Понеділок, вечір. Я завершувала останнє заняття з моєю маленькою ученицею. Я надзвичайно втомилась за увесь той складний день, що минув у суцільних бігах, не встигаючи виконати належне. Я була обурена тим, як зі мною того дня повелись, нагло надавши мені виконати щось, до чого я причетності не маю. Мій мозок повільно плавився під тягарем втоми, коли раптом на вулиці роздався гуркіт. Серце забило радісно від того звуку, а Оленка лякливо глянула:
– а то ще що?
– дощ.