Якими є італійські чоловіки та щодо міжнаціональних шлюбів

Зважаючи на те, як часто мене просять розповісти щось про італійських чоловіків я вирішила винести це в окрему публікацію, аби не переписувати з разу в раз. (Не знаю з якою метою мене щоразу про це питають, та в принципі і знати не хочу).
Отож, про італійських чоловіків.
Тут треба умовно поділити їх на дві частини: північні та південні. Між італійцями це чіткий поділ, вони відрізняються між собою.
Північні італійці більш “європейські”. Вони більш стримані, культурні, галантні, з манерами. З жінкою вони “на рівних” і не дуже проявляють залицяння. Але також вони більш скупі. Часто на півночі є звичка, що на побаченні або кожен платить сам за себе, або ділять суму порівну.
Південні італійці. Більш “циганні” – запальна натура, жага до стосунків. Для них нормально проявляти інтерес до будь-якої жінки, робити їй компліменти, навіть трапляються такі, що можуть підійти на вулиці до незнайомки і погладити її. Для них прийнято, що жінка має слухати чоловіка, а не бути на рівних. Чоловік жінкою командує. Водночас вони дуже щедрі. На побаченнях зазвичай чоловік платить за жінку. Увагу до красивих жінок проявляють чи не при кожній нагоді. І якщо це роблять до сторонньої жінки – нема права їх ревнувати.
Але варто зазначити, що такий поділ не категоричний – і ті, і інші бувають різними.
Загалом італійські чоловіки вважають слов’янських жінок дуже красивими. Наші жінки не так командують чоловіком, як то роблять італійки (матріархат 🙂 ), а більш привітні, милі, хороші господині, що їм подобається. Загалом всі мої знайомі італійці, що побували в Україні казали: “з 10-ти жінок лиш одна може бути трішки некрасива“.

Власне бачення.
Загалом я проти міжнаціональних шлюбів. Я спостерігала не за одним таким подружжям і щось в них було не те. Ви можете прийняти громадянство, та ніколи не станете італійкою. Ви ніколи, як би не старалась, не зможете влитись в їхню культуру. Йдеться не лише про релігію, побут, виховання, а й про менталітет, який був сформований у кожного ще з дитинства. Словом, інша система цінностей. У міжнаціональних шлюбах я часто помічала фальш, коли хтось із двох прикидавався тим, ким він є не насправді. І рано чи пізно все одно тягне до своїх коренів.
Стосовно мене і типових безглуздих питань: «могла б жити в Італії, вийти заміж за італійця і бути забезпеченою на все життя». Я не могла б ніколи зв’язати моє життя з іноземцем, бо для мене це було б своєрідною зрадою мого єства – я б не змогла прижитись до інших традицій, навіть таких банальних як національна кухня. Я не могла б сприйняти інших релігійних звичок. Мені не прийнятні тамтешні норми виховання дітей. І, найважливіше, я не могла б погодитись жити в якійсь іншій країні. Словом, ні – з італійцем я бути б не могла. І я не вірю в догму «серцю не накажеш», тож між серцем і розумом я обираю розум.
І застереження: не треба думати, що італійські чоловіки принци. Мужик він і в Африці мужик і що на думці в українця, те і на думці в чоловіків інших національностей. Просто нерідко бачила жіночок, що кинули хорошого чоловіка в Україні заради якогось італійця, а в результаті усвідомили, що проміняли шило на мило.
Ще одного разу мені сказали: «а толку з тих українських хлопців? Вони всі п’ють, курять, хіба серед них є нормальні?»  тут відповім приказкою: «Яке їхало– таке здибало». Якщо Вам трапляються лише погані хлопці варто задатись питанням може і Ви така погана, тож не сподівайтесь, що закордоном знайдете ідеал. Серед українських хлопців є чудові люди! Багатьох таких знаю, навіть зустрічаюсь з одним з таких хороших.
Але загалом – вибір за кожним. Вирішуйте самі, хотіли інформації – я вам її надала, як сама бачила та чула.

16.04.2014

Інформатор 🙂
Ольга Врублевська