Хто причетний до кількості покидьків у світі? Зблизька про психів і наркоманів

Posted on

Недавно довелось побувати в таких місцях як психоневрологічний диспансер та наркологічний диспансер. Перш, аніж хтось встигне подумати, що зі мною щось трапилось зазначу – все в порядку, просто мені від цих установ були потрібні довідки медичного обстеження.
Відвідини варті окремого опису, все в кращих традиціях державного жанру.
Почала я з психоневрологічного диспансеру. Прийшла туди ще до дев’ятої ранку (якщо кому треба – вулиця Коциловського, 30, бічна вул. Зеленої, неподалік від Львівводоканал) і побачила довгу чергу, яка вже як і я стояла за отриманням довідок.
Коли проводиш в цій черзі півтори години (і то я ще швидко справилась) розумієш, що психоневрологічний огляд починається вже в коридорі – хто витримає, той здоровий. Але в кабінет до лікаря треба заходити.
Отож, заходжу, сідаю перед ним, переписую дослівно “дуже цікавий” діалог, що відбувся:

– Ви психічно здорові?
– Так.
– Травми голови мали?
– Ні.
– В психічних закладах лікувались?
– Ні.
– Галюцинації маєте?
– Ні.
– Самі зі собою розмовляєте?
– Ні.
– Значить Ви не є психічнохворі?
– Ні.
– Ну тоді ми Вам зробимо довідку, пройдіть до каси – оплатіть і Вам все розкажуть.

Цікавий діалог, чи не так? Тобто це людина, яка має пересвідчитись чи я безпечна для суспільства, яка має встановити своє дуже вагоме заключення щодо мене питає мене: «Ви психічно здорові?» Хм, а може то не я маю давати відповідь на це питання?!
На касі оплатила, мені сказали прийти за довідкою на другий день, бо через надмірний обсяг роботи вони не встигають їх виписувати.
Наступним пунктом призначення був наркологічний диспансер (вулиця Лепкого, 8 – веде від Городоцької до університету Франка). Тут майже без черги, заходжу до лікаря, діалог:

– Травм голови не мали?
– Ні.
– Лікуванню наркотичними препаратами не піддавались?
– Ні.
– Алкоголь вживаєте?
– Дуже рідко, у випадку свят.
– вчора пили?
– ні.
– а після вчора?
– ні.
– добре, тоді підіть здайте кров в той кабінет, потім зайдіть в той кабінет і потім поверніться сюди.

Кров з пальця мені майже не текла, вижимали його як губку. Обійшла все, що треба, повертаюсь до початкової лікарки.

– от Ваша довідка.
– Гаразд, коли в наступне мені сюди прийти?
– А навіщо Вам сюди приходити?
– Ну як же – отримати результати аналізів крові…
– Та ні, ідіть собі і не треба Вам того…
– Тобто це як – нетреба?
– Дівчино, та по Вашому лицю видно, що ви не наркоманка. Можете бути вільні.

От і все. Нащо мені крові з пальця стільки набрати? Безглузда формальність . Довідки мов маю, мала б тішитись. Всі ж здається тішаться з цього приводу? Адже так мало затратили часу, все без перепон.
Мене така перспектива не тішить. Тому то в нас країні безлад і коїться – що ніхто не виконує своєї роботи належним чином. Усюди одна безвідповідальність. Байдуже, що я можу бути психічнохворою наркоманкою – в мене на руках є довідки, які чудо-печаточками скріплені про те, що за мене ручається відповідальна установа. І не просто за мене ручається, а ще й ця довідка два роки дійсна!
Ця жива людина добровільно взяла на себе надзвичайно важливий обов’язок перевірки людей, аби вберегти суспільство від небезпек. І давайте мені ніхто зараз в коментарях не буде заводити байки про те, що там працює теж жива людина, яка може бути втомлена і тому клепає просто так довідки, можна же ж зрозуміти – в неї нема гідної зарплатні, багато клопотів і все таке інше. Я і сама собі таке можу уявити.
Але ви подумайте – ймовірно чимало людей, які чинять злочини в неадекватному стані, або під дією психотропних речовин мають такі ж довідки…
Тож коли ви почуєте про жахливі вбивства, насильства, ґвалтування, аварії і жахатиметесь яких покидьків земля носить – задайте собі питання: «А може і я причетний до злочину, скоєного цим покидьком?» бо хтозна, може й ви безвідповідально виконуєте покладені на вас функції і тим самим погіршуєте стан країни, суспільства і людства загалом.
Задайте собі питання і будьте відповідальними за свої вчинки.
03.09.2013

Формально психічно здорова. Але душею за країну хворію…
Ольга Врублевська.

P.S. Вересень щедрий на дні народження. Сьогодні свій день народження святкує постійний читач і найактивніший коментатор Alex_V. Передбачаю, що і з приводу цієї публікації йому знайдеться, що сказати. Олександре, я рада, що мені випала нагода навіть віртуально, та все ж познайомитись з Вами і мені дуже приємно, що Ви мене читаєте і дописуєте. Щасти Вам у всіх Ваших життєвих справах і нехай у Вас все складається якнайкраще!

Advertisements

10 responses »

  1. Оля, дякую Вам за привітання 🙂 З приводу цієї публікації можу сказати, що однією з причин того, що погано тече кров з пальця може бути високий рівень гемоглобіну, тобто густа кров. Я б порадив би десь здати аналіз на гемоглобін, але коли здавав я, а здавав я в 4-ох установах напротязі двох тижнів, то в кожній з установ були свої результати і різниця між ними була великою. Так що майте на увазі, що зроблені в поліклініці аналізи можуть не відповідати дійсності. От і ще один приклад безвідповідальності. Я вже не кажу про те, як екзамени в ДАЇ здаються.

    Відповідь
    • Прошу дуже 🙂
      І дякую за пораду щодо аналізу крові.
      І стосовно поліклініки все розумію: рік тому за аналізами крові в поліклініці мені ледь не встановили серйозного діагнозу: “Мононуклеоз”.
      Але перевіривши кров у приватній лабораторії виявилось, що зі мною все гаразд…

      Відповідь
  2. Колись ще чотири роки назав в мене теж була потреба отримати довідку, що я не псих. Вся процедура отримання довідки виглядала точнісінько так само, як ви описали, навіть питання задавались ті самі один в один. Мені от цікаво чи дали б мені довідку якби скажімо на питання чи розмовляю з собою відповів “так постійно, іноді навіть сперечаюсь”. А на питання про галюцинації “О так, ще й які цікаві”. Але мабуть мене б точно запамятали надовго 🙂 А якщо серйозно то формальність наша часом просто на грані абсурду.

    Відповідь
    • От власне – на грані абсурду.
      І так усюди. Якщо проходити медогляд всіх лікарів в поліклініці перед отриманням довідки, то часто ліплять печатки просто так, пишучи, що все в нормі.
      В моєї подруги стався випадок: при отриманні такої довідки в нервопатолога лікарка поки писала в довідку банально запитала: “ голова не болить?“, подруга відповіла їй: “якщо чесно, то в мене часто бувають головні болі і не знаю причини”, відповідь лікарки: “ну то більше гуляйте на свіжому повітрі” і віддала їй довідку.
      Такі от справи…

      Відповідь
  3. Сповіщення: Затята ненависть пішоходів до водіїв. | опосередкована щирість

  4. Щодо останнього коментаря:
    ага, цей спантеличений погляд лікаря, який мав би вмить зацікавитись, коли ти кажеш йому про якісь симптоми, а насправді на його обличчі ніби викарбувано: “Ти шо, блін, прікалуєшся? Ще може оглянути тебе?!” Ніколи не забуду це загальне “лікарське незадоволення”, коли кожного року вперто і нагло я приходила в університетську поліклініку на медогляди! Та “…вашу дивізію!”, як то кажуть, подивилась би я на них, коли б я, для прикладу, надала їм юридичну консультацію, по якості рівну їхній роботі. Ото була б веселуха!
    Моя мама завжди казала, що лікарям потрібно додатково давати гроші, бо, по-перше, вони мало заробляють, по-друге, тоді є більша гарантія, що вони сумлінно виконають свою роботу. Погоджусь, що лікарі в нашій країні далеко не в найкращому становищі (у порівнянні навіть з представниками усіх інших професій), але от мене завжди цікавило – роки йдуть за роками, оплата лікарської праці не змінюється… і всім це підходить. Що цікаво, і самим лікарям з їх півторатисячною ставкою при 20-річному стажі роботи, і пацієнтам, яким тільки довідки “горять”.

    P.S. Ольго, вибачайте, що час від часу турбую Вас своїми коментарями щодо давніших Ваших публікацій. Просто в окремих випадках мені аж не віриться, що хтось десь так безпосередньо близько біля мене (в самому Львові!) розділяє мої погляди.
    Спасибі Вам!

    Відповідь
    • Ви підкреслили дуже хороший факт, про який і я думаю.
      От можна казати – шкода лікарів, адже в таких умовах, як вони працюють і за таку платню важко їм дорікати, вони ж люди, а їх не оплачують гідно. Але з іншого боку, чому ти тоді працюєш в цій сфері? Навіщо ти сюди йшов? Будьмо реалістами: такий стан лікарень, лікарів та їхніх зарплат в Україні вже давно і зміниться не скоро, чому ж тоді ішов на цю професію? Треба було обирати щось, за що б тобі гідно платили. А якщо керувався гуманними переконаннями, то будь ласка, і виконуй їх. Можливо це звучить дещо грубо, але ж так і є. Чому вони далі сидять у цій сфері? А скільки відмивається на медикаментах, на скеруваннях на аналізи у платні лабораторії, на тих же взятках?
      А скільки лікарів, які взагалі не тямлять у своїй професії?! Моєму батьку свого часу поставили діагноз, приписали лікарств, а потім одного дня його життя раптом обірвалось. Далі була патологоанатомічна експертиза, яка нас поставила в шок: хвороби, від якої його лікували в нього і впомині не було! А навіть якби була – йому приписали такі дози медикантів, які категорично не можна вживати! Практично, його вбили ці медикаменти і цей діагноз. На той час (не знаю чи зараз у законодавстві щось змінилось) це кваліфікувалось як професійна помилка і тягнула за собою 200 гривень штрафу! Навіть не усунення від професійної діяльності! Людина помер залишивши вдову і двох дітей сиріт, а це оцінювалось у 200 гривень штрафу, коли та інша гнида могла і далі проводити свою діяльність!

      А стосовно інших професій: наприклад мені кажуть жаліти людей, що працюють на пошті. Але чому я їх маю шкодувати? Вона ж сама знала на яку роботу іде. Не задоволена – можна піти працювати тим же продавцем телефонів, де в результаті отримуєш якийсь відсоток і цілком нормальну платню. То може вони самі хочуть там працювати, зважаючи на можливість “схалявити” на державному робочому місці?

      Щодо пост-скриптуму: я навпаки рада, що хтось перечитує і давніші записи, адже для чогось же ж вони писались, мені приємно, що вони і досі читаються і вказують на чиїсь однакові погляди. У мене навіть з’явилась одна ідея, яку я напишу Вам на вашу електронну адресу 🙂

      Відповідь
      • А хто сказав, що майбутні лікарі поступаючи в мед.інститут і платячи великі гроші за навчання, керуються якимись гуманними принципами? Всі хочуть заробляти великі гроші і лікарі так само не виключення. А держава платить копійки. Я думаю, що кожен лікар мріє про приватну клініку, де він би мав пристойну платню. Правда з іншого боку є багато обнаглівших лікарів в державних лікарнях, для яких, як то кажуть, немає нічого святого. Он мені свого часу апендицит вчасно не вирізали, бо ніхто не хотів робити операцію, поки не принесли гроші і він лопнув. І от я собі думаю, чи варто бути кришталево чесним і жити на одну мізерну державну зарплату якомусь порядному лікарю, бо якщо станеться наприклад таке, що він зламає собі якусь шийку стегна, то інший лікар йому скаже або плати 40 000 грн. за операцію, де тобі вкрутять у кістку 4 шурупа, або лишайся калікою на все життя. А запасти собі якусь суму грошей на подібні випадки він може тільки з тих же хабарів. Або повториться та ж історія з апендицитом, що у мене була. От не буде у нього під рукою потрібної суми грошей, бо він на зарплату одну живе і гроші пішли на оплату комунальних послуг і на їжу, у когось позичати нема часу, та і скандал в лікарні піднімати толку ноль, бо рахунок іде на секунди і в любий момент той апендицит може лопнути. Я рахую, що людина може бути гуманною тоді коли у неї хоча б базові потреби задовільнені та коли є якась впевненість у завтрашньому дні, от тоді можна дозволити собі бути гуманним. Правда є і такі люди, у яких базові потреби давно вже задоволені, а про гуманність вже давно забули.

      • В тому річ, Олександре, що є ті, котрі зажерлись.
        Зазвичай українці вже так навчені, що й самі віддячаться, інша річ – вимагати від людей грошей. Це вже злочин. Бо є дійсно люди, які не мають тих грошей, що тоді?

  5. Alex_V, “роки йдуть за роками, оплата лікарської праці не змінюється… і всім це підходить. Що цікаво, і самим лікарям з їх півторатисячною ставкою при 20-річному стажі роботи, і пацієнтам, яким тільки довідки “горять” (це уривок з мого коментаря). Якщо у тих лікарів немає іншого виходу, як брати хабарі, щоб задоволити свої основні побутові потреби, то це питання потрібно піднімати. 90% лікарень/поліклінік – державні. Так, це важко. Так, майже неможливо. Але ж ніхто і ніколи навіть не намагався!!!

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: