Я крокую. Мою дорогу освітляють ліхтарі, а мимо мене мчать мов окрилені трамваї. Я наперед знаю, що колись – коли це все закінчиться (бо врешті-решт в житті все рано чи пізно закінчується) я відчуватиму ностальгію. За цими вечорами, за цими трамваями, за цією вулицею, за тим як я нею крокую, за тим куди і до кого я йду, за тими емоціями які мене переповнюють…
а цю фото цикнула якось вдень
 | vrubli до Поїхати б |
 | victorpolyanko до Поїхати б |
 | Alex_V до Поїхати б |
 | Віра до Наскільки сильною може бути… |
| victorpolyanko до Час таки минає |
самовираження
Протестантська етика і дух Макіавеллі
Just wordpress and nothing more
Дорога до себе є головною.
Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway
Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди
Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки
навіяне жіночими парфумами
Вільна Думка Вільної Людини
Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову
Про фінанси і не тільки
Подорожі, фотографії, роздуми
подорожі з книжками і кавою
Ghostwriter
розказані вголос
Блог про книжки, людей та час
enjoy the little things
n->∞ (Я спраглий до знань)
розмови із собою
