Завал справ, «Забити на щось» – перед сесійні думки.

Posted on

Сьогодні ввечері (а ймовірно цей запис буде опубліковано завтра, тому вчора ввечері) зробила цілком нетипову для мене річ – «забила», тобто взяла й не пішла на танці, які з великим задоволенням відвідую.
Натомість залишилась вдома і згадала давні татові слова, що такий настрій, який зараз у мене лікується морозивом. Що зараз і роблю. Щойно доїм і допишу вир своїх думок як візьмусь до виконання усього, що насипалось.
Чому люди на щось «забивають»? Мабуть через втому.
Задаюсь запитанням що втомило мене у цей період. Знаю що. Наближення сесії і все що її супроводжує. Мені байдуже на ту сесію, бо мені хватає розуму відходивши день в день на пари впродовж семестру мати хоча б мінімальний багаж знань, який би дозволив написати мені щось, що задовольнить перевіряючу особу поставити мені хоча б якісь бали. Але мені вже в печінках сидять розмови одногрупників, які починають шушукатись викладачам у спину: «як ти думаєш? Вона буде брати? Може ми її якось вмовимо взяти по-нормальному і всьо порішаєм?»
Мене втомили поради: «Оль, піди заплати за курсак до всім відомої особи і буш мати чистий спокій». Та я маю гроші і я їх можу заплатити. Але мене бісить думка, що я їх заробила самостійно і маю просто так віддати комусь за курсову, яку самостійно ночами писала. Я потріпаю нерви всім і дійду до ректорату, якщо це знадобиться, але так просто купюри з мого гаманця не витягну. «Тобі потім доведеться заплатити набагато більше, от побачиш». Та я і про це здогадуюсь. Але якщо й так, то я вже платитиму не за курсову, а за отримане задоволення від того, що потріпала нерви, бо я таки понервую не одного.
А ще у вівторок я здається остаточно з’їхала з глузду. Викладачка, якої найбільше бояться в моїй групі на перерві хотіла зробити мені просто так безкорисливий подарунок
– Оля, я Вам довіряю, якщо хочете – прийміть від мене такий подарунок
– що це? – помічаю стопку паперів
– це білети на екзамен, всі до одного, які будуть на іспиті. Хочете відксерте, хочете перепишіть, хочете подивіться що там. Як бажаєте.
– дякую вам за довіру, але я відмовлюсь від вашої пропозиції, мені їх не треба.
– я Вас вважала розумною, а тепер ще й бачу, що Ви чесні.
– це не чесніть. Просто інакше на сесії мені буде нецікаво. А так хоч буде сюрприз у запитанні. І я мабуть таки дурна, бо розумна людина прийняла б від Вас такий подарунок. Але за пропозицію дякую.
А ще окрім сесії в мене на носі чудо сезон перекладів документів, які люди подають на візу. Тож коли моя начальниця телефонує мені зі своїм типовим «Олінька» вже знаю, що буде далі: «маємо терміновий заказ».
Натомість звідкілясь появляються друзі, які хочуть зустрітись, бо давно не бачились. І я теж хотіла б зустрітись, але зараз не можу.
Бо я собі вже дозволяла втечу від справ минулої неділі – поїхавши подалі від усіх та від міста, тепер, як я і передбачала, за цю втечу розплачуюсь виконанням усіх справ. А щотижня тікати не можна, звісно що.
У мене десятки повідомлень на які я відповіла: «Вибачте, зараз у мене обмаль часу, обов’язково Вам відпишу щойно звільнюсь» і я точно відповім, але треба тільки розгребти цю купу. (Якщо хтось з читаючих цього допису в очікуванні моєї відповіді, даруйте за затримку, обіцяю, що відповідь буде!)
Мої учні мають здавати через тиждень екзамен, після якого отримають сертифікати, що вони володіють певним рівнем італійської, а я з обов’язком скласти завдання до цього екзамену ще й не почала нічого робити.
А ще мені потрібно до лікаря, бо якщо вже минуло більше трьох тижнів як біль не вщухає, то мабуть таки організм тобі каже до когось звернутись, а я досі зволікаю.
І ще я при виході з дому кидаю погляд на дзеркало і думаю, що на фоні тих красивих панночок, які розходжують вулицями Львова маю просто нікудишній вигляд. А все мабуть тому, що панночки приділяють час собі-коханим, а я записую у список справи надаючи їм пункти пріоритетності і до свого списку ніяк не можу внести саму себе.
Перед моїм робочим столом висить купа стікерів, на котрих записані нагадування що ще зробити, от тільки мене бентежить, що кількість стікерів не зменшується, а зростає.
Хочеться опинитись… десь у космосі, скажімо. Не прийміть за політ фантазії, просто хочеться на мить відчути невагомість і забутись. Так наче час зупинився, бо тобі легко. Однак поки такого немає і справи тривають.
Серед всього цього є єдине, що тішить. Коли о десятій годині я повертаюсь з роботи однією з останніх маршруток в напрямку мого дому, я сідаю поруч шибки, дістаю телефон і набираю чийсь номер.
«привіт, не потурбувала? Я от з роботи вертаюсь…»
Відповідь завжди, що не потурбувала, але думаю я таки можу набриднути своїми дзвінками, розповідями, подіями… але досі мені радо відповідають.
Я здогадуюсь, що ти прочитаєш цю статтю і зрозумієш, що мова йде про тебе, навіть, якщо я не назвала тебе поіменно. Дякую, що ти мене терпиш, та і взагалі, що ти є. Для мене це важливо.
Це мине. Просто такий період.
23.05.2013

Розриваючи замкнене коло,
Ольга Врублевська.

7 responses »

  1. щирі співчуття і бажання сили та терпіння. зараз у самої повний завал у найпрямішому сенсі – залишився місяць до передзахисту дисертації, а текст ще не дописаний, купа всього організаційного а спати коли)
    єдине побажання – собі коханій увагу приділяти треба незважаючи ні на які обставини. пів години вранці і ввечері – некритично але настрій покращує і допомагає навіть з думками збиратись. перевірено)
    *хоча із вечірніми напівгодинами я і сама грішу, падаючи у ліжко о 3 ночі)

    Відповідь
    • Дякую за пораду і розуміння.
      Щодо “вечірніх” півгодини знаю як воно – сама у такій же годині падаю на ліжко.
      Тому також бажаю успіхів, все ж так не буде 🙂

      Відповідь
      • дякую, звісно так завжди не буде, бо так і сказитись можна)
        як на зло, у час таких завалів інші походжають вулицями, сидять у затишних кафе, а деякі ще й дзвонять чи пишуть зі словами “мені нудно”.
        их, думаєш, як же так може бути, як це взагалі – нудно?)

  2. Я при виході з дому кидаю погляд на дзеркало і думаю, що на фоні тих красивих панночок, які розходжують вулицями Львова маю просто нікудишній вигляд.

    А ти не думай, бо зовнішній вигляд залежить не тільки від того що ззовні, а від того як добре тобі всередині. І взагалі, те як добре тобі всередині важливіше за те як на тебе дивляться люди.

    Ну й найголовніше – на сон не забивати, хоча я напевне нічого нового і не сказав. 🙂

    Відповідь
  3. Ви якось дуже багато уваги приділяєте всим цим дрібницям з курсовою, викладачкою, одногрупниками… Я вже описував Вам одну схему, де Ви “зчіплюетесь” з чимось і воно у енергію забирає, формує світогляд і створюється замкнене коло. Яка різниця, що там говорять одногрупники про можливість “порішати”, або що сказала та викладачка, хай собі хоть головою об стінку б”ються. Мало який дурдом в світі взагалі відбувається, то що, постійно звертати увагу і нервуватися через нього. Чи Ви хочете накликати набагато гірших ситуацій в свому житті, щоб зрозуміти, що ці описані вами події з одногрупниками, викладачками – то такі дрібниці на які взагалі не варті уваги. Я розумію, що це може бути втома, чи виснаження в результаті чого люба дрібниця дістає. Але Ви мусите навчитись від”єднувати ті “зчіпки” з непотрібними речами, або іншими словами перестати звертати увагу на всякі дрібниці. Я думаю Ви і самі все розумієте, просто такий період, ну але я крім цих слів більше Вам нічим не можу допомогти, можу ще одну фразу на останок сказати “Як Ви диветесь на цей світ, так і цей світ дивиться на Вас.”

    Відповідь
    • Олександре, тут не йдеться про витрати енергії.
      Йдеться про те, що ці речі відбуваються і не помічати їх неможливо.

      Відповідь
  4. А ще можете під цей заспокійливий трек http://www.youtube.com/watch?v=XwaoLmDV2iM відкинути всі ті дрібниці життя і зосередитись на головному.

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: