Я крокую. Мою дорогу освітляють ліхтарі, а мимо мене мчать мов окрилені трамваї. Я наперед знаю, що колись – коли це все закінчиться (бо врешті-решт в житті все рано чи пізно закінчується) я відчуватиму ностальгію. За цими вечорами, за цими трамваями, за цією вулицею, за тим як я нею крокую, за тим куди і до кого я йду, за тими емоціями які мене переповнюють…