Спогад про одного хлопця, або пояснення френдзони.

Posted on

Я пам’ятаю милого хлопчика з паралельної групи, на ім’я Франческо, з яким познайомились у поїздці в Геную.
Опісля того цей хлопчик проявляв до мене неабияку увагу, оскільки його мама власниця квітного магазину дарував букетики і взагалі усіляко мною інтересувався. Я вважала його за добру людину, приємного співбесідника, можливо навіть за хорошого приятеля, але не більше. І от врешті-решт усі ті знаки уваги дійшли до свого результату – він почав мене запрошувати на побачення.
Я задумалась тоді – навіщо мені це? Я можу звісно піти з ним на побачення, поспілкуватись, це може навіть трапитись кілька раз і тоді або ми будемо зустрічатись, або просто припинимо. Але навіщо це робити – йти кудись, давати комусь якісь надії, якщо наперед розумієш, що це не твоя людина?
Я за таким принципом як то кажуть «відшила» багатьох хлопців. Не бачила сенсу: нащо мені зустрічатись з ними і вдавати щось зі себе, якщо мені байдуже до цієї людини? Просто заради стосунків, заради галочки «хай буде собі хлопець» – це морочило б голову не лише йому, а й насамперед мені.
Тож ввічливо пояснивши Франческо, що я не є людиною, яка йому потрібна і не треба намагатись навіть пробувати щось з цим робити я йому відмовила.
Чи образився він на мене? Не знаю, та факт лиш те, що далі я його не бачила.
Минуло півтора року. Я тоді була в депресії, пройшлась вранці під проливним дощем до інституту і взявши в автоматі кави дивилась собі у вікно, була настільки мокрюща, що навколо мене натекла калюжа. Почула з-заді мене тихий голос: «це ж треба так промокнути…», а потім вигук: «Ольга! Це ти!» я озирнулась – то був той самий Франческо, якого я так довго не бачила. Ми перекинулись кількома фразами і розійшлись на лекції.
Затямивши, що кожного ранку я п’ю каву біля того вікна, він почав щодня до мене підходити. В той період я взагалі майже ні з ким не спілкувалась, могла просто мовчати на фрази, що мені говорять, тож і з ним не була дуже балакуча.
В листопаді 5-ти курсники нашого інституту поїхали на величезний професійний ярмарок, на якому мали завдання зібрати всяку інформацію. Я ходила сама, що й не дивно – в той період я була дуже мовчазна і ходити зі мною комусь було не охота.
Він мене побачив серед натовпу, почав питатись чому я ходжу сама і ще й почав ходити зі мною, щоб мені не було скучно, навіть вдалось мене розговорити.
Після того ярмарку він далі кожного дня почав приходити до того вікна, де я пила каву. Тепер я вже почала більше з ним спілкуватись, можна сказати в інституті окрім розмов про навчання з викладачами говорила лише з ним, хоч якщо правда я навіть не дивилась на нього, говорила дивлячись у вікно, кілька раз я навіть щиро сміялась. Коли викладачі бачили цю сцену, то кілька з них підійшли з фразою: «ого! Ти навіть заговорила
Одного дня відбувся наступний діалог:
– Чому вони всі так дивуються, що ти з кимось говориш?
– Тому що я ні з ким, окрім тебе я не говорю.
– А чому?
– Бо нема бажання.
– І так цілий день мовчиш до інших? Говориш лише тут?
– Саме так.
– Говориш лише зі мною… от бачиш, а моєю дівчиною ти бути не захотіла, ще тоді, колись.
Того дня вперше відірвала погляд від вікна і перевела його на нього. Навіть назвала його по імені, хоч зазвичай зверталась до нього по прізвищу
– Франческо… ми зараз з тобою так добре собі стоїмо і говоримо по душам, щиро сміємось. Якщо б ми почали зустрічатись – місяць, максимум два і наші стосунки би припинились, бо зрозуміли б, що не підходимо одне одному. Тому треба визнати, що це було краще. Інколи найкраще, що люди можуть дати одне-одному – це дружба і не треба старатись перетворити її в щось інше. Я ніколи б не дорожила тобою і при кожній першій нагоді тікала б якусь компанію, де можу говорити моєю рідною мовою, я вже й не кажу про те, що при кожній першій нагоді я тікаю зі Італії і їду в Україну.
– «не треба старатись перетворити дружбу в щось інше»… Може ти й права, Ольга. Хай там як я на тебе не ображаюсь, а спілкуватись з тобою завжди приємно.
Щоправда я відчула, що не зможу тепер з такою самою щирістю спілкуватись з ним і з того дня змінила вікно моїх щоденних простоювань.
Ми все ще бачились, гуляли разом по Празі (у спільній поїздці 5-ти курсників), маємо навіть спільне фото на згадку на Карловому мості, та залишались хорошими приятелями.
Востаннє я його бачила коли ми здавали екзамени, він вітав мене з успішними результатами.
Ото і все. Нічого, окрім спільного фото не залишилось. Номер його телефону я втратила, у фейсбуку його нема, електронна пошта невідома. Просто залишився спогад про хорошу людину.
Так вже є, що жінки дуже інтуїтивні створіння. Коли вони не хочуть з чоловіками серйозніших стосунків, але поважають їх як людей і цінують, то кажуть залишатись друзями. Я знаю, що зараз в коментарях на мене може посипатись шквал критики, та я просто кажу як буває. Так от, ви часто кажете, що ми вас запроторюємо у «френдзону» аби мати напоготові як кавалера, як таку-собі подружку чоловічої статті та інші нісенітниці. Маячня це. Просто інколи відчуваєш, що нічого тобі не світить з цією людиною, тож нема сенсу і собі, і комусь морочити голову.
Це ж не означає, що Ви погана людина, чому ж з Вами не спілкуватись? Чому не дружити? Як я вказала зверху – інколи найкраще, що люди можуть дати одне-одному – це дружба. Це теж велике і світле почуття, яке вартує, щоб його цінували, не намагайтесь його перетворити в щось інше.
До прикладу, я така людина. Найкраще, що я можу надати людині – це дружба, бо довіру і підтримку я не багатьом можу пропонувати. І аж ніяк не любов є найкраще у мені, бо я не віддаюсь їй сповна, зберігаю раціональність, можу бути цілком нестерпною людиною.
Кожному своє. Написала просто аби пояснити, в сподіванні, що люди будуть цінувати дружбу.

22.05.2014

Ковтнувши спогадів,
Ольга Врублевська

P.S. час публікацій зміниться. Я мушу подбати про моє здоров’я і приділити більше часу для сну. Відтак вночі їх ймовірно не буде, будуть вдень. Так, часто в денний час я маю багато роботи, тож статті будуть з’являтись при нагоді. Так вже є, що здоров’я цінніше. Дякую за розуміння.

14 responses »

  1. Так а фото де? 🙂

    Відповідь
    • Як виявилось, є деякі мої італійські одногрупники, що перекладають собі сторінки блогу через гугл.
      Тому мені видалось не доцільним публікувати прізвище та фото цієї людини.

      Відповідь
  2. P.S. час публікацій зміниться. Я мушу подбати про моє здоров’я і приділити більше часу для сну.
    Давно пора!

    Відповідь
  3. Франческо Тотті чи що?)))))))))

    Відповідь
    • Спаси Боже!
      Це ж такий недоумок! Вся Італія сповнена анекдотів про нього 😀

      Відповідь
      • Илари говорит Тотти:

        – Любовь моя, про тебя уже придумали столько анекдотов! Может, ты хоть прочитаешь пару книг. Скажем, ты читал Шекспира?

        – Конечно, вот только не припоминаю, кто его написал.

        О_о

  4. Ну ти сама знаєш, що від мене критики не дочекаєшся 🙂

    Відповідь
  5. Сповіщення: Вихід з френдзони

  6. Он воно як..
    дещо нагадало)

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: