Понеділок, вечір. Я завершувала останнє заняття з моєю маленькою ученицею. Я надзвичайно втомилась за увесь той складний день, що минув у суцільних бігах, не встигаючи виконати належне. Я була обурена тим, як зі мною того дня повелись, нагло надавши мені виконати щось, до чого я причетності не маю. Мій мозок повільно плавився під тягарем втоми, коли раптом на вулиці роздався гуркіт. Серце забило радісно від того звуку, а Оленка лякливо глянула:
– а то ще що?
– дощ.
 | vrubli до Поїхати б |
 | victorpolyanko до Поїхати б |
 | Alex_V до Поїхати б |
 | Віра до Наскільки сильною може бути… |
| victorpolyanko до Час таки минає |
самовираження
Протестантська етика і дух Макіавеллі
Just wordpress and nothing more
Дорога до себе є головною.
Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway
Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди
Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки
навіяне жіночими парфумами
Вільна Думка Вільної Людини
Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову
Про фінанси і не тільки
Подорожі, фотографії, роздуми
подорожі з книжками і кавою
Ghostwriter
розказані вголос
Блог про книжки, людей та час
enjoy the little things
n->∞ (Я спраглий до знань)
розмови із собою
