Про людей, які прийдуть на мій похорон.

Posted on

Коли я помру Ви прийдете на мій похорон?
Я недавно задалась питанням чому люди йдуть на похорони до якоїсь людини. І я частково розумію що саме їх туди «тягне».
Я знаю, що будуть люди, які до мене туди прийдуть. Я знаю, що серед них низка людей буде там присутньою лиш тому що згідно добрих манер доведеться там бути. Їм можливо буде не  байдуже, але просто прикро, от і все. Вони прийдуть туди, бо їм так звелить совість.
Я знаю, чи то радше б хотілось вірити, що будуть ті, хто туди прийдуть, бо відчували до мене якусь симпатію. Вони прийдуть, бо у житті нас пов’язувало щось приязне, якісь хороші спогади, стосунки, спільне навчання, робота, знайомі.
Вони прийдуть туди, щоб зі мною попрощатись і провести мене в останній шлях як годиться, тому, що звістка про те, що я покинула цей світ їх настигне раптом і їм буде шкода, що так сталось.
Вони прийдуть, в знак того, що я була їхньою подругою. В знак того, що я була людиною, якій вони могли довіряти. Вони прийдуть, бо їх не підводила, а часто чим могла тим допомагала. Вони прийдуть згадуючи, що колись я їх розраджувала і втішала. Вони прийдуть і будуть згадувати які веселі миті життя ми провели разом, як я їм усміхалась, як ми сміялись, а то й сумували разом.
Вони прийдуть і будуть пам’ятати з яким виразом обличчя і якою інтонацією я говорила. Прийдуть, побачать якою я буду в мить і згадають як я виглядала по життю. Вони прийдуть і будуть згадувати усі відверті розмови, усі безглузді балачки.
Будуть люди, які прийдуть і хай навіть не заплачуть. Але вони будуть там присутні. Просто тому, що впродовж життя відчували до мене якусь симпатію і їм захочеться ще востаннє на мене поглянути.
Але знаєте… коли б то не сталось не треба отак приходити на мої похорони. Якщо я вам подобаюсь, ви відчуваєте до мене якусь приязнь чи просто цікавість – зустріньтесь зі мною впродовж життя. Гадаю у цьому буде більше сенсу, аніж у таких «проводах» коли хочеться заспокоїти совість і згадати що було. Потім  буде пізно, тож спілкуйтесь – я жива, я тут і зараз.
У мене ще є сотні можливостей зустрітись за чашкою кави, сміятись, розповідати, розпитувати, розраджувати, підбадьорювати… у мене ще сотні можливостей бути з вами, а ви лиш потім про це згадаєте…
І хороша цитата в додаток:

«Не присилайте мені квітів, коли я помру. Якщо я вам подобаюсь, то подаруйте їх мені зараз.»
Браян Клаф

06.10.2013

Сповнена життя і можливостей,
Ольга Врублевська

P.S. Аби не було зайвих питань поясню. Тема статті навіяна останніми сумними спостереженнями і висновками. Помічаю як часто хочеться зустрітись зі хорошими, давніми друзями та знайомими. Коли виходжу на зв’язок пропоную зустрітись, то мені завжди раді і тут же домовляємось про зустріч. Але зауважила, що першими зі мною на зв’язок ніколи не виходять. Тому набридло. Отож годі – шукайте зустрічей зі мною, пропонуйте піти разом на каву, потеревенити… я тепер нікому нав’язуватись не буду.

 

Advertisements

13 responses »

  1. arhivarius

    Голубонько, Вам ще зарано думати про такі речі. Спочатку посадіть дерево, та народіть дітей, а вже потім думайте про мирське. Але не раджу дуже над тим задумуватись. Просто живіть собі на насолоду. 😀

    Відповідь
    • Архіваріус, жінка повинна _зрубати_ дерево, розвалити будинок і виростити дочку 😀

      Відповідь
      • А от вже ці ствердження (про дерево, дітей, будинки) мене наштовхують на іншу публікацію… якось згодом напишу.

    • Насправді роздуми скеровані не стільки на мирське, як радше на те, що люди не цінують можливостей.
      Я не стверджую, що мене треба аби як цінувати, але просто кажу, згідно діалогу, який довелось нещодавно мати, про те, як важливо приходити до людини на похорони.
      Тоді і задалась питанням: “а навіщо?” відповідь мабуть: “бо це була хороша людина”. Але ж якщо так – треба цінувати цю людину завжди…

      Відповідь
  2. Сподіваюсь не потрапити на твій похорон ще років так з 50.

    А якщо серйозно, то мені дуже знайомо, про що ти роздумуєш. Люди, які першими не виходять на зв’язок. А ще плюс до того люди, які постійно хочуть, щоб усі танцювали навколо під їхню дудочку. Тому я тепер теж перша не дзвоню і не пишу, виняток становлять лише ті люди, до яких я сама можу подзвонити першою, але там я знаю, що я не нав’язуюсь. Ну тобто це дуже близькі люди, з якими у мене ніколи не виникало таких питань.

    Відповідь
    • Дякую за розуміння і цілком розумію тебе.
      Мабуть найпростішою і найправильнішою є схема “раз я перший, раз ти”.
      Тоді наче точно ніхто не нав’язується…

      Відповідь
      • Саме так. А ще краще, коли насправді тобі у голову така думка не приходить. І ти просто спілкуєшся з людиною і не постає питання, хто перший, а хто другий, і тобі першій подзвонити не влом, а у порядку речей.

      • Твоя правда. Так значно краще. Але таке тепер зустрічається чим раз, тим рідше…
        Всім не до спілкування з іншими…

  3. “… Я подарую тобі обрій та печаль,
    Аби могла ти мрії волю дати,
    Ясний світанок та безмежна даль –
    Усе що маєш – іншим не забрати.

    Я принесу напитись чистої води,
    Із тих джерел, що линуть в сни безодні,
    Якби ж я знав чого захочеш ти!
    Що втратив я? Що втрачу я сьогодні?

    Проходять такі близькі імена,
    Приходять нові люди в нашу вічність.
    Натягнеться, і вистрілить струна,
    Але стріла влучає в нас всебічно….” – фрагметни роздумів про вічне.
    Головне, аби після спроб встановити контакт з іншими людьми, для них це було наукою. Не картай себе, змусь (якось) робити це інших. Хоча… біс його зна що робити)))

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: