Місця пам’яті

Posted on

Є такі місцевості, я їх називаю «місця пам’яті». Бо маю дивну здатність – прив’язуватись до певного місця, ще навіть більше як до людей. Приходячи в туди всередині щось здригається, наче місцина мене розпізнає: «ось ти повернулась». Думки охоплюють: що відбувалось тут колись, що з тим місцем пов’язує, яка я була тоді і яка зараз… Насправді місця де ми знаходимось все бачать і про все мовчать. Бачать погляди, які люди ховають від інших, ловлять ті думки, яких подумки боїмось і відштовхуємо, бачать всіх і про всіх мовчать.
Є одне таке місце, що особливо значущим стало у житті. Познайомилась там з людиною, яка… мабуть найправильніше сказати «загартувала» життя, відносини, довіру, спілкування, душу.
Тамтешнє місце може і нічого не варте – та зустріч мала відбутись будь де. Не тому, що тоді в тій компанії хтось хотів йти в той заклад, а тому що так личило – треба було віддати належну присутність, от і навіддавались на свою голову.
Щодня проїжджаю там, біля того місця. Невільно повертаю голову аби погледіти ще раз. Чим раз тим менше стараюсь думати, що мене з тим місцем пов’язує, але таки думаю… І хоч тепер то для мене лиш просто хороший заклад з смачною кухнею та приємною обстановкою – все ж так і ні разу туди не заходила після того разу. Не боюсь, ні. Там точно нікого не застану і несподіваних зустрічей не буде. І стіни там на мене не будуть падати, і взагалі я буду такою ж клієнткою як і інші, та все одно туди не заходжу.
Чому? Нехай то місце буде останнім, що мене бачило такою добросердечною, якою я була тоді і нехай не бачить мене теперішню. Нехай то місце буде останнім, куди я ввійшла впевненою і вийшла загубленою у просторі.

– Я згадую той вечір… Ти тоді була такою…
– Я тепер не така.

Не варто згадувати якою я була тоді. Тепер та частина людини втрачена у просторі.
Щодня там проїжджаю. Поки що дивлюсь і думаю. А колись настане день коли в черговий раз проїжджаючи не погляну на будівлю, яка байдуже і неумисне увіковічнила частину мене.

загубленість у просторі
Не губіться у просторі. Зберігайте цілісність (душевну).

20.12.2012
Ольга Врублевська

One response »

  1. і добре, що не заходила. Атмосфера таких місць ніби захоплює тебе, навіює дуже живо усі відчуття, і вже виходиш звідти, ніби постарівши на рік, – якщо спогади таки ще досі болючі 😦

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: