Monthly Archives: Лютий 2014

«Я ніколи тебе не забуду…»

Posted on

Хто спілкується зі мною в соц.мережах має нагоду помітити, що я розміщую в себе «на стіні» різні пости, надто короткі, щоб бути публікацією блогу, але які теж несуть у собі якийсь зміст і нерідко навіть надихають до написання довших публікацій тут.
Соц.мережі – цікава штука, якщо ними не зловживати, бо хай там як, а там спілкуються мільйони людей, а думки мільйонів мають вагомість. Я стараюсь писати «від себе», бо помічаю тенденцію думати шаблонами і висловлювати свої думки чужими, чужі ж дописи розміщую, якщо вони і в правду відповідають моїм переконанням. Одним з таких став запис:

«Я ніколи тебе не забуду, до самої смерті не забуду. А жити я буду довго, дуже довго, це буде мені покаранням
(Колін Маккалоу, «Ті, що співають у терні»)

Серед читачів ці слова викликали резонанс і мені написали аби обмінятись думками з цього приводу. Спробую висловити свою. Read the rest of this entry

Advertisements

Що каже ворог або стосовно «міліції з народом»

Posted on

Наші люди їдучи в маршрутці говорять по телефону так, наче нікому нема до них діла і всі задумались про своє…
А я сьогодні думала не про «моє», а прислухалась до того, що чую. У вухах в мене були навушники, але музики я не слухала, поруч їхав міліціонер (в цивільному) і розмовляв по телефону. Я не можу і не хочу писати на блозі всю ту кількість матюків, що прозвучала з його вуст, але суть розмови таки передам.
… моя увага до цього чоловіка спрямувалась після фрази «в ж**і я мав це місто і цих ср***х людей», прислухаюсь далі:

Read the rest of this entry

Чому хтось поїхав, чого я не рада і що я від ВАС хочу

Posted on

Іван Бльок (Тур)

В суботу я пішла на заняття до моєї репетиторки. Заняття як такого не було – ми говорили, втирали сльози. Загиблий на майдані Іван Бльок (Тур) її племінник, тож вона мені розповідала про нього, його дружину, дітей (здається хлопчик в 7-му класі, дівчинка в 2-му)… про те, що вся родина тепер думає як їм допомогти. Казала, що Іван свого часу їздив на заробітки у Польщу, згодом наскладав грошей і відкрив свій магазин. А потім, коли справа розвинулась побудував собі хатинку, щоб вже мати щось своє. Він зібрався їхати на Майдан, хоч наче в нього і не було особливої потреби: дім є, власна справа є, сім’я є, чого ще треба? Та сказав, що не може бути осторонь коли в країні таке коїться.
До Майдану вони з другом не дійшли. Їх застрелили щойно вийшли з машини (вочевидь помітили львівські номера), друга – в голову, Івана – в серце. Read the rest of this entry

Я капля в океані…

Posted on

Коли після вчора зранку я йшла на «гарячі» (чи може вже не гарячі, але все ще задимлені) точки Львова мені було прикро, що я йшла лише з моїм другом – люди, яким я пропонувала не залишатись осторонь ситуації в країні, а йти і допомагати хоча б чимось, відмовлялись якимись начебто «важливішими» справами.
Але тоді серед натовпу до мене підійшла знайома дівчина, з якою ми колись познайомились у спільній компанії і бачились лише кілька раз в житті. Ми обнялись наче все життя знайомі і почали обговорювати куди можна піти і чим допомогти. В ту мить я відчула на собі оцю статтю, відчула, що я дійсно в новій країні з новими людьми. Read the rest of this entry

Кожен з нас має свого двійника…

Posted on
з одногрупником Барпом

Рим, грудень 2010

Колись я десь почула фразу, що у кожного з нас десь у світі є свій двійник – абсолютно схожа на нас людина, але яка не є нам жодного типу родичем.
І чи то у мене зорова пам’ять така хороша, чи то я така везуча зустрічати двійників, але для моїх знайомих італійців я вже познаходила цілу купу двійників в Україні.
От вчора: йду зранку від зупинки в університет, слухаю собі радіо і раптом… Я очманіла на місці! Просто вириваю навушники і майже криком: «Барп!» Read the rest of this entry

Чому я хотіла б бути мужиком…

Posted on

Коли моя мама була вагітною вся родина очікувала, що другою дитиною в сім’ї Врублевських знову буде хлопчик. Здається, єдиною, хто хотів би дівчинку була сама мама. Вона навіть у 90-х роках пішла на УЗД і лікарі поглянувши сказали, що на 50% можуть гарантувати, що буде дівчинка 🙂
Словом, у мене майже не вірили, але таки народилась дівчинка! За переказами тата коли йому цю новину повідомили перше, що він сказав було: «Дівчинка?! І що мені тепер робити?». Але згодом він таки оцінив як це – мати доньку і зростала я повноцінною татусевою донечкою.
Тим не менше, ця історія мені добре пам’яталась і часто у дитинстві я собі думала: «от народилась би я хлопцем…». Та і зараз нерідко я кажу собі: «Ну чому я не мужик?!»
Звідки таке дивне бажання? Та бо вам жити простіше! Але давайте в подробицях…

Read the rest of this entry

Про те, якою мені не вдається бути…

Posted on

тортикВчорашній мій день був характерний тим, що мені дзвонили якісь люди, щось там белькотали у трубку, з чимось-там вітали і чогось-там бажали, а я ввічливо відповідала: «я типу дякую, але в мене сьогодні нема ніякого свята».
Останні кілька років вітаючи когось з якимись святами теми любові не зачіпаю – Амурні справи в кожного особисті і самі собі вирішать заводити їх чи утримуватись, тож нема чого до людей з цією темою пхатись.
Далі вчора мені випала лекція в телефонному режимі від мами і навіть від бабці(!) про те, що дівчинка має бути романтичною, а я така – ну прям не знати в кого вдалась, і як я такою можу бути, і що мій хлопець мене кине через це, бо істина в тому, що дівчинка має бути романтичною. Словом, казали мені багато, але більшість я пропустила мимо вух.
До речі, стосовно мого хлопця! Read the rest of this entry

Несподіваний сон солодкий

Posted on

Колись, в маленькому віці щоліта я приїжджала до бабці з дідом в село. Часто  вечорами бабця сиділа в кріслі, робила ще якусь дрібну роботу і поволі засинала. Я її будила і казала нехай лягає спати і одного разу бабця мені сказала: «такий сон чимось солодший, аніж в ліжку».
Я тоді тих слів не зрозуміла і думала собі: «ну як таке можна казати? Якийсь незручний сон закімаривши на кріслі, аніж гарно розлягтись на ліжку».
І от минули роки… мені ще далеко до віку бабці, але ці слова я встигла вже зрозуміти. Read the rest of this entry

Яка ваша реакція на смерть? Висновки з болю інших.

Posted on

На початку листопада мене сколихнула звістка про смерть однієї знайомої. В принципі особисто мене з нею нічого не пов’язувало, але вона була хорошою знайомою моїх батьків, бувало допомагала їм в деяких справах. З того що я знала про неї було достатньо аби стверджувати, що то хороша жіночка.
І от у віці 50-ти років вона померла. Окрім її несподіваної смерті мене більше зачепив факт, що не так давно вона проходила лікування безпліддя і таки в результаті рік за роком народила двох діточок. Вони і були першими про кого я подумала коли довідалась про її смерть.
Тепер хочу цю ситуацію розглянути з двох поглядів.
Смерть людей. Зазвичай коли нам кажуть про несподівану передчасну смерть якоїсь людини ми лишень хитаємо головою, співчуваємо, філософськи стверджуємо, що «не знати де і що нас чекає». Гадаю в багатьох, кому повідомляли такі звістки про когось знайомого були схожі думки. Таке триває допоки щось не трапиться… Read the rest of this entry

ОСТОЧОРТІЛО! Навчіться культури плавання!!

Posted on

Мені настільки набридло, що я мушу це все описати хоч тут! але по порядку…
Я ходжу в басейн з 13-ти років, бувала в різних, бачила всяке. Але те, що твориться у львівських басейнах… просто дивлюсь і кажу собі WTF?!
Зазвичай басейни поділяться на три частини:
Перша – для навчання. Там знаходяться люди, що лиш вчаться плавати і відповідно з ними тренер.
Друга – для людей, що вміють плавати, але плавають повільно. Зазвичай це ті доріжки де мілкіше. Приходять собі тьоті повільно пересуваються туди-сюди.
Третя – для експертів. Там ті, що добре вміють плавати гасають як вгашені. Тут воістину для експертів, бо це частина басейну де найглибше.
Я звісно що плаваючи восьмий рік поспіль іду гасати – бо мені треба зігнати всю злість і кудись спрямувати той адреналін, що мене сповнює. Плаваю я як навіжена і на шляху мені краще не ставати.
Але не все так просто… Read the rest of this entry

Місце відпочинку бджілки-трудівниці…

Posted on

Вечірня Пасічна

Моя Пасіка…

Я до тебе приходжу ввечері,
Коли вся ти у сяйві вогнів,
Зустрічаєш мене втомлену,
Забираєш в обійми свої.

Я сюди повертаюсь лиш по ночам,
А до того – всі дні у бігах,
Ти втамовуєш цю мою втому,
Заспокоюєш наче дитя.

Read the rest of this entry

Коли щось забороняють – тонкощі стосунків

Posted on

Цього року я навчаюсь на 4-му курсі і вже відтепер почав організовуватись випускний. Оскільки цього дійства «повноцінно» у моєму житті ще не було, цей досвід мені видається цікавим і я подумала, що піду з групою на ту подію і погляну що воно таке і з чим його їдять.
Головними умовами з мого боку були більш-менш нормальний заклад (не якийсь гадюшник) і поміркована ціна. Дівчата з групи взялись за це питання і вже тепер відомо де прогнозовано цей випускний відбудеться. Оскільки обраний ними заклад відповідає моїм вимогам я вирішила, що таки піду.
Але тут-то почалось…  хлопці з моєї групи, які активно брали участь в дискусіях щодо випускного, узгоджували заклад і зі всім були згідні вже от тепер почали казати, що нікуди не підуть. Коли третій хлопака, який був сильним прихильником випускного заявив, що не піде, мені щось стало підозріло і я вирішила довідатись в чому річ. От тут-то я й дізналась… Read the rest of this entry

Чим відрізняємось ми від європейців?

Posted on

Хотілось би цю публікацію присвятити читачі та блогерші talahasi78 (користуючись нагодою хотіла б запитати її справжнє ім’я, щоб було простіше до неї звертатись), оскільки в цій статті вона попросила описати щось позитивне щодо закордону. В процесі написання статті і згадалось це прохання, вийшло отак:

Українське суспільство здебільшого живе за принципом курятника: «на*рати на того, що на нижній планці і зіштовхнути того, хто на одній планці з тобою
З мого досвіду закордонного життя можу стверджувати протилежні тамтешні реалії. Відмінність між людьми при посаді та людьми, хто «нижчого» рангу не так гостро відчутна.
До прикладу, в Італії зовсім нормальне явище, якщо викладач на машині пригальмовує біля студента зі словами: «куди тобі треба – підвезти?» це ні не дивно, ні не насторожує і аж ніяк не свідчить про симпатії викладача. Так підвозять і двієчників, і відмінників не лише «добренькі» викладачі, а й ті, що суворіші. На це ніхто не звертає надмірної уваги – підвіз, запропонував послугу, от і добре. Read the rest of this entry

Наше суспільство: декорації інші, а сценарій той самий

Posted on

Є така проблема – шкільна література. Так-так, саме проблема. Часто твори зі школи нам згадуються з нудьгою і особисто мені це зрозуміло. Я гадаю вибір книг для прочитання – справа доволі інтимна, це особисте і важко якщо зверху йде вказівка «обов’язково прочитати», зазвичай таке читання в голові не запам’ятовується.
Тим не менше, трапляється, що через роки у руки попадають книги, які треба було колись прочитати і вирішуєш прочитати їх заново. Відкриваєш у них те, чого раніше там не було помітно і усвідомлюєш як багато схожого зі сучасним там описано… Read the rest of this entry

Найвищий ступінь прояву любові

Posted on

В підлітковому віці я дратувалась на різні мамині нагадування типу «там на вулиці дуже холодно – вдягнись тепліше», думаючи собі: «та що мене аж вже за таку дитину мати? Сама й бачу, що там холодно»
Згодом, у віці 18-ти, одна дорога мені значно старша людина пішла туди, де був страшенний лід, а я сказала: «обережно! Тут слизько». В цю мить я подумала, що кажу такі самі банальні очевидні речі людині, яка вже теж достатньо доросла аби й самостійно це помітити. І саме в цей день я багато чого зрозуміла. Read the rest of this entry

Водійські курйози

Posted on

Дана публікація містить елементи наближені до чорного гумору. Аби не виникало суперечок, тих, кому таке не до вподоби прошу не читати.

Відвідуючи курси водіння моїм мега-інструктором я була дуже задоволена! Він не дозволяв мені напружуватись покращуючи мій настрій. Наводжу наші найкращі фрази.

Перша їзда, з безлюдної вулички виїзд на дорогу.
– Ви що? Яка дорога, я ще поки машин боюсь!
– Не бійся, зараз вони будуть нас боятись!

– Бач там попереду пішохід йде? Давай будем гадати – задавим-не задавим, задавим- не задавим?

– Ух ти що, який порш! Знаєш, я завжди мріяв подивитись які вони зі середини.
– Ви пропонуєте мені гатитись прямо в нього? 🙂

Read the rest of this entry

День, після якого вже не було як колись.

Posted on

Я пам’ятаю цей день так, наче то було вчора. 2-го лютого 2001-го року, в холодну зиму була страшенна хуртовина. Того року я пішла в перший клас. Взимку школу закрили на карантин, тож в цей день я була вдома. Ми кілька днів готувались до того, що мало відбутись, але що воно таке я точно не знала. Зранку мене розбудила мама і сказала, щоб я вже прокидалась аби з нею попрощатись – того дня вона мала поїхати. Мама журливо подавала якісь настанови, казала, щоб ми слухались тата… Вона сказала, що не знає куди саме їде і не знає коли звідти повернеться. Казала, що їде в Італію. Я собі думала «де та Італія? Як вона далеко? То там де Америка, ближче чи дальше?» Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою