Monthly Archives: Квітень 2014

Неідеальні схожості з ідеальною

Posted on

Як і обіцяла, надам перелік деяких цитат, які мені особливо зщапали в душу при прочитанні книги «Атлант розправив плечі». Оскільки книгу прочитала російсько, то і цитати цією мовою.  Цитати надаю в переліку, в якому вони знаходяться книзі, так співпало, що сьогодні вони багато стосуються того, що відчувала головна героїня.

  1. «Она уже привыкла видеть вокруг только вялые, безвольные лица, уклоняющиеся от ответственности принять четкое выражение». – ця цитата мені видалась близькою, оскільки знаю як це бачити лиця людей, які ухиляються від відповідальності і нездатні бути чіткими.
  2. «Дэгни вдруг заметила, что все-таки может что-то чувствовать: сильное, бодрящее чувство — радость действия» – а це вже відчуваю і я – радість від дій, чи не найулюбленіша моя радість.

Read the rest of this entry

Досвід зустрічі із міліцією…

Posted on

Сьогодні я планувала написати життєрадісний пост, однак вчорашня подія вкрай змінила мої плани.
Вчора вранці, коли я їхала в маршрутці мені зі сумочки поцупили гаманець. Зазвичай вожу зі собою малі суми, а тут як на зло мала при собі близько 400-х гривень та ще й водійські права.
От і почався геморой… грець з тими грошами, але посвідчення водія!
Оголошення звісно розклеїла, подивилась може де викинули поблизу (точно знаю де то трапилось), але в міліцію таки треба написати заяву для відновлення посвідчення.
Приїхала. Черговим там білява дівчина з довгими нігтями, яка запитала що мені треба, трохи подивилась на мене, постояла подумала, а тоді сказала присісти і чекати поки вона принесе рожеву папку. Коли вона винесла папку, то ще постояла подумала, а тоді покликала якогось мужика, теж міліціонера, що послухав мою історію, сказав: «почекайте, тут треба подумати». Думав, думав, врешті-решт комусь задзвонив, переповів коротко і сказав в який кабінет мені іти. Пішла. За столом сидів ще один, який сказав мені присісти і почекати. Далі він друкував листочки, чіпляв їх степлером, передруковував. Нас періодично перебивали інші його колеги, які висловлюються виключно нецензурною лексикою і обговорювали то рибалку, то ще якісь свята. Read the rest of this entry

Критикам моїх інтернет знайомств присвячую

Posted on

Так трапилось, що останнім часом кількість моїх знайомств через Інтернет зросла, що і не дивно – веду блог, постійно спілкуюсь з кимось новим. Але ця публікація буде присвячена не моїм знайомим категорії «Інтернет», а іншим, тим хто давніші.
Є особи, (не буду називати поіменно, самі здогадаються), які при запитанні з ким ти там бачилась, хто то і т.п. на фразі: «та то читач(-ка) мого блогу» реагують піджатими губами, дещо скривленим виразом обличчя, закоченими очима і саркастичною фразочкою на кшталт: «що ще один(-а)
Так, шановні, ще один, бо я знаю чимало осіб, з якими познайомилась завдяки блогу (Привіт Олександрі, Тарасу, Володі, Тарасу К., а Воробус, то взагалі окрема історія) і знаєте, я рада, що познайомилась з кожним з цих людей.
Ви хочете поставити вище над Інтернет знайомствами знайомства через спільних знайомих? Та ну, і що в них я маю відкрити для себе? Read the rest of this entry

Навчіться найважливішого – Відповідальності

Posted on

Коли я вирішила повернутись жити назад в Україну, майже два роки тому, моя мама, перепробувавши на мені всі способи  вмовляння залишитись в Італії, врешті-решт дійшла до радикального методу: «ну то роби собі як хочеш, але думай сама як жити! Грошей я тобі не дам, ні копійки, будеш сама думати як жити, чим за квартиру платити і за свої потреби».
Але навіть ці слова мене не сколихнули і я спокійно на все погодилась. Я оформила належну мені грошову допомогу, та 800 гривень в місяць це звісно надто мало і влаштувалась, які відомо читачам, працювати перекладачем-викладачем італійської.
І хоч згодом мама вже не тримала на мене зла за те прийняте рішення, та все ж я не чулась аби приймати від неї гроші і навчилась викарабкуватись самостійно. Read the rest of this entry

Книга, що змінила моє життя

Posted on

Я читала цю книгу довго – рік. Не тому, що вона важко читається (бо навпаки – зовсім легко), а тому, що я не могла читати її аби як. Я мусила зосереджуватись на ній, впиватись кожним рядком і вдумуватись у кожне написане там слово.
Книга дивовижна – «Атлант розправив плечі» авторки Айн Ренд (опублікована вперше у 1957), чимала в обсязі (тритомник, що перевищує «Війну і мир»), однак абсолютно варта прочитання.
Я могла б коротко розказати сюжет, та суті це не скаже. Події недалекого майбутнього, де суспільство в занепаді і бізнесмени ухиляються від урядових наказів служити на «спільне благо». Головна героїня Дагні – спадкоємиця приватної залізної дороги намагається врятувати стан в країні, однак не в силах протидіяти уряду, а кращі бізнесмени раз у раз відмовляються і прибирають руки зі системи, мовляв хай уряд робить все без нас, якщо ми джерело всього лиха.
Загалом книга дуже антисоціалістична (і я після її прочитання перейнялась теж цим), і дуже капіталістична, аж навіть утопічна щодо капіталізму. (відтак людям, що зарюмзано ниють про абсолютний соціалізм може не сподобатись)
Але не лише в економіці суть. У книзі описуються життєві істини, людські кредо, філософія щодо того як нам жити, який вибір стоїть перед кожним з нас в житті, вказується на підлість, зрадливість, пристрасть, любов та інші людські відносини. Розповідається про моральність та раціональність, дає підставу всім задуматись і переосмислити.
Тепер про те, як я наткнулась на цю книгу. Read the rest of this entry

Ти пишався б мною?

Posted on

Читати водночас з піснею, що внизу.

То було літо 2006-го. Ми з татом повертались з дачі до Львова, він був за кермом, а я сиділа поруч і спостерігала як він керує. Коли ми проїжджали мимо однієї залізничної станції, на якій дачники очікували потягу, тато сказав: «От коли буду старий і вже не зможу сідати за кермо буду на дачу їздити як і вони електричкою»; – «Тато, не хвилюйся, коли ти будеш старий і не зможеш їхати, тебе буду на дачу возити я, от побачиш! Я тобі обіцяю, що я буду водієм!» Тато усміхнувся теплою посмішкою і сказав: «Олюнчик, ще десь три роки і посаджу тебе за руль, будеш вчитись». В ту мить по радіо грала пісня Джо Дассена «À toi». Я запам’ятала собі ту мить, ту пісню, ту татову посмішку і далі їхала уявляючи як воно буде  – коли за три роки тато мене вже посадить за кермо і я навчатимусь.
Через півроку після тієї розмови тато помер. Пісня «À toi» стала однією з моїх улюблених, щоразу коли я її слухала я згадувала дану тоді обіцянку. Read the rest of this entry

Плавання у Львові – спільний проект

Posted on

Шановні читачі, любі плавці!

Я регулярно плаваю 8-й рік поспіль, і переїхавши у Львів почала шукати підходящий басейн. Відвідала кілька особисто, обдзвонила чимало басейнів, перечитала багато сайтів. Однак зауважила, що в Інтернеті відсутня необхідна інформація для плавця про басейни у нашому місті (може хіба десь на якихось форумах обговорюють, але не знайшла), тож виникло бажання зібрати максимум інформації воєдино аби допомогти іншим плавцям у Львові.
Відтак, ми з блогером Ігорем Воробусом підготували проект “Басейни Львова” – як бажання надати необхідну інформацію плавцям, висловити незалежну думку, розповісти про переваги та недоліки, показати фото, вказати на дрібні, але суттєві деталі басейнів, на які не завжди звертають увагу, додати деякі поради для плавців і запримітити загальні недоліки львівських басейнів.
Як на мене, вийшло цікаво. Ви можете ознайомитись зі зібраною нами інформацією у публікаціях:

1) БАСЕЙНИ У ЛЬВОВІ. ЧАСТИНА ПЕРША
2) БАСЕЙНИ У ЛЬВОВІ. ЧАСТИНА ДРУГА

плавайте на здоров’я! 🙂

21.04.2014

все для плавців,
Ольга Врублевська

P.S. користуючись нагодою висловлю подяку Ігору за цікаву співпрацю у цьому важливому (на мій погляд) проекті. Можливо це не останній наш проект, адже блогери – це сила 🙂

Ритуал прибирання та особисте відродження

Posted on

З усмішкою спостерігаю за «передвеликоднім флешмобом», що зараз масово у Львові – люди прибирають помешкання, прилеглу територію, а продавці наводять лад у себе в магазинах. Я від цього відвикла, адже в Італії такого не прийнято. Ми з мамою завжди прибирали наше помешкання, та мене усміхає саме те, з якою масовістю це робиться.

Моє останнє фото з бабцею. Єдине цифрове фото з нею.

Я пам’ятаю, як мене повчала моя покійна бабця, дуже побожна жінка, що Воскресіння Господнє – це свято, що вказує на перемогу життя над смертю, на наше відродження і що навіть природа перероджується після цього свята. Тому до цього свята треба і самому «відродитись» – бути чистим і у душі, і в домі.
Вперше в житті я залишилась сама. Тож однієї вільної суботи я закотила рукави і почала наводити генеральне прибирання в помешканні, де живу. Зазвичай в мене чисто, проте генеральне прибирання – це інша справа. І йдеться не про те, чи я вірю в те, що мені казала бабця, бо якісь раціональні голоси мені казали: «свято настає будь-де: і в неприбраному домі, і в чистому», однак для мене це був справжній ритуал прибирання. Коли я вже втомлена все ще натирала до блиску вікна, мені здавалось, що я на коротку мить повернулась в ті часи, коли ще бабця мені розповідала про важливість прибирання перед цим святом. Це було настільки приємне відчуття – наче вона досі зі мною, що припиняти прибирання в той день мені попросту не хотілось.
Цього року в мене особлива Пасха, моє особисте відродження. Вперше за 7 (!) років я буду на Пасху в Україні… Read the rest of this entry

Якими є італійські чоловіки та щодо міжнаціональних шлюбів

Posted on

Зважаючи на те, як часто мене просять розповісти щось про італійських чоловіків я вирішила винести це в окрему публікацію, аби не переписувати з разу в раз. (Не знаю з якою метою мене щоразу про це питають, та в принципі і знати не хочу).
Отож, про італійських чоловіків.
Тут треба умовно поділити їх на дві частини: північні та південні. Між італійцями це чіткий поділ, вони відрізняються між собою.
Північні італійці більш “європейські”. Вони більш стримані, культурні, галантні, з манерами. З жінкою вони “на рівних” і не дуже проявляють залицяння. Але також вони більш скупі. Часто на півночі є звичка, що на побаченні або кожен платить сам за себе, або ділять суму порівну.
Південні італійці. Більш “циганні” – запальна натура, жага до стосунків. Для них нормально проявляти інтерес до будь-якої жінки, робити їй компліменти, навіть трапляються такі, що можуть підійти на вулиці до незнайомки і погладити її. Для них прийнято, що жінка має слухати чоловіка, а не бути на рівних. Чоловік жінкою командує. Водночас вони дуже щедрі. На побаченнях зазвичай чоловік платить за жінку. Увагу до красивих жінок проявляють чи не при кожній нагоді. І якщо це роблять до сторонньої жінки – нема права їх ревнувати.
Але варто зазначити, що такий поділ не категоричний – і ті, і інші бувають різними. Read the rest of this entry

Відверто про те, як я … давала взятки

Posted on

Мій перший раз.
Мені було майже 16. Я тоді вже навчалась за кордоном, а в Україну приїжджала лиш на канікули, коли стосовно мене, неповнолітньої, треба було вирішити якісь бюрократичні справи. Однією із них виявилось отримання паспорта. Згідно деяких порядків вимагалось аби я мала паспорт щойно мені настане 16, тож треба було раніше подати заяву, щоб по настанні віку отримати вже готову книжечку.
Я зібрала документи і написавши заяву сказала, що мені потрібно аби справа вирішилась без затримань, що це дуже важливо. Товстенна жінка напроти зміряла підозрілим поглядом мене, 16-ти річну пацанку, і запитала грубим голосом «якщо то так важливо, чого ти сама це вирішуєш? де твої батьки?»; – «тато помер, мама живе далеко»; – «ясно. Приходь завтра, принеси 100 гривень і будеш точно знати, що все отримаєш вчасно».
Це була не така вже й велика сума, ті 100 гривень. До свого 16-тиріччя я вже самотужки оформляла в Італії імміграційні документи, сама навідувалась в поліцейські відділи для різних процедур щодо емігрантів, та й взагалі була дуже самостійною. Але тоді, коли вперше в житті мені треба було дати взятку я задалась питанням: «як це робиться? класти в конверт, чи просто так? якось тайком, щоб ніхто бачив? Як це зробити?» Read the rest of this entry

Наркотик, який вживають мандрівники.

Posted on

Я втрачаю інтерес до людей, які мені заявляють фрази на кшталт: «та нащо взагалі кудись їздити, щось дивитись, гроші тратити? То саме можна на компі побачити, погуглив і бачиш собі, сидячи вдома».
Якось підсвідомо вважаю таких людей розумово обмеженими і спілкуватись з ними нема бажання, бо як можна говорити такі примітивні речі?
Однак, нещодавно задумавшись, я прийшла до висновку, що просто ці люди не знають що воно таке.
Коли ти приїжджаєш в якесь нове місце, не відаєш місцевості, йдеш навмання, розглядаєш, широко розплющеними очима позираєш на все, що тебе оточує і дивуєшся, вдивляєшся в архітектуру, їси тутешню кухню, цікавишся місцевими цінами, спостерігаєш за мешканцями, дивуєшся, споглядаєш, усміхаєшся, знайомишся в різних проявах з цим новим місцем, купляєш щось аби було на згадку про це місце і цей день… і весь час сповнює якесь таке відчуття дивовижності, відчуття, що ти поступово підкорив ще одну частину світу, відкрив для себе щось досі незнане. Read the rest of this entry

Не приплітайте загиблих героїв, маючи покидька в собі.

Posted on

Вчора біля залізничних кас на вокзалі.
– О цій годині є поїзд, скажіть, будь ласка, яка вартість квитка?
– Дівчино! Це каса! Я тут продаю білети, а не даю інформацію!
– Я маю намір придбати квиток, але я ж маю знати яка його вартість!

Розізлила! Типовий працівник установи, що має стосунок до державної сфери. Та добре, поїзди можна переглянути за їхнім графіком, але ж я маю знати яка відмінність у ціні між поїздами, що відправляються практично у той самий час? Чи може купляти квитки наосліп?
Не хочете питань – встановіть автомат, де людина вводитиме дані і довідається все їй необхідне, а квиток куплятиме у касі знаючи всі дані наперед. (І давайте не будем про інтернет купівлю, вона дорожча за звичайну (ЧОМУ?!))
Але ні, Укрзалізниця здатна лишень піднімати розцінки, нічим не змінюючи свій сервіс. На більшості кас сидять незадоволені своїм життям тьотки і зриваються на клієнтах. Read the rest of this entry

Братерство? Ні, ніколи.

Posted on

Мої італійські друзі наткнулись на пісню “Никогда мы не будем братьями“, на них справили враження і музика, і саме виконання, тож попросили мене перекласти слова, які їх теж вразили. Вирішила опублікувати переклад тут, якщо і хтось інший забажає ознайомитись.
Автор вірша – Анастасія Дмитрук, перегляньте її youtube канал, вірші дійсно чудові.
А от і текст пісні та її переклад:

Read the rest of this entry

Якщо я могла б змінити минуле…

Posted on

Якби у мене була б змога повернутись у минуле і щось змінити – єдине, що я змінила б – це зробити можливе аби тато не помер.
Якби мені поставили умову, що можна змінити будь-що, окрім того, що стосується тата, я не змінювала б нічого.
Озираючись назад я помічаю скількох помилок я припустилась, скільки мені треба було стати на одні й ті самі граблі перш, ніж збагнути. Я усвідомлюю наскільки заплямована моя совість, як часто я була підлою людиною і навпаки – довірилась підлим. Я розумію неправильність якихось прийнятих рішень і хибність відмови від деяких рішень. Я осмислюю скільки раз я оступилась і скільки раз я зазнала поразки. Read the rest of this entry

Надзвичайна лекція, або враження про Назара Козака зблизька.

Posted on

Вчора на роботі я нервово поглядала на годинник під час заняття, завершила його дещо раніше, а наступні два взагалі відмінила і поспішила в заклад Communa. Там мала відбутись зустріч-лекція-обговорення книги Назара Козака «Нафіга іти на пари, якщо треба на революцію».
Таки встигла, прийшла навіть на десять хвилин раніше, озирнулась: його ще не було. Зайняла зручне місце спереду і чекала.
Далі трапилась приємна несподіванка і прийшов на цю зустріч Павло Чайка, як читач відомий на блозі під ніком Пан П, ми з ним познайомились особисто, поспілкувались і от прийшов Назар Козак. Привітався з Павлом, ми з ним теж особисто познайомились і далі продовжили наше чекання лекції.
Поки Назар обговорював якісь там технічні питання я поглянула на цього чоловіка і перша думка, яка в мене промайнула була: «В останній книзі було написано, що йому 40 років… але він виглядає він старше, значно старше». Мені задалось, що у нього якийсь втомлений вигляд, однак далі почалась лекція і вже було не до того, щоб думати про його вигляд-вік. Read the rest of this entry

Майте повагу до інтересів інших

Posted on

листопад 2012

У публікації «якщо коротко» я згадувала одну подію, на яку мала квитки.
Так от, ця подія – концерт «Кращих оперних хорів» у Львівській філармонії.
Цю подію я відвідую вдруге (вперше було у листопаді 2012) і як завжди я залишаюсь в захваті.
І от коли я, сповнена ентузіазму, очікувала 27-го березня, аби відвідати цей концерт, знайшлись зухвальці, які єхидно запитували: «У філармонію кажеш? На класичну музику? Ну дивись не засни там! ха-ха»
Шановні, навчіться мати повагу до інтересів інших осіб!
Не подобається вам класика? Прекрасно! Вас ніхто не заставляє її слухати! Але і з людей, яким вона до вподоби не насміхайтесь! Read the rest of this entry

«Пропаща сила» як спосіб розуміння історії свого народу

Posted on

Панас МирнийОстаннім часом я вдарилась в українську літературу, тож можете чекати від мене публікації й з цього приводу, однією з них і буде оця.
Річ піде про книгу, яка багатьом добре відома зі шкільних років «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного та Івана Білика (будь ласка, не забувайте, що авторство книги належить не лише Панасу Рудченку, а і його старшому братові Іванові Рудченко).
Назва роману алегорична, адже націлена книга на «історію закріпачення села Піски за півтораста років» і в образі волів зображуються селяни, не втішені своєю долею.
Однак мені більше до снаги назва першої редакції цього роману «Пропаща сила», саме ці слова на мою думку характеризують події і головного героя зокрема.
Коли мене запитали мої враження від книги я сказала: «Прикрі». І поясню чому: Read the rest of this entry

Тягарі сповіді.

Posted on

Я щонеділі ходжу до церкви. Я доволі віруюча людина, і йду туди не від релігійного фанатизму, а радше тому, що мені придає певного душевного спокою тамтешня обстановка. Уникаю поділів «греко-католики» «православні», бо вірю в Бога, а не в церкву. От і кажу завжди: «Бог – один, а ми шукаємо різні шляхи до нього».
Я намагаюсь дотримуватись посту як виявлення силі волі, та й інших релігійних обрядів дотримуюсь.
Один з них – таїнство сповіді. Згідно встановлених принципів хоча б раз в рік та у передвеликодній період прийнято сповідатись. І з цим в мене виникає чим раз тим більше проблем.
Сповідь – річ дуже корисна. Це дає насамперед нагоду на хвильку спинитись, озирнутись, задуматись про своє буття, про зроблене в житті. Завдяки цьому є можливість переосмислити зроблене і визнати перед собою власні помилки, наважитись признати, що десь було вчинено невірно. Це спроба переусвідомити себе і постаратись покращитись. Для цього процесу треба відповідно підготуватись – озирнутись назад і зібрати ті тягарі, що сповнюють. Read the rest of this entry

Специфічна категорія чоловіків.

Posted on

Особам до 16-ти років читати не рекомендовано.
Публікація не містить наукових підґрунть, не скерована на образу будь-кого, все написане являється виключно роздумами автора.
Сподіваюсь читачі не сприймуть різко зачеплення таких аргументів і підтримають розумною дискусією дорослих людей.

Маю одну подругу, дещо старшу за мене, різкішу  і значно зухвалу. І от пригадую одного разу ми якось дійшли до теми обговорення чоловіків, а якщо точніше, то це стосувалось конкретно певних осіб.
І тоді моя подруга мені сказала: «він із тої категорії чоловіків, яким хочеться дати одну-єдину пораду: “хлопе, знайди собі когось, кого потра..ти“». Я на такі слова обурилась і сказала, що вона неправа. Мов чого вона судить людину, якщо ця людина чимось неприйнятна, то ймовірно тут розбіжність в характерах і ні при чім тут неповноцінне статеве життя, що вона собі вигадує. Read the rest of this entry

Цікава іноземна традиція – спробуйте, ану сподобається!

Posted on

Київ, вересень 2013

Чи не найулюбленішу мою традицію, пов’язану з мандрами, я запозичила в італійців.
У них прийнято відвідуючи нові міста надсилати звідти листівку своїм близьким. І хоч пошта вже не так користується попитом, а її сервіс залишає бажати кращого, там ця традиція досі присутня.
Чомусь мені таке дуже припало до душі і я почала й собі таке робити, хоч і в нашій країні така традиція не дуже розповсюджена. На правду, вартість такої забавки постійно дорожчає (помічаю як виростають у ціні поштові марки), та все одно відвідуючи нові міста шлю вісточку найближчим людям. Але також і собі купляю в цих містах листівки на згадку.

Read the rest of this entry

Найгірша риса українців

Posted on

Усі мої знайомі іноземці (зокрема італійці, але й інші) по завершенню відвідин України розповідали мені свої враження щодо переваг і недоліків нашої країни. Так от, абсолютно від усіх я чула одні і ті ж два недоліки: «Перше – у вас прийнято надто багато пити, друге – не харчуєтесь за розкладом». Щодо першого пункту я писати не буду – це парафія Ігора Воробуса, в себе на блозі він полюбляє цю тему зачіпати. Але от щодо розкладу їжі хочу зупинитись.
Я провчилась в Італії 6 років. Як і середній школі, так і коледжі щодня навчання завершувалось о 13.00, причина такому ранньому (по українських мірках) завершенню – обід. І це непорушне святе правило – обід! І ніщо не стоїть на заваді. Read the rest of this entry

Три дні, які я запам’ятаю на все життя.

Posted on

Довгий опис того, що мені залишиться назавжди.

Четвер вечір. Нервово позираю на годинник, їдемо в притик. Чогось поїзди мені завжди придають неспокою. На жоден транспорт так не боюсь запізнитись, як на них. Але вспіли.
Нижня полиця, хоч і бокова, та все ж надає певної безпеки – в разі падіння не так високо падати. Заснула миттєво і спала добре. Серед ночі кілька раз прокидалась на зупинках потяга і чула типове «шановні пасажири з колії N відбуває потяг за сполученням…» на диво умудрялась прокидатись саме тоді коли оголошували про потяг, в якому їхала. Засинала надалі.
Чийсь непривітний голос раптом грубо сказав: «Вставайте! Якщо хочете встигнути в туалет вставайте!» ох ці провідники… здається будять саме ті, в кого найгірша інтонація. Потягаюсь і визираю у віконце. Ще не приїхали, але пейзаж за вікном зрозумілий – от і наближаємось у Київ.

Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою