Епоха ділового ідіотизму, впаювання непотребу і відмова від життя.

Posted on

Приводом для написання цієї публікації стала одна недавня подія. Мала змогу спостерігати за однією вельми зайнятою справами людиною.
Все йшло звичайно, людина підтримувала культурну бесіду, потім встала, пішла в напрямку туалету, але розвернулась і підійшла дістати свій мобільний телефон зі словами: «раптом хтось подзвонить».
Начебто несуттєва подія, але мене побачене наштовхнуло на роздуми.
Отож, в який спосіб наше суспільство перетворилось у низку ділових ідіотів?
І не кажіть мені, що це не так.
Нам всім страшенно кортить демонструвати власну зайнятість іншим, таким чином ми почуваємось важливішими і потрібнішими.
Це доходить до таких маразмів, як вищеописаний. Про яку важливу зайнятість може йти мова, якщо ми вже не дозволяємо собі спокійно попісяти, бо навіть справляючи нужду, ми мусимо бути готовими до чиїхось дзвінків.
Це не ділова поведінка, я в цьому вбачаю справжнісінький абсурд.
Річ йде не про те, що людина собі відмовляє у задоволенні життя, все куди складніше – настає вже й відмова від найелементарніших життєвих потреб.
Готовність жертвувати здоров’ям, відпочинком, сном і от навіть походом в туалет задля того, щоб лишню хвилину бути з кимось на зв’язку, не опускаючи нагоди підзаробити.
Цікаве те, що люди, які так шалено заробляють гроші в кінцевому результаті і знають на що їх витрачати. Вони не отримують задоволення ні від роботи, ні від грошей але продовжують гонку і за тим, і за іншим.
Який в цьому сенс? А ніякого.
Просто зараз епоха така, коли всі живуть за принципами стада (якраз доречно вказати на приголомшливу статтю Олександри) і не знають навіщо їм це.
Принцип простий – грошей усіх не заробити.
Але про це згадується рідко.
Натомість усюди проявляється діловий ідіотизм, зважаючи також на голосні розмови в маршрутках.
Так-так, я за гучними розмовами у громадському транспорті вбачаю саме це: «Нехай всі почують, що тут їде страшенно ділова, зайнята важливими справами людина».
Сміх тай годі. До чого ми котимось?
Відповідь очевидна – до втрати цінності життя.
Заставляючи себе думати, що мусимо бути в кожну мить напоготові до справ, відмовляючись від повноцінного життя, спонукаючи себе купляти непотрібні речі.
І давайте зараз в коментарях ніхто не буде звинувачувати мас-медіа, які пропагандують нам купу непотребу.
Бо ви, мої любі, наділені власними мізками. От і застосовуйте їх задля обдумування що саме вам потрібно, а що вам хочуть впаяти, щоб заробити на вашій тупості гору мільйонів. Обдумуйте що вам потрібно, а без чого ви обійдетесь. Думайте коли вам треба використовувати усі блага техніки, а коли їх варто вимикати, щоб розслабитись і отримати задоволення від життя.
Якщо не бажаєте думати – не хникайте потім, що ваше життя котиться в нікуди.
Рано чи пізно це все вернеться. Як збагнення неповоротно втрачених можливостей життя. Бо пам’ятайте – ми часто кажемо собі, що ніколи не пізно… Однак завжди настає мить коли вже НАДТО пізно. Це якраз про життя.
Живіть поки не пізно.
17.06.2013

Протистою епосі,
Ольга Врублевська.

P.S. Як саркастичний додаток:

blDJwbik2n8

29 responses »

  1. я теж ділова ідіотка. часом мій телефон десь валяється, і я морожуся від усіх дзвінків крім батьків, а часом навіть в туалет і в душ з собою його тягаю, бо чекаю на дзвінок, який пропустити категорично ніззя, і часто це стосується мого наукового керівника чи роботодавців)

    Відповідь
    • Але ж Ви і самі усвідомлюєте, що у Вашій поведнці є щось хибне для Вас же… чи ні?

      Відповідь
      • враховуючи те, що таке відбувається не дуже часто – не бачу у цьому нічого поганого)

      • якщо не дуже часто, то і правда – це не пагубне 🙂

  2. Звіробій

    Справді кумедна поведінка, якщо припустити що вона не чекала термінового дзвінка. Хоча бувають різні ситуації. Інколи доводиться жертвувати багатьом, щоб зробити кар’єру, заробити грошенят і реалізувати свої мрії. Соціальне становище у суспільстві також відіграє не останню роль у житті людини. Чим більше у нас відповідальності, тим менше свободи і знайти золоту середину не легко.

    Відповідь
    • Думку, яка стосується і Вашого коментаря я висловила нижче.
      Може Ви зі мною не погодитись, але я так думаю.. 🙂

      Відповідь
  3. Пане Звіробій: “Чим більше у нас відповідальності, тим менше свободи і знайти золоту середину не легко”. Якраз навпаки. Свободи не буває без відповідальності. Дякую за файну статю Олю, це правда, ми ще ті “ділові ковбаси”. Для себе зрозумів, що працювати треба не задля результату (грошей, успіху, карєри, тощо) а задля самого процесу. А для цього треба полюбити свою роботу, навчитись насолоджуватись нею, щоб завжди бути “тут і тепер”, смакуючи життя саме у цю мить, бо хто зна що буде з нами навіть завтра?

    Відповідь
    • Павле, щиро вдячна за теплий відгук і те, що почерпнув таке важливе для себе з моєї публікації.
      Я завжди до цього закликаю, насолоджуватись саме процесом роботи, не ціллю, а вже й шляхом який до неї веде…

      Відповідь
    • Звіробій

      У своєму пості я мав на увазі, що відповідальність обмежує нашу внутрішню свободу. Ваш коментар я не зрозумів. Що це за обмеження: “Свободи не буває без відповідальності”.

      Відповідь
      • Звіробій це дуже філософське питання (про свободу та відповідальність), настільки що заслуговує не те що коментар, а навіть цілої статті. Одним словом, напишу статью на своєму сайті, в якій зокрема спробую пояснити тезу “Свободи не буває без відповідальності” та лишу на неї лінк. Одним словом, чекайте 🙂

      • Звіробій

        З нетерпінням чекатиму.

      • Я також чекатиму!
        Не забудьте лишень про посилання! 🙂

      • Як і обіцяв, ось посилання на статтю про свободу та відповідальність:
        http://waking-up.org/rozdumy/pro-svobodu-ta-vidpovidalnist/?lang=uk

      • дякую! зараз же прочитаю!

  4. Щоб мати повноцінне життя, то треба виїхати в село, тримати там своє господарство, багато працювати, і не користуватись сучасною технікою взагалі. Але то вже не буде повноцінним життям для людей з теперішньою свідомістью і назад вже дороги нема. Хтось буде працювати і на тяжких роботах в металургічних цехах, хтось буде менеджером і бігатиме з телефоном в туалет, щоб не втратити клієнта, бо самому треба виплачувати кредит, та і взагалі буде багато професій, які не будуть робити життя людей повноцінним. Щоб мати повноцінне життя тепер, треба бути власником якогось бізнесу з найманими працівниками, які будуть вирішувати за тебе справи, а ти будеш отримувати прибуток, а в такому випадку такі “барани” дуже вигідні. В іншому випадку з тебе будуть витискати всі соки, а потім викинуть як вижатий лимон в смітник. Так що нічого від цієї публікації не зміниться, змінить свідомість людей якийсь величезний метеорит, який впаде на землю і майже все зруйнує і виживе певна кількість людей. От вони вже точно не будуть бігати з телефоном в туалет.

    Відповідь
    • Насамперед: я знаю, що від моєї публікації нічого не зміниться, однак вважаю за потрібне обговорювати таку абсурдну людську поведінку.
      Але я не згідна з Вашою думкою
      Повноцінне життя можна мати і поєднуючи техніку в житті та її відсутність.
      Можна жити так як того хочеш сам, не перетворюючись в раба начальства.
      Можна зберігати власну гідність.
      Що для цього потрібно? Гадаю самовдосконалення. Якщо ти людина – яких сотні не отримавши відповіді на телефонний дзвінок подзвонять не тобі, а комусь іншому.
      Якщо ти людина, яка може зацікавити, привабити, надати щось вагоме – тоді будуть працювати саме з тобою і чекатимуть саме на тебе.
      Будь ти менеджером, дояркою, робітником чи вчителькою.
      Варто самовдосконалюватись, але не втрачати власної гідності.
      Принаймні я так бачу, тут думки можуть бути відмінними.
      P.S. “…Щоб мати повноцінне життя тепер, треба бути власником якогось бізнесу з найманими працівниками, які будуть вирішувати за тебе справи…” Описана в публікації людина є власником дуже солідного бізнесу. За цю людину справи вирішують підлеглі. І на особистий телефон не тредзвонять термінові дзвінки. А річ в тім, що людина просто “загналась”.

      Відповідь
      • “Можна жити так як того хочеш сам, не перетворюючись в раба начальства.”

        Можна, але не у всіх є такі можливості, бо прийдеться багато чим пожертвувати заради цього, але не кожен може на це піти і не у кожен може це собі позволити.
        Якщо ти людина, яка чимось може зацікавити, привабити, то так само прийдеться забути про повноцінне життя, бо як не крути прийдеться чимось жертвувати задля того. Навіть описана Вами людина, яка є власником дуже солідного бізнесу неможе від того “відійти”. І взагалі повноцінне життя – то якесь таке відносне поняття. Мені скільки разів казали, що я не живу повноцінним життям люди, які самі ним ніколи не жили, хіба що може частково жили. А ціна їхнього повноцінного життя – набрані кредити, які треба виплачувати, і треба весь час стелитись перед начальством, бути їхнім рабом. Або щось інше. Є і такі люди, які займаються улюбленною роботою, отримують пристойні гроші, мають якесь хоббі, але далеко не кожному так щастить. Та і щоб дійти до такого, то прийдеться на деякий час забути про повноцінне життя. Щодо гідності, то я згоден – не треба її втрачати. А люди, які мені весь час казали, що я не живу повноцінним життям її давним – давно втратили. От і викручуйся як хочеш – викрутишся – молодець, життя значить вдалося, не викрутишся – то ти ЛОХ, лузер.

      • Звіробій

        Кожен сам вирішує чим йому жертвувати для досягнення своєї цілі. А жертвувати доводиться часто. Не завжди робота яка приносить задоволення приносить хороший дохід. І коли від тебе залежить достаток у сім’ї, тут уже не до задоволення. Спробував уявити. Приходиш додому і кажеш дружині “Я відмовився від добре оплачуваної роботи, бо вона не приносить мені задоволення. Тому доведеться нам потерпіти, до того часу поки моє захоплення не почне приносити стабільний дохід”. З часом звичайно зможеш займатись цікавою для себе роботою не задумуючись про гроші. Але для цього часто доводиться забути про повноцінне життя.

  5. Це все правда. А що нарікати на медіа? Я майбутній представник преси і хочу сказати, що медіа подають те, що хочуть люди. На що є попит. Якщо б ми самі хотіли дивитися не дурні серіали, а щось вартісне, то хіба були б такі рейтинги? Нікому не потрібна розумна аналітика і громадське ТБ. Ми деградуємо і це факт!
    І деградуємо у всьому. Шкода.

    Відповідь
    • Мабуть нашим медіа треба кардинально переглянути свою політику, не опускатись до низиних потреб людей, а навпаки пробувати їх піднімати, робити хороші гарні передачі про культуру, науку, мистецтво, замість того лайна, що є зараз. Пригадую якось (кілька років тому) мене один знайомий з греко-католицької спільноти запросив на танці, які влаштовувались при цервкі для християнської молоді. І яке було моє обурення та здивування коли почув там всіляку (здебільшого російську) попсу, і навіть шансон (точніше російський блатняк, бо справжній шансон, який виник колись у Франції до того зеківського жаху жодного відношення не має). На моє питання чого так, кажуть, бо молодим людям таке подобається. Але ж ви церква (!), ви-ви маєте піднімати молодь духовно, дбати про їхній культурний рівень (бо яка духовність без культури), прививати хороший смак, а не опускатись до масових низиних смаків. А то таке враження що то не церква влаштовала, а якась банальна дискотівка у сількому клюбі. Треба вже зупиняти хоч трохи деградацію.

      Відповідь
      • Власне, що треба. Але треба і нам щось робити. Просто зараз в нас такі ЗМІ і така влада, що самі вони нічого не зроблять. Треба нам щось робити, бо нічого з того не буде 😦

  6. Скільки коментарів, але нажаль нічого не зміниться, а все тому, що локомотив несеться з такою швидкістью, що так просто його не зупинити і ніхто вже ненаважится зірвати стоп-кран. Всі будуть лежати на своїх місцях хто в спальному купе класу люкс, хто в плацкартному вагоні, і всі будуть казати що треба і як треба робити, розводити дискусії, філософствувати, а потяг і далі собі їхатиме в дупу. Або зривай стоп-кран, або їдь собі мовчки і не “сотрясай воздух”. Я цим висказуванням нікого не хотів образити, просто вже набридло чути весь час оце “нам треба”, я вже скільки років це чую по радіо, телебаченню, на вулиці, в гостях, але люди і далі продовжують дивитись дибільні серіали, ср_ти навколо себе, поводити себе як останне бидло, красти те, що погано лежить, брехати один одному і т.д. Але при тому всі кричать, що треба то, треба сьо, треба то-то міняти і т.д.. Було б краще як би кожен сказавши “треба то-то” ще б щось сам би і зробив заради цього. А якщо не може зробити то нема чого і “сотрясать воздух” ковиряючись в носі і почісуючи дупу…

    P.S. Це не стосується автора публікації і самої публікації, це просто я написав, бо є такі люди, які очікують, що хтось щось змінить замість них, а вони тільки з розумним виглядом будуть проводити аналітику. Так що якщо хтось вважає, що ходити з телефоном у туалет ідіотизм, то нехай не ходить з ним і подає приклад іншим. Той хто вважає що по телевізору показують тупі ток-шоу та концерти, то нехай не дивиться телевізор. Той хто вважає, що навколо брудно нехай не смітить… От і буде все само регулюватися, та на сьогоднішній день я цього всього не бачу, а чую лише одні розмови…

    Відповідь
    • Дякую за ще один відгук, Олександре.
      І справді, на моє здивування відгуків до цієї публікації багато.
      В одному-єдиному сказаному Вами не погоджуюсь. “нічого не зміниться”. Я вірю, що зміниться. Але Ваша думка правдива – не зміниться, якщо не діяти.
      Мені відчутні ті емоції, які переповнюють Ваш коментар і я їх розділяю. Так, бо це до біса люто коли всі розводять балачки, а потім роблять навпаки.
      Не сприйміть часом, що я хвалюсь, але я наприклад роблю хоч мінімальний мінімум. Бо я торочу постійно – щоб в цій країні щось змінилось варто змінювати самого себе!
      Але скажіть мені і Ви, особисто Ви! Ви щось робите? Я кажу просто про не викидати сміття на вулиці. Так, мене можуть не помічати, але я не дозволю собі кинути сміття де-небудь.
      Хіба це вже не якісь зміни? Хай мізерні, але зміни!
      Загалом Ваш коментар наштовхнув мене на написання публікації, яку зараз допишу. Там вже свою думку поясну розгорнуто.

      Відповідь
      • Я нічого не роблю, нічого доброго і поганого, хоча то все відносно. Я може роблю зло, розробляючи деякі веб-портали з фінансовою тематикою з вже купленими деякими рейтингами, і це зло набагато гірше чим десь насмітити, але іти на завод мені не хочеться, де я віддам своє життя і здоров”я для того, щоб якийсь олігарх жив у розкоші. Так само і інші можуть робити велике зло, наприклад, працюючи в якомусь банку, який потім залишить людей без грошей, або працюючи на тих же самих олігархів, яких так ненавидять. Зате я викидаю сміття в смітник, а не де попало. Так що тут все відносно, хто що робить заради своєї країни. Бухгалтери ведуть якусь подвійну бухгалтерію, бо якщо не будуть вести, то наймуть такого бухгалтера, який буде вести. Хабарі в податкових дають. Але всі говорять як треба і що треба. Ну то давайте, розпочніть з себе: не ведіть подвійну бухгалтерію, не давайте хабарів, чи вам слабо? Ото ж бо, то нема чого і розводити полеміку. Я не засуджую тих людей, у них нема іншого виходу, але якщо прийняв рішення щось міняти, то давай починай з себе: звільняйся, бери мітлу в руки і іди працювати двірником, там хабарів давати не потрібно. Я просто веду до того, що всі багато говорять, але при тому прагнуть лишатися в стороні. Я і сам поки що в стороні, але я нікого не критикую, не кажу як треба, а думаю як зробити так, щоб потім не бігати в туалет з телефоном, боячись пропустити “важливий” дзвінок.

  7. Сповіщення: Ви і так знаєте, що треба. ДІЙТЕ! | опосередкована щирість

  8. стільки полеміки від якогось безневинного вчинку)), стільки собі нафантазували, все ми про всіх знаємо і всіх аналізуємо)). отже, я наприклад теж беру телефон коли йду в туалет), але не тому що я є “діловим ідіотом”, а тому, що сам ненавиджу коли люди залишають свої телефони в публічних місцях, їм починають надзвонювати і всі повинні слухати якусь дурнувату мелодію поки власник не повернеться, а взяти чужий телефон і збити дзвінок це теж по-хамськи. звичайно коли я вдома, то я не тягаю за собою телефон. є звичайно варіант поставити на тихий режим, але тут також є нюанс, який полягає в тому, що телефон – це досить таки інтимний девайс, там багато персональної інформації, яка не призначена для публіки, і тому можливо багатьом людям, в тому числі й мені трохи некомфортно залишати його десь де він теоретично може бути доступний іншим, тому й беруть його з собою. можливо людина, про яку йшлося у статті міркувала саме так?)

    Відповідь
    • Найпростіше пояснення зазвичай правильне, я теж цієї думки дотримуюсь. 🙂

      Відповідь
    • Знаєш, marselo, інколи я відчуваю, що найбільша проблема у моєму блозі, що я не повністю щира.
      Я речі в яких я не можу висловити все абсолютно на 100% з тих чи інших причин.
      Ця публікація – одна з них.
      Близьке оточення згаданої в публікації людини мене читає. З певних причин я не можу допустити аби до відома людини дійшло, що йдеться про неї, це може мати серйозні наслідки на моєму житті. Але я не втрималась, щоб не переповісти цю історію.
      Я погоджуюсь з тобою, що інколи все має значно просте пояснення і випадок залежить від випадку, ну ж що тут такого – взяти зі собою телефон.
      Але описаний випадок саме з цієї полеміки. Як залежність, як щось без чого тямиш, як просто безглузда поведінка, яку доволі розумна людина повторює повсякденно.
      Направду кажучи, мене дещо хвилює ця людина. Бо останнім часом вбачаю у ній деградацію. Будучи власником бізнесу і має поважний стан ця людина поводиться чим раз тим гірше. Починаючи від таких от речей і завершуючи навіть тим, як ця людина почала одягатись. Але мабуть це не моя справа.

      Відповідь
  9. Сповіщення: Риска для блогу: підсумки, статистика і подяки. | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: