Хочете поїхати жити закордон? Розповісти вам правду?

Posted on

Варто зазначити: в міру останніх, Євромайданських подій чимало осіб бажають висвітлити цю статтю в «анти-майданному» руслі. ПРОТЕ ця стаття була написана до початку Євромайдану, ніякої причетності до цих подій вона не має. Стаття ніяким чином не критикує теперішні події чи євроінтеграцію – вона скерована на розвіяння емігрантських ілюзій щодо казкової реальності, вона радше є анти-емігрантською. Авторка блогу підтримує Євромайдан і людей, що свідомо відстоюють свою громадянську позицію. Прохання цю статтю не використовувати в супротивних цілях.

Якось не висловлювалась буквально на цю тему, але нещодавня розмова з однією дівчинкою, що хоче поїхати в Італію таки спонукає про це написати.
До мене часто звертаються люди дати їм пораду – чи їхати закордон чи залишатись тут. А я їм на це питання відповідати не хочу. Насамперед тому, що я керуюсь принципом «люди дають хороші поради, коли вже здатні подавати поганого прикладу», а я на поганий приклад ще здатна. Та і не бачу сенсу комусь давати поради і цим суттєво впливати на чиєсь життя. Життя ваше – лише ви його маєте прожити, за своїми рішеннями.
Коли я поверталась в Україну я казала усім, що роблю власний вибір, не слухаючи нікого, бо якщо настане день, що доведеться пожаліти – хочу звинувачувати лише себе саму, а не тих, хто мені радив.
Я не берусь давати комусь порад, бо ж і я була закордоном, навчалась там. Моя правда відмінність в тому, що я туди виїхала не за власним бажанням, за сімейними обставинами, коли неможна було вчинити інакше. Тож якщо я буду відмовляти – мені цілком можуть сказати: «Ну та, ти там була, а тепер іншим перечиш».
Хоча скажу чесно, коли мене питають «Чи їхати мені туди?» мені щоразу хочеться відповісти: «Ні, не їдь». Але з вищезазначених причин я цього не кажу.
Відраджувати вас? Чому б не сказати людям правду? Яку правду ви хочете почути? Розповісти?
Багато людей були десь закордоном, подивились і приїхали в Україну. Їхні очі засліпленні побаченим і вони торочать навкруги як там чудово, як набагато краще, як хочуть повернутись туди. А знаєте, як кажуть в Італії? «зовнішній вигляд обманює».
Що вам розповісти? Про те, що існує бюрократія, яка перевершує українську? (І вам, як іммігранту, який хоче жити легально з нею постійно доведеться стикатись). Розповісти вам про податки, які за абсурдністю перевищують українські? Розповісти вам, що існує правило – якщо викладач виставляє студенту високий бал, то має заповнити звітність «я такий-то викладач, такої-то дисципліни, такому-то студенту такої-то групи такого-то числа поставив високий бал, бо вважаю…» і далі має бути зазначена низка причин з яких викладач звітує про відповідність студента цій оцінці. Думаєте комусь з викладачів таке охота робити? Вірно – ні, тому вони просто зрізають бали, як наслідок студент має занижений рейтинг.
Розповісти вам як людина у віці 30 років виходить на пенсію зі стажем 35-ти років (тридцяти п’яти!)? Розповісти вам як профспілки, які мають представляти інтереси працівників діють на погіршення їхнього стану? Розповісти вам, що в Італії при купівлі кожного літру пального сплачується кілька десятків акцизних зборів, серед яких “мій улюблений”: «покриття витрат Абіссінської війни» (яка відбулась у 1895 році!). Розповісти вам, що приблизно одна третя молодих людей у віці з 15 до 20 років регулярно приймає антидепресивні препарати за лікарським призначенням? Розповісти вам, що вас приймають на роботу за тимчасовим контрактом і в результаті вас може бути звільнено або перенаправлено в іншу область на роботу (залежно від виду діяльності)? Розповісти вам як зрячі люди отримують пенсію інвалідності вважаючись стовідсотковими сліпими? Розповісти вам, що здійснення аборту неповнолітній 14-ти річній дівчині виконується легально впродовж доби? І ТАК ДАЛІ  І ТОМУ ПОДІБНЕ…
Ой! Ви здається про це все і низку іншого негативу не знали просто поїхавши туристом? Ото біда, вам же ж здавалось, що десь є рай на землі! (сарказм)
Я можу багато чого розповісти – а сенсу? Всі зарозумілі і думають, що я наговорюю, тож думайте як хочете і вирішуйте як хочете, лиш би потім не плакалась. Бо опинитесь на чужині, без рідних людей… поживете рік, два, будете терпіти, а згодом зрозумієте – вам нема й до кого вертатись сюди…
Я розумію людей в яких є крайня потреба заробітку, жінок, які в 50 років виїжджають, бо нема як жити і до пенсії ще далеко.
Але молодь! Так слухаю і майже кожен себе уявляє висококласним спеціалістом, наче там його чекають з відкритими обіймами, наче в них своїх людей нема.
Чудові слова мені особисто в очі сказала одна хороша людина: «Не ображайся, але ти – іноземка. Ми до тебе ставимось добре, ти можеш не приносити шкоди, а навіть користь… але ти – іноземка. Проживи тут хоч десятки років і прийми громадянство – ти залишишся іноземкою. Будь певна – якщо в нас постануть якісь труднощі – ти перша, від кого ми відмовимось. Не ображайся, але на соціальних сходах іноземці нижче собак. Собаки наші – вони вище, а ти іноземка – ти нижче собак. Звучить погано, але так є.»
Давайте не будем про неможливість розвитку в Україні, всіх вас тут так гнітять, а Європа відкриває вам незнані шанси. Це називається тікати від труднощів і шукати легкого шляху, аніж прикладати зусиль, щоб пройти здолавши перешкоди і досягти мети. Набагато ж легше їхати на чуже і готове, аніж постаратись для чогось власного.
Оскільки мене вже всі по кілька тисяч раз запитали чому я повернулась я вам окреслю причину: мені не байдужа моя країна. Настільки, що якщо постане питання між коханням і країною – я оберу країну. Бо я знаю одне – якщо цю країну покине молодь – Україна втратить будь-які шанси на майбутнє.
Їхати чи не їхати – вибір за вами, завжди. Обираєте ви – бути ницим щуром, що тікає з корабля, чи стати за штурвал корабля і прикласти зусиль, аби його вивести «зі шторму».
Тільки одне вас попрошу коли думаєте їхати закордон на основі вражень:

НЕ ПЛУТАЙТЕ ТУРИЗМ З ЕМІГРАЦІЄЮ…

це цілком різні речі і ви неодмінно стикнетесь з тим, про що і не уявляли. І майте на увазі, що не існує ідеальної країни, проблеми є всюди. Щоб не вийшло обміну “шило на мило”. Будьте свідомими в тому, що чините.

14.11.2013

добре там, де нас нема…,
Ольга Врублевська

Вдумайтесь:

… Не встидайся – то твоя земля!
Не встидайся – то Україна!
Добре там є де нас нема!
Стань для батька нормальним сином…

Advertisements

13 responses »

  1. “хочу звинувачувати лише себе саму, а не тих, хто мені радив” – мені страшенно подобається такий підхід, сам намагаюсь так робити.

    Відповідь
  2. Ця тема піднімається незалежно від того був ти за кордоном чи ні. Все одно час від часу знаходиться хтось, хто з розумним виглядом скаже «треба звідси валити, тут нема що робити». Тоді мене рятує стара мультяшна фраза: «Таити, Таити…. Не были мы ни на какой Таити! Нас и здесь неплохо кормят…»
    Так на це «неплохо» заробляють дві офіційні роботи і три-чотири халтури, але в мене досить вільного часу, щоб дивитися фільми, кататися по горах, а час від часу просто плюнути на все і поспати. Порівняно з моїм хорошим знайомим, який повернувся з заробітків і кілька років лікувався — непогано. Порівняно з батьковим однокурсником, який повернувся в цинковому гробу — взагалі супер. Є, звичайно, й інші знайомі — вони досі живуть і працюють «за бугром», але якихось особливих «success stories» я не знаю.
    І доки в моєму житті чи світогляді щось круто не зміниться, я не збираюся міняти ні роботу ні країну — «нас и здесь неплохо кормят».

    Відповідь
    • Всі ідеалізують тамтешній заробіток. Скільки не спілкуюсь з ким – всі думають, що робота на голову впаде, чи то навіть не робота, а конкретні гроші. Всім уявляється сидіти під пальмою і ловити купюри.
      Щодо роботи, яку виконують наші жінки там, то взагалі у всіх в думках одна казка: “Та що то є – хату прибрати, помити! я таке і тут роблю, тільки мені вдома за то грошей не платять”. Далі починається – викликають дзвіночком (а як інакше – ти наймичка!), сеньйора може не схвалити як ти застелила ліжко, бо там десь трішки прим’ято – як покарання перестели при ній 10 раз (їхні ліжка застеляються інакше, як в нас, бо постіль іншого типу, тому це набагато складніше), їсти в сім’ї? тільки макарони не солені, без олії. І так далі..
      От під таким психологічним тиском і задумуються, чи то дійсно “так як дома”.

      Відповідь
  3. Підтримую. Але мені б хотілося почути і якісь хороші історії, бо якось в основному все про погане) Я емігрувати не збираюся, і не вибуовую ілюзій стосовно казкового життя за кордоном. Просто хочеться поста з приємними та гарними рисами вашого закордонно життя (сподіваюсь, хоч декілька наберецться?))))

    Відповідь
  4. Сповіщення: Про що я мовчу… | опосередкована щирість

  5. Хороша стаття, сам час від часу використовую подібну аргументацію в “кухонних” суперечках – і це при тому, що я достатньо (десь під 3 роки по різних країнах назбирається) пожив закордоном не в заробітчанському чи туристичному стилі – а в найбільш “халявному” – відрядному – оплачені готелі, добові, оренда машин, ніякої мороки з документами і тд. Країни, навіть дуже третього світу, здаються просто казковими 🙂

    Вау-ефект проходить з часом, жити безперечно там в матеріальному плані комфортніше, але все таки постійно ловиш себе на думці, що щось не так. Це і ставлення місцевих (в штатах з тим трохи простіше, але це тільки в великих містах, а в селах Колорадщини добре відчувається, що ти приїжджий), і чужий ритм життя, і все-все нове (часто ще й підкреслено відособлене від твого ж старого)..

    Моя думка така – виїжджати треба тільки в стані крайньої необхідності – бо якщо вже ми здаємося тут (роботи нема, бізнес “не йде”, можливостей брак і тд), то там, серед місцевих, які теж шукають собі місця під сонцем, щоб зачепитися ми апріорі в програшному становищі. Це вже не говорячи про дітей, які виростуть іноземцями, про обірвані родинні контакти, про перебудову себе від початку і до кінця і про даремно прожиті роки на батьківщині.

    Ще один варіант – це їхати в бунтарському віці – коли всі наші біологічні програми налаштовані на подальший відліт від батьківського гнізда задля забезпечення варіативності нащадків – в такому випадку всі процеси занурення в чуже середовище проходять менш болюче, людина встигає обрости необхідними для подальшого життя соціальними зв’язками і нормально асимілюється з місцевими. Це орієнтовно вік 16-22 років.

    Всім іншим є сенс лишатися і будувати своє. В наш час є стільки інформації в вільному доступі, що ми просто не маємо права здаватися – досвід попередніх поколінь, історії імперій та демократій, навіть актуальні думки мудрих людей сьогодення – все в межах одного кліку – вивчати і реалізовувати.

    Відповідь
    • Цілком погоджуюсь з Вами в усіх перерахованих факторах.
      Особливо в тому, що є сенс лишатись 🙂

      Відповідь
  6. Сповіщення: Риска для блогу: підсумки, статистика і подяки. | опосередкована щирість

  7. Сповіщення: Ольга Vrubli: рік в блогосфері

  8. Сповіщення: Чим відрізняємось ми від європейців? | опосередкована щирість

  9. Сповіщення: Мені також дорога Його творчість. | опосередкована щирість

Написати відповідь до Помф'юк Володимир Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: