Муки сумління стосовно «невідповідностей»

Posted on

Для розуміння цієї статті необхідно прочитати попередню публікацію «Жертва вбивства – не знаю навіщо зранку прокидатись…» і звернути увагу на коментарі від Alex_V та talahasi78. Власне ця публікація є відповіддю на їх коментарі і доповненням нерозкритої теми у попередній статті.

Розумієте, в чому проблема мого сумління…
От-от я отримаю диплом в якому буде вказано, що я володію навичками і знаннями притаманними певному фаху. Але я не відчуваю, що я володію сповна цими знаннями, як мала б володіти.
Так, ми живемо в світі, де на правду кажучи всі ті дипломи нікому сто років не потрібні, бо як таких їх не оцінюють, та все ж – мене не покидає думка: це одна я така бездарна людина, що не може назвати себе тією професією, яку здобуває? Це одна я людина, якій приписують щось, ким вона насправді не є?
І чим ближче до наближення диплому тим не спокійніше сумління і тим більше сорому сповнює. Даруйте люди, може я видамся вам смішною чи наївною – смійтесь, я не ображусь; може я людина старих принципів, та мені соромно, що мені має бути присвоєно щось, чому я не відповідаю.
І тут просто доречно задатись запитанням: а чому я не відповідаю тим кільком словам, що будуть вказані про мене в такій штуці як диплом?
Відповідь: бо для того, щоб співвідноситись до цього звання, зараз мені би здалось вчитись майже весь вільний від пар час аби наздогнати втрачене.
Але у мене просто нема вільного часу. Я одразу з пар біжу на роботу і прилажу додому не раніше 22-23 години, бо як не крути, а жити за щось я мушу і гроші теж якісь потрібні.
І наступне чим я запитуюсь: а чому я маю витрачати вільний час на навчання? За моїм графіком у мене 15 пар щотижня. Я не «туга» і якби належним чином пояснювали під час навчального процесу, який мені повинен бути забезпечений,  я була б відповідним фахівцем. Але ні: впродовж пар я отримую не спілкування з спеціалістами компетентними у галузі, які здатні пояснити студенту те, чого він сам не пойме, по причині браку досвіду, НІ! я отримую ігри: «хто швидше напише», «який конспект красивіший» і «як цікавіше, коротше і зрозуміліше скоротити слово».
Зводиться до того, що під час пар намагаєшся вчитись самостійно, а незбагненне залишається таким же.
Я вас попрошу не братись виписувати мені повчання в коментарях щодо того яке примітивне моє сумління і яка я смішна людина. Я знаю, що ймовірно логіки у такому мало, та ви мене вже не зміните. Одне, чим я запитуюсь і очікувала б відповідей: я єдина така бездарна людина, якій присвоять кваліфікацію, якій вона не відповідає?  (напевно ні, – не єдина, але скоріше за все єдина людина, що таким переймається).

22.03.2013

З нечистою совістю,
Ольга Врублевська

P.S. Сьогодні в доброго, здібного, розумного, талановитого
Сашка Лисого день народження.
Вітаю тебе, друже! Зичу тобі всіх-всіх благ
і сподіваюсь ми скоро зустрінемось!
(ти знаєш про що я!) 😉

Advertisements

17 responses »

  1. Вав, все правильно написано, підтримую. Добре, що самокритика на місці, ти може чогось таки досягнеш в житті)

    Відповіcти
  2. Я в таких випадках брав у одногрупниці конспект і робив на ксероксі копії. Бо у мене поганий почерк коли швидко пишу, а ще я не встигав записувати і доводилось пропускати слова. А замість писання лекції, точніше диктанту я робив якісь лабораторні, щось оформляв і т.д. Ви можете прийти на ту пару, не записувати а просто слухати, що диктують і вже якісь моменти в пам”яті відкладуться, а потім попросити в когось конспект і “відксерити” ту лекцію.

    А чому Вам має хтось виписувати те, що у Вас примітивне сумління? Я в тому свому коментарі ніяк не хотів сказати, що у Вас примітивне сумління. У Вас вже не може бути, так би мовити, панічного страху що після закінчення ВНЗ Ви нікому не будете потрібні, бо Ви вже заробляєте собі якісь гроші. І робота у Вас далеко не сама гірша і я думаю, що якісь перспективи в ній є. Я маю наувазі роботу перекладачем. А в мене, та моїх одногрупників ситуація була дещо інша. Треба було якось думати за майбутне працевлаштування. Бо випускний все ближче і ближче, а з будуном, який буде на ранок після випускного, прийде таке, як би то сказати, ну то не можна передати словами то депресивне відчуття, що у тебе ні досвіду, ні навиків нема і ти нікому не потрібен. І що пройде час, і навіть те, що ти зараз знаєш забудеться нафіг. І кваліфікації ти точно вже своїй не будеш відповідати, хоча і в момент вручення абсолютно не відповідаєш. Що казати, як не було взагалі ніякого обладнання і викладачів-спеціалістів, які б викладали деякі профільні предмети а головне взагалі не було ніякої практики. Зараз як, я не знаю. Пам”ятаю, як вже на останній сесії завідувач кафедри казав, що якась фірма не SIEMENS, але схожа в наступному році зробить на кафедрі лабораторію, забезпечить всим необхідним обладнанням, та надасть всі необхідні матеріали для лекцій. І потім випускників тієї кафедри будуть брати до себе на роботу. Але при мені такого не було. При мені взагалі нічого не було. Були якісь там лекції для того, щоб викладачі просто відпрацювали свої години. Але то все було до дупи. Тут вже зрозуміло було, що як би ти не хотів, ти не будеш відповідати тій кваліфікації, що в дипломі написана. Та й деякі викладачі лояльно до тебе ставились, якщо ти десь працюєш і не ходиш на пари. Так що тоді можна було сміливо “забивати”, бо то було не навчання, а фіг-зна що. Але я не жалію, що я поступив у ВНЗ. Можна сказати, що я змарнував 5.5 років свого життя, але по крайній мірі я щось робив, щось здавав, щось вчив, щось прогулював. Але по вулиці не “шатався”. То вберегло мою свідомісь від деяких помилок.

    Відповіcти
    • * депресивне усвідомлення, а не відчуття.
      * відпрацьовували, а не відпрацювали
      * шкодую, а не жалію

      І ще, чому я сказав що у Вас нема страху, що Ви не знайдете собі роботи за фахом. Я тим хотів сказати те, що Ви вже можете позволити собі витрачати свій час на навчання, навіть якщо ці знання Вам і не знадобляться, просто для того, щоб Ви відповідали кваліфікації. У моєму випадку треба було самому складати собі навчальну програму. А тим навчанням б довелось би жертвувати. Іншого виходу просто б не було. Та і просто, бувало що приходиш на пару і відчуваєш себе лохом, бо толку з того сидіння і протирання штанів ніякого, а надворі так гарно, і світить сонце, а викладачу до дупи твої знання, йому б тільки відпрацювати годину. Я не хочу сказати, що все аж так було погано, були різні викладачі, різні предмети, та й якусь основу все таки давали, але нажаль так вийшло, що ця основа давно забулась. І не тільки в мене.

      Я би взагалі цього всього б не писав, але у мене досі в голові не вкладається, що як так, кращі випускники моєї групи не знайшли собі гідної роботи. Че не через недоречне сумління це? Так що треба вважати з тим сумлінням.

      Відповіcти
      • Я не мала на увазі конкретно Вас про виписування щодо примітивного сумління, це зазначалось стосовно людей, які могли мені просто цим потикати.
        Ви ж не “потикаєте”, Ви чітко висловлюєте свою точку зору, яку мені цікаво прочитати.
        Просто Ви пишете своє, я пишу своє, але зводиться все до одного – яка прикра система освіти і вона продовжує лише деградувати (принаймні таке моє бачення).

  3. кваліфікація, якій не відповідаєш – це якщо із рощумом туго. у вас і у більшості людей – не туго, тому вони навчаються в процесі роботи, і досить швидко стають відповідними присвоєній кваліфікації. ви не можете вплинути на ефективність навчання – то доведеться навчатися самотужки, що ви і робите, і будете робити далі. кваліфікацію можна здобути, не маючи вищої освіти, але маючи бажання чомусь навчитися. тож ВНЗ у цьому ланцюжку грає досить незначну роль. більш того, навіть відмінники ідеальних вузів які ходили на всі пари зовсім не мають уявлення про реальну роботу за їх спеціальністю, і їм доводиться навчатися в процесі або кидати таку роботу. і на жаль, більшість тотальних відмінників виявляється нездатними до адаптації, трансформації набутих знань, так як звикли, що їм все дали на тарілочці, і найсильніший аргумент у них – “а ми такого не вчили”.

    тож як на мене, сумління це особиста справа кожного, а ось переживати не варто) мені присвоїли кваліфікацію, якій я відповідатиму років через 5. але ж я знаю, що це станеться, бо я так хочу і буду намагатися вдосконалюватись)

    Відповіcти
    • Так, з логічної точки зору Ви абсолютно праві.
      Я просто зазначаю з якоїсь “відчуттєвої” точки зору, де усвідомлюєш невідповідності. Але то таке, просто в роздуми закинуло…

      Відповіcти
  4. Мушу Вам сказати, що Ви – точно не єдина “бездарна”.
    Проте, прочитавши кілька Ваших статей, розумію, що Ви явно до тих бездарних не відноситесь. У Вас є чудова робота перекладача, а здобуті в університеті знання ще вдосконалите.
    Завжди вважала себе неробою, яка шось ніби і робила під час навчання, і сумлінно йому віддавалась, та на практиці все частіше бачу, що навчалась я ніби на іншій планеті, а на роботі потрібне щось зовсім інше. А що ж воно в біса треба – второпати не можу.
    Думаю, головне – це любити свою професію, бо тоді буде снага у ній розвиватися і вірити, що з часом та працею ти таки станеш спеціалістом.
    А ще я вірю в ідеальну роботу і хороших роботодавців (тут певно мав би бути вибух загального істеричного реготу:)). Вірити і любити, намагатися щось змінити – все, що нам залишається.

    Відповіcти
    • Після Вашого коментаря (за який я, до речі, Вам вдячна) у мене одразу ж виникає запитання: ким ви працюєте? (просто цікаво яка ще сфера не дає відповідних навичок для практики).
      Але загалом я згідна із тим, що треба любити професію, але і до снаги треба прикладати зусиль і бажання розвиватись, а не “глохнути” посеред досягнутого. Знаю людей, які зі своїми знаннями і потенціалом могли б без зайвих зусиль зробити хорошу кар’єру, з хорошим заробітком і навіть без зайвих витрат часу, натомість вони працюють на якогось роботодавця, що їх попросту експлуатує.
      Щодо хороших роботодавців – я теж вірю, що такі є, хтозна. На жаль в Україні багато роботодавців ще вважають, що “намахавши” працівника і зробивши з нього лоха можна на ньому нажитись.Натомість розумна людина б врахувала, що з нормальним ставленням до працівника (саме нормальним, а не поблажливим) можна досягнути куди кращих успіхів – особа матиме стимул до роботи і усвідомлюватиме, що її цінують та поважають.

      Відповіcти
  5. От власне – не “глохнути” посеред досягнутого. Та як же не “глохнути”? Певно, потрібно прикладати зусилля кожного дня і вірити у результат. Але як же це зробити, якщо воно вперто не віриться? :/
    Щодо моєї професії, здобуття якої явно не гарантує наявності відповідних навичок на практиці, то відповідь, думаю, Вас анітрохи не здивує – юрист.

    Відповіcти
    • Як би прикро це не звучало, але так – відповідь мене не дивує.
      Ви юристи, як і ми, економісти – все туди ж…
      І саме це прикро: є люди, які вчились би, але їм цього не подавало те, що гордо зветься освітою…

      Відповіcти
    • Ох, пані Віро, а я ж теж за юридичним фахом навчаюсь і ті самі думки, про які тут пані Ольга з нами ділиться. Проте, у нас з Вами це, певно, особливість фаху: в студентськьький час практичних питань мало торкаємося, мало працюємо з ними. І задачі є, і все, а все одно щось не те. Наукові, законодавчі питання ніби вивчаємо, в чомусь розбираємось. А далі? Я от закінчую четвертий курс, за тиждень отримаю диплом бакалавра. Часом в інтернеті у різних спільнотах та на форумах натрапляю на питання людей, часто досить тбанальні, що зустрічаються в житті чи не на кожному кроці. А відповіді навіть собі, не те щоб людині, дати не можу. І це гнітить. Поки ще сподіваюсь на те, що з досвідом все прийде. Звісно, крім сподівань будуть і зусилля, але від думок про невідповідність нікуди не можу подітись.

      Відповіcти
  6. Пані Ольго, Ви не одна! Читаю цей пост і думаю: невже хоч одну однодумицю з цього конкретного питання знайшла. Таких як ми, думаю, є не мало, хто не відповідає, але Ви маєте рацію, мало хто замислюється про ці речі. Причини невідповідності у мене, правда, інші, ніж у Вас, але результат той самий – невідповідність. Чим ближче до закінчення навчання, тим частіше і сумніше про це замислююсь, про цю невідповідність. Бажаю нам обом відповідності! 🙂

    Відповіcти
    • З одного боку я рада, що маю однодумців, а з іншого боку – прикро, адже виходить для багатьох осіб їхня освіта просто пшик…
      Я зараз теж закінчила бакалавра і вже на 5 курс буду іти на заочне (хоч бажання щось продовжувати взагалі мало…) 😦
      Для заочного маю кілька причин: економіка – це все таки, не медицина, я вчусь на економічному ось уже 7 років мого життя – що знаю те знаю, далі будуть просто по полицях знання розсовувати – навіщо?
      Усвідомлюю, що задля універу не кину роботи, бо серед двох вона мені таки важливіша, а поєднувати і стаціонар, і роботу вже нема сил, добряче підриває здоров’я.

      Відповіcти
      • Погоджуюсь про однодумців: і тішить, і засмучує водночас. Хоча, якщо навчитися навчатися, перепрошую за тафтологію, то із такої освіти не зовсім пшик виходить. І коли потрапиш у практичне поле, зможеш навчитися і здобути практичних навичок. Роботодавців таке, звісно, не влаштовує, але що поробиш… Принаймні, проходячи практику, я бачила, що не нездара, навчитись працювати зможу, за грошима поки не женуся.
        Що про здоров’я дбаєте, це дуже правильно, бо як не буде здоров’я, то і з іншим складно. Сама ж планую іти в магістратуру, причому в моєму університеті вона тільки денна. Значить, так і буде. Довчуся, а потім працювати, працювати. З бажанням все гаразд, тому дивлюсь у майбутнє з оптимізмом.
        А Вам щиро бажаю успіхів! Вже другий день читаю Вас, бачу, що людина Ви серйозна, свідома, цілеспрямована, що життя у Вас нелегке, але Ви впоруєтесь зі складнощами і йдете далі, є чому повчитися. Я старша за Вас на кілька років, але вчитися ніколи і ні в кого не гріх, головне, аби хорошому 🙂

      • Насамперед дякую за побажання успіхів!
        Нехай Вам теж щастить і в навчанні, і роботі, і просто в житті 🙂
        Я рада, що мої дописи склали у Вас таке враження. Щодо повчання – вік насправді ролі не відіграє, переконувалась у цьому безліч раз. Людина стає ЛЮДИНОЮ не з роками, а з життєвим досвідом. Тому навчатись можна у багатьох, я до прикладу вчусь навіть в однієї 10-ти річної дитини 🙂

      • Навзаєм дякую за побажання! 🙂
        Повністю з Вами погоджуюсь. А діти ще ті вчителі 🙂
        Читала Ваші дописи про учнів. Думаю, мати таких учнів – це щастя)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: