Згадуючи студентські сумніви, дивуючись погляду дитини і люди моєї душі.

Posted on

З викладачкою ДонадіЯкщо комусь встигла набриднути своїми оповідями – то стерпіть. Це вже мабуть останні враження від відпустки які запишу.
8-го травня був ще один день насичений зустрічами, з викладачками.
Для початку зустрілась з колишньою викладачкою, яка викладала у мене на першому курсі економіку підприємств. Це їй та її чоловіку, як двом з найдобріших людей цієї планети я подарувала невеличку картину.
Роль цієї людини в моєму житті може й непомітна, але для мене вагома.
Дуже часто (а може й завжди) коли молода людина поступає в той чи інший ВНЗ, то керується думкою, що почався новий етап життя, в якому обов’язково щось буде інакше. І починається все для всіх з незбагненних речей, структур, порядків та способів життя. Невдовзі починаєш розуміти що до чого у цій новій «системі» в яку ти потрапив і чуєшся цілком комфортно.
Але ж перед тим є присутня стадія коли ти новачок, зовсім нічого не розуміючий про те, як все функціонує навколо.
Часто в такий період молоді люди керуються думкою, що прикладатимуть чимало зусиль лиш би все було добре, щоб батьки були в тобі певні і звісно принцип: «лишень щоб не вигнали!», то ж бо ганьба. І саме в цей період можуть виникати думки (а особливо з настанням перших труднощів) на кшталт: «це не для мене… я тут помилково… я на це не здатен… ця дисципліна важче, ніж здавалось, мені це не по зубам… це не те, що мені думалось…» Така собі стресова ситуація людини, яка просто опинилась в незнаному середовищі.
В мене схожі думки на першому курсі теж були. Чи правильно я зробила, що пішла вчитись саме в той коледж (навчання в якому вважалось одним з найважчих в провінції, тим паче для іноземки.) Думалось чи буде мені під силу та економіка (яка вже з початків (на щастя!) виявилась не те, що думалось). Боялась, що десь схиблю і мене залишать на повторний курс (там таке часто практикують).
Але завдяки цій викладачці такі сумніви минули. Вона і була людиною, яка прикріпила мені любов до всього того, що ховається за широченним терміном «економіка», ласкаво ввівши мене в цей новий для мене світ, в якому я досі любо плаваю.
Найдивовижніший спогад з її лекцій – впродовж року жодного разу не прочитала підручника, нічогісінько не законспектувала, окрім задач, які треба було вирішувати на практичних. Під час її занять просто сиділа і слухала її, те як вона сприйнятливо і доступно пояснює, розказує. І все, цього було достатньо – слухати і міркувати. Безперечно, то була улюблена дисципліна, на яку ходила із задоволенням.
Такі спогади не минають і прив’язаність до неї досі є, незважаючи, що вона мене більше й не вчила, що лиш того року.
А ще, мене при зустрічі очікувала несподіванка – вони з чоловіком в знак подяки за картину подарували мені браслет. Не очікувала і не була налаштована на такі подарунки, але прийняти «заставили».
IMG_0459Наступна зустріч того дня була не менш душевною. Та сама викладачка, яку теж вже згадувала, та що удочерила дівчинку з Росії. Власне кажучи, тому ми й зустрілись, я хотіла ще раз подивитись на її доньку (бачила її ще кілька років тому, вона того навіть не запам’ятала).
Щойно ми зустрілись як Алла дістає щось зі своєї сумочки. Простягає мені маленьку коробочку зі словами: «Мама мені багато розповідає про тебе, тому мені хотілось тобі щось подарувати від мене, на згадку про нас
Зображення маленької фігурки зайченятка ви зараз бачите.
Але більше за слова, більше за фігурку, мені запам’яталось те як вона на мене дивилась. То був дивовижний погляд. Я тут щось комусь розписую про щирість, але не зможу ніколи досягти тієї щирості, якою сіяли очі тієї дівчинки. Я бачила чимало дітей в своєму житті, трапляються, що зі мною можуть програтись цілком незнайомі діти, які чомусь таки біжать до мене, але я ніколи не бачила нічого подібного на той погляд.
Чи варто казати про те, що моя колишня викладачка відколи має доньку виглядає значно краще, щасливіше?
Словом, ті погляди, якими вони дивляться один на одного і якими нагородили мене мені засіли у душу.
На прощання викладачка сказала: «Будь щаслива!», відповідаю їй: «Дякую Вам. Бо для мене сьогодні було щастям поглянути якими щасливими є ви.»
Є люди, які просто є в душі. Які там засіли і їх звідти не викоріниш. Попри відстань, розставання і плин життя вони в душі, і в моїй чимало людей. І моя душа щаслива тим, що в ній такі люди.
14.05.2013

З душевним поривом,
Ольга Врублевська.

P.S. …в моїй душі не тільки люди з минулого, чи італійці. В моїй душі ті люди, які хоча б думками є поруч мене, дарують мені легкість, здатні наповнити моє життя щастям і саме головне – приймають все теж саме взаємне від мене.
Дякую вам, за те, що ви є…

7 responses »

  1. Все ніби в якомусь раю відбувається, або під дією опіума 🙂 , і люди такі добрі і душевні… Десь якась інша реальність. А прочитавши деякі уривки мені здалося, що я дивлюся сцену з фільму з ефектами сповільненної та трохи розмитої з”йомки, та насищеній жовтуватим кольором картинки і з специфічними звуковими ефектами…

    Відповідь
    • Олександре, все таке, яким ми його хочемо бачити. Хороші речі варто справді бачити хорошими, душевних людей такими ж.
      Звісно, далеко не все ідеально і є ціла низка підлих людей, які постійно стараються підсипати своїх негараздів у це позитивне море, але чи гідні ці люди щоб про них писати? Гадаю, що ні.
      Краще про таких от добрих. 🙂

      Відповідь
  2. Так от в тому то і справа, що я звик до того, що всі заклопотані своїми проблемами, а тут прямо як в казці 🙂 Чи то в італійців менталітет просто інший? Не все таки направду, кожна людина сприймає реальність по свому, головне щоб та реальність була як можна ближчою до дійсності.

    Відповідь
    • НА правду кажучи, в італійців теж проблем чимало (та і в кого їх немає), однак якщо є змога дарувати тепло і радість людям – чому цього не зробити? 🙂

      Відповідь
      • Тому, що тоді в раю буде не цікаво 🙂 Насправді я знаю, що бувають абсолютно різні люди, але Ви тоді так описували деякі речі, що мені здалося, що я дивлюся сцену з фільму з тими ефектами, що я описував. Ви б могли і сценарій до якогось фільму написати, наприклад про життя емігрантів в Італії. Потім, можливо, на конкурс якийсь відправити типу «Нове українське кіно»…

      • Мені свого часу вже пропонували написати книгу і переповісти емігрантський досвід. Але якось над таким ще задумувалась. Хтозна, можливо з часом, тоді буде чого розповісти 🙂

  3. Сповіщення: Досвід роботи перекладачем | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: