Яка ваша реакція на смерть? Висновки з болю інших.

Posted on

На початку листопада мене сколихнула звістка про смерть однієї знайомої. В принципі особисто мене з нею нічого не пов’язувало, але вона була хорошою знайомою моїх батьків, бувало допомагала їм в деяких справах. З того що я знала про неї було достатньо аби стверджувати, що то хороша жіночка.
І от у віці 50-ти років вона померла. Окрім її несподіваної смерті мене більше зачепив факт, що не так давно вона проходила лікування безпліддя і таки в результаті рік за роком народила двох діточок. Вони і були першими про кого я подумала коли довідалась про її смерть.
Тепер хочу цю ситуацію розглянути з двох поглядів.
Смерть людей. Зазвичай коли нам кажуть про несподівану передчасну смерть якоїсь людини ми лишень хитаємо головою, співчуваємо, філософськи стверджуємо, що «не знати де і що нас чекає». Гадаю в багатьох, кому повідомляли такі звістки про когось знайомого були схожі думки. Таке триває допоки щось не трапиться…
Мені було 13 коли помер мій тато. Буває мене зараз запитують: «як ти відреагувала коли дізналась про його смерть?», я й відповідаю чесно: «Ніяк», далі зі жахом: «Як це? Ніяк не зреагувати на смерть батька?!».
Так, коли мені сказали «тато помер» я не зреагувала практично ніяк. Бо не повірила. Бо такого трапитись не могло. Бо таке могло трапитись з кимось іншим, а не в моїй сім’ї. Такі звістки повідомляють про когось далекого, коли жахаєшся і співчуваєш, коли максимум на що здатен – філософія невідомості що з нами буває. Але ні, в моїй сім’ї це ж було неможливим. Хіба міг хто з моїх близьких так несподівано померти як в тих розповідях інших людей? Та ж не могло такого статись. Я не повірила тоді. Інша річ – коли побачила все на власні очі.
З того часу я не жахаюсь звісток про чиюсь смерть. Я розумію, що вона – цілком звичне явище, що не дивиться на паспортні дані і здатна забрати будь-кого. Я зрозуміла, що це може трапитись з будь-ким. Я щиро співчуваю рідним, в кого смерть забрала когось близького, бо знаю що то таке. Я навчилась цінувати моїх близьких і казати їм, що вони мені дорогі, бо знаю, що кожен раз коли я їх бачу цілком може бути останнім.
Тепер звертаюсь до вас, тих хто чуючи звістки про чиюсь смерть не вірить, що подібне може статись з його близькими. Так-так, саме ВИ, скажіть-но мені – чим ви кращі? Назвіть хоч одну вагому причину з якої таке не може статись з вашими рідними?
Висновок один – цінуйте тих, хто є. Бо вони підуть раптово і тоді ви ці слова згадаєте.

Наступне, що я хотіла б зазначити з приводу смерті тієї жіночки. Пишу ці слова і перед очима в мене зображення її дітей, яких я колись бачила. Я не знаю чи виховувались ці діти в християнських цінностях, я не знаю чи звертатимуться вони в молитвах до Бога, але я знаю точно те, що на їх дитинство випав тягар, який перенести буде важко. Я точно знаю, що настане день (а можливо він вже і настав) коли вони скажуть: «Боже, за що? Чому так сталось?». Якщо вони християни, я знаю, що настане мить, коли помолитись до Бога їм буде важко, бо з душі буде рватись те не збагнення чому саме з їх близькою людиною таке мало статись. І сподіваюсь, вони відновлять свої молитви. Душевний шлях від зневіри до піднесеної віри важкий і нелегкий. Кожен його долає самостійно крізь власний біль та відчай. Бо з часом розумієш, що були свої причини на смерть близьких, що відходять найліпші. І віриш, що вони там, де краще. Хто ж як не наші рідні, хороші люди заслуговує на рай?

Як бачите, я пишу багато особистого в таких публікаціях і розповідаю те, що самій важко згадувати. В мене на меті одне – задумайтесь над таким сумним досвідом інших і зробіть відповідні висновки. Цінуйте тут і зараз своїх близьких, бо втратите їх несподівано і болісно.

Дуже відверто,
Ольга Врублевська

Також на цю тематику:
Смерть – час, втіха, біль.

Advertisements

17 responses »

  1. На рахунок Бога:
    На мою думку, Бог невідомо який і взагалі як його уявляти. Можливо людство – то для нього експеремент, а ми піддослідні щурі. Йому може бути цікаво, яким шляхом піде цивілізація, а не проблеми конкретної людини. А можливо він знає як все буде. Чому багатьом пастор в церкві сказав, як треба дивитись на світ, як треба розуміти Біблію от вони все життя так і дивляться, а крок в ліво – крок вправо ну ніяк не хочуть зробити, щоб подивитись все під іншим кутом? А можливо, що оточуючий світ віртуальна матриця, і все, що довкола мене включаючи і людей – її віртуальні елементи, а не справжні, але все здається справжнім. От людське око сприймає огірок зеленим, а який його колір буде, якщо на нього дивитись якимсь іншим, не людським оком, яке має іншу якусь будову, якісь рецептори? Так само і відчуття дотику. Всі ті сигнали ідуть в мозок і ним же і обробляються. Так от, якщо людське око, тобто мозок бачить огірок зелений, то це ще не значить що він насправді зелений, взагалі незнати який він і чи взагалі він є в природі фізично. Можливо то якимсь чином віртуальний сигнал подається в мозок і той його сприймає і інтерпретує в 3D та дає тактильні відчуття, відчуття смаку і т.д. Думати-гадати на рахунок цього можна дуже-дуже довго, але ніхто не думає як там виглядає той огірок, “насправді”. Прийнято, що він зелений, має такий-то смак, твердість і т.д.

    Так само і питання віри, раю після смерті і взагалі світосприйняття. У людей є якась дуже-дуже примітивна модель світосприйняття(реальності), яка побудована на якійсь своїй логіці, точніше людський мозок адаптує ту логіку “під себе”, також він прагне відсікати ті факти, які роблять ту модель не такою комфортною як б хотілося. От він і відсікає думки, що хтось з близьких може раптово померти, тобто людина ніби-то усвідомлює, але в той же час відкидає ту думку, бо вона заважає комфорту. Людина комфортніше себе почуває, коли вірить в те, що на небі є люблячий і милосердний Бог, який захистить її від біди, або в чомусь допоможе. Так наш мозок сприймає цей світ. Який той світ НАСПРАВДІ – за все життя не взнаєш. То набагато складніше, ніж колір того ж огірка. Але людина може вдосконалювати своє світосприйняття, якщо буде враховувати як можна більше деталей і ті, що псують комфорт. Тобто якщо здається, що все класно і все супер, то треба розуміти, що воно тільки так ЗДАЄТЬСЯ. Бо не знаєш(на 100%), що станеться навіть через секунду. Треба враховувати, що мозок завжди вибудовує якусь свою логіку та автоматично відсікає факти, які суперечать тій вибудуваній логіці і старатись якось ту “автоматику” блокувати і враховувати ще й ті факти, які враховувати не хочеться, бо вони весь настрій та комфорт псують.

    І пам”ятати, що навіть один і той же колір люди бачуть по різному і фіг його зна, хто правильно його бачить. Так само і моделі світосприйняття, фіг його знає, чия модель найбільш наближена до правильної.

    P.S.

    В другому абзаці я написав, що у людей якась дуже-дуже примітивна модель світосприйняття. Можна мене запитати: а на основі чого я так вирішив? З чиєю моделью порівнював? Я відповім, що то моя така думка і що поки що людина ще не дійшла до того, щоб усвідомити що таке всесвіт, як він утворився, що, від чого і як, і хто такий Бог, як він виглядає і взагалі що це. Але то я так собі вважаю, то моє світосприйняття і я вже писав що фіг знає чиє найбільш наближене до правильного, і скорше всього, що коли я зранку прочитаю цей коментар, я знову подумаю ніфіга собі як мене вчора накрило, 😀 , можливо вже завтра я буду мати інакшу модель реальності. Ну а зараз лишаю тут відбиток сьогоднішньої моделі і іду спати. 🙂

    Відповідь
    • ВИ дуже широко все описали, з Вашими думками можна багато в чому погодитись і це цікаво прочитати.
      Стаття не вдарялась у роздуми хто такий Бог і тому подібне, просто як факт, що таке доводиться відчувати.
      А щодо бачення комфорту – цілком згідна.

      Відповідь
      • Ну в статті було сказано, що люди звертаються до Бога з питаннями «Боже, за що? Чому так сталось?» Про душевний шлях від зневіри до піднесенної віри. Я хотів описати людське сприйняття Бога, що люди його сприймають так, як їм це комфортно і релігію так само сприймають, і навколишній світ. Кожен хоче бути здоровим, щасливим, забезпеченим і т.д. і щоб всі близькі були живі і здорові, але такого не буде, бо лікарі, працівники моргу, судмедексперти, фармацевти, хочуть так само бути здоровими, щасливими, забезпеченими і т.д.. А для цього треба щоб хворіли люди, вмирали не від старотсті і т.д.. І люди чогось думають, що Бог має вберегти їх від цього всього, бо вони ж моляться, або вони такі хороші. А як тоді Бог має думати про лікарів, судмедекспертів і т.д.., вони так само хочуть працювати і мати впевненість в завтрашньому дні. Але якщо весь час думати, що може статись щось погане, то це так само до добра не доведе. І щоб втримати той баланс необхідно мати життєвий досвід і подавляти в собі такі риси як гордість, безпечність, егоїзм, які спотворюють реальність, але то тяжко, того не хочеться робити бо стає не комфортно, а потім як грім серед ясного неба з”являється новина про смерть близької людини в яку спочатку навіть не віриться.

        Я думаю я вже достатньо свою думку розписав, і коли я писав про Бога, я хотів описати людське бачення, чи уявлення його, очікування чогось від нього, так само людське бачення навколишнього середовища, побудову своєї моделі реальності і то як деякі риси характеру спотворюють ту модель, за що потім доводиться платити.

      • Марушка

        От Ви вище написали, що багатьом пастор в церкві сказав, як треба дивитись на світ, як треба розуміти Біблію от вони (люди) все життя так і дивляться, тобто керуються якоюсь наданою їм ідеєю; потім написали, що у людей є якась дуже-дуже примітивна модель світосприйняття(реальності), яка побудована на якійсь своїй логіці, а потім додали, що людина комфортніше себе почуває, коли вірить в те, що на небі є люблячий і милосердний Бог, який захистить її від біди, або в чомусь допоможе і що так наш мозок сприймає цей світ, але людина все ж може вдосконалювати своє світосприйняття.
        Ваша перша теза являється антиподом другої. Як так виходить, що модель світосприйняття на низькому її ступені вдається до перцепції метафізичних явищ шляхом апріорного пізнання? В такому разі все б конкордувалось одним лиш релятивізмом. У Вас огірок радше сприймається по-різному у кожного, що є річ раціональна, а от явище іраціональне, тобто божество, ясно і чітко підковане під одну форму ( наш історично-культурний контекст називає це християнством); емпіричне знання, евентуальність якого все ж більша в нашому матеріальному світі, ставиться під сумнів і витісняється агностицизмом. Так як же ж бути і чи є тут аксіома?

      • Під тим, що людина може вдосконалювати своє світосприйняття, я мав на увазі те, що людина має придушувати в собі завищену гордість, заздрість, егоїзм, цинізм, самовпевненість, безпечність, боязливість, терплячість завищену так само і т.д., тобто ті речі які заважають адекватно сприймати навколишне середовище. Вона повинна мати, силу волі чи силу духу щоб придушувати в собі ті риси, але до певної міри, тобто людина не має повністю втрачати самовпевненість, гордість і т.д. Для цього не треба все життя ходити до пастора, який буде тобі свою точку зору нав”язувати, або давати інструкції до життя чи ілюзію раю після смерті, чи то Божої любові чи ще чогось. Бо людина в тому випадку не буде розвиватися і її модель світосприйняття буде лишатися примітивною, такою яка вигідна пастору. На мій погляд, модель світосприйняття з більш-примітивної стає менш-примітивною коли людина відчуває ту міру, за яку не можна переступати чи то добротою, чи гордістю, злістю і т.д. і має для того певну силу духу, а це досягається з віком, коли людина усвідомлює якісь свої помилки, чому вони сталися. А для цього треба жити, робити ті помилки, щоб потім зробити з них висновки. І помиляються всі, і ті хто ходять до церкви і ті хто не ходять. І вдосконалюються так само і ті хто ходять до церкви і ті хто не ходять. Так само і ті хто молиться до Бога чи ті хто не молиться. Кожен по різному, то залежить від багатьох факторів. А хтось лишається на тому самому рівні, або навіть деградує. Але чим більше людина духовно розвивається, тим більше у неї стає сумнівів і ті, хто ходять в церкву починають розуміти, наскільки можуть бути примітивними ті ж проповіді того ж пастора, бо пастор може “халтурити”, тобто він і сам може в чомусь сумніватись або не вірити в те, що говорить, або просто не знати про що говорить. І що таке Божа милість та любов і чи є вона ті люди вже зовсім по іншому стають розуміти, так само вони і свої недоліки починають краще розуміти. Але інших ті проповіді влаштовуть, їм просто лінь сумніватись. Є така розумова лінь. І вони на тому рівні розвитку лишаються і далі. То я не з пальця висмоктую, я спілкувався з такими людьми. І кожен мав своє уявлення про християнство а все залежало в тому числі від того, який у кого характер та життєвий досвід. Але були рамки, які були встановлені пастором і за які вони не могли вийти. Ті, хто привик покладатись на себе йшли з тієї церкви, бо розуміли що то платна зона комфорту, тобто платиш десятиною, а пастор тобі про Божу милість ласку та любов і рай на небі. Ти тільки на проповіді ходи, носи десятину, приводь людей та розказуй про всі свої життєві події, щоб твою свідомість тримали під контролем.

        А з тим огірком, то я просто хотів сказати, що все може бути взагалі не так, як зараз прийнято рахувати, що впереді ще багато-багато недослідженого та невідомого. Люди взагалі колись рахували що земля плоска, а небо тверде, але були і ті, хто по якимсь причинам сумнівався в тому. Тепер вже всі знають, що вона кругла і що вона крутиться. І ніхто вже не повірить в те, що вона плоска.

        Як бути, нехай кожен собі сам вирішує, нехай живе і набиває гулі. І так всі рано чи пізно помремо і все взнати не встигнемо. Всеодно як там насправді все влаштовано не довідаємось, але то не значить, що є такі речі в яких можна не сумніватись. Бо сумніви заставляють людину вдосконалювати своє світосприйняття, рухатись вперед щоб дійти до істини. Тільки і в сумнівах треба знати міру, а знання тієї міри приходить від життєвого досвіду та життєвих набитих “гуль”.

      • Re: Alex_V:
        Огірок зелений, тому що українці домовились називати предмети що відбивають світло з довжиною хвилі 500-565 нм “зеленими”, а така штука як хлорофіл, що присутня в більшості рослин, поглинає більшість видимого світла за межами цього діапазону. Багато інших народів називають таке grееn. Якщо їх навчити наприклад що це “червоний”, то вони будуть називати його червоним. Чи сприйматимуть вони його по іншому? Скоріш за все так, тому що всім відомо що Феррарі переважно червоні.

        Також в англійській мові що “синій” що “голубий” – це blue. Чи означає це що вони не вміють розрізняти ці два кольори? Ні, це скоріше означає що слова не завжди описують об’єкти реального світу точно.

        І відповідно більшість філософських суперечок – це суперечки навколо того що насправді означає якесь слово. А слова то існують лише в кожного в голові.

        Суб’єктивне сприйняття світу і постійний сумнів у його моделі – це не трагедія. Якщо модель дозволяє нам виживати – це прийнятна модель. Не факт що коли ти засунеш руку в вогонь ти насправді обпечешся, може це лише так здається. Але все ж, здоровий глузд (common sense) не б радив такого робити.

        В позитивістській науці існує механізм коригування моделі світу – науковий метод. Радив би почати розглядати від поняття фальсифікаціонізму.

        Re: Марушка
        Мене філософії вчили лише рік, тому мені важко зрозуміти деякі ваші фрази.

        Як так виходить, що модель світосприйняття на низькому її ступені вдається до перцепції метафізичних явищ шляхом апріорного пізнання?

        Нехай перцепція – це сприйняття. Метафізичні явища – це щось недоступне звичайним п’яти відчуттям, а апріорне пізнання – це знання здобуте раціональним способом, без досвіду. Тоді я розумію ваше питання так:

        “Як так виходить що людина вдається до сприйняття явищ недоступних відчуттям за допомогою мислення?”

        І відповідно знову не розумію питання. Тому що єдиний спосіб зрозуміти щось недоступне відчуттям – логічно вивести.

        В такому разі все б конкордувалось одним лиш релятивізмом.
        Тут я не розумію слова “конкордувалось”.

        А ще не розумію слова “евентуальність”.

        P.S. В Українській вікіпедії дуже бракує гарних статей що допоможуть в пошуку існини. А одна з причин цієї нестачі – там не вистачає вас. 😉

    • На цьому блозі треба обмежити кількість вкладених коментарів не десятьма, а максимум п’ятьма, чи ще краще чотирма.

      Відповідь
      • По-перше: Чому такі обмеження?
        По-друге: ти будеш не ти, якщо не всунеш всюди рекламу вікіпедії…

      • 1. Обмежити вкладені коментарі варто аби було легше читати.

        2. Так, я буду не я.

      • bunyk, пишучи про той огірок, я хотів сказати про те, що сприйняття людиною кольору залежить від того, як побудоване її око, які там світочутливі клітини і т.д. Тварини можуть той ж колір інакше сприймати. Який “насправді” той колір, чи взагалі що значить “насправді”? Хто сказав, що людське око дає “істинне” зображення та кольори? Так само і модель реальності залежить від інтелектуальної здатності мозку, психіки і т.д. По тій причині у кожної людини своя модель тієї реальності. У пастора в церкві своя модель, хоча він каже, що це не його, а біблійська, а насправді то його модель і він нав”язує її своїм прихожанам. Кожен, хто читає Біблію розуміє її по свому, як і колір бачить по свому, бо у кожної людини будова ока, світочутливі рецептори чимось відрізняються. Але ніхто не може дати гарантії, що він “правильно” бачить колір. Так само у кожного є свій індивідуальний життєвий досвід і від цього життєвого досвіду залежить те, як людина дивится на речі, в тому числі і на смерть близьких. Також ще залежить від психіки людини, характеру, тобто є занадто горді люди, які засліплені своєю гордістю, є занадто безпечні люди і т.д.. у яких модель реальності інша і від чого, як виявляється на практиці, потім страждають. Також від рівня інтелекту, наприклад, на примітивному рівні людині здається що Бог то люблячий батько на небі, який про неї піклується, тому що та людина до церкви ходить, на більш високому рівні інтелекту Бог вже сприймається по іншому. Ще якщо б можна було підвищити рівень людського інтелекту у 100 разів, то я б певен що картина б вимальовувалась би зовсім іншою. Можливо ідея християнства в тому, що неважливо мати потужний інтелект, а важливо знати ту міру і мати сили, щоб всі риси характеру не виходили за межі тієї міри. Тобто погано коли є надмірна доброта, або її відсутність так само як і гордість, важливо щоб вона в гординю не переростала. Багато людей все життя ходять до церкви, але їм і близько не вдається відчути ту міру. У кожного на данний момент своє якесь оптимальне співвідношення яке напротязі життя корегується. Але кожен рахує що його співвідношення ідеальне і нав”язує його іншим. От кожен пастор якесь своє співвідношення нав”язує посилаючись на Біблію. В Біблії це співвідношення в деяких моментах могло б працювати, а в деяких ні. Тому ті пастори часто люблять знаходити якісь потрібні уривки і виривати фрази з контексту інтерпретуючи їх по свому. Так от ближче до теми цієї статті. Якщо близька людина мені дорога, то і пережити смерть мені буде тяжко, незважаючи на те, що там хто говорить про смерть, що церква говорить про рай, що я егоїст, що їй там добре, а я своїми стражданнями засмучую її і т.д.

      • Знаєте, я лишила всі ці коментарі просто так – мов хай люди собі спілкуються, хоч більшість з них була вже явно не в тему до статті, лише Ви в останню коментарі знову пішли “в потрібне русло”.
        Але можу Вам сказати: “не кажіть “гоп” поки не перестрибнете” – судити про те, як можна щось пережити надто просто поки цього не відчуєш.
        І вся балаканина про Бога і церкву та сприйняття цих понять тут практично ні до чого – просто це єдиний спосіб, який дає певні сподівання на можливість зустрічі з близькими “десь там”. Ото і все, не варто розводити аж таких філософії…

      • А ті мої попередні коментарі крім останнього можете викреслити, то моя невдала спроба донести свою думку. А вся ця філософія розводилась тому, що я бачив як сильно-віруючі люди типу учнів христа раділи тому, що хтось з близьких помирав, тому що вони вірили що їх померші близькі люди тепер в раю, поруч з Богом співають “Аліллуя”. Бачив тих, хто стверджував що спілкувався з щойно помершими у ві сні, ставив свічки, хоча до того ніколи того не робив. Бачив тих хто почав цікавитись загробним життям і будувати свої ілюзії. Бачив багато різних реакцій. Бачив також тих, хто ніяк повірити не міг, що таке з його близьким може статись, а також тих хто казав, що у нього було погане передчуття і він знав, що близька йому людина помре, хоча нічого підозрілого в тій людині не було. Ну я собі і вирішив проаналізувати і написати в коментарі. Правда вийшло трохи невдало в попередніх, але останній мені більш-менш подобається. То не так вже і легко сходу написати про те, що думаєш, бо може кудись занести, тобі то зрозуміло чому тебе занесло, а реакції співрозмовника то не бачиш. Я написав, що мені буде тяжко пережити. Я ж не писав, що мені буде легко, чи взагалі пофігу. Можливо я буду втішатися якимось ілюзіями, щоб мені було легше. І я не знаю, чому Ви кажите, що балаканина про Бога і церкву ні до чого, коли якраз на похоронах я тільки і чув розмови про Бога, церкву, загробне життя, про священників, про те як померший жив і чи прийме його Бог до себе чи ні, чи не є смерть близької людини карою Божою за щось і т.д.. Та і Ви про Бога, християнство та душевний шлях згадували.

      • Я мала на увазі ні до чого балаканину яка тут почалась про огірки, світосприйняття і філософію, яка не має спільного з тематикою статті.
        Але читачі блогу звісно можуть спілкуватись між собою 🙂
        Ваших коментарів викреслювати аж ніяк не буду – хай залишиться “для історії” 🙂

      • Хоча з тими огірками то дійсно був вже перебор, але проблема в тому, що 1 – 2 реченнями я б сказав би якісь банальні фрази, які і так всі знають і толку їх писати ніякого, бо по суті вони не несуть якоїсь оригінальної думки та бачення речей. Мені доводилось зачіпати і інші теми, бо без них я не можу описати чому я так думаю і що я під тим маю на увазі. Не завжди виходить так як хочеться, бо ще раз таки не бачиш реакції співрозмовника бо то тобі не жива зустріч, де можна потриндіти в “двоканальному режимі”. В реальній розмові завжди як: починається за здравіє закінчується за упокой, як то кажуть. Формат блогу дещо інший, має недоліки і в деяких випадках вони суттєві, тому що в рамках однієї теми спілкуватись стає тяжко, а якщо хочеш розкрити повністю свою думку, приходиться і інші теми зачіпати, які пов”язані заморочуватись з побудовою свого тексту, щоб всім було зрозуміло до чого ти тут то написав, а то вже не є вільне спілкування. А так що, напишу я 2 – 3 речення, але толку від них буде ніякого, бо то буде або якась банальна істина, яку всі знають, або щось таке, що зрозуміло тільки мені.

      • Людям які сприймають зелений не як зелений не видають водійські права.

  2. В мене колись за три роки померли мама, бабця та дід. Коли згадуєш про це, дивуєшся як все переніс.
    Думаю що в такий важливий момент є своєрідне “знеболення” від Бога. Бо свідомість в такі моменти трошки “притуплена”, що дозволяє перенести важку ситуацію.

    Відповідь
    • Стосовно “притупленої” свідомості – то кому як… Інколи від неї не така вже й поміч у цій ситуації, як ще більше страждань… В кожного своє.

      Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: