Ухилення від людей, відведені ролі та людська фальшивість.

Posted on

Я уникаю моїх сусідів. А ще подекуди розмов зі знайомими людьми. Звучить так, наче признання в колі анонімних залежних. Я їх свідомо уникаю, на здивування інших.
Спробую пояснити чому.
Перш за все – мені набридли плітки про мене, тому я уникаю їх розповсюдження. Та ні, не подумайте, що я прислухаюсь хто там що каже, бо мені начхати на розмови інших, але річ в тім, що ці нестерпні особи не маючи чим зайнятись і не в змозі мене дістати при нагоді дістають мою бабцю своїми запитаннями щодо мене.
Також я посідаю почесне місце повії вулиці. Ура!
Все це тому, що я кожного вечора виходжу з дому (бо кожного вечора я викладаю на курсах іноземної мови), але милі сусіди не сприймають – яка ж то така пізня робота аби ввечері кудись їхати і повертатись теж доволі пізно по їхніх мірках.
Мені запропонували поговорити з моїми сусідами і розповісти їм що це не так, аби вони не поганили мою репутацію. Засміялась у відповідь. Мені байдуже яку там хто зробить мені репутацію, бо люди з мого оточення знають мене, а хто що інший думає про мене мені до лампочки.
Єдине мені не прийнятне це всі спроби переповісти моїй бабці де, коли і з ким мене бачили прикрашаючи це уявленими деталями. Навіщо старатись викликати в старшої жінки хвилювання і наступні її запитання мені? Саме цей факт сприяє моєму униканню цих осіб, яким дійсно нема чим зайнятись.
Проте я готова бути ввічливою. Я мило вітаюсь, здатна притримати двері під’їзду і навіть поговорити, що в цьому місяці квитанції прийшли раніше, ніж зазвичай чи про те, які хороші роботи виконав ЖЕК на нашій вулиці.
Не більше. Я не маю намірів розсипатись направо і наліво вдаваною дружбою. Причина банальна – я не маю потреби у цих людях. Якщо хтось з них має якусь конкретну потребу в мені – варто повідомити. Чим зможу, тим поможу. Решта мене не цікавить.
Можете мені не казати, що так було з давніх-давен і що сусідські конфлікти – справа звична. Але я не маю жодних конфліктів. Бо якщо наше спілкування обмежуються зазначеною вище поведінкою я навіть дуже добре з ними живу.
На роботі я уникаю «поглиблених» бесід. У мене хороші стосунки з усіма колегами, проте я обмежуюсь розмовами про погоду, відпочинок, транспорт і те, що ми всі маємо багато до роботи, інколи обговорюємо нашу роботу. Я мовчу коли заходить розмова про те, що он вона зустрічається з таким-то, а он та розійшлась з хлопцем. Так само мовчу коли заходить мова про начальство. Причина цьому проста – в першому випадку мені байдуже чуже особисте життя і я ніяк не збираюсь його обговорювати. В другому випадку – я маю думку про начальство. І висловлювати її комусь, хто сьогодні зі мною ввічливий, а завтра буде поливати брудом в розмові з іншими я не буду. Тут дуже простий принцип, який я завжди використовую у професійній етиці: «Подруга усім і нікому», бо сьогодні при мені обговорюють когось, а завтра героїнею таких балачок буду я. Не для мене така балаканина, дякую, тому просто мовчу.
Все описане можна сприймати як зневажливе ставлення до людей. Нехай. Насправді це куди простіше – я просто оточуюсь тими людьми, які мені потрібні. Всі інші – можете відійти в сторону, у вас необхідності нема. В даному випадку – якщо так склалось, що ми пересікаємось, бо наші квартири поруч чи тому що виконуємо схожу роботу це не означає, що наші душі також поруч.
Зміст даної публікації простий – чому ми заставляємо себе бути фальшивими? Давайте не казати, що це аби уникнути проблем чи щось там ще. У мене з цими людьми нема жодних проблем. Навпаки, я навіть добре з ними співісную улаштувавши такий спосіб спілкування. Просто я обмежую спілкування з ними тим, що їх і стосується. Зверхньо? Аніскілечки, деяких з них я вважаю значно «вищими» за мене. Цинічно? Може. Зате щиро.
Натомість можна вдавати друзяку до усіх, в душі думаючи, як вони тобі осточортіли і при нагоді тихенько мстити. Я не мщу. Бо нема за що. Бо все прямолінійно – в кожного з нас своє життя, кожен має там якусь роль – сусід/колега. Інших ролей не відведено. Говоримо по темі. А далі живемо життям. З тими, хто ближче. З тими, хто з тобою постійно. З тими, хто брудом не поллє. З тими, з ким говориш про все. З тими, хто найдорожчі.

20.06.2013

Прямолінійно і без фальші,
Ольга Врублевська.

Advertisements

13 responses »

  1. О, нарешті хоч хтось думає так, як і я:) Цілком підтримую думку! Ніхто нікому не винен, а особливо, якщо це пліткарки!

    Відповідь
  2. Нагадало анекдот:
    Через відсутність в під’їзді молодих дівчат бабуськи називали повією двірника Сан Санича.

    А взагалі це нормальна картина нашого світу: ми носимо маски, на нас вішають ярлики… І от ми ходимо з купою того уявного хламу на собі справжніх і намагаємося (або не намагаємося) роздивитися інших: хто ж він/вона насправді. Інколи навіть вдається. Хоча частіше – просто забиваємо болт 😦

    Відповідь
  3. Звіробій

    І чому ми заставляємо себе бути фальшивими? Є відповідь на це питання?

    Відповідь
    • Особисто мені це незбагненно… Мабуть тому що хочемо показуватись добрими і найліпшими по відношенню до всіх.
      Маєте якісь здогадки з цього приводу?

      Відповідь
      • Звіробій

        Якщо говорити про плітки, то тут є два варіанти їх виникнення. Перша – обмін інформацією, таким чином люди виявляють свою довіру до співбесідника, створюючи тісні, дружні стосунки. Крім цього плітки допомагають розслабитись та позбутись переживань чи стресу. І друга. Це саме той варіант про який йдеться у публікації. “Перемивання кісточок” – це ніщо інше як самоствердження за рахунок інших. Відсутність уваги, низька самооцінка ось що штовхає їх на “лихослів’я”. Вони ж як правило не лише засуджують об’єкт своїх пліток, а й постараються вам довести що вони не такі, вони кращі.

  4. Це все люди у яких низький внутрішній ранг. На роботі вони будуть поливати брудом начальство, вдома сусідів. Такі люди були, є і будуть. А вести з ними “поглиблені” бесіди – це теж саме, що свиню одягти в чисту білу сорочку.

    Відповідь
  5. Кинь сусідам якусь мульку, їм ж нема чого вчепитися, хай тішаться)))))

    Відповідь
  6. Ех, як я тебе розумію… Я уже багато років стаю об’єктом пліток і пересудів, але уже за стільки років мені уже пофік, коли до мене приходять і кажуть “Я про тебе такеее чула”. Колись аж душа йшла у п’ятки. А зараз… Ну плюс ще одна гаряча плітка, і всі на мене обертаються. Ну однією більше, однією менше.

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: