Monthly Archives: Жовтень 2013

У всіх на виду – життя у маленькій спільноті.

Posted on

Ще коли жила в Італії одна близька людина мені неодноразово казала: «meglio essere invidiati che commiserati», що означає: «краще викликати заздрість, аніж жаль», зараз часто собі це нагадую. Але я є дещо іншою людиною, ніж каже італійське прислів’я, найбільше, що ненавиджу в житті – якщо мене хтось жаліє, але і заздрості не бажаю викликати. Мені взагалі зручно, якщо ніхто особливо не рипається в моє буття і знає лиш те, що я сама доношу до загального відома, без зайвих запитань. Але те, що зручно мені не завжди подобається комусь іншому…
Такі на даний момент в мене обставини, що щодня доводиться співіснувати в одній маленькій спільноті, де всі все про всіх знають. Можливо це комусь знайома ситуація в роботі чи навчанні.
Подібне існування базується на тому, що постійно задаються запитання, які нікого б то і не мали стосуватись, але спільнота роками так звикла існувати, тому коли хтось новий поповнює її склад ця особа викликає до себе інтерес і буквально все має доноситись до відома спільноти. Read the rest of this entry

Зупинки-відновлення часу або про моє життя в стрілках старої «Зорі»

Posted on

час-спогадиТраплялось я вже використовувала це фото в інших публікаціях – на ньому дуже розмито зображений годинник, який має для мене неабияке значення.
Це мій перший наручний годинник, виробництво «Зоря» в СРСР, по ньому я почала вчитись розуміти години і з 5-го класу цей годинник повсякчас виміряв мій час.
Така вже я людина – до багатьох предметів прив’язуюсь і бережу їх, бо вони несуть для мене якусь значну пам’ятку – живі спогади. З годинником було так само. Він міг зупинитись в найгірші миті мого життя і крути-не крути він сам «відновлював хід» – для мене це завжди мало своєрідний символізм – всьому треба давати свій час. Стається щось погане і нам нерідко здається в житті, що все – далі життя не буде, але час відновлює свій хід і ми поволі знову вертаємось у життєве русло. Read the rest of this entry

Щодо судження «жінкам потрібні лише гроші»

Posted on

Адресовано особисто кожному чоловіку, який так стверджує.

«Їм потрібні тільки гроші» – слова схожого жанру неодноразово доводиться чути від чоловіків про жінок. Здається такі от розмови мене довели до останньої краплі і тому я хочу висловити своє з цього приводу. Спочатку була ідея написати публікацію на тему «чого хочуть жінки», але лиш цей фактор грошей вартий такого обговорення, що вириваю його з контексту і поміщаю в окрему публікацію.
Так от, перш за все хочу зазначити, що не буду всіх вирівнювати під один стандарт «всі так кажуть», або «всім потрібні», бо і серед чоловіків і серед жінок є винятки, тому з цього приводу я буду висловлюватись загалом.
Найперше, що впадає у вічі – чоловіки, які мають гроші не починають цих філософій про те, що от такі вони є, всім їм від нас одне багатство треба. Натомість ті, які їх не мають починають розводити полеміку з цього приводу.
Інше діло – поглянути чому ці чоловіки не мають грошей. Дуже часто це розповсюджена ідеологія звичайнісіньких ледацюг, які до роботи не мають ніякої волі, «дівку завести охота», але це «занадто напряжно» тому як наслідок починаються всі ці нарікання, що зараз жінки пішли страх які поганючі і що крім багатств їм нічого не треба. Read the rest of this entry

Чому ми сміємось з відгуків іноземців про нашу країну?

Posted on

Коли до нас доносяться відгуки та враження іноземців про нашу країну зазвичай ми це сприймаємо в сміх. «Ото сказанув! Ще би – їм нашого ладу не зрозуміти!» і сміємось, без упину сміємось.
Живий приклад – знайомий італієць прилетів у Львів, вийшов з таксі в дворі вулички і каже перше на що звернув увагу: «– У вас тут асфальт чомусь не проклали…; так, у нашому дворі так є…; і що? Ви повідомили у мерію, що у вас тут асфальт відсутній?» – для них то шок, а нам такі вислови є нагодою, щоб посміятись, над словами іноземців же ж, які багато в чому можуть нести істину ніхто й не задумується.
Неодноразово бачила деякі серії відомого серіалу «Інтерни», так от – є там персонаж – Філ, дуже добре зображений, який є іноземцем і доносить до нашого відома свої погляди. Мабуть зважаючи на те, що я довго жила закордоном я його погляди цілком розділяю. Коли я чула в серії його роздуми, то мене вражала прикрість, однак знаю, що інші глядачі з тих слів сміються. Розказував він різне, до прикладу:

– що за країна така? Врятував людині життя – нікому нема до того діла, напився як свиня – зразу герой! Read the rest of this entry

Публікація про те, як пишуться мої публікації

Posted on

список публікаційІнколи мені кажуть, що ймовірно мене сповнює багато натхнення – практично щоденно сюди дописувати. Іноді мене запитують наскільки невичерпним є прагнення до писанини і скільки мені ще знайдеться чого розповісти. Буває, мене запитують чому я не поступала на журналістику (але це останнє – історія, варта окремої публікації).
Насправді, не знаю як щодо натхнення і наскільки воно мене сповнює, але задуми публікацій появляються самим звичайнісіньким чином.
Це трапляється в якусь вільну хвильку, зазвичай в маршрутці. Я просто розмірковую над тими чи іншими аспектами, що мене турбують, пригадую якісь розмови з людьми з мого оточення, наново їх обдумую і формую мою думку щодо різних питань. Коли роздум чітко сформулювався і я додумалась до того, що хотілось обмислити трапляється, що мені раптово спадає на думку: «а це могло б бути вартим блогу…», я тут же дістаю записника і записую якесь ключове слово, фразу, при перегляді яких я згадаю про зроблені висновки аби потім переписати все для публікації. Read the rest of this entry

Конкурсний принцип – «головне вискочити заміж» та щодо замолоду “залетівших” мам

Posted on

Останнім часом дедалі частіше зауважую серед дівчаток моїх одноліток тенденцію (пагубну) схильну до заміжжя. Таке враження, що вони живуть за принципом: «Пофіг за кого – головне вийти заміж!» і набирає цей принцип страшенних масштабів. Я вже писала про цю проблему, але зараз хочу зосередитись не конкретно на дні весілля, а загалом на дівочій поведінці.
Усіх їх просто таки підпирає аби вискочити заміж за першого ліпшого. Не довідавшись толком ні що то за людина, не маючи гадки як і де вам жити. Головне – заміж! Тоді можна буде похизуватись, що я сама перша облаштувала своє сімейне життя і відгуляла весілля поки всі мої подружки мені заздрили. В багатьох випадках це причина, чому вони кидають хлопців. Бо не може собі хлопець ще позволити заводити сім’ю! Чому не почекати деякий час? Але ж ні – їй вже заміж хочеться, бо їй стукнуло якихось 20 років і прагнення вискочити першою просто таки переповнює. Read the rest of this entry

Час припинити свавілля Укрпошти!

Posted on

Неприємне трапилось зі мною минулого тижня під час оплати комунальних платежів на пошті. Поки стояла в довжелезній черзі, бо з двох робочих місць лиш на одному працювала людина між людьми почались розмови що то за комісію нараховують. Цікаво… дійшла моя черга і я справді помічаю, що понад суму зазначену в квитанціях мене просять оплатити додаткові 1,80 гривень «за обслуговування». Раніше цього не траплялось. Вираховуючи додаткові гроші питаю працівницю: «Даруйте, а від коли ввели комісію?» далі мені хамовито, тоном напів крику та каже: «А Вам – ЩО? Жалко?! А що це Ви тут возмущатись вздумали! Заплатіть як є і не питайте!». М’яко кажучи у мене ШОК. я навіть не почала возмущатись, дала ті гроші, забрала мої квитанції і пішла.
Після цього чітко собі зазначаю – ноги моєї більше там не буде! Read the rest of this entry

«Земля – не курва, щоб її продавати!» ©

Posted on

Останній Гречкосій - 19.10.13Гучні слова в заголовку статті не є моїми. Вони з п’єси Ореста Огородного «Останній гречкосій», яку я вчора відвідала театрі Заньковецької. Коли знайомі питались мене на яку виставу я йду і я відповідала «Останній гречкосій» мене запитували про що вистава. А я казала, що не знаю, що йду лиш тому, бо то п’єса Ореста Огородника і тому що про неї хороші відгуки. Я хочу і вам надати мій відгук аби і ви пішли на неї поглянути – бо вона того варта.
Жанр – трагікомедія, хоча я б таки більше схилялась до трагедії. Спостерігала уважно, а під кінець таки не втрималась і заплакала. Ні, у виставі не було смертей, бід чи низки драматичних історій, які б мали викликати сльози глядача. У виставі була правда. Правда про мій народ в якого відсутнє почуття справжніх цінностей, національної гідності і любові до власного. Правда про людей, які не хочуть працювати, а звинувачуючи всіх і все навколо деградують. Правда про людей, які хочуть збагатитись миттєво, не прикладаючи до того жодних зусиль. Правда про людей, які продадуть найрідніше – домівку, землю і родину аби збагатитись. Правда про нас, тому і плакалось… Read the rest of this entry

Метафора освіти: Важливість кількох крапель в житті рослини.

Posted on

з професором Массенцом – 09.05.2013

Цікавий статус з’явився цими днями на фейсбуку в одного з моїх улюблених колишніх викладачів (з інформатики). Та яке там улюбленого – це був один з викладачів, які відіграли значну роль в формуванні моєї особистості.

«Одна з речей, що робить мене щасливим, дуже щасливим, це знати, що якийсь молодий студент завершив свій процес навчання з дипломом коледжу, чи університету, чи просто досягнув своєї мети. І якщо я з тим студентом проводив час – щастя експоненціально зростає. Це наче дивитись як рослина, якій ти налив трохи води – квітне. Read the rest of this entry

Методичні вказівки людям, які ниють про нестачу часу

Posted on

Нестача часу....Останнім часом на мене посипався ледь не від кожного першого просто таки шквал скиглення. Здебільшого причина в нитті всіх одна: «я не маю часу, мені треба так багато всього зробити, я нічого не встигаю, в мене так багато справ, часу нема, вночі не сплю, не даю собі ради, йо-йо-йо-йой».
Значить так, шановні – ВИ МЕНЕ ДІСТАЛИ!
Якого милого ви мені скаржитесь? Думаєте я вас жаліти буду? Та дзуськи, я нікого не жалію. Я – не людина до котрої можна звертатись аби просто разом похникати. Я звикла діяти за конкретною схемою: є проблема – намагаємось її вирішити. Тому для вирішення ваших проблем можу дати наступну розраду.
Насамперед, задайтесь запитанням – в чому проблема відсутності часу? Read the rest of this entry

Шарф зі запахом спогадів

Posted on

zpKmeI0NWg (1)

Я сьогодні іду між туманів,
А на шиї у мене шарф
Він зі запахом твоїм дурманним
Навіває спогадів враз.
Звідки взявся той запах? Не знаю…
Ми ж не бачились років зі сто,
Я старанно тебе оминаю,
Ти – за рангом вище, тож мабуть,
Об’їжджаєш мене на авто.
Read the rest of this entry

Виставлення любові на загальне бачення.

Posted on

Коли проїжджаю в маршрутці чим раз тим частіше мимоволі помічаю, що на якомусь похилому паркані красується кривий запис про те, що хтось когось любить. Подекуди такі записи з’являються на тротуарах. Ну ще є також унікуми, які їх пишуть на сміттєвих баках, але ці випадки вже й навіть коментувати не треба.
Просто помічаючи це виникає здивування: «Блін! Це що – реально комусь приємно? Щоб твоє ім’я криво написане на огорожі виникало роздратування людей, яким ця огорожа належить?» Невже справді приємно висловлюватись на тротуарі, де всі проходячи витруть ноги?
Як на мене – це абсурд.
Причину таких гучних виголошень любові можу бачити у два способи. Read the rest of this entry

Чудова нагода повернутись у дитинство…

Posted on

У такі холодні дні варіантів як провести час за межами дому не так вже й багато.
Мій вчорашній варіант був піти у кіно. Я не сильний прихильник кінематографу, не бачила сотні відомих іншим фільмів і відвідую кінотеатри вкрай рідко, але вчорашня подія була того варта. Вчора я побачила фільм «Іван Сила».
Спочатку коли чула, що буде якийсь такий фільм не думала, що він приверне мою увагу – мов не мій жанр, щось про чоловіка, що встановлював силові рекорди – не звернула уваги. Але до перегляду надихнули оця стаття і особливо оця стаття (окрема велика подяка Володимиру Помф’юку – переглянувши фільм зрозуміла і відчула на собі описані ним емоції). Прийшовши в кінотеатр ще не була цілком певна що саме я побачу. Але побачене годі було навіть уявити, захват, що сповнює варто постаратись описати. Read the rest of this entry

Велично титульні посади для лохів.

Posted on

Усе описане являється виключно роздумами автора. Будь-які співпадіння з особисто знайомими зі мною людьми – випадкові.

У нашій державі, зокрема в державних установах, як от наприклад навчальні заклади (хоча часто і в інших приватних підприємствах) існує закономірність – знайти молоденького лоха, на якого можна звалити обов’язки якоїсь вище посадової особи і тішитись тому як все він/вона робить.
Зазвичай для того, щоб молоденький лох втішався своєю роботою спочатку йому навішують на вуха незліченну кількість лапші про те, з якою вірою сприймають його діяльність і що без таких осіб їм не обійтись. Згодом йому придумується якась солідна посада «головний», «замісник», «заступник» і так далі по списку, лиш би посада відповідала першорядній заміні когось вагомого з дирекції. Лох почувши свій новий титул (який ще красномовно впишуть на якомусь клапті паперу, аби більше його потішити) приходить в шалений захват, ну тішиться неначе дурень цвяшком. Read the rest of this entry

Завжди правий той, з кого стягнуть грошей

Posted on

Я вже якось зачіпала цю тематику, але накипає так, що хочеться говорити знову і знову. «Клієнт завжди правий» – ця концепція придумана аж ніскільки не клієнтом. Таку концепцію придумали ті, хто на клієнті хоче нажитись здерши бабла і втирають йому подібні абсурдності, в які він свято вірить.
Я плачу гроші, отже мені все можна і правда завжди на моїй стороні, – чомусь більшість людей схильні так думати.
Зі своєю сліпою правдою вони переступають усі межі. Пофіг, що вони аж ніскільки не праві, а навпаки – цілком помиляються, що від їхньої поведінки комусь влетить догана, що комусь треба витратити немалу суму на вітер, на когось цілком безпідставно накричать. Це все пофіг – тому що все одно, я завжди правий і мені це усюди будуть повторювати, де хочуть з мене зірвати грошей. Я буду носитись з високо задертою головою і потішатись тому, як ввічливо (і лицемірно) мене обслуговують – адже я клієнт, несу в цю незбагненну мряку мою ясну правоту, з якою усі будуть погоджуватись. Read the rest of this entry

Жіночі розмови про неповноцінних чоловіків.

Posted on

Вечір, втома, триває останнє репетиторське заняття. Тримаю в руках зошит з якого задиктовую Оленці словниковий диктант, але стомленим поглядом дивлюсь у вікно і думки мої якісь віддалені, здається я не в тій кімнаті і голос мій звучить звіддаля.
Роблю невеличку паузу, з якої Оленка завжди користає аби поговорити зі мною про щось інше.
– чому хлопці не здатні прийняти того, що дівчина може виявитись кращою в чомусь за них і одразу починають ставитись грубо і погано? – все ще дивлячись у вікно задуманим голосом:
– я не фахівець у питаннях щодо чоловіків, але мабуть це їхня неповноцінність. Read the rest of this entry

Щастя знайшло добру людину і які відчуття від радості інших.

Posted on

Коли раптово тебе настигає звістка про те, що дорога тобі людина щаслива з’являються крила за спиною. Здається власним перемогам у житті не так тішишся, як цій звістці.
Цілий день носишся в цьому стані ейфорії і розповідаєш усім:  «Пам’ятаєш я тобі розповідала про… ? так от, ти не уявляєш, що трапилось!» іншим людям, звісно же ж, байдуже. Вони не знають про кого йде мова і їм якось нічого не зміниться. Але ти не можеш не ділитись цією інформацією життя іншої особи – бо ця особа тобі надто цінна.
Перемотуєш безперестанку в голові кілька єдиних почутих речень і не припиняєш тішитися. Найбільше значення прожитого дня полягає саме у одержаній звістці про те, що хтось щасливий. Серед всіх проблем і негараздів які можуть існувати актуально в тебе, все блідне на фоні отриманої новини. Read the rest of this entry

Про людей, які прийдуть на мій похорон.

Posted on

Коли я помру Ви прийдете на мій похорон?
Я недавно задалась питанням чому люди йдуть на похорони до якоїсь людини. І я частково розумію що саме їх туди «тягне».
Я знаю, що будуть люди, які до мене туди прийдуть. Я знаю, що серед них низка людей буде там присутньою лиш тому що згідно добрих манер доведеться там бути. Їм можливо буде не  байдуже, але просто прикро, от і все. Вони прийдуть туди, бо їм так звелить совість.
Я знаю, чи то радше б хотілось вірити, що будуть ті, хто туди прийдуть, бо відчували до мене якусь симпатію. Вони прийдуть, бо у житті нас пов’язувало щось приязне, якісь хороші спогади, стосунки, спільне навчання, робота, знайомі.
Вони прийдуть туди, щоб зі мною попрощатись і провести мене в останній шлях як годиться, тому, що звістка про те, що я покинула цей світ їх настигне раптом і їм буде шкода, що так сталось. Read the rest of this entry

«Одне ціле», відсутність таємниць та сучасна дурість деяких пар.

Posted on

– Залиште мені будь ласка свою електронну адресу і я Вам надішлю матеріали…
– зараз мій чоловік залишить Вам нашу електронну адресу. У нас нема окремих емейлів, а все спільне.
Іще одні туди ж. Старанно стримуюсь аби не закотити очі, коли це чую.

Дедалі частіше стикаюсь з парочками, які мені починають розказувати байки про те, що у них і електронна адреса спільна, і скайп спільний, і навіть сторінку в соціальній мережі вони собі зробили одну на двох «бо в нас немає жодних таємниць одне від одного, немає і окремих друзів, адже всі його друзі – мої друзі і мої друзі – його друзі».
Моя думка з цього приводу: маразм.
Чому двоє людей, які перебувають в якихось стосунках і є дуже близькими мають страдати фігнею цього жанру? Звідки така сучасна мода бере ноги? Read the rest of this entry

Перекладацький дебют та перукарське мистецтво.

Posted on
Марко, я, Колет та Майкл

Марко, я, Колет та Майкл

Горло заговорило і то був дебют. Але по порядку.
Горло я полоскала теплою водою зі сіллю, подекуди теплим ромашковим чаєм. Окрім того споживала багато меду (в чаї і навіть так), також допомогли спеціальні льодяники.
У вівторок вранці, 1-го жовтня щойно розплющивши очі я заговорила. Голос був! Чіткий і без хрипоти. Отож одягнувшись я поїхала в «до чорта на кулічики», тобто аж в готель «Рамада», що у Зимній Воді.
У тамтешньому конференц-залі проводився семінар провідного стиліста Майкла Маренко. Прийшла, познайомили і одразу до справи. Почали обговорювати найдрібніші організаційні питання, про що йтиме мова, на що зосереджуватись.
«Запам’ятай, ти – моя тінь. Для тебе не буде існувати нікого крім мене, я ходжу, а ти за мною. Я буду твоїми очима, а ти моїми вухами і ротом. На сьогодні ми з тобою одне-єдине, ти не маєш звертати увагу ні на кого, окрім того, що я кажуRead the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою