Чи виправдали українці надії генія?

Posted on

ШевченкоГенії не помирають. Вони довічно житимуть в народних традиціях. Тарас Шевченко – перлина духовної скарбниці української мови. І я це кажу не тому, що так прийнято вважати, а тому що в моїй душі його творчість займає поважне місце.
Особливо це зрозуміла відчувши гіркоту емігрантського життя. Вечором собі часто нашіптувала його : «сонце заходить гори чорніють…», бо так само подумки линула в Україну, а чого лиш варті слова: «Ой зоре! Зоре! — і сльози кануть.» Небо одне, небо поєднує з дальнім домом… але коли ти далеко від рідної землі дивлячись в небо сльози кам’яніють.
Тому неодноразово читаючи його вірші відчувала біль, якого вони сповнені. То була людина котра воістину любила свою країну…
Ну що ж, додам вірш, який попередньо процитувала:

Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся… і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.

А також додам вірш який свого часу написав мій покійний стрийко:

ОСТАННЯ МИТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Смерть зітхає – нема рятунку …
Що було , проминуло, пройшло.
Залишається в спадок думка,
Кане в лету неправда і зло.

Смерть підступно лукава, ласа
Пеленою вкрила чоло.
Погасло життя Тараса,
Та лишилося слово його!

Прогриміли, немов гармати,
Сорок сім невгамовних літ…
Розбивають народи ґрати,
Несучи на устах «Заповіт»!

Врублевський Володимир Дмитрович.

Одна лиш прикрість – вірш збрехав. Чи ми виправдали надії до яких закликав нас Шевченко? Наш народ жодних ґрат не розбив і жодного ярма не подолав. Так, ми здобули незалежність, а та хіба ми не занапащені? І не треба винити Росію, Європу, Америку чи якихось посадовців. Перш за все звинуватьте себе. І почніть зі себе, якщо бажаєте змінити щось в цій країні на краще.
09.03.2013

Не забуваю пом’янути, стараюсь оправдатись,
Ольга Врублевська.

Advertisements

2 responses »

  1. Цілком згідна: немає сенсу нам кудись прагнути, чи то до Росії, чи то до Європи, але доки ми у власній державі не розберемось, не наведемо порядки, не прийдемо до якогось спільного знаменника – то куди рипатись? 🙂

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: