Тягарі сповіді.

Posted on

Я щонеділі ходжу до церкви. Я доволі віруюча людина, і йду туди не від релігійного фанатизму, а радше тому, що мені придає певного душевного спокою тамтешня обстановка. Уникаю поділів «греко-католики» «православні», бо вірю в Бога, а не в церкву. От і кажу завжди: «Бог – один, а ми шукаємо різні шляхи до нього».
Я намагаюсь дотримуватись посту як виявлення силі волі, та й інших релігійних обрядів дотримуюсь.
Один з них – таїнство сповіді. Згідно встановлених принципів хоча б раз в рік та у передвеликодній період прийнято сповідатись. І з цим в мене виникає чим раз тим більше проблем.
Сповідь – річ дуже корисна. Це дає насамперед нагоду на хвильку спинитись, озирнутись, задуматись про своє буття, про зроблене в житті. Завдяки цьому є можливість переосмислити зроблене і визнати перед собою власні помилки, наважитись признати, що десь було вчинено невірно. Це спроба переусвідомити себе і постаратись покращитись. Для цього процесу треба відповідно підготуватись – озирнутись назад і зібрати ті тягарі, що сповнюють.
Це іспит совісті і на цьому етапі проблем не виникає, адже зібравши тягарі, які тебе сковують і періодично щемлять совість, от-от маєш їх облишити. Однак проблеми трапляються коли ідеш безпосередньо розповідати про вчинене. Священик – посередник між мною і Богом. Через нього мають відпускатись гріхи, коли розповів, покаявся, відмолив покуту. Як мені кажуть: «сповідатись ми ходимо не до священика, а до Бога».
Однак я відчуваю щось не те. Бо відбуваючи цю тайну я відчуваю, що говорю саме з людиною (причому такою, якій щось розповідати не варто). І я втрачаю усвідомлення чому я маю цій людині переповідати щось важливе. Щоразу відбувається один з двох сценаріїв: або ця людина приймає всіх як на конвеєрі і не слухає того, що їй кажуть. Або інший сценарій – говориш не зі священиком, а з людиною, яка висловлюється так, як точно би не личило висловлюватись особі цього призначення. Можна було б подумати, що це лиш у перед пасхальний період, однак ні, це і в інший час року. І якесь усвідомлення, що зробив щось вагоме, полегшення на душі чи відчуття виконання потреби абсолютно відсутнє – абсолютне розчарування…
Так, мені багато хто може сказати, що не варто таким перейматись, що це дрібниці, що священики також люди і що все воно не варте роздумів. Але я виховувалась у побожній сім’ї в християнських традиціях і для мене це має значення. Коли пробуєш поговорити з іншими людьми з цього приводу вони кажуть: «та яка різниця як на тебе реагували – ти своє зробила, маєш спокій»
В результаті все зводиться до того, що навіть цей процес став для людей формальною справою «для галочки». В чому тоді суть?
Я поставила мою галочку, нічого не відчувши. Це означає – повертаючись до вищеописаного етапу, що всі тягарі, які зібрав зі свого минулого, не відпустили тебе, а лиш більше на тобі повисли.

07.04.2014

Не усвідомлюючи,
Ольга Врублевська

Advertisements

20 responses »

  1. Я от не можу ніяк зрозуміти, нащо взагалі в церкві сповідатися? Можна собі кожен вечір перед сном аналізувати як і в чому ти сьогодні накосячив і то, для себе, а не для Бога. Головне не бути гнилою людиною, а там, якщо захоче Бог в чомусь допомогти, то нехай допомагає, нічого не маю проти. І взагалі, наскільки мені відомо, Бог проти посередників. Але в церкві Вам того не скажуть.

    Відповідь
    • Олександре, релігія і політика – це дві речі про які з людиною не варто дискутувати, бо тут у кожного своя думка.
      Звісно сповідатись треба для себе, але є до прикладу речі, які робиш, хоч і насправді не правильно так чинити по відношенню до інших.
      Як заставити себе зрозуміти, що те, що робиш неправильне і варто змінюватись? Для цього мала б існувати сповідь – для покращення людей.

      Відповідь
      • Ну я вважаю, що треба без сторонньої допомоги обходитись. Он в Америці, щось несуттєве сталось – так зразу до психотерапевта біжать, ще й гроші несуть. Не розумію, чого люди сповідаються якомусь дармоїду-священнику, яка є звичайною людиною, такою як всі решта. Я б ще розумів він відчиняв би портал, через який я б бачив Бога і міг би з ним спілкуватись. А так, я не розумію нащо він взагалі здався. Аналізувати що робиш неправильне можна і самому, на то і голова на плечах. Той аналіз і буде розвивати людину. На рахунок того, що робиш правильно і не правильно – це все відносно. Я колись розписував довгі коментарі на цю тему. А так, щоб комусь щось розповідати особисте – нізащо.

      • То я висловлюю свою думку, а не нав”язую.

      • У кожного своя думка з цього приводу, та і тематика така, що можна дискутувати до безкінечності.
        Йдеться навіть не так про висловлювання чогось особистого, як про те, що християнам властиво грішити, от і церква мала б пояснювати як цього уникнути, не даючи конкретних вказівок, а надаючи певну підтримку особі.

      • Воно як буває – наче і зрозуміло, що то гріх і що то погано, а грішити і далі хочеться. Всі знають, що брати хабарі то гріх, а беруть, що брехати гріх, а всеодно брешуть, але замість того, щоб таскати ті свої гріхи напротязі всього життя люди їх на сповіді “скидують” і починають грішити заново, а чого б не погрішити, якщо в наступному році можна буде так само “скинути” свої гріхи і знову бути чистим як немовля. І так кожен рік. Покаяння приходить тоді, коли тобі більше вже не хочеться грішити як ти грішив. Тобто коли зміни в свідомості відбулись. Але то треба самому захотіти. Є люди, які провчились в престижних ВНЗ, а толку ноль, а є такі, які самоосвітою займались і чогось навчились. Так само з церквою, можна все життя ходити і толку – ноль. І от ВНЗ в багатьох випадках дає ілюзію того, що якщо в тебе буде диплом, то перед тобою будуть всі двері відкриті, так само і церква дає ілюзію того, що якщо ти висповідався, то ти очистився, хоча свідомість лишилась такою самою. А так, я з Вами згоден, що то добре було, якби церква змінювала свідомість в сторону того, щоб не грішити. Але то рідко буває, хіба що в якийсь життєвий момент, попадеш до якогось мудрого священника, який може вказати правильну дорогу, коли сам будеш не встані знайти, так само, як сам собі не зможеш аппендицит вирізати. Ну але залити рану йодом можна і самому.

        І на останок пригадав, як один мужик на повному серйозі сказав, що мені ні одна дівка не дасть, якщо буде знати, що я не хожу до сповіді 🙂

  2. «Згідно встановлених принципів хоча б раз в рік та у передвеликодній період прийнято сповідатись».
    В мене більше неприйняття викликають слова «згідно встановлених принципів … прийнято …». Як слухає і що думає священик – діло десяте – я і справді прийшов не до нього, але він задає одне ключове питання: «чи обіцяєш ти більше не грішити?» А тут – засада… Я-то прекрасно розумію, що елементарне: не матюкнутися цілий рік – в мене не получиться. От і получається, що то «прийнято» в корені суперечить моїм внутрішнім відчуттям.
    І я не знаю що гірше: не піти до сповіді чи піти «для галочки», бо «прийнято».

    Відповідь
    • Загалом, якщо так брати суто по християнській моралі – християнин має сповідатись кожного місяця, тоді кожного тижня він може приступати до причастя.
      Звісно, за місяць в тебе назбираються такі гріхи, як матюки, але ж і це не вбивство якесь.
      А те, чим задаєшся, що не знаєш що гірше – і я так думаю. Гірше не йти, чи йти для галочки?…
      Не знаю, от тому і публікацію написала.

      Відповідь
      • Мої 5 копійок: 🙂

        Я рахую, що якщо ти бачиш сенс у тому, щоб йти на сповідь, то чого б не піти, якщо не бачиш сенсу, то чого тоді йти? Кожен по різному виховувався, у кожного різні погляди, тому один може бачити сенс в сповіданні, а інший – ні. А зміст полягає в духовному удосконалені. Я наприклад не розумію, як я можу удосконалитись духовно в церкві, тому і не хожу туди. А комусь іншому церква може і допомагає вдосконалитись. І взагалі, я рахую, що про духовну досконалість можна говорити тоді, коли людина зробила те, за що її пам”ятатимуть світлою пам”яттю. Я от думаю з чим я буду помирати. Хотілось би, щоб мене пам”ятали, щоб мою справу продовжували нащадки. І ця мотивація заставляє мене не псувати собі здоров”я курінням сигарет, дуже рідко вживаю алкоголь, щоб довше прожити і не руйнувати собі клітини мозку, хоча спокуси є великі – і травка, амфетаміни, слабоалкогольні напої… Так само стараюсь не псувати свою репутацію, стараюсь за день щось корисне для себе зробити, щоб день не пройшов марно, але то все не тому, що мене мучать якісь там тягарі совісті, а все тому, що я боюсь вмерти ніким. Та і жити будучи ніким так само не хочеться, то гірше всього, і ніякі розваги не відволікуть від тієї думки, що ти толком нічого собою не представляєш. І це затавляє засмучуватись тоді, коли ти знову марно провів свій день і щось в житті міняти. Я рахую, що наявність такої мотивації і заставляє сповідатись людину по справжньому, а не для галочки. Можна сам собі сповідатись, можна і до священника піти. Людина має чітко усвідомлювати заради чого вона відмовляє собі у гріхах. Бо тоді чого їй би знову не погрішити, всеодно ж і в наступному році можна буде посповідатися(для галочки)…

  3. На цю тему файний анекдот:
    “- Не пила, не курила, мужу не изменяла, готовила, стирала, пироги пекла, детей растила…А правильно ли я жила,Батюшка?
    – Правильно,дочь моя,но зря!!! ”
    :)))

    Відповідь
  4. Особистий щоденник – є потужним інструментом сповіді. Перед найуважнішим слухачем – самим собою.

    Відповідь
    • Це якщо в особистий щоденник записувати те, що має в’їстись у совість.
      Багато хто надає перевагу записувати лиш хороше.

      Відповідь
  5. а от ще один анекдот на цю ж тему:
    “ЛЮДИ – СТРАННЫЕ СУЩЕСТВА : ГАДОСТИ ДЕЛАЮТ ДРУГ ДРУГУ, А ПРОЩЕНИЯ ПРОСЯТ У БОГА. У МНОГИХ НА ШЕЕ КРЕСТИК , А В ДУШЕ НОЛИК”

    Відповідь
    • та що ти тут з своїми анекдотами, тут серйозна тема

      Відповідь
      • та ти краще за своїм сайтом слідкуй
        а то вставляєш всюди свої 5 копійок 😉

      • Воробус, в кожному жарті…. (далі знаєш сам)

        P.S. (майже Offtopic) До речі: вчися, Воробусе. Після статті про сповідь – стаття про літературу, а не як де в кого – про порнуху 😀 😀 😀 😀 😀

      • А де у Воробуса статті про порнуху???

    • До цього анекдоту можна додати “не суди і судимий не будеш” – кожен за свою поведінку відповість, коли прийде його час… За собою варто дивитись, а не за іншими…

      Відповідь
  6. Лякає мене та сповідь. І справді, обіцяєшся не грішити, хоча і ти, і священник (навіть, якщо він таки сумлінний) знаєте, що так не буде. Чому б не питати, чи обіцяєшся намагатися виправитись, стати кращим і т. д.?
    До сповіді не ходжу вже з років шість. Як писалося вище, намагаюся сама розбиратися у своїй совісті. Щира молитва кожного дня, віддання належне неділі, як святому дню, і бажання бути просто добрішим, вважаю, роблять своє діло.
    Так, згідно з загальновідомими принципами християнства, вірна людина повинна сповідатися, так само як і відвідувати щонеділі церкву, наприклад. І, так би мовити, “зі своєї колокольні”, я б радила сповідатися людям, які вступають в шлюб, відправляються в далеку дорогу… Бо вони ніби починають нове життя, і тут сповідь якраз дуже доречна.

    Ще думаю, якщо людина віруюча, вона має повне право просити Бога дати їй розуміння того, що ніяк не усвідомлюється чи не вирішується… Такої безпосередності і прямоти у спілкуванні з Богом можна вчитися у дітей – вони не соромляться просити, в кого б то не було, того, що хочуть. І просять це віддано, вкладаючи в прохання всю душу! Саме таким має бути і наше прохання. Якщо ми справді прагнемо того, чого хочемо.

    Відповідь
    • Все вірно описали.
      З іншого боку, я сповідаюсь перед Богом, і то щоденно і це куди краще, аніж вдавати, що від швидкої розмови зі священником і відмолених кількох молитов сумління стає чистішим.
      Воно очищається від намірів та наших добрих прагнень.

      Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: