Вкотре питання, незбагненне іншим та ціль, щоб прокидатись вранці

Posted on

«…Я не розумію. Тут має бути щось дійсно дуже серйозне. Якщо ти прожила там шість років, звиклась з усім, вивчила мову, познайомилась з багатьма людьми, закінчила навчання, якому присвятила не один рік… то тут має бути щось надто серйозне, щоб просто так абсолютно все це залишити і повернутись сюди…»

Це ще одна цитата ще однієї здивованої людини. Пробую пояснити всю «серйозність». Насамперед, розіб’ю думку багатьох романтиків, які уявляють, що я повернулась сюди причиною у велике кохання. Ні, романтика у мені відсутня. Я виїхала в Італію у віці 13-ти і повернулась звідти у 19, за цей час ніяке кохання в мене не заклалось аби так впливати на мої рішення.
Для того, щоб я пояснила мені потрібно, щоб кожна читаюча особа увімкнула свою уяву і уявила на собі ВСЕ, що я зараз опишу. Увімкнули? Тоді поїхали.
У вас є ціль, задля якої ви прокидаєтесь вранці? Ні, не ціль дожити до суботи чи поїхати влітку на море. Не примарна ціль, щоб знайти велике світле кохання. А справжня, конкретна ціль задля якої ви прокидаєтесь вранці. Те, заради чого ви все у своєму житті терпите. Те, що єдине вселяє у вас сили у найгірші миті. Те, на що ви скеровуєте всю свою діяльність.
Коли у віці 13-ти років моя нога ступила на італійську землю і я розуміла чітко, що не хочу там бути у мене появилась ціль в житті. Уявіть собі, що таке щодня повторювати собі: «я повернусь в Україну».
Щоб добратись до навчання я мусила щодня вставати о 6 ранку, а для мене це нестерпна річ, тому я мала схему:
Я встаю о 6 ранку, щоб піти на навчання.
Я йду на навчання, щоб вчитись там, не мати прогулів і здати добре всі заліки в кінці року.
Я здаю всі заліки, щоб бути переведеною на наступний курс.
Я мушу бути переведеною на наступний курс, щоб отримати диплом і завершити навчання.
Я отримаю диплом, щоб повернутись в Україну.
Отже: я встаю о 6 ранку, щоб повернутись в Україну.
Щоранку розплющуючи очі я казала собі: “треба встати, щоб повернутись в Україну“. Ви уявляєте це собі?
Я проживала мій день, з вдачами, невдачами, часто з мене, як з іноземки відверто глузували, а я в душі мала гасло: «Я проживу все і цей день теж, щоб повернутись в Україну».
Щоночі перед тим як заснути, вимовляючи якісь слова молитви я не забувала собі повторити: «Я прожила ще один день. Я на день ближче до того, щоб повернутись в Україну». Будьте певні – я повторювала це щодня.
Траплялось, що влітку я приїжджала в Україну на канікули. Кожен день прожитий тут був на вагу золота. Коли день доходив до завершення я щодня давала собі клятву: «Я клянусь, що настане день, коли я сюди повернусь».
Шість років тривали мої обіцянки самій собі. А якщо точніше – 2146 днів. Дві тисячі сто сорок шість днів. У вас є ціль яку ви виносите у собі понад дві тисячі днів? У вас є ціль, задля якої ви живете? У вас є ціль, задля якої ви прокидаєтесь вранці? У вас є ціль, з думкою про наближення до якої ви засинаєте щоночі? У вас є ціль, про здійснення якої ви щоденно клянетесь самі собі?
А у мене така ціль була. Просто справді постарайтесь собі прикинути як воно – кожного дня впродовж шести років повторювати собі слова «я мушу повернутись в Україну». Як ви гадаєте – як тепер я почуваюсь, коли я дійшла до моєї цілі? Ви думаєте я опишу вам це словами? Ви думаєте це можливо передати словесно, коли ти розумієш, що ось – те до чого ти йшов весь цей час нарешті досягнуто? Це таке прекрасно чудове відчуття, що жоднісіньке слово не зуміє його виразити.
Інше питання яким ви задастесь – чому? Навіщо ти цього прагнула? Для чого було це повторювати, який у цьому сенс?
Дати відповідь на ці питання теж практично не можливо. Мене тягнув сюди не такий фанатичний патріотизм і не така нестерпна ностальгія. Радше кажучи, мене тягнуло сюди відчуття, що я не можу жити деінде. Розуміння, що я мушу бути саме тут. Важко пояснити комусь як воно – гинути в чужині, але мене сповнювало саме це.
Будь ласка, не беріться мене судити, а спробуйте дійсно збагнути що воно таке – кожен день прагнути повернення.
Щодо наступних запитань – звісно, ціль мого життя не обмежувалась поверненням сюди. Я далі прокидаюсь зранку з відомою мені метою, але якою саме – іншим знати не обов’язково.
І скажу вам: хай би що не казали вам, хай би як вас не відраджували: НІКОЛИ не здавайтесь на шляху до своїх прагнень.
29.09.2013

Досягну,
Ольга Врублевська

11 responses »

  1. Прочитав речення “А у мене така ціль була.”, зразу з’явилось питання “і що далі?”, і раптом знайшов речення “далі прокидаюсь зранку з відомою мені метою, але якою саме – іншим знати не обов’язково.” 🙂

    Відповідь
  2. Якщо б у мене було б достатньо грошей, щоб я мав змогу подорожувати по світу і жити де я хочу, то я б так би і робив – подорожував би по світу, і засів би там, де мені найбільше б сподобалось. А їхати ні з того ні з сього в іншу країну, щоб там заробляти гроші в мене бажання нема. То, як кажуть, дві величезні різниці. Коли їдеш в якусь країну витрачати гроші – то одне, а коли заробляти – то зовсім інше. Під словом заробляти мається на увазі працювати на когось, точніше вкалувати, а не розширювати свій власний бізнес. Звісно, якщо б моя робота була б зв”язана наприклад з кіно-індустрією і мене б запросили в голівуд, то я б поїхав би, але я б зрозумів би і того, хто б відмовився від тієї пропозиції. Тут у кожного свої плюси і мінуси на першому плані. А у Вашому випадку нема нічого дивного – я так вважаю що Ви знали чим будете займатись на Україні, це ж не те, що Ви вертаєтесь “без нічого”, тобто без ніяких планів в країну, де б не було б зовсім ніяких перспектив, роботи, хіба максимум що б було – то робота така як на фабриці в Китаї типу тієї: http://lenta.ru/news/2012/02/20/suicide/
    А так заради чого жити на чужині, навішувати на себе кредити, ще й пристосовуватися під інший менталітет, коли бажання на то зовсім нема, і терпіти всякі приниження?

    Відповідь
    • Ви досить вірно зауважили, Олександре, щодо відмінностей між “тратити” і “заробляти” в інших країнах.
      Стосовно мого випадку Ви трішки помиляєтесь – бо якраз таки поверталась “без нічого”, маючи лиш кілька ідей з приводу того, що я буду діяти. Отож ця відсутність чіткого ґрунту під ногами і була вагомим аргументом з боку моїх родичів про моє якби не збагнення навколишнього світу і вчинення дурощів.
      Однак все таки все склалось добре…

      Відповідь
      • Ну ідеї то вже “щось” і здається мені, що Ви якось інтуїтивно, на рівні підсвідомості та й свідомості відчували, що в Україні все має скластись добре, хоча спочатку буде нелегко, а в Італії вас чекає як би то сказати “несложившаяся жизнь”(не знаю як то по-українськи сказати) через те, що Ви ніколи не приживетесь в тій країні. Плюс до того ще відчуття, що Ви у своїй країні потрібні, що треба комусь наводити лад в ній… та і виїхали Ви туди через обставини. Так що якщо б Ви лишились би там, то Ви зіпсували би собі життя, хоча б у Вас був би той чіткий грунт, але у Вас би були б нервові зриви, депрессії, непорозуміння з оточуючими – то б така була плата за отой чіткий грунт. Бо ще раз повторюю: Ви б там ніколи би не прижилися, бо Ви в душі українка, а не італійка. Ну то я, звісно, роблю висновки з Ваших публікацій 🙂 От я – то вже трохи інша справа, мені можливо би було легше на чужині через те, що так склалось що у мене нема того, що мене б тісно пов”язувало з конкретним місцем і конкретним народом. Але то мені тут так здається, а як було би насправді я не знаю.

        Інша справа вертатися і знати конкретно, що максимум, що тебе чекає так це робота на фабриці типу FOXCONN, що в тому посиланні в попередньому комментарі, де все життя живеш на фабриці, працюєш по 14 годин в добу 6 днів в тиждень виконуючи монотонну роботу, а рідних бачиш або в неділю, або взагалі коли відпуск дають і взагалі перспектив ніяких нема. А ще усвідомлення того, що за рахунок твоєї тяжкої праці будуть купатися в розкоші ті, хто взагалі до твоєї країни відношення немає, і ти невзмозі будеш взагалі щось змінити, на щось вплинути і т.д.. Але на щастя такої ситуації де зовсім нема вибору поки що нема…

      • Ви все вірно сказали, але хочу Вам окремо подякувати за Ваше розуміння щодо мене. Ви дійсно уважно читаєте мене та робите правильні висновки читаючи мене. Приємно усвідомлювати, що мене ось так знають.

  3. Сповіщення: Хочете поїхати жити закордон? Розповісти вам правду? | опосередкована щирість

  4. Сповіщення: Ольга Vrubli: рік в блогосфері

  5. Сповіщення: Жертва вбивства – не знаю навіщо зранку прокидатись… | опосередкована щирість

  6. Сповіщення: Бачимось вперше, а знайомі завжди | опосередкована щирість

  7. Сповіщення: Визначна дата, остання мрія життя та погляд назад | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: