Monthly Archives: Травень 2014

То була така довга весна…

Posted on

Найважливіше: далі найважливішими є події в країні.
Познайомилась: особисто з Назаром Козаком, Валєрою (тобі привіт!), Голубовським, новими учнями та іншими цікавими людьми. Також зустрічалась з уже давніми приятелями: Сашком і Павлом, Олексієм, Олександрою, Тарасом К., Володимиром та Воробусом.
Досягнення: хороші результати у роботі, у навчанні, в особистому плані.
Падінь: не було, хіба лиш ствердження інших, що мої погляди на життя заважають мені жити.
Шаленства: ну якщо до шаленств можна віднести таке як йти на екзамен зовсім нічого не повторюючи – то нехай це буде в цьому пункті.
Важливо: у мене настала кардинальна зміна життєвих планів, доводиться це врахувати…
Ностальгічно: інколи я відчуваю ностальгію за Італією, чи то радше за окремими людьми…
Трішки погано: вирішила влаштувати собі медогляд і пройтись по кваліфікованих лікарях, трохи щось там познаходили 🙂 як кажуть італійці: «краще запобігати, аніж лікувати» Read the rest of this entry

Advertisements

Завершення справ з ДАІ і питання до чоловіків

Posted on

Мої надмірні зусилля завершились! Після кепської пригоди, що зі мною трапилась, після міліцій, прокуратур, даішників я нарешті отримала посвідчення водія, знову! 🙂
З даішниками виявилось просто, довелось туди їздити лише двічі, третій раз вже щоб забрати готове посвідчення. Може суть в тому, що я змінила тактику.
Факт того, що коли я туди їхала я одягнула кофтинку з вирізом, навела макіяж і взагалі зробила з себе якусь чепурну ляльку та включила режим наївної дурочки. Взагалі, я проти застосувань жіночних хитрощів у будь-яких справах і завжди це вважала доволі ницим, однак бажання кататись часто в ДАІ в мене теж не було.
В перший же день коли мені сказали «за тимчасовим посвідченням водія прийдете через пару днів» я стала під кабінетом начальника і коли він вийшов, то поглянув на мене і сказав: «Ви до мене?» цього я й чекала – і завела йому жалісну пісню про мене: нещасну дівчину, яку обікрали в маршрутці, яка півтори години добирається з дому в МРЕВ, а тут їй сказали чекати кілька днів. Далі я поперлась за тим начальником в його кабінет і  журливо кліпаючи очками безперестанку йому торохтіла про мій нещасний стан, про те, що я зразкова студентка відпросилась зі занять аби приїхати сюди (ну трошки прибрехала), а вони мені кажуть ще за пару днів сюди приїжджати. Вочевидь він таки зрозумів, що я не заткнусь і тому скомандував мені видати тимчасове посвідчення негайно, кілька раз наголосивши на тому, що гарній дівчині гріх не помогти і він дуже радий, що я така хороша студентка звернулась до нього в цій справі, бо він молодим дівчатам радо допомагає (сивина в голову, чорт в ребро!) та я взяла свої тимчасові права і не бажаючи більше прикидатись тією дурочкою пішла геть звідти. Read the rest of this entry

Зухвалість і правда Генія

Posted on

Іван Франко – один з моїх улюблених персонажів в українській літературі, та й в українській історії загалом. Захоплююсь цією людиною і його творчістю. Якщо Шевченко – батько українців, то Франко – наставник. Творчість Шевченка проста, вона доступна для читання будь-ким. Читати ж Франка важче, він тягне за собою більше роздумів, філософії та інтелекту. Його творами вже не просто треба надихатись, а аналізувати.
Приурочуючи до 98-ї річниці з дня смерті генія Франка хочу надати вашому огляду пролог до його поеми «Мойсей», у якому Іван Якович звертається до власного народу.
Загалом уся поема варта прочитання (якщо ви не читали у шкільні роки – дуже раджу), хоча б тим, що дає усвідомлення про стан нації, висловлює побоювання, розпач та надії автора. Загалом переповідається біблійна історія Мойсея, проте через історію ізраїльського народу створюється певна аналогія до трактування й нашої національної історії.
У цьому пролозі Франко досить таки зухвало характеризує український народ: «Невже тобі на таблицях залізних / Записано в сусідів бути гноєм, / Тяглом у поїздах їх бистроїзних?» або ж: «Невже повік уділом буде твоїм / Укрита злість, облудлива покірність / Усякому, хто зрадою й розбоєм / Тебе скував і заприсяг на вірність
Словом, є над чим задуматись, саме в цей час, коли всі очікують змін в країні.
Приємного читання:

Read the rest of this entry

За що я люблю літні канікули…

Posted on

Знаю, заголовок майже як на школяра, адже для мене поняття літніх канікул вже давно нема – все одно працюю, та все ж їх я очікую з нетерпінням, аби бути радою за студентів і школярів.
Ні, не подумайте, що я така доброзичлива, просто канікули у студентів – це мій спокій.
А тепер детально. Поруч мого дому є кілька гуртожитків, вони – найгірше, що є у моєму тихому спокійному районі. Власне, лише через ці гуртожитки район і втрачає подекуди і тихість, і спокій. Якщо ще взимку більш-менш терпимо, то з настанням тепла все просто нестерпно!
Коротшою дорогою до мого дому ввечері просто неможливо йти – там одвічно зухвалі студенти нападають на людей аби їх обікрасти, нерідко були випадки, коли людину вдаряли чимось по голові завдаючи серйозних травм, а то й смерті.
В магазинах найдефіцитніший товар – хліб та майонез (здається нічим іншим вони не харчуються), а ще пиво, та для мене це не критично.
Але що найгірше – кожної ночі ці бісові студентики пиячать біля мого дому! Так, коли ти вертаєшся додому вони там п’яні вовтузяться, а ще викрикають і горланять пісень (хіт сезону – гімн України в їхньому п’яному виконанні), ще вони полюбляють хизуватись своїми тєлєфонними апаратами і вмикають на повну гучність якусь ідіотську пісню. В спеку спати з відчиненими вікнами неможливо, триває таке до пізньої ночі! Read the rest of this entry

Халява по-українськи або валіть ви всі до гугла!

Posted on

Агов! Скажіть будь ласка, який ваш улюблений фільм? А улюблена книга? А технікою якого виробництва ви користуєтесь? (можливо доводилось читати інструкції до цієї техніки…)
Можливо чимало з вас серед згаданих пунктів перелічили щось іноземне. І знаєте, що я вам скажу, мої любі? До більшості з вас те, що вам так подобається, дійшло у вигляді перекладу. Перекладу, вловлюєте? Поки вам ліньки вчити якісь мови і ви все хочете читати-дивитись своєю рідною, є людина яка годинами сидить за словниками, тарабанить на клавіатурі якийсь текст і плавить свій мозок від різноманітних тематик. І я вам скажу більше – ця людина, що вносить у цей світ таку вагому річ як переклад отримує здебільшого досить таки мізерну платню.
Чи можливо, щоб у настільки глобалізованому світі, де співпраця людей різних країн тісно переплітається і постійно виникає потреба щось перекладати з однієї мови на іншу, до перекладачів ставились досить таки зневажливо, стверджуючи наче вони зажерлись і вимагають надмірної платні?
Клієнт одвічно хоче зекономити, агенція одвічно хоче заробити, а перекладач, що виконує усю брудну роботу повинен працювати за безцінь. Read the rest of this entry

Молитва за Україну за межами країни

Posted on

До мене звернувся український священник, що проживає в Італії з проханням виконати переклад однієї української молитви, оскільки організовується літургія, в якій приймуть участь священники України та Італії з молебенем за мир в Україні.
Безперечно мені це видалось цікавим, оскільки я вже хоч і не емігрантка, та все ж душевно почуваюсь частиною нашої української діаспори беллунезе, та і переклад молитви цікавий досвід для мого фаху.
Отож, виконавши переклад вирішую розмістити його в себе на блозі, раптом ще комусь з українських емігрантів в Італії знадобиться. Додаю також текст оригіналу.

Молитва митрополита Андрея Шептицького
за кращу долю українського народу

Read the rest of this entry

Вирок: жити і усміхатись.

Posted on

Весь минулий тиждень звівся до очікування одного дня, себто вчорашнього, який відкидав усі інші події на задній план. Того дня я очікувала як вироку – що тепер буде.
В переддень була схвильована і казала: «а якщо все таки щось таке виявлять?», на що близька людина заспокоювала: «навіть якщо виявлять – краще про це знати»
Мабуть навіть більше за мене того дня очікувала мама, яка теж заспокоювала: «Навіть якщо щось в тебе буде – приїдеш сюди, тут в цьому спеціалізуються. Будеш робити все тут, складно, але з теперішніми технологіями все роблять»
В ніч з четверга на п’ятницю не могла заснути, всю ніч снилось щось погане. Надрання приснився тато. Я ще прокинувшись думала: не снився так довго, а приснився саме в цей день. Як це розуміти – недобре, що сниться небіжчик, чи добре, що сниться тато? Та відклавши думки про те, що міг би означати сон поїхала у лікарню. Read the rest of this entry

Спогад про одного хлопця, або пояснення френдзони.

Posted on

Я пам’ятаю милого хлопчика з паралельної групи, на ім’я Франческо, з яким познайомились у поїздці в Геную.
Опісля того цей хлопчик проявляв до мене неабияку увагу, оскільки його мама власниця квітного магазину дарував букетики і взагалі усіляко мною інтересувався. Я вважала його за добру людину, приємного співбесідника, можливо навіть за хорошого приятеля, але не більше. І от врешті-решт усі ті знаки уваги дійшли до свого результату – він почав мене запрошувати на побачення.
Я задумалась тоді – навіщо мені це? Я можу звісно піти з ним на побачення, поспілкуватись, це може навіть трапитись кілька раз і тоді або ми будемо зустрічатись, або просто припинимо. Але навіщо це робити – йти кудись, давати комусь якісь надії, якщо наперед розумієш, що це не твоя людина?
Я за таким принципом як то кажуть «відшила» багатьох хлопців. Не бачила сенсу: нащо мені зустрічатись з ними і вдавати щось зі себе, якщо мені байдуже до цієї людини? Просто заради стосунків, заради галочки «хай буде собі хлопець» – це морочило б голову не лише йому, а й насамперед мені. Read the rest of this entry

Міліція, прокуратура і матір їхня чортова

Posted on

Оскільки всі мене питали як вирішилась та справа з крадіжкою гаманця, в якому були мої водійські права, то от зараз я розпишу детально всю історію. Сприйміть це як застереження – ніколи не зв’язуйтесь з нашою міліцією! Початок історії читайте у публікації “Досвід зустрічі із міліцією”
Отже, через 9 днів після написання заяви я подалась у Сихівський райвідділок, де після «відфутболення» по кількох кабінетах мені сказали: «Личаківський райвідділок має спочатку цю справу передати у свою прокуратуру, тоді вона передасть це Сихівській прокуратурі, а тоді документи прийдуть до нас. Вам треба піти у Личаківський райвідділок і запитати чи почали вони кримінальне провадження».
В той же день я пішла туди, де як ви пам’ятаєте працюють дуже думаючі люди. Мене знову пофутболили по кабінетам, де я всім переповідала мою історію і врешті мені сказали:
– Ми подумали і вирішили, що довідку таки ми маєм Вам видати
– Добре, видавайте
– Не можемо, тому що її має підписати начальник, а його нема.
– Прекрасно! 11-та година дня, чому начальника нема на робочому місці?!
– А ви що – не знаєте яка ситуація на сході країни?
– При чому тут начальник ЛИЧАКІВСЬКОГО райвідділку до Сходу країни?!
– Як Ви можете думати про свої особисті інтереси коли в країні таке робиться? – вашу мать! Тут я реально була близька до того, щоб почати матюкатись. Read the rest of this entry

«Нємножко тєкст по-дєбільному напісан»

Posted on

Серед моїх читачів є ті, хто працює у рекламній сфері? Якщо так – відгукніться, будь ласка, у коментарях, може ви маєте відповіді про те, що мені накипіло.
Заголовок статті, відомий іншим як цитата одного із політиків, я присвячую нашій рекламі.
Тепер роз’ясню. Якщо я стою в маршрутці, то не читаю, а слухаю радіо. Пісні – це гаразд, новини – це гаразд, прогноз погоди – це гаразд, але доходить діло до реклами і мене починає теліпати. Хто пише такі придуркуваті тексти? (даруйте за вислів, але я просто не можу інакше це назвати!) Чому ви ліпите в кожну рекламу якусь дурну пісеньку з примітивною римою? Невже цей маразм сприяє покращенню купівель і є ефективною маркетинговою політикою?!
І йдеться не лише про радіо. Я не дивлюсь телебачення, але в ті рідкі миті, коли я його можу увімкнути я бачу там таку ж ситуацію з рекламою. Read the rest of this entry

Чого бракує нашому курятнику

Posted on

Я б хотіла надати Вашому огляду три листи, – два з них написані мені, один написаний мною. Вони перекладені з італійської. Далі я вам скажу від кого вони. Отож:

Дорогенька, я думаю часто про тебе (і про вас), з великим хвилюванням і великим захопленням.
Я завжди очікую твоїх новин. Вітання тобі і всім українським жінкам, і бажаю щоб ви знайшли шлях до свободи і справжнього миру для вас і ваших рідних. Обіймаю.
08.03.2014

Read the rest of this entry

Філософія на сучасний лад по-львівськи – якось не дуже

Posted on

Те, чого я боялась таки сталось. Сьогодні я буду писати про театральну виставу, яка мені не сподобалась.
Ходила в суботу в театр ім. Леся Курбаса, про дивовижність якого я багато наслухана. Вистава «Так сказав Заратустра».
З творчістю Ніцше я знайома, про Заратустру мені відомо, та все одно вистава мені залишалась незрозумілою. Я не хочу критикувати, бо не маю на це права, але суб’єктивно висловлювати свою думку можу.
Я півтори години сиділа напружено і старалась «дати дупля» (інакше це не назву) що ж воно відбувається, та «дупля» я таки не дала. Гаразд, був речник, який від імені Заратустри виголошував усілякі істини, хоч інколи більше здавалось, що він просто сипле філософськими фразами. Періодично появлявся натовп, чи як ще назвати цих акторів, які співали незрозумілою мовою і крутились (так-так, саме крутились), подекуди це переривалось «бійкою», воплями, незрозумілими танцями і так далі. Потім появився ще один речник, який вів дискусію з попереднім. Read the rest of this entry

Суржик у моєму мисленні

Posted on

Я завжди була толерантна до усіх, хто б якою мовою не говорив. Для мене не є проблемою перейти у розмові на російську, якщо людина мене буде в такий спосіб краще розуміти, інша річ те, що моя російська вимова кумедна, тому стараюсь її уникати.
Проте я завжди вважала, що в себе вдома можна говорити на будь-якій мові, але державну знати треба. Чому так? це сформувалось у мені виходячи з мого емігрантського досвіду, бо живучи у країні повинен знати її мову, крапка, без винятків.
В той же час я намагаюсь усіляко очистити мою мову – аби уникати в українській жахливого «здача з грошей» (нагадаю вам, що здача дається по морді, а з грошей видається решта) та інших русизмів, що трапляються.
Але буває, що мені звертають увагу на інші, значно цікавіші прояви суржику, себто елементів кількох мов. Read the rest of this entry

Подивіться на себе збоку

Posted on

Публікація присвячується одній з моїх кращих подруг – Шутюк Маринці (на блозі дописує під ніком Марушка), світлій та дорогій мені людині, яка уміла викликати в мене посмішку в найскрутніші моменти, яка завжди бачила у мені щось хороше, чого я сама не бачу. Саме вона наказувала мені прочитати цю книгу і навіть порадила одній людині подарувати мені її.

От і нарешті руки до книги дійшли і я її прочитала. Чому так довго? Бо вона в мене у паперовому варіанті, а я тепер звикла електронних. Все чекала, що буде можливість читати дома і пити чай, так не сталось, бо вдома вічно інші справи, тому читала у маршрутках, а під час читання мала зі собою олівець і підкреслювала найкращі уривки.
Я назвала публікацію «Подивіться на себе збоку», бо саме таку можливість дає вам книга Ліни Костенко «Записки українського самашедшого».
Ця книга бестселер, про неї вже багато сказано, чимало осіб писали, що книгу можна розділити на цитати, тому я не буду розписувати про сюжет, радше напишу від чого сама прийшла в захват. Read the rest of this entry

Поділяючи відчуття нереальних людей

Posted on

Сьогодні я б хотіла продовжити перелік цитат, що припали мені до душі під час прочитання книги «Атлант розправив плечі». Так сталось, що у цю публікацію знову потрапили цитати з першого тому, в хронологічному порядку. Тут я написала чому я їх виділила, з якими відчуттями, хоч і звісно це відчуття нереальних персонажів.
1) Дэгни абсолютно не интересовали мужчины, она была начисто лишена романтических наклонностей. – це йшла мова від імені матері головної героїні. Я виділила цю цитату, бо наче прочитала слова моєї мами, яка мене часто попрікала цими ж речами і хвилювалась через мою «не романтичність»
2) Она пришла к заключению, что ее дочь просто не способна испытывать какие-либо чувства.в продовження попередньо сказаного: моя стривожена мама теж робила такі висновки.
3) В ее жизни не было других мужчин. Дэгни не знала, была ли она несчастлива из-за этого. Она обрела чистый, ясный смысл жизни в работе — именно к такой жизни она всегда стремилась, именно так всегда хотела жить. Однажды Франциско подарил ей чувство, которое принадлежало одному миру с ее работой. Все мужчины, которых ей довелось встретить после этого, были похожи на тех, кого она видела на своем первом балу. Read the rest of this entry

Історія життя хорошої людини з важкою долею…

Posted on

На моєму під’їзді висить вивіска «ремонт взуття», на яку я часто позираю і усвідомлюю, що мабуть колись її приберуть, бо майстерні там уже немає. Та я хочу, щоб та вивіска залишалась – по-перше – це зручне пояснення для інших «той під’їзд де вивіска», а по-друге – вона мені нагадує про людину яка і працювала в цій майстерні: старого Леоніда Григоровича.
Я не пам’ятаю його прізвища, про нього завжди всі казали «майстер», або «старий» – це слово щоправда звучало з повагою до віку цієї людини і його працелюбності. За союзу він працював начальником на взуттєвій фабриці, потім на пенсії мав свою майстерню, як же він робив взуття! Така робота служила надовго.
В старого, щоправда, була нелегка доля. Дружина померла, син став алкоголіком і на фоні цього калікою – донька віддала його у психічну лікарню. Старий забрав звідти сина, доглядав, виходжував. Помочі не мав від нікого – внучка відцуралась. Я зустрічала його часто ввечері – коли люди йшли з вулиці в дім він, щоб поменше людей бачило його горе, вивозив на колясці сина на вулицю і на костилях наново вчив його ходити. Read the rest of this entry

Абсурд, занепад і ОГИДА, або не нав’язуйте мені заміжжя

Posted on

В суботу мені довелось побувати на одному святковому заході – весіллі. Направду кажучи я не горіла бажанням туди іти, але в міру деяких обставин довелось піти аби бути «сімейним представником».
Коли я була біля ресторану, і помітила молодих нарядних хлопців, то зрозуміла суть халепи, задавшись питанням: «Який з них молодий і відповідно мій 3-юрідний брат?» (якого, до слова кажучи, я ніколи в житті не бачила). Але тут допомогла традиційність вбрання – за методом виключення ота дівка в широченній нарядній білій суконці наречена і відповідно той хлопець, що з нею за ручку і цілує її – мій родич.
Гірше виявилось з низкою усіх інших родичів, яких не можливо було вирахувати таким методом, тож ненароком довелось запитувати: «А ти хто?… а… син/донька тих вуйка-цьоці…. А я донька тої-то, ми родичі».
Під час привітання молодих звісно довелось представитись наречому-родичу хто ж я така, та я більш, ніж певна, що він про це не запам’ятав. Read the rest of this entry

Якщо раптом Ви закохані у Львів…

Posted on

то просто мусите прочитати цю книгу! Вона зветься «Танґо смерті», а її автор знаний львів’янин Юрій Винничук.
Книга відкриває читачу Львів у двох епохах: довоєнній (де події плавно переходять у 2-гу світову війну) та сьогодення. Ви зможете відкрити собі не лише львівські таємниці, а й дізнатись про це місто цікавинки про які досі не мали гадки, зрозуміти патріотизм галичан, які виходили боронити своє місто. Ви довідаєтесь якими насправді людьми з витонченими манерами були галичани із їхньою особливою говіркою, прочитаєте про побут і звичаї.
А окрім цього всього, Ви ще й повторите (або вивчите, кому як) історію Львова у 2-й світовій війні, дізнаєтесь про його окупантів, про те, як тут було і за червоної армії, і за нацистів (і що загалом сюди принесли, чи то ба тут зруйнували ці дві касти). Також у книзі згадуються жахливі історичні події та жертви тюрми на Лонцького, яка зараз є музеєм і про яку  я колись писала.
Більше того Вам скажу! У книги захоплююча сюжетна лінія, де інтрига просто таки не дає спокою та заставляє читати цю книгу в намаганні довідатись як же воно все вирішиться, оскільки дві часові епохи таки пересікаються і об’єднує їх саме загадкове «Танґо смерті», яке Ви збагнете лише прочитавши книгу. Read the rest of this entry

Щодо італійських жінок і трохи про гендерну рівність

Posted on

Стаття, де я описала італійських чоловіків несподівано стало дуже популярною і навіть найбільш коментованою на блозі. Щоправда, обговорення розгорілось не настільки про італійських чоловіків, наскільки про стосунки загалом та етикет: хто має платити на побаченнях, як їх проводити, тощо. Якщо цікаво – читайте коментарі під статтею.
А тим часом від читацької аудиторії надійшло прохання написати також про італійських жінок. Що ж, приймаю прохання і спробую висловити з цього приводу те, що знаю.
Насамперед – італійські жінки самодостатні. У них нема гострої потреби вийти заміж, народжувати дітей, створювати сім’ю, в той час як у багатьох наших жінок в голові пунктик: «як мине ми рік двайдцятий – не візьме ми й дід горбатий» – ні, в них такого нема. Цілком сприйнятлива думка, що може жінка не бажає зв’язувати себе сімейними вузами, а розвиватись в професійних сферах – в цьому нічого дивного нема. В нас же клеймо «залишитись у дівках» страшнюче. Read the rest of this entry

Скавуліти як пес і найгірше після втрати.

Posted on

Після вчора зайшовши у під’їзд до моєї учениці я спинилась у дверях – на 1-му поверсі був собака, він гавкав, от тільки не звично, а поволі то лаяв, то скавулів. Зазвичай тварини так поводяться коли в них якась рана чи щось защемило, але я глянула – лапки цілі, сам наче теж неушкоджений, чого ж він так скавулить?
Позаду мене заходив якийсь дідусь і каже:
– не бійтесь його, він не на Вас гавкає, в собаки просто горе…
– а що сталось?
– от вже кілька тижнів як хазяїн помер. Ще молодий був чоловік, не хворів, а раптом помер. Сім’я вже навіть потроху відійшла, життя ж продовжується, але йому то хіба поясниш – пес не може зрозуміти і дома вони його втримати не можуть: все або під будинком, або на першому поверсі тут сидить – певно господаря виглядає, лає, скавулить, нещасний…
Ми їхали ліфтом і ще чуючи лай, що переходив у скавуління я відчувала гострий приступ жалю до цієї нещасної тварини, яка на відміну від людей не здатна змиритись з болем. Read the rest of this entry

Галопом по країні 3 – столиця Буковини

Posted on

Отож, продовжую… Надвечір 2-го травня ми виїхали із Кам’янця. Дві години в автобусі і от ми прибули в останній пункт наших мандрів – місто Чернівці.
Для початку нам треба було добратись до готелю і вияснивши заздалегідь як туди доїхати ми очікували маршрутне таксі.
З транспортом у Чернівцях не лише гірше як у Вінниці, але й гірше, ніж у Львові. У них ще їздять старенькі «ЛАЗ-и» дивлячись на які дивуєшся як воно ще їздити може, а також тролейбуси, які щоправда теж не в найкращому стані. Ми прочекали нашої маршрутки майже годину і розпитавши місцевих дізнались, що у вихідні вона майже не їздить, тож надіятись марно і нам довелось скористатись таксі. Read the rest of this entry

Галопом по країні 2 – пункт середньовіччя!

Posted on

Отож, провівши день і ніч у Вінниці, вранці 2-го травня ми поїхали на автовокзал, де сіли в автобус і вирушили в наступне місто. Кілька годин в дорозі я то читала книгу, то вдивлялась на ще не знані куточки Батьківщини. Проїжджаючи Вінницькою областю я помітила скільки ще по селах стоїть радянських монументів, червоних зірок, тощо – у Львівській області таке демонтували.
Але минули і ті 4 години в автобусі і от ми ступили у наступне місто – Кам’янець Подільський.
Це виявилось тихе, спокійне, приязне місто з якоюсь приємною атмосферою, а ще воно з розвиненою інфраструктурою для туристів – вказівки, хостели, готелі – те, що треба.
Дійти від автовокзалу до старого міста дуже просто – просто крокувати прямо вздовж вулиці Князів Коріатовичів і звертати куди дорога веде. Read the rest of this entry

Галопом по країні 1 – Перлина Поділля

Posted on

От я і повернулась! 🙂 Оповідаю, як традиційно про мої мандри.
Отож, 30 квітня ввечері я у супроводі одного компаньйона вирушили потягом у подорож. На жаль на момент купівлі були лише верхні бокові плацкарти, тож я зі страшним острахом мусила туди вилізти і якось там заснути. Спала я непогано, але постійно прокидалась, бо непокоїлась, що провідник не розбудить коли буде наш вихід. Але провідник таки розбудив і не звичним грубим провідницьким тоном, а тихо і ввічливо: «я перепрошую, але скоро ваша зупинка, прокидайтесь».
Відтак, 1-го травня о 4:33 я ступила у місто Вінниця. Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою