Гидотність омертвілої душі, довіра і розчарування.

Posted on

Вразливим краще не читати.

Інколи мені гидко. Настільки сильно, що стан мерзенності розриває на шматки і сповнює словесна блювота – слова переповнюють, хоча назовні мало що виходить.
Здебільшого причиною цього є довіра, яка була похоронена давно. Давні розчарування в людях ніколи просто так не зникають.
Тобі більше не болить, тебе більше не мучить, тобі байдуже, але тобі досі гидко. Бо розчарування лишається повсякчас. Бо стан бридоти не минає по тій простій причині, що колись на труп твоєї душі, яка була вбита довірою, злетілись ворони і виклювали всі потрохи, розтягнули їх навсібіч.
Люди – такі ворони: вони так уміло клюють доздихуюче тіло, вони так уміло порпаються у самому болючому, вони так уміло розтягують шматки чужої душі на поживу своїй власній.
І якщо мене хтось коли запитає якої найбільшої помилки за все моє існування я припустилась, то однозначно я можу сказати – довіри. Довіри людям, які нічого не варті, нічогісінько.
І давайте обійдемось без філософій, що ніхто не приходить в цей світ аби виправдовувати чиїсь наміри чи сподівання, я ніколи ні на кого жодних намірів не мала. Але й ножів у спину я не встромляла, бо мала завжди гідність, і одним з її проявів була здатність попри все поглянути в очі, в той час як мої благі наміри умисно направили проти мене самої за моєю спиною. В той час як керуючись підлими цілями, використовували сокровенну довіру в намаганнях скористати з того, з чого б не належало користати згідно кожного закону цієї планети.
Та мене не вбили. Та я жива, навіть якщо навряд чи матиму ще колись такі благі умисли по-відношенню до когось. І мені б кортіло перерахувати кілька електронних адрес і вручити їх тим, хто тепер звинувачує мене в жорстокості, цинізмі чи черствості – хай би надіслали листа подяки конкретним винуватцям, аніж проповідувати мені що не так, а що так.
Але в тім, я розумію, що й звинувачувати нікого не хочу, тому і нічийого імені не назву. Бо я завжди мала гідність і одним з її прояву буде те, що сама винна, бо на відміну від когось хоча б власну провину вмію визнавати, а не звалювати все на інших.
Спочатку душу віддаєте на поживу воронів, потім вдаєте, що ніколи такої людини не існувало.
YwUjPglvsW8Вбивство – штука тонка, фізично людина ж то може жити, але в душі помирати кілька раз впродовж життя. Тому і за ці вбивства доведеться понести відповідальність.
Ворони душу поклювали і розлетілись. Понівечена душа ще полежала в смердючій багнюці, де при нагоді обов’язково підмішували гидоти, ненависті, злоби. А потім й вмерла, бідолашна, серед того баговиння, від того що хотіла дати шанс тим, хто не вартий нічого. Від того, що мала необачність довіритись вбивці.
Символічно, заплутано, давно і неправда.
От тільки нахлюпує деколи – словесна блювота сповнює горлянку і виривається назовні німим криком, тим паче, якщо хтось вдає, що тебе ніколи не існувало.
Розчарування в людях воно таке – хто одного разу відчув більше його не позбудеться.
Поглянь: все саме так, як і хотілось – мене наче й ніколи не існувало…

05.03.2013

Існуюча попри розчарування,
Ольга Врублевська.

P.S. Читачі, вибачайте за таку мало позитивну публікацію. Блог щирості, а відтак, це треба було висловити. Вам бажаю лиш позитиву, тим паче, що в перші весняні дні сонечко так ясно сіяє! Також вчора (понеділок, 04.03.13) небо було прекрасне, милувалась ним і мене вельми втішило, що вчора хтось потрапив на блог за пошуковим запитом «яке прекрасне небо», а ще один запит, що навів на блог мені теж припав до душі – «Колись маленькою була – дівчатко яснооке». Дякую, усім, хто мене читає і підтримує. Не ображайтесь за негатив – я трішки подумаю, а згодом усміхаюсь, усміхніться і ви!  🙂

Advertisements

15 responses »

  1. Стосовно подібних речей, я отримала дві поради: перестати себе звинувачувати, бо отакі душевні муки є проявом самоколупання “як же я могла бути такою довірливою/м”якою і т.д.”, і пробачити усіх тих людей (хоча ми і впевнюємо себе, що давно їх вибачили, але на підсвідомому рівні залишається відчуття несправедливості). На жаль, досягти такого дзену дууууже складно)

    Відповідь
    • Що складно, то складно. Мені часом здається, що я пробачати не вмію. Відпустити ніби відпустила, але пам’ятати пам’ятаю.

      Відповідь
      • Ну, мені пробачити навіть легше, ніж перестати звинувачувати себе у дурості та наївності, витраті “кращих років” і тд. Таке самознущання до сказу доводить інколи)

      • Я таке уже переросла, сподіваюсь, і ти переростеш. Завжди себе заспокоюю тим, що раз я зробила таку дурість – значить я мусила її зробити задля того, щоб набити гулю і більше такого не робити.

      • zarazko, певною мірою Вас розумію, я й пробачила і чесно зла не тримаю, але пам’ятаю. Бо є речі які просто-напросто не забуваються, бо залишають надто пам’ятні шрами (зазначила вже в коментарі нижче).
        А от щодо ґуль, то і тут погоджусь – з часом справді приходить розуміння, що зроблені помилки і колишній біль були потрібними – бо вони роблять з нас тих, ким ми є зараз.

      • talahasi78, Даючи відповідь на Ваші відгуки можу сказати, що стан звинувачення себе цілком мені знайомий. Причина в те, що подекуди легше взяти вину на себе, аніж найти виправдовування ганебній поведінці інших.
        Та і беручи на себе вину не почуваєшся жертвою…
        Словом, мені так легше, хоч мабуть це й невірно.

      • Звинувачення себе буває двох типів: таке, як ви сказали, з метою закрити очі на усяку гидоту, та ще одне, яке схоже на засудження власної дурості. Тобто у такому випадку я звинувачую себе за те, що була терплячою і дозволяла на собі їздити.

      • В принципі, друге мені теж знайоме. Хоча навіть не у формі звинувачень себе, а радше у жалю: “то треба ж було так!”. Жаль, але нічого більше…

      • Скільки людей – стільки й думок) Варто сподіватися, що рано чи пізно кожен з нас зуміє повністю подолати минуле і не псувати своє просте щастя зайвими ускладненнями.

  2. Ольго, Ви відпустіть ті спогади. Головне, що Ви живі, здорові і у Вас все попереду. Ви впевнено йдете по життю, самі добиваєтеся своїх цілей, а при таких якостях Ви будете бачити хто чого вартий і довіра буде лише до тих, хто дійсно цього заслуговує.

    Відповідь
    • Дякую Вам на доброму слові, чесно! Бо Ви безперечно праві. Та я не можу сказати що тримаю щось, бо таки відпустила, але є речі які не забуваються, принаймні через шрами, які вони залишають…

      Відповідь
      • А забувати і не треба, можливо цей Ваш досвід може стати колись у пригоді, коли вже розплата за помилку буде значно дорожчою. Можливо цей шрам застереже Вас від подальших помилок. Але не мучайте себе спогадами.
        Є люди, які припустившись помилок в такі ситуації попадають, що волося дибом встає, буває таке, що усвідомлюючи наслідки своєї помилки нерви не витримують і починаєш сходити з розуму, рвати на собі волосся, метатися зі сторони в сторону, кататися по підлозі, бити від злості кулаками по тій же підлозі, викурювати за годину пачку дзигарок, а усвідомлення того, що назад вже час не повернеш, і нічого не зміниш ще більше зводить тебе з розуму. І ти би все віддав, щоб повернути час назад щоб не було тієї клятої помилки, але нічого вже не вдієш. І з власної провини ця помилка, чи не з власної вже ролі не відіграє, бо знаєш, що більше вже такого б ніколи не робив, або на щось не повівся, та піздно. А ще знаєш, що життя вже буде далеко не тим, на яке ти розраховував(це все я не з власного життєвого досвіду описую, але я знаю таких людей). І я не те, щоб хотів сказати, що бувають випадки значно гірші, бо це і так всі знають. Я хотів сказати, що цілком можливо, що та помилка, яка була у Вас застереже Вас від значно гірших помилок, які можуть трапитись з кожним. І усвідомлення цього, можливо, Вам якось компенсує цей стан, про який Ви описували.

      • Дякую Вам! Мене моя колишня помилка, на правду кажучи, вже застерігає від нових можливих помилок, а отже як Ви правильно і вказали – компенсує мій колишній пригнічений стан.

  3. Знаєш, Ольго, є якась така та таємна річ, яка повністю вимиває з пам’яті навіть спогади.
    Були у мене непоодинокі випадки, які я завжди пам’ятала, які роз’їдали душу, вперто не забувалися, і в кожній новій людині я бачила цю потенційну загрозу.
    Чудово розумію цей стан про розкльовану душу, про ворон, і, особливо, про гидоту. Та в якийсь період життя наступає таке світле переродження, ніби все те огидне болото хтось знищив, забрав, ніби ти ніколи в ньому і не була, а сама взяла його і придумала.
    Бувало, що хтось зі знайомих, чи якісь пов’язані події, нагадували про все те жахливе, і я з радістю ловила себе на думці, що я навіть не пам’ятаю в деталях, про що йшлося! Пам’ятаю факт, пам’ятаю, що була задіта за живе, що страждала, але пам’яті про те відчуття немає.
    Було, та й загуло. Як би просто і банально це не звучало. Час та інші хороші люди лікують все 🙂

    Відповідь
    • Так багато часу минуло з написання цієї публікації, стільки всього змінилось…
      Чи відчула я те світле переродження?
      Так, відчула.
      Але я не забула те, що було. Згадка того болю навіть чимось корисна – пам’ятати, що щось гірше в житті вже пережив, а отже й інше стерпиш…

      Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: