Люди є!… добрі.

Posted on

Вчора сталась одна прикра річ. Не хочу вдаватись в деталі мого здоров’я, але у мене був такий-собі приступ (спокійно, родичі, зараз все в нормі!) Що зі мною я знала і що ніщо мені не допоможе я теж знала. Попленталась на зупинку. Стало так погано, що приземлилась на лавочку і просиділа там не знаю скільки. Потім розгледіла мою маршрутку і зайшла в неї. З мого відображення в маршрутці я злякалась, бліда була страшенно, руки дуже тряслись. Люди, які бачили мій поганий стан, відвернулись і дивились собі у шибку, хоча може вони просто думали, що я п’яна, хоч думаю з мого обличчя було помітно, що я твереза. Я оперлась на якесь крісло і молилась, щоб маршрутка пошвидше їхала. Біля мене звільнилось місце і я опустилась на нього. Далі пам’ятаю мало що, було дуже погано. Потім я побачила, що ми вже майже біля моєї вулиці. Підійшла до водія і попросила зупинитись там, де колись була зупинка (трішки раніше), бо відчувала що не витримаю. Він сказав: «а більше тобі нічо не хочеться?» і поїхав далі. Вже на «офіційній» зупинці я з маршрутки майже випала. І коли я відчула, що зараз впаду з ніг мене хтось підхопив.
– Вам погано? Викликати швидку? – то була якась дівчина.
– Не треба, мені то не поможе, мені треба додому.
– йти можете?
– можу
– Може води, якісь лікарства?
– нічого, тільки додому
– показуйте. – і тримаючи під руки повела мене та дівчина додому. – я  була з-заді, бачила Вас в маршрутці на сидінні, не розуміла що з Вами, я на Зеленій живу, але поїхала за Вами бо підозріло стало, вже як побачила, як Ви до водія підходите зрозуміла, що вам погано, добре що поїхала далі. Трохи легше?
– легше стане коли ляжу… але я зможу і сама дійти…
– ні-ні, я вас доведу додому
І так оця незнайома дівчина завела мене аж на поверх де моя квартира. Я лиш запитала як її звати – Інна і подякувала. Далі вона попросила мій номер телефону, щоб зателефонувати мені чи стане легше.
Через деякий час вона зателефонувала і питалась як здоров’я, було вже легше. Я запитала як я можу їй віддячити, вона сказала, що ніякої дяки не треба. Хоча зі всіх людей, які були в маршрутці безпосередньо біля мене не поцікавився ніхто що зі мною і на зупинці підхопила мене лиш вона. Та і провести отак аж додому – теж не багато б людей так би вчинили.

Інша історія: 6 січня загубився гаманець мої мами. Поблизу дому, біля магазинчику. Якась жіночка знайшла його і зайшла в магазин – залишила свій номер телефону на випадок якщо хтось буде шукати. Оскільки то 6-те січня і мама готувалась до закупок на село, в гаманці було небагато-немало, а саме 600 гривень. Думаю така сума в період свят, коли чимало витрат, нікому б не завадила. Проте совісна жіночка, пані Віка, коли мама їй телефонувала, спиталась опис гаманця і сказала куди підійти аби його забрати. В подяку не хотіла нічого, навіть банально шоколадку відмовлялась брати.

Висновок з публікації: добрі люди є. Вони не так часто трапляються у нашому суспільстві і нам здається, що наш світ остаточно деградує, проте час від часу трапляється хтось такий, що мов промінчик сонця освітлює надією, що не все ще втрачено, бо істина одна: Добрі люди є.
Дякую Інні та пані Віці. Не лише за їхні вчинки, а за те, що придають надії.

18.01.2014

З надією у людство,
Ольга Врублевська.

P.S. будь-які коментарі, що містять допитливість стосовно мого здоров’я і розпитування що саме зі мною було, будуть не лише ігноруватись, а й видалятись. Повторюю: я у дописах щира настільки, наскільки можу собі це дозволити, щось я й не оголошую.

Advertisements

8 responses »

  1. Ой, ти мене надихнула написати про дещо у блог… Тільки в моїй історії будуть люди не зовсім добрі…
    Бережи себе і сходи до лікаря.

    Відповідь
    • Цікаво буде прочитати той твій допис у блозі, тож пиши 🙂
      Щодо лікаря – твоя правда, варто навідатись…

      Відповідь
  2. То всьо через то, що ти мало їш і сильно похудала!
    А ще довго сидиш поночах.
    І взагалі – заміж тобі пора.
    😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀 😀
    Я всі народні перли зібрав? Нічого не пропустив?
    А! Молока пий побільше – то корисно 🙂

    Відповідь
    • Дякую, Володимире!
      Дуже розсмішив!
      Перерахував мабуть все, що можна! Ти пильно стежиш за мною, всі перли помічаєш 😀

      Відповідь
      • Ну не те, щоби стежу… Просто пам’ять в мене хороша і пишеш ти класно, тому читаю все. Пам’ятаю, звичайно не все, але те, що було писане з особливими емоціями – так.

      • Треба терміново в гості до ПВСа, він все розкаже як треба)))))))))))))))

  3. лілія

    Зі мною щойно теж сталась така сама історія в маршрутці стало погано але їхала я на пари) Стало так погано що я вийшла на будь-які зупинці і йшла практично не бачила нікого і нічого))

    Відповідь
    • Вам я так розумію не пощастило зустріти людину, яка могла б надати допомогу. Такі люди справді рідкість…

      Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: