Ненависне функціонування державного апарату!

Posted on

Якщо є щось, що я ненавиджу в цьому світі – то це бюрократія.
Інколи собі думаю, що пустили б мене до влади, я звільнила б, щонайменше кажучи, з половину державних працівників.
Мені осточортіли ці структури в яких я мушу витрачати час. Я мушу виділяти цілі окремі дні, пропускаючи навчання і роботу, щоб мати справу з людьми, які свою роботу виконують як мухи в маслі.
Черговий колапс – пенсійний фонд вкотре (!!!) щось наплутав, а коли починаєш з ними з’ясовувати що не так, це звучить: «ой, ми з документами щось помилились». А ще вони люблять відверто натякати на взятку. Досі їм нічого вручила (що мабуть і є причиною мого постійно зіткнення з ними).
Як наслідок помилки – мої гроші невідомо чому прийшли на пошту. Приходжу туди аби їх забрати, тої пані трудівниці нема – вона вже пішла з роботи, це зважаючи на те, що до завершення її робочого дня ще чимало часу!
Якщо протягом короткого часу я явлюсь на пошту забрати гроші – їх відправлять назад, а їх одержання уможливиться лиш через місяць. А впродовж місяця мені може хто скаже як жити?
Чомусь я мушу знаходити дірку в робочому графіку, аби явитись до них, а ці трудівники собі дозволяють з роботи йти коли заманеться.
А зарплатня в них – за наші з вами грошенята!
То такий менталітет в нашій державі – влізти на державну роботу, бо то золоте дно. Можна спокійно бити байдики, нити про низьку якість життя, подекуди трапиться можливість попросити взяточку, нарікати на владу і звісно тягнути що попало з робочого місця – «бо то ж державне, я за це нічого не платитиму».
Аякже, бовдуре, тобі і всім злодіям з роботи наш милий уряд робить подарунок і то все, що ви вкрадете вам в ніщо не обійдеться. Дзуськи, заплатиш ти за все, за складнішими схемами.
Звісно не можна всіх рівняти під одну лінію, бо мені зустрічались і совісні державні працівники, які свою роботу виконували на совість.
Але ця стаття – про тих бездарів, які мені вже осточортіли і які умовно ходять на роботу і доводиться їх утримувати. (також знайома з такими людьми, яким робота була подарована багатеньким таточком. В голові – нуль, роботи з нього – нуль, а «понтами» які розкидує можна Дніпро загатити).
Остогидло!
А поки я дочитала мій конспект, приляжу поспати, вже сьогодні вранці перед здачею екзамену маю таки забігти на пошту, в надії застати трудівницю і отримати гроші, які мені і належать. Потім ще доведеться виділити окремий день для його величності Пенсійного Фонду.
Звернення до Олександри zarazko, знаючи, що ти працювала у державній установі, мені буде цікаво довідатись твою думку з цього приводу. Може я в чомусь помиляюсь, може в чомусь права, напиши, будь ласка, як ти гадаєш.
Якщо ви, читачі, також стикались з різноманітним недбальством державних працівників – розповіді «про наболіле» в коментарях вітаються.
25.06.2013

Веду нелегку боротьбу,
Ольга Врублевська

Допишу вам вже нові сьогоднішні пригоди цієї епопеї – гроші як у воду канули, на карточці нема, на пошті теж. Дурдом!

Advertisements

11 responses »

  1. Welcome to hell!

    Тринадцять років працюю в конторі, яка обслуговує одну бюрократичну структуру. Коли чую слово «скорочення» тихо хіхікаю, потім видаляю двох-трьох користувачів, додаю 5-10. За час тільки моєї роботи штат окремих підрозділів виріс в 3-4 рази, збільшилася кількість самих підрозділів, а обсяг реальної роботи залишився той самий. Крім реальної роботи є придумана – існують цілі підрозділи, які працюють на дві задачі:
    1 – придумати щось таке, під що місцеві або забугорні дяді дадуть грошей; взяти ці гроші; настряпати документацію ніби-то ті гроші потрачені.
    2 – наплодити інструкцій на тему «яка бамажка яким шрифтом має бути набрана», «як ввічливо відповідати по телефону» і т.д.
    В підсумку: 80% людей або явно «пінає балду» або вирішують ефемерні задачі, нікому крім них самих не потрібні. 10% – студенти, які «рвуться в бій», але як назло спеціальність в каждого єдного абсолютно ліва і в результаті вони або наломають дров і дістануть по шапці або просто дістануть по шапці за наміри наламати дров. В залежності від розміру его і зроблених висновків вони або йдуть взагалі, або вливаються в ряди перших 80% і тільки одиниці стають представниками останніх 10%.
    Останні 10% – люди, які «не завдяки, а всупереч» все-таки роблять те, що мали б робити всі 100%. Само собою нічого не встигають, за що дістають систематичний «ай-ай-ай» від решти 90%, які за дивним збігом обставин чи фактично є чи вважають себе начальством. Досить регулярно з їхніх рядів то тихіше, то голосніше чується «та пішли ви всі…», людина йде або в власний бізнес або на нормальну роботу, а цю богадєльню згадує як страшний сон.

    Мій брат десь пів року попрацював на держслужбі в іншій установі. Динаміку розростання структури він за пів року ясно що не бачив, але співвідношення «балду пинаючих», «дрова ламаючих» і «реально працюючих» описував приблизно так само. Пішов. Пів року шатався по роботах «де попало, аби не там», потім знайшов нормальну. Словосполучення «державний службовець» вважає майже матюком.

    Висновок: в пенсійному фонді також має бути тих 10% реально працюючих. Спробуй їх вичислити і в подальшому мати справу тільки з ними – все стане швидше і зрозуміліше.

    Відповідь
    • Перш за все дякую за відгук!
      Щодо 10% справді працюючих у пенсійному фонді – шукати їх, то як голку в копиці сіна.
      Відповідно і хочеться спалити все в кібеню мать і провести над попелом магнітом аби ті хто “працюючі голки” найшлись, а інші канули.

      Відповідь
  2. У продовження попереднього коменту – я була однією із тих 10%. Я звісно не хвалюсь, але ну реально так і було, бо моє начальство могло чаями страждати, а я впахувала цілий день, висолопивши язика, моталась по усім усюдам, і ще й додому тягла або й взагалі лишалась після закінчення робочого часу.
    Робота в держустанові – не цукор. По-перше, у багатьох працівників ставка дорівнює мінімальній заробітній платі. Ну ви приблизно уявляєте, що таке прожити на штуку в місяць. Ну можете уявити. І само собою, ті тьотки, які понагліше – тягтимуть все й з усіх. Але проблема навіть не в тому. Проблема в тому, що ці люди мають певну владу, але вони зажрались. Вони можуть обідати із 12 до 3, хамити усім підряд, придиратись і т.д. Вони відчувають, що їм нічого не буде, що ніхто їх нікуди не вижене, особливо якщо вони чиїсь там куми-брати-свати. І тому те, з чим ти стикаєшся, Олю, – це доволі типово для нашої країни, на жаль. І ти права – носити їм нічого не треба, я й сама ніколи таким не страждала, занадто правильна, мабуть. Хоча по роботі мені доводилось вирішувати деякі питання у контролюючих органах (в тому числі і у Пенсійному фонді). Але якщо мені допомогали порадою, ділом, мені самій хотілось віддячити інспектору навіть цукерками, просто у знак вдячності.

    Відповідь
    • Дякую за твій відгук, як безпосередньо людини, що перебувала у цій “кухні”.
      Щодо людини, яка справді допомогла – розумію, прикро лиш, що тих наглих куди більше.
      До речі, стосовно того, що ти була однією з 10% – Володимир написав правду, ти ж теж знайшла роботу з нормальним ставленням, де можна почувати себе людиною…

      Відповідь
  3. Viva revolution!

    Відповідь
    • В моїх словах не зовсім революція, однак ставлення до цих структур варто змінювати, а не потикати їм взятками.

      Відповідь
  4. сьогодні витратила 7 годин щоб оформити додаткову програму для складання кандидатського іспиту.

    Відповідь
  5. Як завжди в житті буває – напишеш щось, хтось прийде прокоментує, ти відчуваєш – не самотній в думках. Дякуючи тобі, так сталось і зі мною. Маю теж подібний допис в себе в блозі.

    Маю сестру, яка працює в адміністрації на рівні району. Знаю як воно з середини. Знаю, бо вона мені розказує. Знаю що такі ідеалісти як я та моя сестра це як комок в горлі людям, які тільки й шукають нагоду поживитись, та нічого-неробити. Знаю, що нам важко на таке дивитись, і ми в силу наших відповідальностей робимо краще де можем. Як прогресивний програміст я сестрі кажу – Як ти витримуєш там працювати? А вона каже – що робота їй подобається, адже вона бачить що є багато чого вдосконалювати в соціумі. І вона це вміє, як філолог і просто позитивна та комунікабельна персона. І мене тішить, що вона людина, яка здатна не бути пасивною, а проактивно стараєтсья змінювати людей.

    Також одна знайома працює в пенсійному фонді. Теж “свята-та-правильна” ще “пакручє ніж я”. Знаючи її, я знаю що з пенсіонерами та всіма задачами, які потрібно там робити, вона справляється. Бо знаю, що вона не забє болт на чиїсь проблеми.

    Але нажаль, таких людей мало. Більшість піддаються стереотипм описаним вище, а також власній ліності.

    The Thing Constantly Being In My Mind – “Як змінити соціум на краще? Як не дати Соцуіму деградувати? Як зробити стрибок в людському мозку, щоб позбутись цих приімтивних людських бажань, і безпідставних емоцій.”

    Якраз нині глянув пару фільмів про Катерину 2. Прості люди живуть простим, матеріальним, і без узагальненого бачення світу. Люди ж при владі, і особливо натхненники та натхненні великими ідеями, думають куди більше узагальнено ніж прості люди. І саме це дає їм владу, саме цим вони можуть міняти соціум.
    Сподобвся глибокий підтекст з розмвои про те якою має бути Росія:

    Пугачев: to build the house you must first level the ground.
    Catherine II: Oh no, u lay foundations.

    Відповідь
    • Дякую за відгук. Я теж бачила фільм про Катерину ІІ, але вже давно, але саме ця фраза мені добре заклалась в думках.
      Так, людей які прагнуть діяти за совістю і чинити як краще мало. Але важливо аби навіть ця невеличка кількість діяла, як вважає за потрібне. Бо думка “що можу я один змінити” – пагубна. Хай навіть один, але треба починати зі себе. Кожному. Хай це капля в морі, але лиш тоді життя людини не мине марно – коли вона вкладе цю краплю доброчесності, совісності, злагоди і намагань в море ганебності.

      Відповідь
  6. Сповіщення: На межі між прощанням і зустріччю… | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: