Якими є італійські чоловіки та щодо міжнаціональних шлюбів

Posted on

Зважаючи на те, як часто мене просять розповісти щось про італійських чоловіків я вирішила винести це в окрему публікацію, аби не переписувати з разу в раз. (Не знаю з якою метою мене щоразу про це питають, та в принципі і знати не хочу).
Отож, про італійських чоловіків.
Тут треба умовно поділити їх на дві частини: північні та південні. Між італійцями це чіткий поділ, вони відрізняються між собою.
Північні італійці більш “європейські”. Вони більш стримані, культурні, галантні, з манерами. З жінкою вони “на рівних” і не дуже проявляють залицяння. Але також вони більш скупі. Часто на півночі є звичка, що на побаченні або кожен платить сам за себе, або ділять суму порівну.
Південні італійці. Більш “циганні” – запальна натура, жага до стосунків. Для них нормально проявляти інтерес до будь-якої жінки, робити їй компліменти, навіть трапляються такі, що можуть підійти на вулиці до незнайомки і погладити її. Для них прийнято, що жінка має слухати чоловіка, а не бути на рівних. Чоловік жінкою командує. Водночас вони дуже щедрі. На побаченнях зазвичай чоловік платить за жінку. Увагу до красивих жінок проявляють чи не при кожній нагоді. І якщо це роблять до сторонньої жінки – нема права їх ревнувати.
Але варто зазначити, що такий поділ не категоричний – і ті, і інші бувають різними.
Загалом італійські чоловіки вважають слов’янських жінок дуже красивими. Наші жінки не так командують чоловіком, як то роблять італійки (матріархат 🙂 ), а більш привітні, милі, хороші господині, що їм подобається. Загалом всі мої знайомі італійці, що побували в Україні казали: “з 10-ти жінок лиш одна може бути трішки некрасива“.

Власне бачення.
Загалом я проти міжнаціональних шлюбів. Я спостерігала не за одним таким подружжям і щось в них було не те. Ви можете прийняти громадянство, та ніколи не станете італійкою. Ви ніколи, як би не старалась, не зможете влитись в їхню культуру. Йдеться не лише про релігію, побут, виховання, а й про менталітет, який був сформований у кожного ще з дитинства. Словом, інша система цінностей. У міжнаціональних шлюбах я часто помічала фальш, коли хтось із двох прикидавався тим, ким він є не насправді. І рано чи пізно все одно тягне до своїх коренів.
Стосовно мене і типових безглуздих питань: «могла б жити в Італії, вийти заміж за італійця і бути забезпеченою на все життя». Я не могла б ніколи зв’язати моє життя з іноземцем, бо для мене це було б своєрідною зрадою мого єства – я б не змогла прижитись до інших традицій, навіть таких банальних як національна кухня. Я не могла б сприйняти інших релігійних звичок. Мені не прийнятні тамтешні норми виховання дітей. І, найважливіше, я не могла б погодитись жити в якійсь іншій країні. Словом, ні – з італійцем я бути б не могла. І я не вірю в догму «серцю не накажеш», тож між серцем і розумом я обираю розум.
І застереження: не треба думати, що італійські чоловіки принци. Мужик він і в Африці мужик і що на думці в українця, те і на думці в чоловіків інших національностей. Просто нерідко бачила жіночок, що кинули хорошого чоловіка в Україні заради якогось італійця, а в результаті усвідомили, що проміняли шило на мило.
Ще одного разу мені сказали: «а толку з тих українських хлопців? Вони всі п’ють, курять, хіба серед них є нормальні?»  тут відповім приказкою: «Яке їхало– таке здибало». Якщо Вам трапляються лише погані хлопці варто задатись питанням може і Ви така погана, тож не сподівайтесь, що закордоном знайдете ідеал. Серед українських хлопців є чудові люди! Багатьох таких знаю, навіть зустрічаюсь з одним з таких хороших.
Але загалом – вибір за кожним. Вирішуйте самі, хотіли інформації – я вам її надала, як сама бачила та чула.

16.04.2014

Інформатор 🙂
Ольга Врублевська

Advertisements

40 responses »

  1. Я чув, що концентрація ультрафіолетовго випромінювання в сонці впливає на темперамент людини. Чим його більше тим і темперамент “гарячіше”.

    Відповідь
  2. Я, живучи тут, так само не зможу прижитись до місцевих традицій, звичок. Це поставить мене в дещо скрутне становище, якщо мені захочеться вибирати собі тут невістку. Крім того, є ще національні погляди і тд.

    Відповідь
    • “тут” – це львівська місцевість?
      Ви самі звідки будете, що відчуваєте такі національні відмінності?
      (просто цікаво)

      Відповідь
      • Я народився у Львові, але мої батьки не коренні львів”яни. Їхні “корні” тягнуться з Росії, та ще декількох країн. Якщо раптом заспіваю народну пісню, або вдягну вишиванку, або помолюся в церкві, хоча останнє до місцевості ніякого відношення нема, моляться усюди, але хто в якій церкві, то так само зраджу своє єство. А у Львові більшість притримується національних і релігійних традицій.

  3. "Наші жінки не так командують чоловіком, як то роблять італійки." – пощастило ж мені що я знайомлюсь переважно з українками. 😀

    Відповідь
    • Чому такий сарказм? 🙂
      Натякаєш, що й українки схильні до сильно командування? 🙂

      Відповідь
      • Та я не знаю, мені нема з чим порівняти. Але з твоєї публікації роблю висновок що пощастило. 🙂

      • я думаю рано казати “гоп”

      • Маєте на увазі рано казати “гоп” – бо ще трапиться іноземка чи рано, бо ще українка розкомандується? 🙂

  4. Щодо “кожен платить сам за себе”, це не тільки у Італії, а у майже всій Європі, де є гендерна рівність. Цим жінка показує, що вона може сама собі дати раду, а не сидіти на шиї в чоловіка, і показувати, що вона зовсім беззахисна і нічого не може робити.

    Відповідь
    • Я знаю і вважаю це цілком прийнятним та звичним. Особисто для мене в цьому нічого поганого нема.

      Відповідь
      • Та ні, я рахую, що це не припустимо. Якщо чоловік запрошує дівчину на побачення, то він і має розраховуватись за себе і дівчину. Тим він показує, що він здатний забезпечити обох і не важливо, що дівчина може бути топ-менеджером Газпрому. От уявляю, як Воробус запрошує Врублі на романтичне побачення, а потім замість прощального, чи передпрощального поцілунку каже: з тебе 93 грн. 75 коп. 🙂 Якщо то просто ділова зустріч, то інша справа, але можна так само самому заплатити в знак люб”язності. Хоча як на мене, то не можу терпіти побачення в кафе, ресторанах, ту романтику етикет, та манери. То для людей стандартизованих з бідною фантазією. Все побачення розігрується по декількох варіантах шаблонних сценаріїв. А ще то протягування коробочки з коштовним подарунком, або обручкою в ресторані мене взагалі добиває.

      • «От уявляю, як Воробус запрошує Врублі на романтичне побачення, а потім замість прощального, чи передпрощального поцілунку каже: з тебе 93 грн. 75 коп.»
        Цілком уявляю! Він ще й проведе додому і скаже: «Позич дві гривні на маршрутку». 😀

        А про шаблонні і нешаблонні сценарії: не знаю що і краще. Мені як один кадр розказав свій нешаблонний сценарій: в дощ і слякоть пішов з дівчиною на Говерлу. Я собі уявляю які варіанти відповіді прокручувала в голові зла, промокла, змучена дівчина на вершині, коли він їй запропонував одружитися. Чуваку повезло, але, як на мене, то було на грані фолу.

      • Зате буде що згадати, ще й подругам, дітям та онукам з усмішкою розказуватиме. 😀 А ресторанну пропозицію руки та серця ніхто і не згадуватиме. З однієї сторони варіанти розвитку подій треба продумувати, щоб не було казусів, але з іншої сторони якась несподіванка може надовго запам”ятатись і яку буде потім приємно з усмішкою згадати.

      • Марушка

        Ну не вистачає людині дві гривні на маршрутку – з кожним може трапитися. До того ж у випадку походу до ресторану, в якому треба заплатити 93 гривні і 75 копійок. Справа-то життєва:)

      • Я ту суму 93 гривні і 75 копійок “від фонаря” взяв. Тепер видно, що мало. Навіть Ольга каже, що я пересвяткував. 903 грн. 75 коп. !!!! 😀

      • Марушка

        А якщо жінка запрошує чоловіка до ресторану, то, як би там не було, все ж чоловік має платити?:D

      • То зовсім інша ситуація, тоді або кожен платить сам за себе, або, в деяких випадках, жінка має платити. У мене була ділова зустріч з однією жінкою, ту зустріч можна було преспокійно провести на вулиці та все обговорити, але де там, вона рахує що то не солідно і треба десь сісти в кафе, чи як воно там називається(ті столики, що в ценрі під накриттям), а сісти в кафе значить треба зробити замовлення – от і нехай замовляє що хоче і сама за це і розраховується. Якщо хлопець запрошує дівчину, то хлопець і має платити за обох. А то скоро дійде до того, що запросить хлопець дівчину до себе в гості, зробить якийсь чай/каву, а потім за це рахунок виставить, та ще й порахує скільки цукру пішло. А що, є в тому свій плюс, не треба ламати голову що купити, коли ідеш до когось в гості, можна буде з пустими руками прийти, головне, щоб гаманець був не пустий 🙂 . І ще: бувають такі гості, як правило дальні(чи далекі) родичі, які будуть гостювати у господаря до тих пір, поки у нього кубики з льоду в холодильнику не скінчаться. От для таких гостей така практика “виставляння рахунку” сама напрошується.

      • Марушка

        Напевно, дискутуючи на таку делікатну тему перш за все потрібно було вказати на її подвійну сторону. Коли людина змушена за себе заплатити – це одне, коли людина хоче за себе заплатити, ціль такого бажання може бути самою різною – зовсім інше. Тобто в когось прояв такого бажання і його подальшого втілення може мати таку собі демонстративну функцію. От приємно жінці показати, що вона може за себе розрахуватися, що вона на рівні з чоловіком, все дуже релятивно. Втім є певні правила в етикеті, які, власне кажучи, можуть допомогти у вирішенні даного питання.

      • В цій публікації було сказано так: “Часто на півночі є звичка, що на побаченні або кожен платить сам за себе, або ділять суму порівну.” Я це зрозумів так: це коли хлопець запросив дівчину на побачення у ресторан, чи кафе. Якщо зі знайомою випадково зустрівся і вирішили десь посидіти – то це інша справа. Та і який зміст жінці показувати, що вона може за себе розрахуватися, якщо чоловік, як правило, знає чим вона займається і прикинути який у неї місячний дохід.

  5. Alex_V, Володимир Помф’юк, Марушка,мої любі читачі, ви здається пасочки переїли і пересвяткували, що тепер лепечете всякі такі дурощі, та ще й Воробуса сюди приплітаєте 😀
    А якщо серйозно… Чому за мене хтось має платити? (під словом мене варто розуміти слово жінка), він же теж ходить на роботу і заробляє нелегко кошти, а тут ще ходити по всяких закладах і платити вдвічі більше. І знаєте, я вам скажу чесно: я волію заплатити за себе сама, або половину, в нормальному, можливо дещо дорогому закладі, аніж щоб чоловік платив за мене в якомусь закладі зі сумнівною санітарією, куди ми потрапили в цілях економії, бо йому треба платити за двох.

    Що ж стосовно пропозиції – в моєму баченні це маразм (користуючись нагодою нагадаю вам, шановні чоловіки, що не варто брати до уваги мою думку стосовно цих штучок, бо в даних речах мене інші жінки вважають психопаткою) однак який сенс із всієї тієї показухи, замурзаних зізнань, пропозицій де або нема нічого оригінального, або знуджено однаковий сценарій? Якщо двоє людей зустрічаються і планують закріпити свої стосунки одруженням – нафіга отакі зізнання?! Вони собі подумали, спланували, вирішили. Зробити такий вечір для галочки, якщо він наперед вже знає що вона згідна? Ну де тут сенс?
    З іншого боку – якщо він ще сумнівається, вони не достатньо знайомі ітд – які шанси, що вона отак візьме і погодиться на його пропозицію?
    Словом, особисто я тут бачу примітивізм і зайвість.
    Якщо є охота свята краще вже організувати щось інше, аніж фальшиві-показові зізнання.

    Відповідь
    • Так от я і кажу, що нема чого ходити по всяких закладах і набивати кишені їх власникам. І що то за тенденція – весь час жерти? Можна ж піти в тир постріляти, накупити пітард та повзривати їх в сміттєвих баках, в різних пляшках, можна піти качок на озері погодувати, можна купити котячий корм, та пороздавати його бездомним котам, посадити дерево, пограти в настольний теніс і тд і тд. Одним словом зайнятись завжди є чим 🙂 Тим, кому хочеться мені сказати, що людям цікаво взривати пітарди лише до певного віку я відповім: мав я у дупі таке доросле життя де у людей солідність – то тільки така натянута маска, яка при проблемних якихось ситуаціях зразу злітає. І краще вже так, ніж коли перед тобою офіціантка висипає на тарілочку пачечку хімічних чіпсів і ти за то маєш заплатити 30 грн. То не то, що я такий категоричний противник барів, ресторанів, але чого туди іти, коли з грошима напряг? Є багато і інших цікавих і набагато дешевших варіантів.

      Чому за Вас мають платити я написав у відповіді до коментаря Марушки.

      Видно хлопець, який вирішив зробити пропозицію своїй дівчині в дощ і слякоть на Говерлі хотів таким чином переконатись в тому, що та дівчина точно, на 100% хотіла б вийти за нього 😀

      Відповідь
      • Марушка

        Така тенденція не полягає в тому, щоб поїсти. Це радше один із способів проведення часу, а споживання їжі, яке нам пропонує сам заклад – це лише головний його атрибут.

      • Ну я це і мав на увазі. Я не вважаю похід в ресторан або кафе і поїдання там їжі якимось злом, але не тоді, коли це повторюється на кожному побаченні, або на кожній зустрічі, як це дуже часто в багатьох і буває. Або тоді, коли люди, щоб не перенаватажувати собі голову думками як цікавіше провести час ідуть в якийсь ресторанчик і розпочинають там стандартний шаблонний діалог в якому по-суті одна безглузда тріпотня, яка забудеться з виходом з того закладу. А через деякий час забудеться що був і сам факт перебування в тому закладі. Тому я і кажу, що краще вже пітарду взірвати, та таку щоб попотужніше – навіть це має більший шанс залишитись в пам”яті і виробити якийсь адреналін.

      • З першим Вашим абзацом, більш, ніж згідна! Треба жити не за встановленими стандартами, а більш різноманітно 🙂

    • Марушка

      Святі небеса! Я за пана Воробуса заступилася, а ти мені про пасочку:)
      Олю, підтримую твою позицію згідно того, що, будучи жінкою, платити за себе – цілком нормальне явище. Це питання, проте, не лише особисте, а й соціальне. Так як бачення певних соціальних, і не тільки, аспектів безпосередньо залежить від впливу того ж самого соціального контексту, в якому ми живемо. Але й багато чого залежить від самої ситуації, як це вірно підмітив Alex_V.

      Відповідь
    • Марушка

      Олю, повертаюся до тебе знову, вірніше до твого другого абзацу. Однак який сенс із всіх тих наших думок та суджень, якщо двоє людей кохають одне одного. І будь це ресторан, кав’ярня з її затертими скатертинами на столиках на пару з підів’явшими трояндами чи музей трипільської культури, чи взагалі бункер – навряд чи є якась різниця для прояву щирих почуттів.

      Відповідь
      • Мабуть твоя правда, я просто висловлювала мою думку з цього приводу, у мене вона трошки протилежна, але така як є.

  6. Alex_V, Марушка,
    І щодо оплати. Я не вважаю, що чоловік за мене має платити, навіть якщо він мене запросив. Зазвичай я керуюсь принципом, що коли йду на каву з кимось з друзів – кожен платить сам за себе, і немає значення чоловік це чи жінка.
    Але і не дарма Марушка – одна з моїх кращих подруг, якщо вона мені замість мене сказала те, що і я думала написати:
    Коли людина змушена за себе заплатити – це одне, коли людина хоче за себе заплатити, ціль такого бажання може бути самою різною – зовсім інше. […] От приємно жінці показати, що вона може за себе розрахуватися, що вона на рівні з чоловіком, все дуже релятивно.

    Відповідь
    • Марушка

      Бублику, ти мені нагадали наші колишні посиденьки в Maninі. Бракує:с

      Відповідь
      • Я їх теж часто згадую.
        І взагалі – нема як вийти з тобою на зв’язок! Ти хоч тут мене читаєш, а я тобі й не маю куди написати…

  7. Марушка

    Alex_V, з приводу цих слів не можу погодитися: “…і розпочинають там стандартний шаблонний діалог в якому по-суті одна безглузда тріпотня, яка забудеться з виходом з того закладу”. Навряд чи тема самої розмови безпосередньо залежить від місця перебування, я б не дивилась на це з таким упередженням. Все ж, як не дивно, спілкуємося ми з людиною, а не з місцем, про “банальність” якого можна було б судити.

    Відповідь
  8. Сповіщення: Щодо італійських жінок і трохи про гендерну рівність | опосередкована щирість

  9. Сповіщення: Відмінності у системах виховання дітей | опосередкована щирість

  10. Сповіщення: А у нас тут річниця творчості… | опосередкована щирість

Написати відповідь до Alex_V Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: