Історія життя хорошої людини з важкою долею…

Posted on

На моєму під’їзді висить вивіска «ремонт взуття», на яку я часто позираю і усвідомлюю, що мабуть колись її приберуть, бо майстерні там уже немає. Та я хочу, щоб та вивіска залишалась – по-перше – це зручне пояснення для інших «той під’їзд де вивіска», а по-друге – вона мені нагадує про людину яка і працювала в цій майстерні: старого Леоніда Григоровича.
Я не пам’ятаю його прізвища, про нього завжди всі казали «майстер», або «старий» – це слово щоправда звучало з повагою до віку цієї людини і його працелюбності. За союзу він працював начальником на взуттєвій фабриці, потім на пенсії мав свою майстерню, як же він робив взуття! Така робота служила надовго.
В старого, щоправда, була нелегка доля. Дружина померла, син став алкоголіком і на фоні цього калікою – донька віддала його у психічну лікарню. Старий забрав звідти сина, доглядав, виходжував. Помочі не мав від нікого – внучка відцуралась. Я зустрічала його часто ввечері – коли люди йшли з вулиці в дім він, щоб поменше людей бачило його горе, вивозив на колясці сина на вулицю і на костилях наново вчив його ходити.
Ще коли я приїжджала на літні канікули в Україну і відносила йому в ремонт взуття, давала завжди більше грошей, аніж названа сума. Пам’ятаю, як одного разу дома я ліпила вареники і вийшло їх дуже багато, а тут він приніс мені готове взуття, я заплатила йому і раптом кажу: «Леонід Григорович, а хочете вареників?» я побачила як засяяли його очі, але він ввічливо відмовився, та я все одно спакувала їх йому мов свіженькі, зварите собі і сину, хто ж Вам їх наліпить. Розчулений старий подякував і почав віддавати гроші, «Тоді не треба платити, якщо даєте вареники», але я не забрала грошей, знала, що я їх на щось протринькаю, а йому вони важливіші (йому вічно не хватало на лікарства сину і подачки лікарям).
Якось одного разу я йшла додому і зустріла його на вулиці, та й кажу: «Леонід Григорович, маєте багато зараз роботи? А то в мене є одні мешти, які треба відремонтувати, то не спішно, бо вони вже не на цей сезон, але щоб були готові»; «Так, так коли зможете – принесіть і зроблю».
А потім, якось за кілька днів після сказаного зустріла мене ввечері сусідка, слово за слово і каже: «А ти знаєш що Григорович помер?»; «ЯК?» викрикнула я. І та мені сказала: йому стало погано, одна пані зі сусідньої квартири викликала швидку і забрали його в лікарню. Сиділа там біля нього, потім знайшла телефон його внучки і передзвонила повідомити їй що з дідом. Внучка приїхала з нотаріусом – просто перед смертю заставила діда підписати на грудях заповіт, де квартира переходить на неї (нещасний старий ображався, що вона відцуралась від нього і від батька і не хотів за життя залишати їй квартири). Отак квартиру вона прибрала собі і батька одразу ж здала в псих.будинок, – носить же земля людей…
Я тоді постійно пропадала то на навчанні, то на роботі і не помітила ні швидкої біля дому, ні потім труни. Звістка про смерть старого мене болісно вразила, хоч наче нічого дивного – він вже був похилого віку, та все одно мені було сумно, наче я втратила близьку людину.
Але на цьому історія не закінчується. Однієї ночі, невдовзі після його смерті, мені приснився сон. Взагалі помічаю, що якщо мені сняться покійники це трапляється різко – сниться щось одне, сон раптово переривається і бачу когось з небіжчиків так, наче їм видалась нагода лиш на коротко вирватись у сновидіння.
Так от, сон: дзвінок в мої двері, дивлюсь, стоїть старий. І якось так мені не по собі – він же помер, але відчиняю йому і він каже: «Я хотів у Вас попросити вибачення – ви якесь взуття мені хотіли здати в ремонт, а я не встиг його Вам зробити. Але можна я щось у Вас попрошу? – і тут уві сні він починає плакати – Будь ласка, запаліть свічку за мою душу, бо за мене не молиться ніхто і душі дуже важко, а Ви до мене були добрі, поможіть будь ласка».
На тому сон і завершився, надавши мені відчуття якоїсь тривоги і неспокою. Того ж дня я пішла до церкви, запалила свічку за старого, дала за нього на відправу служби Божої. І досі так роблю. Шкода мені його…
Ви запитаєте чому раптом я про це написала? Тому що недавно дістала зі шафи мої старі, але улюблені туфлі, які старий підбивав і поглянувши гірко усміхнулась. Пам’ятаю, як він тоді показуючи на набійки сказав: «Ото я Вам дуже хороші підбив, слово даю – довго служити будуть, от побачите
І дійсно – вже нема в живих майстра, а його діла досі ходять по світу, в буквальному сенсі. Згадую його як стареньку людину, з дуже добрими очима.
Може тому вивіску на під’їзді ніхто не знімає. Можливо й іншим мешканцям будинку вона нагадує про того старого добряка, до якого доля виявилась нещадною.

Із роздумів,
Ольга Врублевська

11 responses »

  1. Цікавий допис, є таки добрі люди на цьому свіиі

    Відповідь
    • Таки є. Однак нещасний старий помер, а внучка його підло нажилась зі смерті діда…

      Відповідь
      • в мене, до речі, є також один старший колега. живе сам, але хороша людина завжди допоможе.

  2. Дуже чуттєва стаття. Я так розумію, що Старий був хорошою людиною.

    P.s. Авторці повага

    P.s.s. А Воробусу дійсно є в кого повчитися писати хороші та цікаві статті. Бо він бере кількістю писанини, а не якістю!

    Відповідь
    • Дякую за повагу до мене, а то була дійсно хороша Людина.
      Щодо Воробуса – не думаю, що йому є чому в мене вчитись, в нас мабуть просто різні стилі написання 🙂

      Відповідь
      • Немає за що дякувати. Просто дуже цікаво було читати Вашу статтю.
        Шкода, що в таких хороших людей ростуть не такі вже хороші діти

        Щодо стилів написання – само собою зрозуміло, що стилі різні.
        Але я про інше. Воробус пише про все і вся. Більшість його статей просто не цікаві. Заходиш, читаєш пару речень і закриваєш статтю. Це називається так – аби щось було. Тому я вище написав: “він бере кількістю писанини, а не якістю!”

      • Так, що прикро щодо нащадків.
        Мені за життя завжди було шкода старого, через історію зі сином і внучку, що просто відцуралась. А коли вона ще й при смерті діда заставила підписати заповіт – це взагалі було наче ударом.

  3. Мати такий характер як в нього не можна в цьому світі. Видно він дуже панькався з дітьми що один став алкашом а інша мразью. Зараз мало хто оцінить твою доброту, будуть тільки нею користатися. Та і добро та доброта – це поняття відносне. Так що треба йому було і про себе подумати, наприклад знайти людей, яким можна було б відписати хату, а ті в свою чергу мали б якось допомагати.

    Відповідь
    • Щодо дітей – не можна судити однозначно, а тим паче щодо внуків. Їхнє виховання не завжди проявляється так, як воно здійснюється.
      Звісно бути добрим у цьому світі – собі гірше. Але це просто історія про те, що була така от хороша людина.
      А те, що йому варто було б робити – я згідна, але що це вже змінить? Сталось як сталось .

      Відповідь
      • Ну йому вже нічого не змінить, а от можливо комусь, хто це прочитає, щось з цього може стати в нагоді.

      • А ну це так, з цим згідна, звісно нехай інші роблять собі з цього висновки.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: