Жертва вбивства – не знаю навіщо зранку прокидатись…

Posted on

Щоранку мені доводиться прокидатись о 7-й годині аби поспіти до першої пари. Раніше це не створювало мені жодних труднощів, прокидалась я легко і часто навіть натхненно.
Але згодом мене почала сповивати якась байдужість, а факт вільного відвідування наче шепоче щоранку: «та яка тобі різниця – можна і не піти, нічого ж не буде». Це так, але чомусь якщо «забиваю болт» мене згодом мучить сумління.
Відтак, зі страшенною неохотою таки доводиться зранку вставати, щоправда на пари я останнім часом постійно запізнюсь.
Я задумалась що коїться зі мною. З одного боку наче все банально: вільне відвідування, що не зобов’язує ходити на пари – ні тобі відпрацювань, ні платних «енок», та ще й ранкова лінь – чого дивуватись, якщо ще й врахувати той фактор, що в міру робочого графіку лягаю спати пізно.
Однак я ж то себе знаю. Я живучи в Італії вставала щоранку о 6-й, хай я тоді не працювала, але спала подекуди кілька годин через багато обсягів навчання. …Не брак сну причина такого пофігізму.
Задумалась: чого в мене нема такого, що було в Італії? На першу думку: «мама і її дисципліна», але ні, мама не проявляла на мене жодним чином дисципліни аби я зранку ішла на навчання, я робила це й самостійно. І от насправді є те, задля чого я щоранку вставала: ціль. Про свою мету я вже писала ось тут, щоранку я прокидалась аби дійти до своєї цілі – повернутись в Україну, це додавало мені снаги. І цього було досягнено.
Зараз у мене брак цілі. Чи то точніше не брак цілі (бо знаю чого мені треба і в якому напрямку рухатись), але у мене брак розуміння навіщо мені прокидатись зранку і йти на пари.
Мене мучить ця думка і ятрить душу. Мені гидко, що у мене є день, коли викладачка банально приходить на пару і сидить собі в нетбуці і робить щось своє. Вона нам раніше надіслала електронну лекцію її предмету, без зачиток, без пояснень і її єдина вимога просто приходьте до мене на пару, так наче ми щось робимо, щоб ні до мене, ні до вас претензій не було. Студенти раді такій халяві, а мені противно. От сиджу і думаю: “що я тут роблю?!”
З іншими викладачами ситуація дещо інша, але не краща. В нашій країні аби людина могла викладати лекцій їй треба мати науковий ступінь – нафіга?! Якщо зараз все навчання банально зводиться до монотонних зачиток лекцій, а будь-яка дискусія, яку я пробую зчинити приглушується.
Дійшло до того, що я отримую задоволення від  лише двох дисциплін – викладачі яких воістину розумні люди, що розуміють предмет поза межами своєї лекції і готові підтримати розмову на ті тематики, що вони теоретично зачитують.
Решта… просто відвідини, з яких я черпаю щось для себе потім самостійно переглядаючи матеріали.
І все б нічого, от тільки зранку в думках виникає питання: «А навіщо я прокидаюсь і йду кудись? Який в цьому сенс?».
Зв’язку між ціллю і цими відвідинами не помічаю. Скоро все завершиться, але це гнітюче почуття в мені вже чітко закарбувалось. Відтепер можете мене вважати жертвою, вбитою системою освіти.
А вже сьогодні зранку знову прокидатись… Навіщо я це роблю?

19.03.2014

Пригнічена; у пошуках сенсу,
Ольга Врублевська

Advertisements

15 responses »

  1. Я б шість років свого життя б змарнував повністью, якщо б ходив на всі пари і робив всі лаби, курсові і т.д. Але я халявив, але з розумом – щоб була стипендія, і щоб здати держіспит бакалавра, щоб поступити на державну магістратуру. На першу пару я ходив дуже рідко, та й на пари ходив щоб не було енок, прогулював часто, але я хоч якось повеселився в студентські роки. Можна щось і згадати. Зі мною вчились дві відмінниці, і пару відмінників, які ходили на всі пари, писали всі конспекти а в результаті одна працює в колл-центрі інструктором, інша в банку касиром, хто кабеля прокладає, а хто на заводі наладчиком за 2000 грн при чому працювати треба і на свята є денна зміна, є нічна зміна і кар”єрних перспектив ніяких. Мені доречі таку саму роботу пропонували, хоча в мене не червоний диплом, але я відмовився. І я з однієї сторони ніяк не можу зрозуміти, яка ціль була у тих людей? Вони прекрасно знали, як і всі інші, що по спеціальності їм абсолютно нічого не світить? Але з іншої сторони я їх можу зрозуміти. У них було сумління, якась віра в майбутне. І ті якості можливо ще зіграють значну роль в їхньому житті, а можливо вже зіграли. Вони вміли організувати свій час, мали дисципліну. З таких людей вийшли б хороші спеціалісти, керівники, але нажаль через нинішню систему освіти багато толкових людей змушені працювати на примітивних низькооплачуваних посадах. Але, що таке сумління? Чи завжди воно доречне? З їхньою самодисципліною і прилежністю вони б могли самостійно вивчати .Net, або Java, і влаштуватись потім на софтсерв або аналогічну кантору, набратись досвіду і стати дорогим спеціалістом, а той весь непотріб що викладали здавати за гроші і не ходити на ті пари і не писати нікому не потрібні диктанти. І ладно з тим червоним дипломом, не така вже велика біда, якщо він синій. Ну і зараз через це сумління, знаю декількох з тих відмінників, які вимушені за безцінь продавати свій час, можна сказати своє життя, присвячуючи його тому, щоб хтось катався на лексусах.

    P.S. Я ні до чого не спонукаю, Я написав реальну життєву історію, яка відображає сьогоднішню дійсність. Я думаю, що з сумлінням треба ставитись до того, що до тебе ставиться з сумлінням. Якщо навчальна програма продумана з сумлінням, і викладачі з сумлінням виконують свою роботу, то до такого навчання треба ставитись з сумлінням. Якщо навчальна програма продумана аби-як, і викладачі халявлять, то і на таке навчання не гріх забити.

    Відповіcти
    • Почала писати коментаря, але зрозуміла, що мушу викласти це в окрему публікацію.
      Очікуйте найближчим часом.

      Відповіcти
  2. Мені от іноді здається що університет – це підготовка до реального життя, де ти теж щоранку встаєш і йдеш робити речі суть яких тобі не завжди відома. І дискусії теж рідко бувають, і читати самому теж треба гори тексту… Ну й здавати “лабораторні” треба вчасно.

    Відповіcти
    • Це вже залежно від роботи.
      Мені ці поняття не пов’язані, бо здебільшого я усвідомлюю суть в моїй роботі. Словом, ретельніше по цій статті я ще зараз десь тут в коментарях напишу…

      Відповіcти
  3. а я на пари ходила мало. просто тому, що було не дуже цікаво, або лінь банальна. і не шкодую про це зовсім. єдине, про що шкодую – так це про неправильно витрачений час (той що замість пар))))) можна було б стільки всього цікавого зробити!
    освіта – особиста штука, і просто підпорядковуватися системі, якщо це для себе не складає жодного сенсу – як на мене не варто. і сумління має мучити якщо дійсно викладач гарний чи пари корисні. а просиджувати штани просто тому що треба – до того ж невідомо кому, якщо вільне відвідування – навіщо це робити????

    Відповіcти
    • Відповідь на Ваш відгук я напишу у публікації, що з’явиться на блозі в найближчі дні, бо для одного коментаря то буде забагато 🙂

      Відповіcти
  4. дуже знайомо.є таке відчуття інколи, головне не зневіритися:)

    Відповіcти
  5. Пінгбек: Муки сумління стосовно «невідповідностей» | опосередкована щирість

  6. Оце піпець. Не заздрю в мене така ж фігня буває від неробства.

    Відповіcти
    • У мене від неробства якось не трапляється. Якщо знаю, що щось варто зробити – встаю легко. Інше, коли усвідомлюєш, що встаєш аби робити щось даремне.

      Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: