Неідеальні схожості з ідеальною

Posted on

Як і обіцяла, надам перелік деяких цитат, які мені особливо зщапали в душу при прочитанні книги «Атлант розправив плечі». Оскільки книгу прочитала російсько, то і цитати цією мовою.  Цитати надаю в переліку, в якому вони знаходяться книзі, так співпало, що сьогодні вони багато стосуються того, що відчувала головна героїня.

        1. «Она уже привыкла видеть вокруг только вялые, безвольные лица, уклоняющиеся от ответственности принять четкое выражение». – ця цитата мені видалась близькою, оскільки знаю як це бачити лиця людей, які ухиляються від відповідальності і нездатні бути чіткими.
        2. «Дэгни вдруг заметила, что все-таки может что-то чувствовать: сильное, бодрящее чувство — радость действия» – а це вже відчуваю і я – радість від дій, чи не найулюбленіша моя радість.

      1. «Другие — они человечны, они способны чувствовать. Они не могут посвятить всю свою жизнь железу и поездам. Тебе хорошо, у тебя никогда не было никаких чувств. Ты вообще никогда ничего не чувствовала.
        Она остановилась и посмотрела на него. Отразившееся в ее темно-серых глазах изумление постепенно исчезало, уступая место спокойствию, затем в ее взгляде появилоськакое-то странное выражение, напоминавшее усталость, но казалось, это было нечто более глубокое, чем сопротивление скопившемуся в ней утомлению.
        — Да, Джим, — сказала она тихо. — Мне кажется, я никогда ничего не чувствовала». – знову таки уривок про звинувачення головної героїні про нездатність відчувати, мені таке теж казали, щоправда я не маю відношення до залізної дороги 🙂
      2. «людям так не хватает радости и они жаждут малейшего ее проявления, чтобы хоть на мгновение освободиться от мрачного бремени страдания, которое казалось ему, сполна изведавшему эту жажду, таким необъяснимым и ненужным. Он так и не смог понять, почему люди должны быть несчастны» – це вже цитата Хенка, теж персонаж книги, якому я дуже симпатизувала, цитата наштовхує на роздуми.
      3. «Она должна была работать, у нее просто не было времени чувствовать боль» – як людині з трудоголістичними замашками близька фраза, тим паче, що я мала період в житті коли саме цим принципом і керувалась.
      4. «Она не хотела, чтобы ее чувство было сродни тому, что человек должен испытывать к своим родственникам. Она любила лишь то, что хотела любить, и ее всегда возмущало, когда любви от нее требовали» – знову – близький мені принцип. Я інколи задаюсь питанням чому хтось хоче аби я прикидалась люблячою. Я ж не зобов’язана відчувати хороші почуття до людей, лиш тому, що ми з ними родичі якоїсь степені. Я люблю лиш те, що мені хочеться.
      5. «Но это уже стало реальностью, это были четкие, определенные перспективы, это было чувство целеустремленности, света и надежды. Именно так она хотела жить — ей всегда хотелось, чтобы ни один час ее времени, ни один совершенный ею поступок не были по значимости меньше этого» – чіткі і визначені перспективи, відчуття цілеспрямованості це і є прагнення мого життя.
      6. «У нас нет никаких духовных идеалов и целей. Мы оба вполне удовлетворены материальным миром» – незовсім близькі мені слова, проте у книзі вони видались мені значущими, тож і виділила їх.
      7. «кем бы мы ни были, мы движем этим миром, и спасем его тоже мы» – знову-таки, про головний героїв, які в принципі і несли своїми діями спасіння світу.
      8.   « — Дэгни, в жизни имеет значение лишь одно — насколько хорошо ты делаешь свое дело. Больше ничего. Только это. А все остальное приложится. Это единственное мерило ценности человека. Все те моральные кодексы, которые тебе навязывают, подобны бумажным деньгам, которыми расплачиваются мошенники, скупая у людей нравственность» – вкотре відповідає моїм принципам – головне – це як людина виконує свою роботу, головне це бути відповідальним, будь-що ти робиш.
      9. «меня недолюбливают не потому, что я все делаю плохо, а потому, что я все делаю хорошо» – відчувала особисто на собі таке ставлення коли мене не терпіли лиш через мої переваги, мовляв як це іноземка може досягти таких успіхів у навчанні і т.п.

 

Це лиш короткий перелік цитат, що близькі мені по душі. Далі буде. Вкотре рекомендую цю книгу до прочитання. Вже прислухався до моєї рекомендації блогер Володимир Помф’юк і написав чудовий відгук – можете прочитати тут.
Звісно персонаж ідеалізований, однак мені дуже по душі, в багатьох пунктах наче читала саму себе.

30.04.2014

захоплена прочитаним,
Ольга Врублевська

P.S. найближчі пару днів знову без публікацій – у мене намічається чергова мандрівка 🙂

Advertisements

7 responses »

  1. Люди, які мені кажуть, що я не здатен на відчуття нагадують мені наркоторговців. Вони хочуть використовувати мій потяг до відчуття ейфорії в якихось своїх, корисливих цілях. Буває так, що вони і самі цього не усвідомлюють і настає таке собі “праведне обурення”. Як і кожна людина, ейфорію я відчувати люблю і буду. Але сам собі встановлюватиму, коли її відчувати і буду враховувати ціну, яку мені доведеться за неї заплатити. А ціна зовсім невелика, якщо не допускати інфляцію людського щастя. Але людям і це не подобається. От яку можна радість відчувати, коли нічого не болить, світить сонце, зеленіє трава, співають пташки – радій собі та не шукай пригод на свою дупу. Але ж ні, я мушу чогось страждати від недосконалості цього світу та створювати собі проблеми, бо якщо я не буду страждати, та в мене не буде проблем, які будуть як ярмом на моїй шиї, не буду ледве зводити кінці з кінцями, мати сім”ю, яку не знатиму як прогодувати, дітей десь на стороні, яким треба платити аліменти і плакати як погано живеться, значить я не здатен на почуття, живучи “собі на умі”, та в “своем мире”, а до справжніх людських почуттів мені як пішки до Марсу. А все тому, що їм для того, щоб себе добре почувати та радіти, треба той, у кого справи набагато гірші, ніж у них. І вони як наркоторговці, дають тобі таку пігулку жалю, псевдоспівчуття, ще покачують головою промовляючи “о ратуйте!” чи щось типу того. А самі тихесенько в той момент радіють, що у них не такі погані справи, як у тебе.

    Відповідь
  2. Alex_V ваш коментар – гарне доповнення до Оліного допису. І ще собі дозволю трішки доповнити – коли я ходив щасливий, радісний, усміхнений, просто бо світить сонце, зеленіє трава, співають пташки, в мене нічого не болить, колеги з мої минулої роботи бувало навіть дратувались з цього. Стандартними питаннями були: “що ти куриш?”, “чого радієш?”, “чого такий щасливий?!”. Так неначе виглядати щасливим просто не пристойно. А пристойно, звісно, ходити із сумною пикою, жалітись і плакатись на те, яке важке життя. Для мене це незбагнено, як для тих людей була незбагнена моя безпричина (на їх погляд) посмішка. 🙂

    Відповідь
  3. Читала теж цю книжку, найкращі враження…

    Відповідь

Написати відповідь до NoName Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: