Зрозуміти – значить пробачити

Posted on

Сьогодні я поступаюсь у сторону і даю місце іншим. Річ в тім, що кілька днів тому до мене звернувся Віталій – віднедавна читач блогу, після прочитання мого блогу він виловив прохання, які мені досі не поступали, а саме опублікувати його статтю, що він задумав написати. Я не могла не піти на зустріч у цьому випадку – кожна щирість має право на повагу. А написати щось і віддати це на загальний погляд публіки теж справа не з легких. А коли він надіслав мені статтю, я прийшла в захват, отож передруковую – гадаю варте вашої уваги (і відгуків!)  

Важко повірити, але я вперше вирішив почати писати у мережі. До цього часу лише знайомився із тим, що пишуть інші. У першу чергу, вдячний Ользі за надану мені можливість поділитися своїми думками і розмістити мою статтю у своєму блозі. По друге, надіюсь що мої міркування зрозуміють і доповнять читачі. За що також буду їм вдячним.
Кілька днів тому я мав можливість подивитись художній фільм німецького режисера Макса Фербербьока “Безіменна – одна жінка в Берліні”. В основі сценарію фільму – автобіографічна книга (щоденник) “Anonymous”, написана німецькою журналісткою. Автор описує події, що трапились з нею в квітні-червні 1945 року, коли в Берлін прийшла Червона Армія. Особливий наголос в ній робиться на масове зґвалтування німецьких жінок червоноармійцями.
Незважаючи на те, що фільм важкий для перегляду я його дивився не відводячи очей від початку до самого кінця. Після його перегляду довго не міг заснути. Не давали заснути думки. Ні, я думав не про війну, не про насилля вчинене переможцями і навіть не про нелегку долю героїнь, які продавали своє тіло щоб вижити. Я від самого початку вирішив не писати про них. Війна це не поділ на героїв і злочинців чи змагання за своє життя. Війна – це біль, ненависть і горе. Вона як звір, який пожирає все навколо, ніхто не залишиться обділеним її увагою. Це все що слід знати про війну. Більше знати не хочу. Пам’ятаю, як одного разу,  запитався у дідуся: “Пам’ятаєте війну? Як воно було?”. Він мені нічого не відповів, але його обличчя в той момент я пам’ятаю дотепер.
Що стосується самих героїнь… Майже всі вони показані розумними та стриманими. Вони брали все що з ними в той момент відбувалося, як щось тимчасове. Вірили що їхні чоловіки скоро повернуться і все буде добре. Але не так сталося як гадалося. В Берліні Червона Армія, німкені рятуючи собі життя шукають захисту у росіян, перетворюються на повій. Я їх не осуджую. НЕ МАЮ НА ЦЕ ПРАВА. Я спробував собі уявити, що творилося в голові у жінок в той час і після війни, коли протягом усього свого життя не могли про це нікому розповісти. Не зміг. Важко уявити, а тим паче писати про те, чого ти не пережив сам. Особливо запам’яталися слова жінок: “Та від наших чоловіків тепер толку мало, вони тепер ні нащо не придатні. Аж дивитись противно”. Та слова чоловіка головної героїні, в той момент коли він прочитав її щоденник: “У тебе ні сорому, ні совісті”. Дружини ніколи не запитували у чоловіків:  “Що ти робив на фронті?”. А чоловіки не питали у відповідь: “Як ти пережила час, коли тут господарювали росіяни?”.
Все сімейне життя будувалося на цьому пакті мовчання. Трагічно закінчилась історія життя німецького солдата який не зміг змиритись з тим, що «його» місто належить ворогам. Було помітно, що йому соромно за те, що він не захистив свою країну, свою дружину і іншого виходу як самогубство не знайшов.
Я розумію, що власні переживання нам важливіші, ніж чужі. Така вже людська природа. Чоловіки і жінки не виправдали  покладених на них сподівань, розчарувались один в одному. Але пам’ятайте підтримки у важку хвилину потребують всі, незалежно від статі і віку. Пережити незгоди  і отримати право будувати своє майбутнє, ось найголовніша цінність. І поступово по ходу картини це розуміння приходить до головної героїні. І до мене також. Життя коротке і непередбачуване, ніколи не знаєш, що трапиться завтра.
Будь ласка, відкиньте в сторону егоїзм та стереотипну гендерну роль, бережіть близьких Вам людей, якщо вони дійсно вам близькі.
14.05.2013
Звіробій.

Так от, я з цією публікацією і з підібраним заголовком до неї цілком згідна. Читаючи її задавалась тими ж думками, що й автор і гадаю заклики цілком точні. В свою чергу дякую Віталію (Звіробію) за цікавий допис до блогу, дякую Вам що читаєте та до «зустрічі» на сторінках блогу.
16.05.2013

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: