Monthly Archives: Лютий 2013

Легкі погляди, пагубна тонна ніжності і не про те.

Posted on

Інколи доводиться відчувати полегшення коли дивишся людині у вічі. Не просто людині, а людині з якою начебто десь-колись-якось пов’язували якісь та й почуття. Давно і не правда. Та ні, правда лиш тому що було, а коли яка різниця – просто було.
Але я не про те. Я про полегшення від погляду в очі. Від погляду в очі, які колись були найважливішим сяйвом світу. За які без лишньої лірики справді можна було віддати життя. За ті очі, по причині яких вплуталась в тенета неминучої брудної брехні і мерзотності. Чи не за очі. Що таке очі? То лише одна зі складових людини, за яку можна було і таки йшлось на відповідні жертви, обмеження, неправду і м’яко кажучи не цілком правильні вчинки. Read the rest of this entry

Advertisements

Напередодні початку-продовження

Posted on

Отож, до весни вже рукою подати, а зима вже не забариться, це якщо не в погоді, то принаймні за календарем.
Відтак, напередодні завершення цієї пори вирішила скласти для себе підсумки про те, якою видалась ця зима.
Найважливіше: зрозуміла, що щастя – це просто, воно насамперед залежить від нас самих.
• Познайомилась-подружилась: низка віртуальних знайомств з цікавими людьми , маленька чудо дівчинка Оленка , особисте знайомство з Назаром .
Досягнення: почала працювати репетитором, продовжую діяльність перекладача, завела власний блоґ. Read the rest of this entry

Головний вокзал Львова, вокзал життя і метушня, що їх наповнює.

Posted on

Вокзал - ЛьвівНещодавно, а якщо точніше в п’ятницю 22-го лютого видався вільний час між однією справою й іншою. Не було що робити і я миттєво вирішила піти випити кави на Головний вокзал у Львові, була саме неподалік, та і там кінцева зупинка маршрутки, яка їхала в напрямку моєї наступної справи.
Мені до вподоби спостерігати за вокзалом. Не коли сама обтяжена валізами і думками аби не проґавити своєї посадки, а коли приїжджаєш туди саме з ціллю поглянути на людей.
Можливо хтось мені скаже, що то якесь дивне хобі, погоджусь, але воно має своє пояснення. Вокзал – то життя, хоч би що там говорили. Що найперше видається мені ввічі коли я на вокзалі? Метушня. Суцільна метушня, усіх і кожного. А в житті хіба не так, скажете? Read the rest of this entry

Стан польоту

Posted on

Боротись!

Злетівши.

Read the rest of this entry

Прагнення до прекрасного, незмінні людські риси і досконала гра. Відгуки про «Амадея»

Posted on

АмадейПохід в театр був запланований несподівано і я б сказала навіть раптово. На цю подію справді закортіло піти, бо постанова за своїм змістом мене вельми приваблювала. Та ще й вистава присвячувалась до святкувань 50-тиріччя творчої діяльності народного артиста України – Богдана Козака.
Відтак, вчора у НАУД театрі імені Марії Заньковецької відбулась прем’єра вистави “Амадей”.
Read the rest of this entry

Мужність і дії дівчаток в контексті жіночої логіки

Posted on

Сьогодні субота…субота-субота-субота, то ж би мав бути вихідний! Нічого й в помині – цілий тиждень напружений терміновими перекладами, офіційними документами та іншими службовими речами.
Серед усієї цієї біготні ледь згадала, що сьогодні – день захисника Вітчизни, що в народі зробили святом чоловіків, так начебто усі вони служили.
Отож, шановні чоловіки-читачі мого блогу, пробачайте, але вітати вас не буду. Не тому, що це свято радянської пропаганди чи чогось там ще, а просто тому, що на мій погляд це ще одне свято комерційної пропаганди. Read the rest of this entry

Випадкові зустрічі в місті, особливі-не близькі люди і загубленість серед натовпу.

Posted on

крізь юрбуІнколи мені дивно – чому так? В цьому місті, де в кінцевому результаті всі між собою знайомі і постійно перетинаються один з одним, надто важко зустріти когось, кого б дуже хотілось побачити. Якусь людину, випадковій зустрічі з якою воістину можна було б зрадіти. Просто так – серед натовпу, в магазині, на зупинці, чи коли передаєш свій квиток на компостер. Просто зустріти аби придивляючись перепитати «то справді ти?», зрадіти несподіваній зустрічі, обійнятись зі словами «скільки літ-скільки зим», перерватись на хвильку аби спитати що у кого в житті, а той навіть піти на каву, щоб розговоритись. Read the rest of this entry

Збагачення інтернет ресурсів та одна сентиментальна українська поезія.

Posted on

Подейкують, що в інтернеті можна знайти все, якщо правильно шукати. Не знаю наскільки це правда, але свого часу зіткнулась з потребою знайти в мережі вірш Панаса Мирного «Прийди» (один з моїх найулюбленіших з його творчості, до речі). Здавалося б – автор відомий, входить в шкільну програму, твори читають, вчать, аналізують на різних рівнях… а вірша цього так і не знайшла, може погано шукала, а може дійсно нема.
Гадаю не варто розповідати про важливість інтернет ресурсів і того, які змоги вони нам дають якщо їх правильно використовувати – маю на увазі не вбивання часу в соц.мережах чи «навчання» за допомогою «ctrl+c – ctrl+v», а саме використання ресурсів задля розвитку, збагачення та вдосконалення власної особистості. Read the rest of this entry

Фундамент для щастя – чуже нещастя чи власна щирість?

Posted on

Колись давно я почула наступну цитату (переписую мовою оригіналу):

«Мир так устроен, что счастье одних возможно только при несчастье других… У каждого правда потом остаётся вопрос: почему не счастен именно он?» (х/ф)

Тоді було приємно усвідомлювати, що не одна притримуюсь такої думки. Чи радше притримувалась.
Поясню мої колишні переконання: цілком не сприймала твердження на зразок: “на чужому нещасті свого щастя не побудуєш“. Бо в моєму випадку якраз так і сталось. Read the rest of this entry

В очікуванні…

Posted on

Скажу вам чесно: весна – моя найнеулюбленіша пора року. А місяць березень я взагалі ненавиджу. І озираючись на все моє життя я можу з впевненістю сказати, що весни ніколи не чекала.
Однак цього року все йде якимось іншим чином і вперше в житті на весну я таки чекаю. Можливо тому, що цієї пори року у рідному Львові не зустрічала вже шість років. В далекій стороні запах улюбленого бузку, що росте на моїй вулиці мені лише згадувався, а цієї весни будуть знову нові враження – бо повернувшись все по-новому, як наново на світ народжена. Read the rest of this entry

Розповідь про гірську провінцію – «Психи», депресії і влада-безтолоч

Posted on


Сьогодні розповім вам про ті місця (чи радше деякі їх особливості), де я прожила шість років – гори Альпи, а якщо конкретніше Доломіті в Італії, неподалік від кордону з Австрією.

Отож, на півночі Італії, в мальовничих Альпах – Доломіті розкинулась велика за територією, але маленька за населенням провінція – Беллунезе. Провінція розташована не у підніжжі гір, а безпосередньо в горах, де люди облаштували цивілізацію попри не надто благі природні і кліматичні умови (ґрунт надзвичайно низької родючості і велика щорічна кількість опадів).

Живе провінція здебільшого туризмом – влітку і взимку (коли найсприятливіший клімат) з’їжджаються туристи з усього світу аби поглянути на живописні Доломіті. Але поступово корінне населення провінції тікає до міст в пошуках роботи, тому в окремих селах весною чи восени пройшовши можна й не зустріти абсолютно нікого – суцільна пустка з усіма закритими домами. Read the rest of this entry

Про людей які брешуть і їхні очі.

Posted on

Я знаю людей, які брешуть. Які брешуть коли прокидаються, засинають і впродовж усього дня. Я знаю людей, які брешуть вдома і на роботі. Я знаю людей, які брешуть самим близьким і найдорожчим, а також абсолютно чужим, може тому, що для них брехня увійшла в звичку.
Я знаю людей які звикли брехати про кожну подію свого життя і знаю людей, які брешуть аби прикрити події свого життя – будь то секс з чужою дружиною чи таємна праця на конкурента роботодавця. Read the rest of this entry

Усім, хто коли-небудь мене образив чи зробив боляче присвячую

Posted on

Ніколи не думала, що коли не-будь буду писати/висловлювати те, що хочу сьогодні сказати… Ніколи не думала, що сягну до стану в якому можна буде сказати те, що я зараз впевнено наміряна сказати…
Як і зазначено дана публікація присвячується усім тим, хто колись мене образив чи завдав болю. Отож,

Read the rest of this entry

Вразливі пісні, політ чайки і моя неправильність.

Posted on

Сьогодні знову говорячи про творчість інших. Я не є прихильницею творчості російської співачки Земфіри, однак окремі її пісні потрапляють у мій плейлист. Вчора в соціальній мережі ще один блоґер Олександр додав її альбом «Жить в твоей голове». Заклик який супроводжував публікацію спонукав до прослуховування:

Прем’єра нового альбому Земфіри «Жить в твоей голове!»Чайка
Жити в твоїй голові.
Невиправдано.
Відчайдушно.

Вбити тебе неусвідомлено. Нечайно.

Read the rest of this entry

Спогад про досвід практики, організований колектив і календарі для серця.

Posted on

То була така сама ніч як і сьогодні рівно два роки тому. Тієї ночі я не могла заснути причиною у хвилювання: зранку я мала приступити до практики в серйозному офісі, який веде бухгалтерію багатьох підприємств району. В той офіс назначили саме мене, що було неабияким визнанням – інші одногрупники отримали призначення в державні структури, де з студентами ніхто не панькається і в найкращому випадку їм кажуть прибирати (так-так, закордоном таке ж практикують, чи вже собі казку уявили, що там все «не так»?) Так от, те що направили мене туди звісно неабияк лестило, однак і несло за собою значну відповідальність і усвідомлене розуміння, що працювати доведеться наполегливо. Read the rest of this entry

Шибки автобуса, плавання і добрі слова.

Posted on

Насамперед зазначу причину відсутності публікації вчора – схоже на те, що мій інтернет провайдер вирішив надати мені певний коротко-тривалий відпочинок від своїх послуг, тобто проводились якісь ремонтні роботи з метою усунення неполадок і я не мала технічного доступу до мережі. Але попри це, дякую усім хто таки заходив на блоґ учора, мабуть сподіваючись на нові дописи.
Вчора, їдучи в маршруті на якому їздять великі автобуси іноземного виробництва в мене закралась наївна і дитяча думка: Read the rest of this entry

Життєво-філософські цитати. Остання порція.

Posted on

Отож, опублікувавши вже першу і другу частини моєї колекції цитат колишнього викладача, що наштовхують на роздуми, публікую цю останню частину.

1. 15/05/2010 – Інколи ви зустрічатимете виняткових осіб, одним з таких є я. Не тому що, я винятковий, а тому що я – виняток.
2. 21/05/2010 – Найкращі кохання – це ті, що закінчились. Найкращі роки – це ті, що протратились.
3. 22/05/2010 – Граючи свою роль – ти вчишся.
4. 22/05/2010 – Знати як бути без знань – важко, але мати знання і не знати як бути – це ще важче. Read the rest of this entry

Ліричні пісні, сніг, і втрати, що не підлягають поверненню.

Posted on

Я не є прихильницею творчості ні Філіпа Кіркорова, ні Ірини Білик, а тим паче не вірю у вічне кохання.
Але за цю пісню їм вдячна. Тому що, я помічаю (хоча може мені то лиш здається), наскільки вона наповнена душевності. Тому що, колись ця пісня мені була не цілком, але трішки близькою. . Тому що, мелодія мені приємна. Тому що, сьогодні ввечері сніжило дрібненьким снігом, який не зважаючи на свою дріб’язковість таки зумів замести сліди і стежки.

Read the rest of this entry

Подарунки собі, трамваї і нестримні посмішки

Posted on

Площа Ринок з трамваюСьогодні почну зі слів, які на днях в соціальній мережі моя подруга поставила у статус:

Минуле є — хоча й без вороття…
Зате майбутнє — як високе небо!
Люблю життя за те, що це — життя,
І іншого мені ніяк не треба!

З такими чудовими словами важко не погодитись. І добре, коли люди це усвідомлюють. Після тижня, що був ну ду-у-у-уже насиченим роботою (яка ще й не закінчилась, а триватиме і на вихідних) такі слова любо підносять настрій. Read the rest of this entry

Свобода, вітер і знову про щастя

Posted on

На днях по радіо почула пісню Олега Газманова «Свежий ветер». Певною мірою вона припала мені до душі, бо відчуваю щось схоже.

щастя і свободаЯ їду по місту, вдивляюсь у вікно і розумію, що мені – добре. Я так довго несла покуту, наче відбувала її ще наперед перед тим як схибити, а тепер нарешті я знаю, що в мене в житті не те що біла смуга, а кольорова дорога! Саме кольорова, бо попередній період життя не можу описати чорним, але сірим. Саме сірим, який затьмарював барви усіх інших кольорів. А тепер я їх бачу, я ними живу! Read the rest of this entry

Свято, любов сьогоденного ладу та щасливі китайці.

Posted on

Ну от – черговий щорічний марафон показух до дня Валентина. Вже звідусіль нахлюпує реклама, тому сьогодні хочу висловитись саме про це «свято» і моє особисте ставлення до нього.
Отож, день всіх закоханих… Чудесно, звісно що, що в нашому суспільстві сповненому метушні знаходиться час для того аби приділити час найважливішому – закоханим, подарувавши їм подарунка, признатись в коханні, розповісти про свої почуття…
Ой, стоп-стоп! У попередньому реченні нічого не помітили? Як же так: приділити час, подарувати подарунка, розповісти про любов… А даруйте мою незбагненність: для цього – що? Окремий день року потрібен? А я ж то – наївна! Думала, що кохання – то на постійній основі, а не раз в рік! І проявляється щоденно, а десь-колись. І що дурнуваті цяцьки закоханим непотрібні, а взаєморозуміння, повага і любов. Read the rest of this entry

Продовження колекції життєво-філософських цитат

Posted on

Сьогодні опублікую продовження цитат вже згаданого викладача
1. 15/01/10 – нема нічого сильнішого за нас;
2. 30/01/10 – якщо ти подумав, і кажеш, що я помиляюсь – я виконав мій професійний обов’язок – тому що, ти подумав;
3. 13/02/10 – Я надаю перевагу ненависті, аніж байдужості; Read the rest of this entry

Стереотипи про дні тижня, робота і небо прекрасних кольорів.

Posted on

04/02/13DSC09735

Мені набридли стереотипи. Що понеділок обов’язково має бути важким, що обов’язково треба бути в поганому настрої, що обов’язково сильно втомишся, що все навколо остогиділо.
Мені набридли стереотипи, що для того аби бути веселим і в хорошому настрої обов’язково треба чекати п’ятниці, що життю радієш лише  наприкінці робочого тижня.
Люди, а ви своїм життям здатні жити? Чому хтось має вам казати, в який день вам буде добре, а в який погано?
Якщо ви будете іти зранку на роботу похмурі, злобні і з огидою до праці – тут годі і чекати, що день мине вдало!
Чому всі мусять сприймати роботу як щось особливо жахливе? Не можна постаратись віддати кращу частину себе якомусь процесу, поспілкуватись з колегами чи що там в кого? Не можна попросту посміхнутись з початком нового дня? Гадаю, що це не так важко… Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою