Генетично закладена Батьківщина, неминуча приналежність та славетна гордість.

Posted on

Дорогою в село...Як і казала в попередній публікації, сьогодні дещо розповім. Цей випадок трапився зі мною кілька років тому, але чітко закарбувався у моїй пам’яті.
Аби переповісти зазначу таке пояснення: дівоче прізвище моєї мами – Булка, воно є дуже розповсюдженим у селі Григорів, тому усі Булки в придачу до офіційного прізвища мають ще одне, «основне» – яке визначає про кого саме йдеться. Нашим таким прізвищем є «Цигонюки» – походить воно ще з часів мого пра-пра діда.
Тепер до історії. То було влітку, я саме приїхала в село, зайшла до бабці на могилу, а далі від цвинтаря подалась дорогою в напрямку до дому мого діда.
На зустріч мені йшла котрась бабуся і здалеку мені каже:
– Булкова йде! – як то прийнято в селі, я вітаюсь до неї:
– Слава Ісусу Христу!
– Слава навіки! Дитино, ти чия будеш? – відповідаю словами, які є зрозумілими людям з Григорва:
– я – Петра Цигонюка внука, з підгаю.
– та я вижу, що ти  Цигонюкова, Петра. Тіко не знаю чия донька будеш – Сянькова, Йванова чи Богданчина?
– А, донька Богданчина.
– Певно здалеку приїхала до діда?
– Зі Львова… – але дещо мені було не зрозумілим. Вона точно не могла бачити, на чиїй я могилі була і не могла знати куди я йду, а отже це мені було дивним…  – А як ви знали, що я – Петрова онука? – а вона розсміялась і сказала:
– Дитино! А хто ж тебе туткай не пізнає! Як здалеку ті зовиділа – зразу пізнала! Бабцю твою, Марусю покійну, всі знали, ти з нев дуже схожі! Як вздрілам здалеку – навіть ходом таким йдеш як вона. Дивлюсі зара на тебе – Булкова такой, лицем кругла, така як всі вони. Дивишсі на мене такими бабциними вочима, та й ніби голос Марусі небіжчиці чую! Тому тим сі не дивуй, тебе туткай пізнают.
Позначився у пам’яті той випадок.До села...
Я від народження живу у Львові, останні роки жила закордоном, в село приїжджала раз в рік… а тут на стежці зустріла цілком незнайому посторонню людину і вона чітко змогла сказати з якого я роду.
Переповнювали незбагненні почуття… здається гордості, від того, що я – частина цього роду.
Якось потім розказану історію навіть описала у вірші:

На вході до раю ворота відсутні.
Там завжди стрічають люди привітні.
На зустріч іде бабця котрась, вже дуже стара,
І я чекаю від неї слова:
“Дитино, ти ж будеш чия?”.
Бо роки минають.
Я вже не маленька, мене не впізнають.
Але бабуся приглянула й каже:
«О, ти йдеш до Петрової хати!»
Дивуюсь, як вона знає? Питаю, бабуся відповідає:
«Не знаю чия донька і як тебе звати.
Та знаю до чиї ідеш ти хати.
Риси твої – як у бабусі,
Поглянула, бачу – Марусина внучка.
Ідеш як вона. Її маєш очі.
І голос – як бабцин!… Її чую голос!… »
Я плачу, її обіймаю…
Он як буває – в цім світі де хочем – там і блукаєм.
Та те що рідне – ми не втрачаєм.
Не відректись. Ні забути, ні стерти.
Те що рідне – завжди під серцем.

08.08.2012 р.

І тоді зрозуміла для себе – можна бути де завгодно – всі кордони цієї планети не мають ніякого значення, допоки на світі залишається таке місце, де тебе зустрінуть привітно і здалеку впізнають абсолютно незнайомі люди. Де тебе зустрічають не за твоїм статком, досягненнями, злетами, падіннями чи перемогами, а зустрічають тому що ти – це ти. І не позбутись твоєї належності вже ніколи і ніяк – вона закладена у тебе на генетичному рівні, чітко визначена, навіть якщо ти не помічаєш її дріб’язкових та все ж визначних елементів.
Ви не зможете відцуратись свого роду, якби вам цього не хотілось. Ви можете покинути Батьківщину, але Батьківщина вже ніколи не покине вас. Ви пов’язані. Раз і назавжди.
Тому закликаю – не відрікайтесь! Все одно не вдасться… значно краще буде цінувати своє рідне!
Кому ви на біса потрібні за границями – без корінь, без роду?
Не робіть марних спроб позбутись своєї приналежності, краще гордіться нею і прославляйте.
20.04.2013

Повернувшись з раю,
Ольга Врублевська

Advertisements

10 responses »

  1. Таке місце ще називають Місцем Сили. То дуже файно Ольго, що ви його маєте, своє Місце Сили.

    Відповідь
  2. Не всі мають своє коріння, я хоч народився у Львові, але у мене не українське походження, воно взагалі якесь змішане, я ніколи не бачив багатьох своїх родичів і мене ніхто ніде привітно не зустріне і не впізнає. Але я тим не переймаюсь і ніколи не переймався, бо чого я буду перейматись, якщо це нічого не змінить. І от я собі деколи думаю, що для мене значить батьківщина – територія на якій я родився та виріс? Так тоді це просто територія – не я її відвойовував і яка мені різниця, я з таким ж успіхом міг і на якійсь іншій території народитись. Це так само як працювати в якійсь корпорації і співати її гімн по понеділках, носити одяг з її логотипом всюди, причому до створення тієї корпорації відношення ніякого не маєш, прийшов на все готове. Я, як і всі інші, народився на планеті Земля, на цій планеті або є місця з якими тебе щось пов`язує, або їх нема. У моєму випадку таких особливих місць немає. Я маю наувазі ті місця з якими тебе щось споріднює і ти відчуваєш, що ти на своїй землі, що на ній жили твої предки і що все що тут – своє, рідне. Але пам`ятаю, як був колись закордоном, то дуже зрадів, коли через деякий час знайшов у себе в кишені 25 копійок, то було таке враження, ніби я живучи на іншій планеті знайшов у себе в кишені клаптик землі. Та і як би там не було, я не думаю за свій рід, своє коріння – там багато намішано національностей, я знаю тільки що я тут народився, виріс і мене ніхто не буде виганяти, депортувати, або ставитись як до приїзджого емігранта, чи іммігранта, ніхто не принижуватиме… Але такого відчуття генетичної спорідненості з батьківщиною, як у тих, чиї предки жили на цій землі, та кому передались українські звичаї, традиції, у мене так само не буде.

    Відповідь
    • Перш за все – рада Вас знову бачити на моєму блозі, а то я вже скучала за Вашими дописами 🙂
      Мене зокрема вразила фраза про те, як Ви свого часу знайшли 25 копійок. Значить все таки десь на підсвідомому рівні Ви маєте уявлення про Батьківщину. І тут немає нічого дивного, що ви не думаєте про це щодня, чи не придаєте описаним мною поняттям значної вагомості. Тому що так воно з кожним, з кожнісіньким зі знайомих мені людей, що живуть у своїй країні. Але є одна відмінність – люди цінують коли втрачають. Тому емігранти часто-густо просякнуті любов’ю до Батьківщини – вони втративши її помічають те, чого раніше не помічали. Відчувають тугу за раніше ледь помітними речами. Бачите як воно є – це така елементарна людська риса – відчувати ностальгію за рідними речами, які раніше були буденними.
      Гадаю якщо б Вам довелось побувати закордоном довше Ви б зрозуміли краще особисто для себе поняття “Батьківщина” і чи воно для вас важливе, чи мало вагоме.
      Але і без зайвих Вам досвідів емігрантського буття, я б просто хотіла б Вам побажати цінувати те що є у Вашому житті. Попри те, чи виникають у Вас якісь емоції стосовного місця, людей чи традицій, просто якщо такі є – цінуйте місця де Вам добре.

      Відповідь
  3. Роду якого? Українського? Підневольного народу якого ніхто до приходу СССР не признавав? ….Любиш складні задачі))?

    Відповідь
    • Я так розумію запитання було задано до Alex_V.
      Але зазначу Вам мою думку – “роду” навіть не йдеться про український, визнання чи неволю. Це поняття, де можуть намішуватись різні національності. Роду, як спільноти, хай навіть невеличкої, але яка все ж має певну тривалість в історії і старається передати нащадкам власні надбання – це можуть бути і сукупності різних національних традицій. Важливо те, що ця спільнота себе якось позначає, (якимось прізвищем чи іншими характеристиками) і дбає аби її цінності протримались в часі, аби вона сама продовжилась в часі.

      Відповідь
  4. Недавно прочитав в словнику географічному королівства польського що король Ягелло надав землі коло села Мальчиці, звідки походив мій батько, братам Васькові і Федькові зі Мшани, з умовою, що вони там зроблять стави. Коли я був малим то в тих ставах купався і навіть не здогадувався що вони з часів Грюнвальдської битви.

    Відповідь
  5. Сповіщення: Емігрантські мрії, священні слова та пояснення іншим. | опосередкована щирість

  6. Сповіщення: Підводячи риску… | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: