Коли байдуже: непотрібні люди та відсутність ностальгії.

Posted on

Учора гучно лунав перший дзвоник. Ще б пак гучно – вікна мого помешкання виходять саме на ту школу в якій я вчилась, тож була змога спостерігати за дійством.
Ні, мене там не було. Я не відгукнулась на запрошення друзів піти провідати вчителів і поглянути що там і до чого. З одного боку це лишнє – я мала змогу чути, що там відбувається. Так от, все те ж: та сама директорка, той самий голос, та сама музика, ті самі слова що кожен раз, оригінальність звісно відсутня.
Але не це мотив чому я не йшла туди. Банально не бачу потреби. Та ні, мені якось не розриває душі ностальгія. Так, є певні приємні спогади про дитячі роки, але не більше. Мені не кортить бачити колишніх вчителів, до котрих йдучи на лінійку треба щось нести. Оскільки я живу поруч колишньої школи трапляється, що бачу їх. Деяких з них дуже шаную, то люди з великої букви. Аби поговорити з ними я не маю потреби в окремій лінійці. На інших уваги не звертаю. Можу привітатись йдучи мимо, але вони мене не впізнають, тож розмов не виникає. Якщо б я явилась до них на свято, розмови виникли б, а розповідати цим людям що у мене в житті і відповідати на якісь банальні ввічливі питання не бачу сенсу.
Та сама справа з колишніми однокласниками. Я взагалі не бачу що нас має поєднувати. Ну інша ще справа – однокурсники, коли люди поєднюються впродовж років, бо вивчають одне і те саме, можуть мати спільні інтереси, обравши такий факультет, але – школа! В школі діти опинились в одному класі тільки тому, що хтось колись так склав списки. От і опиняються в одному приміщенні протягом 10-ти років.
Та ні, там звісно починається розвиток особистості, ми вчимось спілкуватись між собою, виникає дружба, бо не приховаю: маю трьох найкращих друзів саме з класу. Але – їх троє! До інших 20-ти мені нема ніякого діла.
Пертись на лінійку в надії зустріти колишніх однокласників? Саме так – вважайте мене грубою, нахабною, цинічною і зазнаною, але скажу прямо – а на який фіг вони мені здалися? (не скажу цього про всіх, бо з 20-ти є кілька хороших людей, яких час від часу випадково зустрівши можна втішитись, але не так їх багато).
Далі по темі – зустріч випускників. Може така думка з роками мене таки буде захоплювати і колись мені стане від цього цікаво, але зараз не розумію нащо мені платити якихось пару сотень гривень за місце в ресторані, де зустрінеш людей, кожен з яких буде випендрюватись і викидатись понтами хто з них і чого зумів досягти, старанно показуючи свою «неперевершеність».
Коли мені переповідали про вчорашню зустріч між кількома однокласниками, я страшенно втішалась, що мене там не було. Гіршого гаяння часу, аніж слухати понти молоденьких хлопчиків годі й придумати. Може якось занадто, але спілкуватись з однолітками мені не кортить – я надто багато часу проводжу з людьми значно старшими.
Типова випадкова зустріч з кимось з однокласників містить фразу: «А що в тебе нового?». «В мене? Та в мене дофіга всього нового і в навчанні, і в роботі, і в особистому житті, і вчу цікаве, і робота класна, і заробляю, і подорожую світом, і спортом займаюсь, і життю радію» – але це все подумки, відповідаю просто: «та нічого, все по-старому». Бо дійсно не збагну навіщо цій людині знати щось про те, що в мене нового, мене ж особисто життя когось не цікавить. Ще інша типова фраза, це вже завдяки соц.мережам: «бачила там в тебе…», тоді банально думки: «ой, забула заблокувати». Бо я вже давно у стрічці новин соц.мереж прибрала новини від більшості однокласників – дивитись що там у них і переглядати їхні фотки я не маю часу, мене то не цікавить. Навіть варто буде деяких по видаляти з списків, навіщо їх там?
У мене про школу збереглись чіткі спогади – як я нікого не цікавила і як мною зацікавилась більшість коли я почала їздити закордон, тоді я вже стала для всіх популярною. У школі я постійно почувалась невдахою, неблагополучною, некрасивою і пустим місцем. Цей мішок відчуттів я звідти взяла зі собою і ще потім довгі роки носила зі собою перш, аніж подолати такі відчуття у собі. Як фінальна капля стало те, що школу я таки не закінчила, бо виїхала закордон. Невдовзі мені не дозволили прийти на випускний до моїх колишніх однокласників, це теж дало певний відбиток.
Після школи не залишилось навіть атестату про середню освіту. Лиш табелі, і згадки: трішки хороших і низка інших – нікчемних.
Тому ні – до тих стін і тим паче до тих людей мене не тягне. Ніскілечки. Нас практично нічого не пов’язує і прикидатись, що мені якось цікаво вважаю даремним. Без потреби. На щастя, все вже в минулому.
02.09.2013

Абсолютно без ностальгії,
Ольга Врублевська

P.S. Скажу публічно: Володь, мені в житті дуже пощастило, що ти мій брат, що ти поруч зі мною впродовж життя, що ти завжди підтримуєш і приходиш на допомогу. Я знаю, що Ти – найкращий! Вітаю з днем народження! Дякую, що ти є…

Advertisements

2 responses »

  1. Ну як завжди хочу підписатись під кожним словом. З деякими однокласницями я зберегла гарні відносини, але ми бачимось поза школою час від часу і спілкуємось. З рештою – уже немає про що поговорити. І не бачу сенсу зустрічатись.

    Відповідь
    • Радо вітаю однодумців, бо чесно аж набридло дивитись на всі радісні фальшиві обійми і фрази “як я за тобою сумую” і все з цієї парафії…

      Відповідь

Написати відповідь до vrubli Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: