Вдача дурнів, подачки з «неба» та чималі зусилля.

Posted on

Відома приказка каже, що дурням везе. Правду каже. Принаймні я часто помічаю, що деяким телепням з мого оточення щастить значно більше, аніж мені.
І я звісно не рвусь когось ображати називаючи дурнем і не спішусь казати, що я належу до мудрих, бо до таких себе не зараховую, та все ж… факт залишається фактом – дурням везе.
Якщо ви не дурень, то будьте готові закотити рукави і приступити до роботи. Вам не пощастить жодної миті і доведеться прикласти силу-силенну зусиль аби досягти кінцевого визначного результату, який іншим просто так звалиться на голову.
Інколи таке дратує. Інколи втомлюєшся бути незламним, працювати не покладаючи рук і доходити до зірок крізь терни, коли іншим ті зірки самостійно падають під ноги.
Виходу нема – світ несправедливий, тож змирись з цим, крихітко.
Я навіть не пам’ятаю хто, але колись мені пробували пояснити чому дурням має щастити. Бо мовляв, дурні не здатні прикладати зусиль аби чогось досягати. Розумні же ж здатні таких зусиль прикладати. І якщо їм в придачу до зусиль прийде ще й везіння вони завоюють світ. Тоді начебто буде справжня несправедливість стосовно дурнів.
Це чужа думка, яка має право на існування, однак повторюю – інколи набридає.
Деколи набридає за цим спостерігати.
Так склались життєві карти, що хтось народився у благополучних обставинах і з дитинства йому в руки подають все необхідне, а хтось не так благополучно і тому бореться за право кращого існування.
І в даному випадку зовсім не йдеться про матеріальне.
І я звісно ніяким чином не попрікаю моїх батьків, бо вони мені дали все що найкраще в цьому житті.
Але часом я дивуюсь людям, які самостійно нічого не досягають.
Невже так краще – отримувати вічні подачки від когось, не могти самому щось заробити, ні нащо не бути здатному?
Я колись собі сказала «годі» і почала рватись сама до того, що мені є необхідним. Мені буває дуже нелегко і спостерігання як просто іншим дається те, для чого я старанно працюю подекуди дратує.
Хтось каже – зате тобі залишаються набуті знання досвід, а цим іншим нічого… так воно так, та все ж…
Я не знаю де правда і у чому.
Мабуть не варто роздумувати занадто над цією думкою, просто в цей період (о, сесія теж підсилює такі роздуми) якось це особливо помічаю.
Може хто має які здогади з цього приводу? Поділіться, будь ласка.
А поки варто продовжувати досягати свого, мені з «неба» ніколи нічого не падало…
На останок додам цитату з чудової книги «Атлант розправив плечі», яку я зараз читаю:

«Мисс Таггарт, я с гордостью могу сказать, что за всю свою жизнь ни разу не получил прибыли. Голос Дэгни прозвучал спокойно и торжественно, когда она сказала: – Мистер Лоусон, мне кажется, я должна вам сказать, что из всех заявлений, которые может сделать человек, такое я считаю самым позорным.»

12.06.2013

Прикладаючи зусиль до успіху,
Ольга Врублевська

Advertisements

11 responses »

  1. Мені дуже часто трапляються такі люди. Ну нічого не робили, не вчили( про цю ж сесію) а все здали навіть краще за мене. Я не кажу, що все роблю ідеально чи все вчу. Але все ж це просто несправедливо, як на мене.

    Відповідь
    • Так, несправедливо. Але доводиться миритись…
      Іще, якщо Ви вже почали читати мій блог, рекомендую Вам також до прочитання цю публікацію, в ній йдеться, зокрема, про несправедливість у системі освіти.

      Відповідь
  2. Якось незрозуміло написано. І незрозуміло до чого там цитата.

    Відповідь
    • Мабуть незрозуміло з тієї причини, що й саму авторку мучить незрозумілість… 😦
      А цитата просто наштовхує на думки.
      Що ось хтось за все життя нічого й не заробив.
      А хтось інший таке вважає ганебним.
      Бо хтось звик нічого не досягати, а хтось навпаки.
      Хоч ти може і пам’ятаєш, що там цитата сказана за дещо інших обставин. Просто згадалось.

      Відповідь
  3. Звіробій

    Я не зовсім розумію про що саме йдеться у цьому пості. Якщо про те, що певним особам батьки допомагають вирішити їхні проблеми, а вони сидять і у вус не дують, то в мене є лише одне пояснення. Турбота про своїх дітей. Це цілком нормальна річ для суспільства, хоч інколи вона й перетворюється на фанатизм. Якщо ж Ви мали на увазі те що окремим людям певні речі вдається зробити краще, швидше і при цьому прикладаючи менше зусиль, то це їх сильна функція, яку вони отримали при народженні. І тут їм важко скласти конкуренцію.

    Відповідь
    • Якщо направду кажучи я мала на увазі і те, і друге.
      Але не зовсім про турботу.
      Те, що батьки дбайливі до своїх дітей цілком закономірно і правильно. Інша річ те, що часто ці діти хочуть так повисіти все життя на шиї у батьків. І тому ні нащо не здатні. Батьки ж цьому потикають і постачають їм усе.
      Інша сторони – так, люди отримали щось при народженні. Звісно їм неабияк пощастило. Прикро, що вони не цінують того і розтрачуються направо-наліво. Бо знають, що їм знову пощастить. Але як людині, якій доводиться трудитись задля досягнення чогось на це дивитись дещо прикро. Це не заздрощі, радше спроба зрозуміти чому хтось не цінує те, що йому легко дається і не намагається робити хоч щось?…

      Відповідь
      • Звіробій

        Батьківська гіперопіка це мабуть чи не найбільша шкода яку батьки приносять своїм дітям. Навіщо це батькам? Так зручно. Простіше “задушити” у дитині ініціативу, волю ніж займатись її вихованням і витрачати свої душевні і фізичні сили. Наведу приклад: гуляє матуся з своїм чадом. Причепурила, одягнула в білі штанці. Не встигло ще маля від неї відійти, як мама кричить: “Не біжи, а то впадеш”. Для чого батьки виходять гуляти з дітьми? Для себе чи для дитини? Відповідь Ви і так знаєте. З віком дитини контроль посилюється і це логічно. Чим старша дитина тим більше проблем вона може для нас, батьків, створити. Легше заборонити, подавити волю дитини ніж її виховувати. А дітям також до пори, до часу так зручно, тому що з малечку за них все вирішували. Чим важче для нас завдання тим більше зусиль потрібно прикласти для його вирішення. Тому і задумуємося лише над тим, яким чином вирішити поставлене перед нами завдання і при цьому докласти мінімум зусиль. Навіщо задумуватись над тим, що і без нас зробиться. Ось таким чином і “паралізують” своїх дітей горе-батьки. А вибратись з-під такого тотального контролю не кожному під силу, тим більше якщо це тягнеться ще з малечку.

      • Погоджусь з Вами.
        Таки правда – батьки самі винні.
        І діти звикнувши не хочуть щось міняти.
        Це ланцюжок, який тягнеться з покоління в покоління…

  4. Сповіщення: Розповідь про сесію, незаслужене та жалість. | опосередкована щирість

  5. “мені з «неба» ніколи нічого не падало…”

    а ви впевнені, що воно вам потрібно?

    Відповідь
    • Я не стверджую, що воно мені потрібно. То лиш констатування факту, що мені таких вдач не припадало…

      Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: