Повернення, враження та усвідомлення

Мої любі!
Я повернулась! 🙂
Відкриваю усі таємниці.
Можливо було не важко здогадатись – я таки опинилась в Італії.
Цікаво було повернутись в місце, з яким пов’язує багато спогадів, де залишились важливі мені люди.
Прибула я туди 1-го травня, в день народження моєї мами – їй виповнилось 50.
З аеропорту в Тревізо ми подались на прогулянку Венецією, чи то радше на острів Мурано, що знаходиться у Венеції, але є відокремленим більшим каналом від головної частини міста. Добирались на острів громадським транспортом – такою собі венеціанською маршруткою.

У час-пік вони більше переповнені 🙂

Пропливаючи Венецією

Так і минув день – пішки цілий день маленькими провулками та мостами споглядаючи за каналами, гондолами і тішачись присутності близьких людей.
Ввечері вертались в гори. Селище Агордо мене зустріло традиційно – дощем.
Наступний день був теж дощовим (та і взагалі, впродовж усієї відпустки дощило), але мене це зовсім не пригнічувало. Я дівчам виросла під цими гірськими дощами і вони були моєю втіхою цими роками, тож душею ними впивалась.
Тож в четвер, 2-го травня подалась на прогулянку дощовими вуличками Агордо – хотілось погледіти на місця, де я колись жила. Але перед цим звісно зіткнення з колишніми сусідами. Ці шоковані погляди і питання щодо актуального, не бракувало і коментарів про моє раптове зникнення (свого часу мого від’їзду не побачив ніхто, бо вирушила я рано-вранці на світанні).
Щодо того, що було 3-го травня, це варте окремого посту. Ще напишу.
А загалом кажучи про відпустку… було чудово.
Було чарівно зустрітись з людьми, для яких (як з’ясувалось) я багато значу, всі розпитували яке воно тепер моє життя і абсолютна більшість (!) стверджувала, що я правильно зробила, що повернулась в Україну. Оце так визнання! Всі раділи моїм успіхам в навчанні та в роботі… словом, все було приємним. Однак не всім переповіла про мій повний обсяг роботи, бо для італійців було б не сприйнятливим скільки всього можна робити в 19 років 🙂
Та і я на колись нестерпні місця дивилась вже поглядом туристки, а не людини, що відбуває там своє «ув’язнення», тому тепер то для мене мила гірська місцина, де можна спокійно відпочити.
З неприємного. Я вже й забула як воно коли на тебе витріщаються італійські чоловіки. Я (як і інші українки) відрізняюсь від типової італійки манерою поведінки, стилем одягатись, та і взагалі – зовнішньо. Тому обов’язково на тебе буде пильно придивлятись низка чоловіків італійців різних вікових категорій, будуть перешіптуватись, вигукувати щось в спину, а найсміливіші навіть підійдуть аби тобі сказати: «Ma sei proprio bella!». Та ні, компліменти це добре, але коли на тебе так впритул нагло витріщаються відчуваєш дискомфорт, наче порушують якусь приватну територію.
А ще від деяких осіб не обійшлось мені без нагадувань: «Ольга, ти дурна! Була б ти мудра, ти б вийшла заміж за багатенького італійця, керувала б ним як тобі заманеться і жила б приспівуючи в достатку, нічого не роблячи цілими днями». Хай я і дурна, але для мене нема гіршого! Жити з якоюсь маріонеткою (як інакше назвеш чоловіка яким я мушу керувати), бути ним утриманою і  ще й нічого не робити! Не хочу такого, нізащо! Тому даруйте, я таки не буду керуватись такими «мудрими» порадами, а житиму надалі згідно моїх «дурних» принципів.
Але загалом відпустка була більш, ніж прекрасна, я справді відпочила і була в гармонії сама з собою. Почула багато хорошого про себе, цілу купу компліментів як і щодо зовнішності, так і стосовно мого морального аспекту. Направду кажучи я зовсім не такої досконалої думки про себе, як то бачать ці люди, але переспорювати їх виявилось даремним, тому довелось просто дякувати і приймати всі ці любощі.
Послужив цей відпочинок мені і для усвідомлення певних речей, наприклад я зрозуміла, що насправді не така вже й безстрашна. Точніше багато в чому безстрашна, але є те, чого боюсь, варто було визнати це самій собі. І здається аби подолати ці страхи доведеться заручитись чиєюсь допомогою. І тепер ще вважаю, що нема соромного в тому, що тобі потрібна чиясь допомога, близька підтримка.
Тепер гадаю публікації на блозі будуть сповнені тих усвідомлень, які я здобула впродовж цих коротких, але тривалих 10-ти днів.
А ще в інтернет я таки заходила. Здебільшого у фейсбук, аби домовлятись про тамтешні зустрічі. Але і з Україною підтримувала контакт, листувалась ледь не щоденно з однією людиною, одного разу навіть допізна забалакались у скайпі. Але здається я і так вже багато розповіла, тому з ким саме спілкувалась – хай хоч то залишиться у таємниці, отак-то ;-Р 😛
Мої любі читачі, сподіваюсь, що і ваші вихідні минули на славу і ви приступили до праці з новими силами!
В наступних публікаціях оповім вам ще про Італію, на сьогодні все. Дякую, що залишаєтесь зі мною. 🙂
10.05.2013

Сповнена сил і вражень 🙂
Ольга Врублевська