Поділяючи відчуття нереальних людей

Posted on

Сьогодні я б хотіла продовжити перелік цитат, що припали мені до душі під час прочитання книги «Атлант розправив плечі». Так сталось, що у цю публікацію знову потрапили цитати з першого тому, в хронологічному порядку. Тут я написала чому я їх виділила, з якими відчуттями, хоч і звісно це відчуття нереальних персонажів.
1) Дэгни абсолютно не интересовали мужчины, она была начисто лишена романтических наклонностей. – це йшла мова від імені матері головної героїні. Я виділила цю цитату, бо наче прочитала слова моєї мами, яка мене часто попрікала цими ж речами і хвилювалась через мою «не романтичність»
2) Она пришла к заключению, что ее дочь просто не способна испытывать какие-либо чувства.в продовження попередньо сказаного: моя стривожена мама теж робила такі висновки.
3) В ее жизни не было других мужчин. Дэгни не знала, была ли она несчастлива из-за этого. Она обрела чистый, ясный смысл жизни в работе — именно к такой жизни она всегда стремилась, именно так всегда хотела жить. Однажды Франциско подарил ей чувство, которое принадлежало одному миру с ее работой. Все мужчины, которых ей довелось встретить после этого, были похожи на тех, кого она видела на своем первом балу.

Она победила свои воспоминания, но ее все время мучил один вопрос, единственное слово — «почему?», и исцелить от этого ее не смогло даже время. – цей уривок виділила, бо нагадало той період в житті коли було так само. Особливо вразило про перемогу над спогадами і єдине питання, яке мучить «навіщо», та і це стало в моєму житті пережитим етапом.
4) Ваша сестра олицетворяет болезнь нашего столетия. Разлагающийся продукт века машин. Машины уничтожили человечность, оторвали людей от земли, загубили их души и превратили их в бесчувственных роботов. Ваша сестра — наглядный тому пример: женщина, которая управляет железной дорогой вместо того, чтобы познавать искусство прялки и рожать детей. – тут просто саркастично сміялась і згадувала людей, які вважають так само, приписуючи жінкам лише сімейні функції, вважаючи крайнім занепадом суспільства просування жінок до вищих ланок управління. Та на цю тему в мене чимало постів на блозі.
5) человек, работающий по-настоящему, делает это для себя и только для себя, даже если он тащит на своем горбу сотни таких трутней, как вы. Теперь я скажу вам, о чем вы думаете. Валяйте, скажите, что это порочно, что я эгоист, что я тщеславный, бессердечный, жестокий. Да, я такой. Только не надо мне заливать насчет труда во благо других. Я работаю только ради себя. – А-а-а-а! промова одного з головних героїв – Хенка, якому я теж дуже симпатизувала. Згідна з кожним словом. Особливо розумію звинувачення в егоїзмі, безсердечності і далі по списку – а працюю все одно насамперед для себе.
6) Реардэн мог стерпеть любые упреки, нападки, осуждение, единственной неприемлемой для него реакцией от людей – это жалость. – той же персонаж. Фразу виділила, бо мій принцип по життю: «найбільше ненавиджу коли мене жаліють»
7) На мой взгляд, существует единственная форма человеческого падения – потеря цели– знову він. Тут гадаю все ясно. Виділа цитату, бо згідна на 100%.
8) Неужели ты думаешь, что кто-то из них действительно наслаждается всем этим? Они всего лишь пытаются быть еще более бездумными, чем обычно. Быть раскованными и несерьезными. Мне же кажется, что человек может чувствовать себя легко, раскованно и непринужденно, лишь когда осознает свою важность и значимость. – повертаємось до цитат Дегні. Це вона про всякі культурні тусовки, масові свята і так далі. З цього приводу недавно на блозі було :), словом, мої переконання у мене давно 🙂
9)Он шел к своей цели, отметая все, что не имело к ней отношения, — как в окружающем мире, так и в себе самом. Преданность работе была пламенем, с которым он привык иметь дело, огнем, который сжигал все незначительное, всякую примесь, попадавшую в поток чистого расплавленного металла. Ни до чего другого ему не было дела. – а це про Хенка і його відданість роботі, що належала ледь не до трудоголізму. Підкреслила відчуваючи щось певною мірою схоже.

14.05.2014

Надреально погоджуюсь з нереальними,
Ольга Врублевська

P.S. у цій надзвичайно чудовій публікації про книгу “Атлант розправив плечі” Ви зможете прочитати чому потрібно читати цю книгу, бо я з моїм особистим баченням і окремими цитатами можу бути непереконлива. 🙂
P.P.S. Інші мої вислови, виділені цитати та думки з приводу цієї дивовижної книги можна прочитати під теґом “Атлант

Advertisements

3 responses »

  1. Марушка

    Прочитала. Зацікавило. Не можу не втрутитись, щоправда, не знаю як сприймати фразу п’яту: людина апріорі не може працювати задля самої себе. Нема сенсу, хоча б тому, що продукт власної роботи не виходитиме за орбіту свого я. Тоді навіщо така праця, якщо вона не в змозі принести користі іншим? Будь-яке виконання роботи передбачає собою обмін, як мінімум, а звідси і уміння, досвід, кар’єрний ріст, той рівень соціальної інтеграції, який може забеспечити тобі твоя праця. І все це не завдяки своїй унікальній персоні і тільки, як не дивно. Можливо, я занадто буквально розглядаю цей екзистенціальний аспект.
    Також цитата під номером сім стала мені не дуже ясною: наче й згідна, але чи не є більшим падінням відсутність цілі, відсутність в цілому? Чи це радше відсутність самого взльоту? Взлетіти та впасти, чи не взлетіти взагалі? – не знаю, що з цього гірше.
    Одвічне питання, проте мені, в міру мого віку та духовної несформованості, цікава твоя думка. І окреме дякую за такі публікації – спонукають до роздумів:)

    Відповідь
    • Для цього просто треба прочитати книгу.
      Там йдеться про систему соціалізму, де людина не працює “на себе”, а на загальне благо. Виникає питання – чому я маю працювати на чиєсь благо? Я працюю, бо так я не лише чесно собі заробляю на життя, а й маю спосіб отримувати розумове задоволення від процесу.
      Праця приємна – коли вона приносить користь іншим розумним людям, а не зграї дармоїдів, що а тобі наживаються.

      Щодо цитати 7 – я не просто не бралась її трактувати як ти – втрата цілі чи відсутність в цілому, я тут сприймаю, що просто сам стан того, що її нема в людини, незалежно від обставин, є обтяжливим.

      Щодо публікацій – завжди будь ласка, тобі дякую за відгуки, ти ж знаєш як рада читати їх від тебе 🙂

      Відповідь
      • Марушка

        “Праця приємна – коли вона приносить користь іншим розумним людям, а не зграї дармоїдів, що а тобі наживаються.”

        А тепер зрозуміло. Тільки так, напевно, можна побачити плід своєї роботи: коли вона потрібна і коли приносить користь. А дармоїдам варто задуматись.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: