Monthly Archives: Квітень 2013

ВІДПУЩЕННЯ

Posted on

Тепер, коли я працюю я розумію значення слова «відпустка». І тепер мені її захотілось. Не канікул, не вихідних, не свят, а відпустки. Відпущення. Закортіло аби мене відпустили. Усі і кожен. І в мене в житті все гаразд, я в принципі повна сил, мені ніхто і ніщо не набридли, але я відчуваю, що перепочити мені не завадить.
Ще одним поштовхом до думок про відпустку стала ця стаття панни talahasi78, а зокрема коментарі до неї авторки та ще однієї панни-блогерші – Олександри. Щоправда, поступити так, як там як обговорювали дівчата: «все кидати і їхати» я, як виявилось, так і не змогла.
Але натомість все склалось інакше. Довго зважувала, обраховувала, думала чи вдасться, вагалась навіть, але потім прийняла остаточне рішення.
Отож, оголошую офіційно – з 1-го по 10-те травня я буду відсутня для всіх. Read the rest of this entry

Події річної давності, період просвітництва і найважливіше мною написане.

Posted on

Кожен, хто пише вірші, знає, що вкладає туди частку своєї душі. Тому майже неможливо визначити переваги одного вірша над іншим, всі вони особливі.
Але якщо мене колись хтось спитається про найважливіший вірш у моєму житті, я безперечно назву цей. І події, що спонукали до його написання відбулись саме в цей період рік тому.
То був дуже складний період, стресові ситуації одна за одною – тиск з боку людей аби я залишалась «там», тиск з боку викладачів про державні екзамени, постійне втручання когось в моє життя, постійні набридливі запитання і т.д.
Часу на сон майже не лишалось, здається навіть вночі не спала, а мозок думав.
Ще й я тоді перебувала котрий місяць поспіль в стані ізоляції від усіх, в наслідок розриву стосунків.
Рідна вулиця...І ось десь в квітні-травні мені щоночі почав снитись один і той же сон –
передсвітанковий час (як то кажуть “ні світ, ні зоря”), я йду вулицею, де знаходиться мій дім. О такій годині вулиця пуста, я йду самотньо в мій під’їзд, піднімаюсь на поверх, заходжу в мою квартиру – там нікого нема.
Йду на кухню, заварюю собі чаю і просто мовчки п’ю дивлячись у вікно. Далі, коли жевріють перші промені світанку я хутко відставляю чай, і виходжу з дому – на тому сон переривався. Read the rest of this entry

Нафіга іти на пари?

Posted on

Ви колись задавались цим питанням? Ви колись вважали, що марнуєте там свій дорогоцінний час?
Байдуже, чи ви вже закінчили навчання, чи продовжуєте його, чи лишень плануєте. Якщо коли-небудь ви задавались цим питанням вам сюди.
Особисто я цим питанням ніколи не задавалась.
А все тому, що я міркую саме так, як написано в книзіNafiga іти на пари, якщо можна піти на пиво, про яку сьогодні йде мова.
Прочитала її минулого тижня. Вона коротесенька, але надзвичайно важлива. Для будь-якої вікової категорії. Read the rest of this entry

Важкий телефонний дзвінок, власна відвага і біль крізь прощення.

Posted on

Сьогодні я це зробила. Я набралась сміливості, яку виношувала у собі місяцями і зателефонувала людині, якій зарікалась більше ніколи в житті не телефонувати.
Я мусила це зробити. З однієї сторони аби виконати одне прохання, з іншого боку, ще важливіше – я хотіла довести сама собі, що не тримаю ні на нікого зла.
Можна було зателефонувати вже давно, але я не хотіла це робити без приводу. А тут привід був. День народження.
Подумки приготувала якийсь текст. В останні хвилі зрозуміла, що мені говорити буде важко. Але я сказала собі, що наберу той клятий номер, значить наберу.
Дивилась на телефон. Найвідважніший поступок таки нажати клавішу набору і дочекатись гудків, а далі відступати нікуди. Read the rest of this entry

Одруження, показуха та враження ненормальної

Posted on

Оу, ну так! Безперечно сьогодні мова йде про «найкращий» день життя, який без сумніву запам’ятається (тільки мені здається, що більше з добровільно пережитих тортур, а не з подій). Деталізую.

Почула розмову двох одногрупниць:

– та, вона вже заміж виходить! Буде от ходити плаття вибирати, міряти…
– класно їй!
– ага… я сказала, що з нею піду, сама собі теж якесь поміряю…
– хотілось би вже, ага
– та, тіки не бере мене ніхто. Тому поки просто так поміряю…

Відводжу в сторону в ступорі очі. Шок. Просто шок. Я жінка, але жінок мені важко зрозуміти. Зокрема поведінку, яка описана вище.
Та ні, ви не подумайте, я їх не попрікаю, річ не в них, суть в тому, що я не розумію їх – вина моя, моїх думок. Зараз їх розпишу. Read the rest of this entry

Спільне прибирання, (без) відповідальність та важливість кожного.

Posted on

У суботу 20-го квітня у Львові (якщо не помиляюсь і на решті території країни) відбулась масова толока – люди прибирали сміття.
Ні, не подумайте я у такому заході участі не брала. Більше того, мені дивно чому треба гордитись, що відбуваються подібні заходи?
Можна було б гордитись, якби у нашому середовищі не було б потреби у масових прибираннях.
Скажу вам чесно – мені по-перше ніколи (бо часу справді обмаль), а по-друге, мені ліньки. Так-так, мені ліньки, бо чому я маю витрачати мій час і сили аби прибрати сміття за бидлом? Read the rest of this entry

Емігрантські мрії, священні слова та пояснення іншим.

Posted on

Нещодавні коментарі читача Олександра стосовно Батьківщини нагадали мені про один  мій, свого часу опублікований у соц.мережі, «перед-блоговий запис» – тобто дещо з  того, що писала перед тим як почати писати тут, накопичування чого і спонукало мене завести блог. Це такий собі опус емігранта, що сумує за домівкою і звертається до «там присутніх». Отож:

У мене вийшов трішки довгий твір, який можливо багато кому не сподобається. Але це написано не для оцінювання, це лише мій щирий опис емігрантського людського життя, яке багатьма так часто обговорюється, але насправді про яке так і нічогісінько не знається. Тож якщо хочете щось зрозуміти про цей «тип життя», можете прочитати, якщо ні – продовжуйте і далі про них говорити своїми пустими та безглуздими  балачками!

Read the rest of this entry

Цікаві знайомства, насичені вихідні і щось нове.

Posted on

Вид з ЦитаделіОтож, відійшовши трішки від втоми переповім вам про минулі вихідні.
У неділю, 21-го квітня, до Львова прибув із візитом «колега-блогер» і просто хороша людина – Тарас. Я залюбки з ним зустрілась і склала компанію гостю у нашому місті.
Маршрут відвідувань, пишучи основні місця був наступним: вокзал – вулиця Коперника, проспект Свободи (приділивши увагу окремим особливо привабливим будівлям), проспект Шевченка, музей Тюрма на Лонцького, гора Цитадель, а потім звідки ми пішли до площі Ринок. Read the rest of this entry

Генетично закладена Батьківщина, неминуча приналежність та славетна гордість.

Posted on

Дорогою в село...Як і казала в попередній публікації, сьогодні дещо розповім. Цей випадок трапився зі мною кілька років тому, але чітко закарбувався у моїй пам’яті.
Аби переповісти зазначу таке пояснення: дівоче прізвище моєї мами – Булка, воно є дуже розповсюдженим у селі Григорів, тому усі Булки в придачу до офіційного прізвища мають ще одне, «основне» – яке визначає про кого саме йдеться. Нашим таким прізвищем є «Цигонюки» – походить воно ще з часів мого пра-пра діда.
Тепер до історії. То було влітку, я саме приїхала в село, зайшла до бабці на могилу, а далі від цвинтаря подалась дорогою в напрямку до дому мого діда.
На зустріч мені йшла котрась бабуся і здалеку мені каже: Read the rest of this entry

Рай на землі буває. І мабуть є у кожного.

Posted on

ГригорівСвята земля. Коли добираюсь до неї, кожен раз як вперше хочеться падати на коліна, її обняти. І щороку коли поверталась туди з-закордону хотілось цю землю цілувати, за те що приймала мене таку – людину, яка заблукала у світі, але завжди верталась туди звідки все починалось.
Мова йде про мою історичну Батьківщину – село звідки походить моя мама та загалом рід Булків. Григорів – Рогатинський район, Івано-Франківська область. Являється маленькою цяткою на карті і великою частиною мого серця.
«У кожного із нас на світі є місця, куди приходимо ми на мить усамітнитись, де пам’ять як рядок поштового листа, нам серце зцілить коли воно тужить…» (з пісні). Для мене Григорів – саме таке місце. Попри те, що доля мене веде по світу найріднішою назавше є та земля звідки починалось усе. Read the rest of this entry

Чужі безглузді вчинки, наші осудження та моя «най» щирість.

Posted on

Нещодавно стався один випадок, що наштовхнув на роздуми.
Одна моя знайома лишила все і поїхала жити в абсолютно інший кінець країни до хлопця, з яким заледве знайома. Мовляв, кохання і все з цього жанру.
Коли почула мені було дивно. Як же так – її батьки чого тільки не робили аби забезпечити її нормальне життя, навчання на платному факультеті, тощо. А вона ні з того, ні з сього – велика любов, все кидає і їде геть.
«Безрозсудний поступок» – думала я. Ледь знайомі, а в неї вже вічне кохання і зовсім не порахувалась з думкою ближніх. «Негоже якось».
А потім мене різко наче блискавкою вдарило і я побачила саму себе зі сторони. Read the rest of this entry

Особисте життя, чужі упередження та власна повноцінність

Posted on

Оу, ця мить коли хтось цікавиться твоїм особистим життям задаючи питання «Чи є в тебе хлопець?». Відповідь: «немає». За наступними реакціями поділяю людей на категорії:
1. Люди першої категорії. Обов’язково мусять поцікавитись «а чому немає?». І пофілософствувати на цю тему, висловити свою думку стосовно мене самої, щодо того як воно все має бути в моєму житті, перераховуючи цілу низку прямо таки життєво необхідних порад, без яких я не знаю як досі жила (перечитайте ще раз підкреслене зі сарказмом!) Ще часто бажають успіхів, розказуючи «якого я собі маю знайти» і до чого треба придивлятись. Коли немає часу аби розпускати балачки вже після першого питання обламую їх фразою: «нема мене гідних», звісно я так не вважаю, але таким чином принаймні відстають від мене, вважаючи, що я дуже високо себе ставлю, ну й нехай.

Read the rest of this entry

На вимогу багатьох – коротко про те як я «все» встигаю

Posted on

Нестача часу....Дуже часто впродовж останнього часу мені доводиться чути фразу: «Як ти все встигаєш?!». Однак, на правду кажучи я ніколи не можу відповісти конкретно, бо не володію жодним особливим секретом.
Та все ж, я спробую описати певні принципи якими керуюсь, аби задовольнити загальну цікавість.
Остаточним поштовхом для написання цієї публікації стала телефонна розмова минулого четверга з моїм кращим другом ще зі шкільних років – так званим мною Дмутриськом. Питалась у нього про один басейн і чую в трубці у відповідь:

Read the rest of this entry

Знання, розумні люди та постійні дурні.

Posted on

Тяга до знаньНещодавно на одному з блогів , які читаю, у відповідь на мій коментар автор відповів змістовним дописом, але одна з фраз мені особливо запала у вічі:

«…А я от наприклад люблю розумним прикидатись, і часто люди чомусь вірять…»

Згадую одного викладача з мого коледжу, з яким я познайомилась при поїздці в Прагу . (на жаль він в мене не викладав).
Це найгеніальніша людина з особисто мені знайомих – все, що стосується всіх епох: історії, архітектури, літератури, музики, мистецтва – йому відомо. І повірте, я кажу без перебільшень. Read the rest of this entry

Долаючи власні і відомі рекорди…

Posted on

Згідно загально прийнятих умов – якісні переклади мають виконуватись кількістю не більше п’яти сторінок на добу (саме 24 години).
Сьогодні я побила всі можливі рекорди – вісім з половиною годин безперервної, нічної праці, і того – 21 сторінка перекладу.
Терміновий переклад на нагальну вимогу високо стоячих інстанцій… тримайте, нелюди!
Коли подзвонила начальниці, що здаю роботу, вона мені: «Олінька, ти заслуговуєш на медаль!».
Не треба медалей… Я хочу тільки обняти мою подушечку…
12.04.2013

Ольга Врублевська

Вчорашні події, люди, здобутки і що саме мені здається

Posted on

Все буде добре!Нарешті вчора помітила те, до чого всі так довго йшли – весну. Тому й хочеться написати якийсь плин позитивних думок… Хочеться бути такою ж хаотичною, яким вчора було і місто – оживши від зими вчора Львів зустрічав весну, а в поведінці людей довкола ніби щось змінилось… Хоча може то мені лиш здалось…
Словом, в цій публікації я буду несерйозною. Такою, як була вчора. Read the rest of this entry

Стосовно дощу, неминучих розплат і щоразове усвідомлення істини.

Posted on

Цей вірш мого стрийка знаю давно. Але здається істина, яка ховається у ньому відкривається лише опісля відповідних життєвих досвідів, падінь та усвідомлень. І коли я перечитую цього короткого вірша мені щоразу усвідомлюється щось інше.
Та і сама назва вірша проста, але змістовна – «Неминуче».
Бо кожен поступок тягне за собою відповідні наслідки. І безкарності не буде. Ми за все відповімо – рано, чи пізно.

Неминуче
А дощ змиває всі сліди
І омиває старі рани,
Громів весняної грози
Бояться всі земні тирани.
Read the rest of this entry

Критичні дні, вибухи агресії і умиротворення.

Posted on

Критичні дні зазначені в заголовку – це зовсім не ті дні, про котрі всі подумали. Це дні коли ситуація робиться критичною і ти робишся агресивною аж до вибуху. Спричиняє вибух низка дріб’язковостей, які у сукупності аж надто сильно дратують.
Дзвінки від одногрупників «чи завтра буде пара?» – так, наче я староста. Прохання викладачки зайти в деканат щоб перевірити то і то, заповнити якісь там журнали, хоч повторюю – у групі на це є вповноважена людина.
Різкий дзвінок від начальниці, що колега просить її підмінити, тому що колега, блін, в саму останню хвилину додумується повідомити, що буде відсутньою на роботі! Read the rest of this entry

Математичні здібності, особливості перекладацького фаху та заробітки розуму.

Posted on

Нещодавно зловила себе на думці, що люди – геніальні. Так-так, у кожного з них в голові є закладені унікальні математичні здібності. Цей дивовижний калькулятор здатний з неймовірною швидкістю виконати навіть найскладніші математичні підрахунки. Біда лиш в тім, що цей калькулятор активується лишень коли треба порахувати гроші інших, а весь інший час банально вимкнений. Read the rest of this entry

Згадуючи колишнє, аналізуючи теперішнє і те, як діятиму надалі.

Posted on

Рівно 9 місяців тому в моєму житті був переломний період. Коли все тиском навалилось на мене і кожен перший пхався до мене в спробі «напоумити» і «не коїти дурниць» (себто не їхати жити в Україну). В ті дні навіть коли я з’являлась в соціальних мережах до мене за день приходило по кілька повідомлень зі змістом: «в тебе там закінчились екзамени, що далі?». Мене переповнювала бридота від цього питання «що далі плануєш?», бо мені вже було противно, що всім треба знати що я роблю з мого життя, ба більше! – Кожен перший був знавцем, що робити варта, а що ні. Усі брались радити використовуючи фразу: «на твоєму місці я б…» – але на моєму місці ніхто ніколи не був і не буде, я сама в праві вирішувати як мені жити. В день коли я отримала остаточні бюрократичні клапті і плюхнулась на бордюр в припадку полегшеного реготу я написала цього листа, адресуючи його всім зацікавленим стосовного мого життя. Власне кажучи після цієї публікації одна людина порадила мені вести блог, мовляв те як я пишу варте уваги. Ця ідея засіла в моїй голові, щоправда реалізувалась лиш у грудні.
А ось власне і той лист:

Read the rest of this entry

Останній синдром мого божевілля

Posted on

Не хвилюйся. Я більше не напишу. Ні тобі, ні про тебе. Жодного рядка.

06.04.2013

578 по тому. Боже-вільна. Одужавши.
Ольга Врублевська.

Смуток: занедбана будівля, невідоме слово і моє дитинство.

Posted on

Є місце проїжджаючи повз яке мені в грудях щемить. Кожного разу, хоч і проїжджаю там ледь не щоденно. Місце занедбане, в розрусі, де здається будівля ледве витримує тягар долі, що випав на неї – бути залишком колишньої величі. Скільки себе пам’ятаю – назва цього місця завжди була в моєму житті. Вона завжди означала щось невідоме, але була. Час від часу ця назва випливала в розмовах дорослих. Власне кажучи, в дитинстві я постійно чула розмови дорослих про це місце, але тоді ще ніколи його не бачила… Я лиш інколи по складах повторювала собі, бо мені подобалась ця назва: «по-ля-рон». Read the rest of this entry

Погляд новенької на інший світ…

Posted on

Що я побачила спостерігаючи за бальними танцями…

Інформація про бальні танціНаперед заявляю – все розказане мною в цій публікації не є жодним типом реклами, а просто оповідь моїх власних вражень. Жодного привілею-оплати-винагороди з того, що тут пишеться я не отримую, просто щирість.
Мене давно сповнювало бажання навчитись танцювати. Вже навіть кілька років собі повторювала «піду!», от тільки в міру певних життєвих обставин піти не могла. З вересня місяця ця ідея вже засвоїлась в моїй голові і я знала, що от-от піду. Час від часу чула щось від знайомих про бальні танці у Львові, бачила якісь реклами, але то все так – придивлялась.
А потім в лютому місяці я «психанула» і сказала сама собі: «Ольга! Скільки можна собі щось казати? Дій!»
Активно зайнялась пошуками куди б то мені податись, основною проблемою був мій графік і звісно місце. Після пошуків в інтернеті я знайшла бальні танці на Шота Руставелі, 7. Загалом ця місцина мені підходить – змога добратись додому буде. Зв’язалась з тренером Танею, вона уточнила мені щодо графіку та інших деталей і я вирішила – піду! 🙂
Таким чином, у середу 5-го березня я була на моєму першому занятті з бальних танців.
Що там було? Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою