Відверто про те, як я … давала взятки

Posted on

Мій перший раз.
Мені було майже 16. Я тоді вже навчалась за кордоном, а в Україну приїжджала лиш на канікули, коли стосовно мене, неповнолітньої, треба було вирішити якісь бюрократичні справи. Однією із них виявилось отримання паспорта. Згідно деяких порядків вимагалось аби я мала паспорт щойно мені настане 16, тож треба було раніше подати заяву, щоб по настанні віку отримати вже готову книжечку.
Я зібрала документи і написавши заяву сказала, що мені потрібно аби справа вирішилась без затримань, що це дуже важливо. Товстенна жінка напроти зміряла підозрілим поглядом мене, 16-ти річну пацанку, і запитала грубим голосом «якщо то так важливо, чого ти сама це вирішуєш? де твої батьки?»; – «тато помер, мама живе далеко»; – «ясно. Приходь завтра, принеси 100 гривень і будеш точно знати, що все отримаєш вчасно».
Це була не така вже й велика сума, ті 100 гривень. До свого 16-тиріччя я вже самотужки оформляла в Італії імміграційні документи, сама навідувалась в поліцейські відділи для різних процедур щодо емігрантів, та й взагалі була дуже самостійною. Але тоді, коли вперше в житті мені треба було дати взятку я задалась питанням: «як це робиться? класти в конверт, чи просто так? якось тайком, щоб ніхто бачив? Як це зробити?»
На другий день прийшла знову до тієї жінки і тишком-нишком поставила перед нею сотню. То був мій перший раз. Нічого особливого. Паспорт таки отримала як і годиться.

Мій другий раз.
Я поступила в університет в Україні. В цій системі для мене все було новим і невідомим… То була моя перша сесія, другий залік. На екзамен не прийшов викладач, нам видали лише листочки зі завданням, ми написали, а за пів години оголосили, що вся група окрім кількох осіб має двійки. Я була «ошарашена» і не розуміла як, що і до чого. Староста сказала, щоб я не хвилювалась, то звична практика, треба просто принести на другий день 200 гривень і все буде добре, навіть не брати собі то в голову.
Я не усвідомлювала ЯК? Але ж не може бути так! треба з цим щось робити. Далі мене оточили одногрупники і почали розказувати, що буде ще гірше, мов нащо тобі проблем на голову, здай разом зі всіма 200 грн і все буде добре, інакше влаштують так, що вже нічого не здаси… словом, залякали мене і я піддалась на стадний інстинкт на другий день покірно здавши суму разом із заліковою, в якій потім красувалась четвірка, ніякої двійки і в спомині ніде не було.
Лише після цієї пригоди я усвідомила власну дурість і те, що я надто легко піддалась. Коли спробували зі мною прокрутити цю схему вдруге, на цей раз в суму 400 грн за захист курсової я «повстала» і почала обурюватись. Ніхто з одногрупників до мого руху приєднатись не захотів, мов толку – життя собі ускладнювати з керівництвом, краще будемо тихі і добрі. Була таким-собі одиноким воїном і оббивши пороги не одного кабінету я таки добилась свого і ніяких взяток за курсову давати мені не довелось, то була маленька перемога.

Мій третій раз.
Я закінчила відвідування курсу водіїв і от настав екзамен. Вся група приїхала здавати у МРЕВ ДАІ, ми прочекали 6 годин, але тоді у них були якісь збої у системі, тож нас відіслали додому і сказали, що викличуть вдруге.
Мені порадили краще мати зі собою заготовлену суму «про всяк випадок» і я так заготувала її «надіючись на краще, готуючись до гіршого».
Коли ми приїхали вдруге я відчула щось не те. З групи понад 20 осіб нас було лише четверо. Поки ми чекали в коридорі до екзамену мимо нас проходили тамтешні працівники і голосно казали, дико регочучи: «диви! Самі чесні сидять!»; – «нічо, нічо, ми їх зара чесності навчимо, більше ніколи такими бути не захочуть!» і так кілька раз від різних осіб. Далі був екзамен, який не здати не вдалось, не через наш брак знань, а через нестиковки в системі – інколи правильна відповідь зазначалась як неправильна і т.д.
Звісно розчарування… далі до нас підійшли і наглим тоном сказали, що для отримання прав треба домовитись. Я вагалась. Жінки збоку: «ти що, грошей не маєш?»; – «маю, але… може давайте попробуєм перездати?»; – «знову сюди їздити? Ти думаєш цього разу не здали, на другий раз вдасться? Ти  – що, не бачиш як тут всьо працює? Тобі треба тої мороки? Їздити вмієш, правила знаєш, ти ж не купляєш! Давай, щоб нам було менше мороки, бач як вони нагло настроєні!»
Отак і вмовили, 900 гривень! А збоку за цим спостерігали і насміхались. З усіх випадків то був най прикріший, того дня я була розстроєна і засмучена.

Озираючись тепер на ті події, що я можу вам сказати? Мене не мучить сумління, зовсім ні. Я вважаю, що моя совість чиста. Я жодного разу не зверталась до цих установ аби обійти закон і не просила нічого, що мені було б заборонено. Ті взятки, що я дала, була надані не з власної ініціативи, в намаганні якогось обману, а на вимогу інших. Ні, мене не мучить совість. Але від цього досвіду мені все таки прикро і соромно. Надалі стараюсь «боротись» і не піддаватись (в університеті, в пенсійному фонді, тощо).

Якщо у вас виникло питання з чого така відвертість. Я прочитала про цю ініціативу у блогерській публікації: «Чому в нас немає люстрації?», де було сказано про це починання із закликом: «Приєднуйтесь до цього руху. Адже сказати правду легше, ніж під обстрілом підніматись вулицею Інститутською», і мені ця ініціатива здалась доволі цікавою, тож я вирішила до неї долучитись. Адже всі ми не без вини. Однак для того, аби цю помилку виправити і дійсно щось змінити для початку треба цю провину визнати. Я свої три випадки визнаю і стараюсь аби більше зі мною цього не повторилось.

А вам слабо?

15.04.2014

Не безневинна,
Ольга Врублевська

Advertisements

5 responses »

  1. Цікаво, а пляшка Хеннесі вважається за взятку? Бо колись я з одногрупницею в академії “простимулювали” таким чином одного викладача, щоб він на екзамені нам дав списати)) Фактично, це і був перший раз.

    Відповідь
    • Не можу стверджувати однозначно, оскільки мені не доводилось робити такі подарунки.
      Гадаю це хабар, якщо вручається заздалегідь з розрахунком. Інша справа, якщо людина дуже добре, безкорисливо і професійно до Вас поставилась, а Вам хочеться їй хоч якось віддячитись. Але це лише моя думка.

      Відповідь
  2. Мені пригадалась одна кумедна історія, яку колись розповів один знайомий. Під час навчання у Львівській політехніці той хлопець одного разу прийшов сдавати чи то екзамен, чи то залік, сів перед викладачем, поставив на парту прозорий кульок із пляшкою шампанського і коробкою цукерків. Викладач звісно подумав, що то йому, поставив оцінку в заліковку, після того той студент чемно подякував, і… забравши кульок разом з шампанським та цукерками покинув аудиторію. І що тут такого, може студент купив шампанське та цукерки для себе, чи для коханої дівчини, а то вже проблема викладача, що він там собі подумав :).

    Відповідь
  3. Особисто я не давав хабарі: вчився я на держзамовленні, і то в училищі, на права не здавав, тож хабарів давати не було де)

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: