Розповідь про сесію, незаслужене та жалість.

Posted on

Вчора здавала один з найважчих екзаменів за цю сесію – з економетрики. Що воно таке, гадаю відомо лише двом – Богу та моєму геніальному викладачу.
Скажу чесно, я не вчила жодного разу цей предмет. Я жодного разу і не спробувала збагнути що воно таке і навіщо воно потрібно. Але на пари я ходила. Це були страшенно нудні, нескінченні лекції, на яких не можливо було зв’язати хоч якусь цікаву дискусію.
Але є одна особливість – мій викладач це геніальна людина, якому вже минуло сімдесят років, він все життя віддав фізико-математичним наукам і досі їм присвячується, а ще в ньому є дві риси – незбагненна доброта та цілковита наївність.
До нього підходили і відпрошувалась придумуючи найпримітивніші виправдання і він в це покірно вірячи відпускав студентів, але лише до початку пари. Якщо вже лишився на пару – він ні на хвилину не відпустить і до останньої миті буде бубніти записуючи несприйнятливі формули.
Так от, чому я ходила на його пари. З банальної жалості. Так, мені було безмірно шкода цю старшу, поважну, розумну людину. Шкода, що він так віддавався навчальному процесу, а це було всім байдуже.
Коли я була хворою і не пішла на пари мені розповіли, що з двох його останніх пар втекла вся група. Він же сидів в порожній аудиторії і навіть розписав на дошці тему, яку планував розглянути, в надії, що до кінця пар хтось таки прийде.
Мені його шкода… Я абсолютний неук в його предметі, але я не могла собі позволити піти з пар так само нагло, як це робили інші і думати, що ця старша людина зараз там сидить до останньої хвилини і чекає може до нього ще хтось прийде.
Ну не могла я не піти на ті нудотні лекції!
Я навіть пробувала вести конспект, але це була нікудишня справа, бо записувала лише окремі вирвані із загального контексту фрази та формули. Толку з такого було нуль.
Траплялось, що я одна залишалась у нього на парі. Одного разу спробувала запитати.
– Володимир Миколайович, чому ви їх всіх відпускаєте і навіть не ставите енок?
– Оля, як же не відпустити… хлопці підходили, он троє з них мають іти в полікніку…
– Але ж вони вам на минулому тижні казали те саме!
– Так-так… але ж це значить, що в них зі здоров’ям погано і вони мають часто ходити… Тоді точно їм не треба ставити енок…
Ну і як з цим боротись? Він наївно вірить…
А ще він мені тоді подякував. Сказав, що знає, що викладає важкий предмет, але йому приємно, що хоч хтось до нього ходить.
Я не могла тоді йому сказати, що мені начхати на економетрику і що знати я її не хочу. Але так, його було жаль. Бо посвячувався роботі сповна і не отримував за це вдячних студентів.
Але семестри мають здатність завершуватись сесіями. На щастя, викладач дав питання, які будуть на екзамені.
В неділю я засіла і розуміла, що справи мої кепські. Навряд чи вивчиш за день те, чого не вчив за семестр. Тим паче, якщо ця наука для тебе – темний ліс. Збагнула, що діла не буде. Зубрити все – без толку, та і не вмію я цього. Почала робити те, чого ніколи не робила – писати шпори. Сподівалась на везіння. Бо дурням везе, а я ж в економетриці ще того рівня дурості. Потім знову намагалась вчитись. О пів на другу ночі я збагнула, що все без толку, краще закрити то все і помолитись, так буде більше користі.
На екзамен пішла. Серед питань попались ті з чого мала шпаргалку. Тести робила наугад. Потім очікування результатів. А тоді він сказав старості зібрати заліковки і принести йому.
Отримую назад мою. Розгортаю – «Відмінно».
Докори сумління. Списала, не заслужила, нічого не знаю… А таки відмінно. Соромно. А головне, я знаю за що в мене цей бал…
Свого часу я ходила на його пари з жалості до нього. Тепер він «віддячив» мені такою же жалістю. Не погіршив сторінки залікової на якій вже красувались всі інші «відмінно».
Щоправда велика різниця – інші оцінки я принаймні заслужила. Цю – нітрохи.
Висновок публікації?
Не знаю. Просто виникають такі ситуації в житті, коли сам собі наступаєш на горло, коли порушуєш власні принципи. Коли співіснуєш з людьми базуючись на жалості.
Але ж жалість – це людяно. Значить не все ще втрачено.
Та і коли в житті мені знадобиться та економетрика? А здатність порозумітись, навіть якщо жаліючи одне одного – теж важливий навик.
Не втрачайте людяності.
18.06.2013

З докорами сумління, подякою та жалістю,
Ольга Врублевська

P.S. Ця груба картинка не моя, але наткнулась на неї в інтернеті незадовго до екзамену. Побачила правду для себе.

WhjD0iSsZ_A

Advertisements

7 responses »

  1. Так, викладач хороший. Буває різне в житті. Але людяність завжди має бути присутня. Класний пост! 🙂

    Відповідь
  2. От мені теж надто добрі викладачі ставили п’ятірки. Але не тому що не хотіли портити заліковку (там переважно і так трійки), а тому що інакше доведеться взагалі нікому не ставити п’ятірки. І це таки було сумно.

    Відповідь
    • Якщо кажучи по правді, то підозрюю що у нашому випадку теж не було кому ставити п’ятірки, що гадаю теж для нього зіграло роль…

      Відповідь
    • Викладач зі стажем

      очень все примитивно, в наше время все за взятки, а вы как первобытные люди

      Відповідь
  3. Лише безмозгла та тупа істота може вважати практичні та потрібні речі хyйнею. В принципі, для підмітання вулиць Вам ця наука не знадобиться)

    Відповідь
    • Не зважаючи на те, що Ви мене намагаєтесь образити своїм коментарем я не ображаюсь.
      Якою має бути істота, яка пише такі коментарі теж варто задуматись.
      Щодо підмітання вулиць. Шановний, розплющіть очі – у світі повно професій, де вищевказані навички без потреби.
      Я, зокрема, працюю. І не двірником, а на хорошій і поважній професії, яка гідно оплачується.

      Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: