Раптові спогади, дощ і не ніжні звертання

Posted on

Нахлинуло… А пам’ятаєш?

А пам’ятаєш, я тобі обіцяла,
Що подбаю про моє здоров’я,
Що ніяких прогулянок більше
Під дощем і без парасолі?

А пам’ятаєш: тони листів,
Де я була «Олінька-зіронька»?
Де були клапті душі
Електронними переписками зіткані?

А пам’ятаєш? Ми довго чекали,
Терпеливо і крізь місяці,
Щоб пошвидше настало те літо,
Яке б принесло нам радість від зустрічей?

А пам’ятаєш? – ми довіряли
Один-одному і від душі
Ділились проблеми й вдачами,
І розраджувались як могли.

А пам’ятаєш? – те літо настало
І пішло усе шкереберть…
Здається довіри не стало,
Ми зникли посеред людей.

А пам’ятаєш, як я до тебе зверталась?..
Як починались і закінчувались ті листи?
Ні. Не треба пам’ятати, байдуже.
Стерті контакти усі.

А пам’ятаєш, ти казав:
«здорового глузду тут не шукай»
І справді його не було…
А з його появою закінчилась ця історія.

А пам’ятаєш ту зустріч? –
То був найсумніший мій день народження,
Коли безвихідність ситуації
Замість нас прийняла рішення.

А я от раптово згадала – давні оті часи,
Усе як воно було і яким воно стало,
Все те, про що знали лиш ми.
Але я навіть рада, що це відбулось колись.

Я тебе слухала і не послухалась –
У моєму житті знову лиш я і дощі.
Я тобі довіряю і досі,
Але більше не вірю, прости.

Посвячується… є кому посвятити
29.12.2012.

Вищезгаданого літа:

– Такий сильний дощ…
– То так небо плаче…
– А чому небо плаче?

… Відповіді мені не було надано… 

 

лиш я і дощі

Буває, що спогади нахлюпують… Просто так. А може не просто так, а тому що зараз такий період січня, для спогадів… Так чи інакше, а до ранку вони минуть…
І я не зірочка, не Олінька. Вже якось не терплю коли мене звуть рибками, сонечками, квіточками чи ким там іще… І ніяка я не Олічка, не Олюся чи що там. Я Ольга, або Оля, для окремих людей Олька. Але без ніжностей у звертанні, нема потреби. Кілька місяців тому придумали асоціацію до мене, єдину яку тепер приймаю – «дівчина дощу».
Якась така публікація вийшла – не зовсім збагненна. Проте так буває, якщо нема ладу в голові, бо спогади сколихують чітко розташовані думки. Піду спати, спогади будуть витіснені снами.
У всякому випадку, я вам бажаю нехай ваші спогади будуть приязними, викликають щиру посмішку, так щоб їх було варто пам’ятати, а не проганяти якнайдалі від свідомості. Не шукайте ніжності в якихось інших звертаннях – ваше ім’я вже є ніжним від вас самих. І не беріть з мене прикладу – дбайте про своє здоров’я 🙂 не тому що хтось просить, а задля себе.

11.01.2013
Сьогодні трішки меланхолічна,
Ольга Врублевська.

Advertisements

4 responses »

  1. Душевно. Знайомо…

    Відповідь
  2. А мені здається що це найзбагненніша з категорії твоїх “незбагненних” публікацій.

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: