Чого бракує нашому курятнику

Posted on

Я б хотіла надати Вашому огляду три листи, – два з них написані мені, один написаний мною. Вони перекладені з італійської. Далі я вам скажу від кого вони. Отож:

Дорогенька, я думаю часто про тебе (і про вас), з великим хвилюванням і великим захопленням.
Я завжди очікую твоїх новин. Вітання тобі і всім українським жінкам, і бажаю щоб ви знайшли шлях до свободи і справжнього миру для вас і ваших рідних. Обіймаю.
08.03.2014

Привіт, професоре! Найкращі вітання з днем народження! Я пам’ятаю дату, але не пам’ятаю скільки років тобі виповнюється – мабуть це і краще, тому що опріч роки тобі вдається зберігати завжди дух молодості та ентузіазму, і саме цього я тобі бажаю – продовжувати так же! Багато хорошого і будь щасливий!  Обнімаю!

Привіт, Ольга і дякую за вітання! Сьогодні їх 44 і кожного року вони збільшуються, аж ніяк цього не можу збагнути 🙂 але все одно і так добре!
Зроблю також і я вітання тобі і твоїй нації, щоб ви змогли віднайти спокій і вийти з цього важкого періоду.
Міцно обнімаю і сподіваюсь скоро тебе побачити.
05.03.2014

А тепер увага: перший лист написаний моєю колишньою викладачкою з Італії, з якою ми досі листуємось. Нічого так тон листа, еге ж?
Друга переписка між мною і моїм колишнім викладачем інформатики (ось тут я писала про нього). Я звертаюсь до нього на «ти», бо за його принципами щойно його студенти стають дипломованими вони стають йому друзями і переходять на «ти». Нехай вас не бентежить слово «обнімаю», бо це звична практика для італійців його писати, такі вже у них звички і у спілкуванні з ними я так пишу.
Що дивніше: це переписка з викладачами! Будьте ласкаві, скажіть мені – хто з вас напише такого щирого листа своєму колишньому викладачеві? (чи може якийсь викладач читає мій блог – ви таке своїм студентам пишете?) Ні? А чого ж ні?
Особисто я жодному з моїх українських викладачів не зможу написати привітання з днем народження, де буду щиро писати вітання і не буду переписуватись про ті чи інші речі. Бо знаю, що в нас не той ранг. Мої викладачі стоять наді мною і скоса позирають. Вони не напишуть мені «обнімаю» і не будуть мені писати слово «дорогенька».
Я вже писала у цій публікації і повторюсь знову: на відміну від воістину цивілізованих країн, де між людей присутня взаємоповага апріорі, наше суспільство – це курятник, в якому кожен намагається зіштовхнути того, хто на одній планці з тобою і насрати на того, хто на планці нижче.
Саме вищеописаних стосунків бракує нашому курятнику – тільки не сприйміть буквально: йдеться не про задушевне спілкування з викладачами, а про те, що люди мають поважати одне-одного в незалежності від посади, а просто через те, що це – людина.
В нас воно абсолютно не так. І знаєте: я є людина, яка думала, що якщо сидіти у курятнику спокійно і нікого не рухати, то можна собі мирно жити. Дзуськи! Те й  діло – постійно ті, хто на твоїй планці штовхають, і на голову стікає лайно – від тих, хто вище. І скажу вам чесно: інколи відчуваю наскільки мені це все осточортіло.

19.05.2014

Курятник, а хоч вовком вий,
Ольга Врублевська

P.S. дякую Тобі, що Ти мене терпиш…

Advertisements

22 responses »

  1. arhivarius

    Зрозуміло одне – курятник потрібно перебудовувати.

    Відповідь
  2. Сапня

    Цікаво .а в Японії як.

    Відповідь
    • Мені про це невідомо, але маю чимало друзів-японістів, якщо Вам цікаво – можу в них запитатись 🙂

      Відповідь
  3. Марушка

    Оль, напевно, я не здивую тебе заяложеною пісенькою про те, що формат встановлених відносин варіюється від людини до людини. Є такі викладачі, які підтримують суто формальні стосунки з учнями, так як вважають їх об”єктом відшліфовування своїх професійних стратегій. Назначається певний термін, впродовж якого потрібно діяти згідно затвердженого курикулуму. Знаєш, як у перукарні: “прошу, слідуючий”. І в цьому, здається, нема нічого поганого, людина належним чином виконує свою роботу і чітко встановлює межу між працею та особистим життям. Тут радше про відданість роботі, любов до неї і до тих, хто з нею пов”язаний. Якщо її нема, то, ясна річ, що от таких теплих листів, з обіймами вкінці, не буде. І навряд чи можна сказати про всіх вчителів, про ціле суспільство. Маємо необачність поставити клеймо. Мені зрозуміла твоя індукція, тому мій приклад (а вірніше продовження твого прикладу) – лише маленький додаток.

    Відповідь
    • Тут справа в менталітеті. У мене був викладач – професор, мав якісь там заслуги, відзнаки і тд., то йому було навіть западло написати своє призвіще, предмет, кількість годин і дату в заліковці. Всім решта викладачам даєш залікову, то вони самі ту графу заповнюють, так прийнято і проблем нівкого не було. А тут я його дуже довго чекав з заліковою, щоб він мені туди оцінку поставив і коли нарешті дочекався і дав йому ту залікову, то він відкрив її, побачив, що там пуста графа, і з таким зверхнім поглядом каже до мене: “то що, я, професор маю то все заповняти?” і віддав мені залікову, і мені довелось іти та взнавати яку кількість годин треба туди вписувати, бо йому навіть не було часу, щоб мені про неї сказати. І потім знову я його мав чекати. А так я не пам”ятаю жодного викладача, у кого з кимось зі студентів склались якісь дружні стосунки. Всім один на другого було наплювати. І один другого скорше хотів спекатися. Ясно, що при таких обставинах взаємоповаги вже ніякої не буде, бо ніхто не вкладає душу в те що робить – ні студент, ні викладач.

      Відповідь
      • Марушка

        Маю вже намір думати, що таке ставлення витікає не тільки з нелюбові до власної роботи, а ще й з дурних нахилів необробленої натури. Тоді виникає слідуюче питання: навіщо обирати таку професію? Нічого не віддаєш, нічого не забераєш. Замкнуте коло, в якому натикаємося на нарікання з обох сторін. Хто тут крайній – залишається тільки здогадуватися.

      • Знову все зводиться до буквальності, від якої застерігала в пості 🙂
        Відкиньте приклад викладачів-студентів.
        Так само я можу розповідати як мене третій тиждень футболять по міліціях, бо вони – міліціонери, а я – ніхто (в їхньому баченні).
        Все просто зводиться до того наскільки в нас усілякі цабе зазнаються.

      • Чіпляются за те, що можуть вчепитись(я про обрання професії). Або заради теплого місця, та не пильної роботи, або щоб втілити якісь свої амбіції. Ніхто не хоче на вулиці бруківку вкладати, всі хочуть в теплому офісі сидіти і чайок ганяти і зарплату файну мати. Ну і кожен рветься в це тепле місце любою ціною і намагається при тому скинути конкурента. А там вже можна і об підлеглих ноги повитирати або об студентів та взяточки з них позбирати.

    • Маринка, я не згідна стосовно роботи, любові до неї і т.д.
      Розповідь про викладачів – банальний приклад.
      Йдеться про те, що в нас людина при посаді відчуває себе “над”людиною, якій усе можна.
      І в цьому халепа!

      Відповідь
      • Марушка

        Тут тобі у відповідь моя перша фраза адресована Alex_V. Необроблена натура. Якщо людина поводить себе нахабно і нелюдяно по відношенню до інших, то причиною тому не посада і переваги, які вона надає, а сама людина. Так, тепле і “високе” крісло дарує “привілеї” у вигляді вседозволеності. Проте чи не бачили ми такого серед працівників комунальних служб, дитячих садків, будівельних компаній?
        Стільки всього написала, що вже не знаю чи зрозуміла моя думка. Надалі намагатимуся бути більш логічною:)

      • Маринка, таке – скрізь. У всіх службах. Бо всі зазнаються і втрачають людяність. От де проблема. Люди думають не про виконання роботи, а про “понти”

  4. Може найкращим рішенням буде послати до дідька весь той курятник і самому полетіти на волю, зробити таку собі втечу з курятника 🙂 (здається мультик такий навіть є).

    Відповідь
  5. Якщо під курятником розуміти наше суспільство повністю то тут дійсно, хіба на безлюдний острів, або десь в Карпатах збудувати собі хатинку в глухому місці і жити там відлюдником. Дехто так свого часу і робив, як от принц Гаутама, більше відомий світу як Будда, він пішов з курятника суспільства, оселився в джунглях, де медитував днями напроліт поки не досяг просвітлення. Але як на мене то хибний шлях і сам Будда це теж зрозумів, бо потім повернувся знову до “курятника”, вже в якості вчителя. Але сьогоднішній курятник завдяки прогресу став куди комфортніший, ніж скажімо у середньовіччя і не має потреби з нього втікати так радикально як Будда, коли можна просто відокремитись від деяких його елементів. Тобто просто не спілкуватись і взагалі не мати справи з людьми, які несуть деструктивну енергію, які намагаються зіштвохнути тебе чи нагадити зверху. Звісно то не завжди виходить, але можна рухатись в цьому напрямку.

    Відповідь
    • Це значить помудрішати, сприймати все по філософськи і тд. До цього треба ще дійти… Я от думаю, що це є однією з причин, чого цей блог ведеться – для того щоб автору скорше дійти до того, та і щоб інші почитали і задумались. Нажаль, ми тут приковані до свого тіла, яке треба утримувати – тобто годувати, одягати, дбати щоб йому було безпечно та комфортно. В сучасному світі для цього треба гроші. А щоб гроші мати доводиться взаємодіяти з людьми в тому числі які несуть деструктивну енергію. Та і не тільки для того, щоб мати гроші. І тут треба розробити таке ставлення до всього, в тому числі і до людей, яке приносить мінімум збитків твоїй психіці. А то вже з роками приходить, то і є життєвий досвід, мудрість.

      Відповідь
      • Алексе згідний з вами, але не до кінця.

        “А щоб гроші мати доводиться взаємодіяти з людьми в тому числі які несуть деструктивну енергію”, ось тут не обов’язково, тобто можна заробляти гроші без взаємодії із такими людьми, хоча це скорше приємний вийняток ніж правило. Але гарно, коли ваша робота потрапляє під цей приємний вийняток і загалом тенденція у світі (та нажаль поки що не в Україні) хороша щодо цього. Маю на увазі розвиток такого напрямку як дистанційна робота, коли ви не ходите на роботу кожний ранок, стоїте в позі 154 позиції камасутри в ранковій маршрутці, не слухаєте плітки колег, і блатну музику, яку полюбляє начальник, а працюєте собі вдома, у домашніх тапочках, під улюблених Вівальді чи Металіку. Тоді і спілкуватися можна тільки з тими людьми, з якими тобі приємно. Але звісно то не кожна професія для такого підходить.

      • Ну по-перше не всі можуть віддалено працювати. А по-друге є багато інших взаємодій крім роботи, наприклад з тією ж самою міліцією, в ЖЕКу, в лікарні, ще в якійсь установі. Якщо всі будуть прагнути віддалено працювати, то не буде кому асвальт вкладати, людей лікувати, злочинців ловити і т.д.. Можна і не віддалено працювати, але мати окреме нормальне робоче місце, і добиратися на роботу на автомобілі, а не на маршрутці – головне бути таким спеціалістом, якому будуть створювати вже якісь умови. Людина оцінюється по її кваліфікації та здібностям і чим дорожче вона коштує, тим кращі для неї будуть умови. А “дешеві” люди, яких легко замінити, завжди будуть тусуватись в “курятнику”. Вони будуть там гризтись між собою, гадити один на другого і тд., тобто боротись за виживання. То свого роду такий відбір, який приходится проходити багатьом і тут вже як хочеш, так його і проходь.

  6. Ольго, дозвольте висловлю свою думку. На щастя, зі свого досвіду не порівнювала б навчання в універі та й у школі з курятником. І думаю, Вам не варто робити таких однозначних висновків. Так, система освіта далеко не досконала і всюди можна зустріти м’яко кажучи “непрофесіоналів” своєї справи: людям, які не усвідомлюють відповідальність виховання наступного покоління. Але серед цих людей є ті, яким не байдуже. Мені пощастило навчатись у чудових вчителів та викладачів. З деякими я спілкуюсь до сьогодні. Звісно, це не на рівні листування з підписами “Обіймаю”. Але все одно ми підтримуємо зв’язок. І на зустріч випускників теж запросили деяких викладачів. І повірте, їм не байдуже було як склалось наше професійне життя після закінчення навчального закладу. Та й не лише професійне… Вони давали поради та щиро пишались нашими успіхами! Ми ще не скоро перейдамо на “Ти” з нашими викладачами, але це не повинно заважати нам цінувати спілкування з хорошими людьми! Я сподіваюсь, у педагогічному колективі Вашого навчального закладу теж є достойні люди… варто мати віру у людей і теж не бути байдужим!

    Відповідь
    • Я Вам щиро дякую за цей відгук.
      На правду кажучи я ніколи не рівняю всіх “під одну лінію”, бо завжди знаю, що всюди є щось добре і щось погане.
      Так, те, що Ви описали приємно і добре, що такі відносини трапляються, однак гадаю і Ви мали нагоду побачити наглядаючи за нашими реаліями, що такі випадки не такі вже й часті.
      І наголошення в статті не так на освітні заклади, як на суспільство загалом. просто привела найвлучніший приклад.
      От щойно я опублікувала статтю про міліцію – те саме, всюди люди, що хоч на посадову сходинку вище намагаються плюнути і це прикро.

      Відповідь
  7. Сповіщення: Державні курятники, оплата сервісу та хто головний | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: