертуару музики з фільмів, на цей раз була музика з відеоігор. Я від цього далека, тому можу сказати так: гра була вражаючою, проте якби то були фільми, мене б вразило більше (бо я тільки знала одну гру – Супер маріо🙂 тож в майбутньому піду ще раз.
  • 13335637_10205030650406551_5684406514279705223_nЗ поїздок поки що був лише виїзд на природу на рибалку з палаткою. Це чудовий спосіб хоч якось відірватись від буденності, проте від останньої мандрівки минуло трішки більше місяця, а в мене вже починається «ломка», мабуть літо – пора загострення🙂 на щастя, наступна поїздка скоро, та і є ще подальші плани.
  • Встигла прокататись до Києва та назад на семінар, що проводили мої колеги. Точніше я їхала не на семінар, якого я практично і не чула, а як організатор семінару. Ця цікава подія стала для мене уроком, що вік живи – вік учись, бо навіть я з організації такого семінару змогла набратись нових навичок. Read the rest of this entry

Підсумок небувалої весни

Posted on

Добра, давня традиція підводити підсумки минулої пори року. І хоч не зовсім здається, що весна пройшла, бо і не зовсім вона була (а таки була чудернацькою), та все ж календар голосить, що вона минає. А відтак – я спробую підвести риску якою вона була.

  • Найважливіше: щомісяця був час для подорожей, для теплих затишних вечорів, для кулінарії смачнючих і складних рецептів, для прогулянок.
  • Познайомилась:Ярослав та Наталя, нова колега Світлана.
  • Досягнення: будете сміятись – але я навчилась надувати бульбашки із жуйки. На 23 році життя🙂 це досягнення!
  • Шаленства: займатись організацією того, що не думала організовувати.🙂
  • Важливо: заручини.
  • Ностальгічно: в травні мені написала задушевного листа колишня одногрупниця. Від її слів мене наповнила ностальгія за інститутом в Італії.

Read the rest of this entry

Як я почала вчасно виходити з роботи і що з цього вийшло

Posted on

Розділ 1 – як це було

Ще рік тому я була типовим трудоголіком – на роботі засиджувалась допізна, працювала у вільний час з дому, постійно була на зв’язку на пошті та по телефоні і одразу відписувала всім колегам на кожен запит, будь я в маршрутці, за вечерею, або на прогулянці.
Ні, у мене не було намірів в такий спосіб здобути чиюсь прихильність, я отримувала задоволення від роботи і мені щиро подобалось те, що я роблю, таким чином я відчувала себе важливою та потрібною.
Далі постійні засиджування на роботі призвели до того, що в разі зустрічі з друзями я постійно запізнювалась. Скажімо погоджувалась на зустріч о 19:00, з думкою, що затримаюсь в офісі лише на півгодини і дістанусь місця зустрічі. Але процес поглинав настільки, що затримувалась ще довше… як наслідок мала постійні запізнення і навіть образи з боку деяких людей.
Вийти з офісу о 21:00, а то й пізніше було в порядку речей. Понехтувати обідом теж доводилось. Часто траплялись кумедні випадки на кшталт:

20:42, сиджу на роботі, чую як зачиняються вхідні двері. Вибігаю і кричу до охоронника: “я ще тут працюю! Не закривайте!!”
Відкрив, зміряв мене суворим поглядом, розвернувся і сказав під ніс: “курча, звідко вас трудоголіків стільки набралось”.

Власне, мене такий порядок речей «не напрягав»,  а оскільки я була сама, то і не було когось близького кого б цей факт міг збентежити. Якщо хтось і цікавився, то і казала чисту правду «у мене багато роботи». Read the rest of this entry

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

LUND-IA-K

Genealogy and Genetics research of Лундяк/Люндяк, Lundiak/Łundiak/Lundziak ancestry

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Джеронімо у пошуках пригод

Маленький щоденник подорожуючого Джеронімо (разом з Жоном). Офіційний початок щоденної трансляції - дата вильоту.

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things