Чужі безглузді вчинки, наші осудження та моя «най» щирість.

Posted on

Нещодавно стався один випадок, що наштовхнув на роздуми.
Одна моя знайома лишила все і поїхала жити в абсолютно інший кінець країни до хлопця, з яким заледве знайома. Мовляв, кохання і все з цього жанру.
Коли почула мені було дивно. Як же так – її батьки чого тільки не робили аби забезпечити її нормальне життя, навчання на платному факультеті, тощо. А вона ні з того, ні з сього – велика любов, все кидає і їде геть.
«Безрозсудний поступок» – думала я. Ледь знайомі, а в неї вже вічне кохання і зовсім не порахувалась з думкою ближніх. «Негоже якось».
А потім мене різко наче блискавкою вдарило і я побачила саму себе зі сторони.
Липень 2012, білет в один кінець, хутко запакована валіза, відліт додому і всі сторонні розмови… «Навіщо… не роби цього… одумайся… це погане рішення… ти руйнуєш своє майбутнє… схаменись поки не пізно… ти будеш жаліти про цей вчинок… тобі ніхто зла не бажає, візьмися за розум… прислухайся до нас, ми життя прожили… не роби… повертайся туди… стільки терпіла, то ще потерпи… не роби… не роби цього… отямся… чому тебе так сюди тягне?… Львів від тебе нікуди не дінеться… потерпи там ще пару років… не роби цього… не лишайся тут… повернись туди…»
І я – непохитна і як завше вперта. Чхала на всіх і на кожного, хто мені перечив. Вся родина проти, не схвалює цього рішення? До біса все! Я рішення своє прийняла і роблю як мені заманеться!
І як тільки посміла промайнути мені осудлива думка про цю дівчину, яка принаймні на відміну від мене, здатна повірити у велике і світле почуття, та ще й віддатись почуттям повністю, приймаючи такі вагомі рішення як від’їзд далеко від дому?
Її вчинок з биркою «безрозсудність» – причепленою спостерігачами хоча б має виправдання в ім’я якогось кохання.
Мій же ж поступок котрий місяць поспіль не знаходить нічийого виправдання. І час від часу ледь кволо хтось осмілюється спитатись: «Не жалієш, що тут?» Відповідаю цілком щиро: «ніскілечки!». Бачу в очах запитувача, що мене не розуміє… Була б ця людина на моєму місці, поїхала б звідси одразу же ж.
Я й не потребую розуміння з чийогось боку. Я вже так давно звикла відповідати самостійно за кожен поступок. Я так давно звикла, що підтримки немає і що ніхто не збагне. Я так давно звикла до того, що у найважливіші миті мого життя я самотня. Знаєте, я й не пам’ятаю коли в останнє в житті плакала. Я стала настільки черствою, що мої очі не здатні розплакатись. Бо я давно знаю, що плакати можна лише у безвихідних ситуаціях, на похоронах скажімо. А у всіх інших випадках треба боротись. І я звикла іти напролом – що мені втрачати? Коли самостійно приймаєш рішення, сам-на-сам борешся, то відчуваєш, що ніщо не сковує. Бо все найважливіше, що є у мене – я сама. Я звикла бути байдужою до людей, які про мене погано відгукуються і осуджують мою поведінку, але знаю, що якщо би в деталях переповіла їм мою життєву історію і причини моїх вчинків вони б вибачились. Чому не роблю цього? Бо мені легше сприйняти бруд від них, аніж вибачення. Тому що понад усе на світі я ненавиджу коли мене хтось жаліє. І я старанно оминаю кожної нової порції хникання з боку людей які будуть на мене жалісливо дивитись, навіть одним-єдиним миттєвим поглядом. Бо пожаліти – це раптово і заспокоює совість,а розуміння потребує уявити самого себе в аналогічній ситуацій. Ніхто уявляти не хоче чужих проблем, от тому всі навколо розкидаються жалем одне до одного… Іще я звикла, що ті деякі, які вважають мене за ненормальну підбирають слова якими би мене описати, бо бояться сказати прямо в очі те про мене, що вже говорить їхній вираз обличчя. І я вже так давно звикла до усамітненого плавання в цьому болоті, де сама вирішую курс напрямку, що коли хтось питається чому я роблю саме так – вже й відповідати не хочу. Бо щоразу одне і те ж – думки, що я не сповна розуму змішані з якимось жалем, і нерідко домішування бруду. Розуміння не було, нема і не буде. І я давно до цього звикла. Я живу як живу. І мені важко повірити, що в цьому світі десь-хтось-колись зможе переконати мене у протилежності моїх переконань.
Чому я це все написала? Бо понесло і не змогла втриматись… Мабуть багато кому залишиться непомітним, а ще більше кому незрозумілим, я знаю. Але й не треба розуміти. Просто верхній абзац – найщиріше, що коли-небудь публікувалась на «опосередкованій щирості».
Повертаючись до згаданої історії, вся суть в одному – не допустіться моєї миттєвої помилки – не судіть людей, коли на вашу думку вони коять безглуздий вчинок. У них на це свої аргументації, і особисто вам зовсім не обов’язково їх розуміти.
… ну і всім тим, хто так випитуються навіщо я повернулась… Я НЕ МОЖУ.  Вам це здаватиметься нісенітним, але я не можу жити деінде. Я інакше мертвію, направду. Я не можу бути не тут. Не судіть мене за волю до життя.
17.04.2013

Якось заплутано,
Ольга Врублевська.

PzeodZlY-0I

Advertisements

One response »

  1. Пінгбек: Рік потому, коротенький відпочинок і даруючи життєвість | опосередкована щирість

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: