В ці дні часто чую: «я вже хочу зими, снігу, свят, новорічного настрою… а ти?» А я? А я – ні, зовсім ні, ніскілечки.
Восени відчуття таке, наче чогось ще не встигла… Налюбуватись, надивитись, находитись, намокнути, намерзнутись (теж потрібно), натішитись…
Життя для осені завжди мало. Осінню починається одне життя, яке зовсім інше від тих 9-ти місяців, які доводиться проживати в інших місяцях. І так щоосені – якесь нове життя – коротке, але чудове.
Ловлю себе на думці, що й добре, що осінь минає. Якби вона була постійною, то її шарм не придавав би такої особливості. А так – її можна щоразу чекати заново з новими очікуваннями.
В старій російській пісні співається «що таке осінь? – це небо, плачуче небо під ногами…» хоч ймовірно трактування невірне, осінь – це для кожного щось своє. І скоро це своє доведеться відпускати залишаючись лише з черговими досягненнями, які Осінь принесла.
І хай там як – крокуючи в ці дні, які нещадно минають забираючи Осінь геть, таки не покидає думка: «Осінь, не залишай мені мене». Бо без неї мені буде важче.
Хоча про що це я? Поки осінній цикл життя триває треба ним ощасливлюватись. Хоч і не завжди це вдається…
07.11.2013
З відліченими днями життя,
Ольга Врублевська
Осінь, ти нагадала душі про саме головне, Осінь я знову позбавлений спокою…
