Спогад про одного хлопця, або пояснення френдзони.

Posted on

Я пам’ятаю милого хлопчика з паралельної групи, на ім’я Франческо, з яким познайомились у поїздці в Геную.
Опісля того цей хлопчик проявляв до мене неабияку увагу, оскільки його мама власниця квітного магазину дарував букетики і взагалі усіляко мною інтересувався. Я вважала його за добру людину, приємного співбесідника, можливо навіть за хорошого приятеля, але не більше. І от врешті-решт усі ті знаки уваги дійшли до свого результату – він почав мене запрошувати на побачення.
Я задумалась тоді – навіщо мені це? Я можу звісно піти з ним на побачення, поспілкуватись, це може навіть трапитись кілька раз і тоді або ми будемо зустрічатись, або просто припинимо. Але навіщо це робити – йти кудись, давати комусь якісь надії, якщо наперед розумієш, що це не твоя людина?
Я за таким принципом як то кажуть «відшила» багатьох хлопців. Не бачила сенсу: нащо мені зустрічатись з ними і вдавати щось зі себе, якщо мені байдуже до цієї людини? Просто заради стосунків, заради галочки «хай буде собі хлопець» – це морочило б голову не лише йому, а й насамперед мені.
Тож ввічливо пояснивши Франческо, що я не є людиною, яка йому потрібна і не треба намагатись навіть пробувати щось з цим робити я йому відмовила.
Чи образився він на мене? Не знаю, та факт лиш те, що далі я його не бачила.
Минуло півтора року. Я тоді була в депресії, пройшлась вранці під проливним дощем до інституту і взявши в автоматі кави дивилась собі у вікно, була настільки мокрюща, що навколо мене натекла калюжа. Почула з-заді мене тихий голос: «це ж треба так промокнути…», а потім вигук: «Ольга! Це ти!» я озирнулась – то був той самий Франческо, якого я так довго не бачила. Ми перекинулись кількома фразами і розійшлись на лекції.
Затямивши, що кожного ранку я п’ю каву біля того вікна, він почав щодня до мене підходити. В той період я взагалі майже ні з ким не спілкувалась, могла просто мовчати на фрази, що мені говорять, тож і з ним не була дуже балакуча.
В листопаді 5-ти курсники нашого інституту поїхали на величезний професійний ярмарок, на якому мали завдання зібрати всяку інформацію. Я ходила сама, що й не дивно – в той період я була дуже мовчазна і ходити зі мною комусь було не охота.
Він мене побачив серед натовпу, почав питатись чому я ходжу сама і ще й почав ходити зі мною, щоб мені не було скучно, навіть вдалось мене розговорити.
Після того ярмарку він далі кожного дня почав приходити до того вікна, де я пила каву. Тепер я вже почала більше з ним спілкуватись, можна сказати в інституті окрім розмов про навчання з викладачами говорила лише з ним, хоч якщо правда я навіть не дивилась на нього, говорила дивлячись у вікно, кілька раз я навіть щиро сміялась. Коли викладачі бачили цю сцену, то кілька з них підійшли з фразою: «ого! Ти навіть заговорила
Одного дня відбувся наступний діалог:
– Чому вони всі так дивуються, що ти з кимось говориш?
– Тому що я ні з ким, окрім тебе я не говорю.
– А чому?
– Бо нема бажання.
– І так цілий день мовчиш до інших? Говориш лише тут?
– Саме так.
– Говориш лише зі мною… от бачиш, а моєю дівчиною ти бути не захотіла, ще тоді, колись.
Того дня вперше відірвала погляд від вікна і перевела його на нього. Навіть назвала його по імені, хоч зазвичай зверталась до нього по прізвищу
– Франческо… ми зараз з тобою так добре собі стоїмо і говоримо по душам, щиро сміємось. Якщо б ми почали зустрічатись – місяць, максимум два і наші стосунки би припинились, бо зрозуміли б, що не підходимо одне одному. Тому треба визнати, що це було краще. Інколи найкраще, що люди можуть дати одне-одному – це дружба і не треба старатись перетворити її в щось інше. Я ніколи б не дорожила тобою і при кожній першій нагоді тікала б якусь компанію, де можу говорити моєю рідною мовою, я вже й не кажу про те, що при кожній першій нагоді я тікаю зі Італії і їду в Україну.
– «не треба старатись перетворити дружбу в щось інше»… Може ти й права, Ольга. Хай там як я на тебе не ображаюсь, а спілкуватись з тобою завжди приємно.
Щоправда я відчула, що не зможу тепер з такою самою щирістю спілкуватись з ним і з того дня змінила вікно моїх щоденних простоювань.
Ми все ще бачились, гуляли разом по Празі (у спільній поїздці 5-ти курсників), маємо навіть спільне фото на згадку на Карловому мості, та залишались хорошими приятелями.
Востаннє я його бачила коли ми здавали екзамени, він вітав мене з успішними результатами.
Ото і все. Нічого, окрім спільного фото не залишилось. Номер його телефону я втратила, у фейсбуку його нема, електронна пошта невідома. Просто залишився спогад про хорошу людину.
Так вже є, що жінки дуже інтуїтивні створіння. Коли вони не хочуть з чоловіками серйозніших стосунків, але поважають їх як людей і цінують, то кажуть залишатись друзями. Я знаю, що зараз в коментарях на мене може посипатись шквал критики, та я просто кажу як буває. Так от, ви часто кажете, що ми вас запроторюємо у «френдзону» аби мати напоготові як кавалера, як таку-собі подружку чоловічої статті та інші нісенітниці. Маячня це. Просто інколи відчуваєш, що нічого тобі не світить з цією людиною, тож нема сенсу і собі, і комусь морочити голову.
Це ж не означає, що Ви погана людина, чому ж з Вами не спілкуватись? Чому не дружити? Як я вказала зверху – інколи найкраще, що люди можуть дати одне-одному – це дружба. Це теж велике і світле почуття, яке вартує, щоб його цінували, не намагайтесь його перетворити в щось інше.
До прикладу, я така людина. Найкраще, що я можу надати людині – це дружба, бо довіру і підтримку я не багатьом можу пропонувати. І аж ніяк не любов є найкраще у мені, бо я не віддаюсь їй сповна, зберігаю раціональність, можу бути цілком нестерпною людиною.
Кожному своє. Написала просто аби пояснити, в сподіванні, що люди будуть цінувати дружбу.

22.05.2014

Ковтнувши спогадів,
Ольга Врублевська

P.S. час публікацій зміниться. Я мушу подбати про моє здоров’я і приділити більше часу для сну. Відтак вночі їх ймовірно не буде, будуть вдень. Так, часто в денний час я маю багато роботи, тож статті будуть з’являтись при нагоді. Так вже є, що здоров’я цінніше. Дякую за розуміння.

Advertisements

14 responses »

  1. Так а фото де? 🙂

    Відповідь
    • Як виявилось, є деякі мої італійські одногрупники, що перекладають собі сторінки блогу через гугл.
      Тому мені видалось не доцільним публікувати прізвище та фото цієї людини.

      Відповідь
  2. P.S. час публікацій зміниться. Я мушу подбати про моє здоров’я і приділити більше часу для сну.
    Давно пора!

    Відповідь
  3. Франческо Тотті чи що?)))))))))

    Відповідь
    • Спаси Боже!
      Це ж такий недоумок! Вся Італія сповнена анекдотів про нього 😀

      Відповідь
      • Илари говорит Тотти:

        – Любовь моя, про тебя уже придумали столько анекдотов! Может, ты хоть прочитаешь пару книг. Скажем, ты читал Шекспира?

        – Конечно, вот только не припоминаю, кто его написал.

        О_о

  4. Ну ти сама знаєш, що від мене критики не дочекаєшся 🙂

    Відповідь
  5. Сповіщення: Вихід з френдзони

  6. Он воно як..
    дещо нагадало)

    Відповідь

Написати відповідь до vrubli Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: