Скавуліти як пес і найгірше після втрати.

Posted on

Після вчора зайшовши у під’їзд до моєї учениці я спинилась у дверях – на 1-му поверсі був собака, він гавкав, от тільки не звично, а поволі то лаяв, то скавулів. Зазвичай тварини так поводяться коли в них якась рана чи щось защемило, але я глянула – лапки цілі, сам наче теж неушкоджений, чого ж він так скавулить?
Позаду мене заходив якийсь дідусь і каже:
– не бійтесь його, він не на Вас гавкає, в собаки просто горе…
– а що сталось?
– от вже кілька тижнів як хазяїн помер. Ще молодий був чоловік, не хворів, а раптом помер. Сім’я вже навіть потроху відійшла, життя ж продовжується, але йому то хіба поясниш – пес не може зрозуміти і дома вони його втримати не можуть: все або під будинком, або на першому поверсі тут сидить – певно господаря виглядає, лає, скавулить, нещасний…
Ми їхали ліфтом і ще чуючи лай, що переходив у скавуління я відчувала гострий приступ жалю до цієї нещасної тварини, яка на відміну від людей не здатна змиритись з болем.
Я розумію його… так, розумію. Я свого часу була як той пес – мені інші казали, що тато помер, але ж життя продовжується, а я думала, що ви люди – дурні і нічого не розумієте: життя без тата ніяк не може продовжуватись – воно перевернулось дриґом і йде якось не так. Собаці, щоправда, простіше – йому від болю хоч скавуліти і лаяти можна, а мені таке не личило б – доводилось носити в собі.
Далі того ж дня я їхала в маршрутці і раптом крізь шибу помітила її – вона ще більше потовстіла від нашої останньої зустрічі, але як завжди виглядала елегантно. Я не спутала б її ні з ким іншим, то безперечно була вона – колишня татова начальниця, успішна бізнес-леді.
Мені чомусь захотілось вийти з маршрутки і підійти до неї, привітатись, вона ж бо знає мене – я часто приїжджала до тата на роботу, але я не вийшла, а поїхала далі. Та і щоб я їй сказала: «Добрий день, я донька Богдана Врублевського»? Та ні, я точно знаю, що вона зраділа б цьому,  не так зустрічі зі мною, наскільки згадці про тата, вони цінували його на тій фірмі і довіряли йому як самому собі. За час, що тато там працював підприємство процвітало.
Після його смерті фірма взяла на себе геть усі витрати з похоронів, а коли наша сім’я захотіла повернути кошти, вони відмовились зі словами «Богдан для нас стільки зробив, нехай це буде хоч останнє, що ми можемо зробити для нього».
Я згадала останню нашу зустріч з тією жінкою – після смерті тата на роботі нам віддавали деякі документи і коли ми вже з мамою виходили з офісу вона сказала нам у спину: «Таких людей як він більше не буде. Поки він тут працював всі були як за кам’яною стіною, я не знайду більше такої людини, таким міг бути тільки Ваш Богдан».
Я знаю чому я не вийшла з тієї маршрутки. Бо при ввічливій розмові як у мене справи, як у неї, мені довелось би довідатись про те, як зараз справи на тій фірмі де працював тато. І здається найбільше я боялась би почути, що фірма далі процвітає, що йому знайшли гідну заміну. Бо якби я усвідомила б, що йому знайшли заміну я б заскавуліла як вищезгаданий пес.
Колись давно, ще у моїх доблогових паперових записах я хотіла описати весь біль від смерті тата в надії, що якщо випишу мої страждання на папері, вони зможуть в такий спосіб вщухнути. Але я змогла написати одну-єдину фразу:

У світі без тебе сталось найгірше, що можна було б уявити.
НАЙГІРШЕ!
Світ продовжував жити
.

Інколи нам здається, що якщо не стане дорогої нам людини ми не змиримось і припинимо наше буття, що весь світ зупиниться і що все перестане існувати, адже уявити щось без людини, яка є сенсом нашого життя – неможливо.
Проте так не стається. Коли ми втрачаємо наших близьких найгірше, що доводиться перенести – це усвідомлення, що життя триває далі. Найгірше – це розуміти, що світ продовжує своє метушливе існування, навіть якщо цієї людини вже нема. Найгірше – це оговтатись від того, що і ти мусиш жити далі, зжавши свій біль у кулак, хоч якщо правда іноді так сильно хочеться поскавуліти як той пес…

08.05.2014

Моє відверте гавкання,
Ольга Врублевська

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: