Monthly Archives: Червень 2014

Вихідні з екстрімом і мій перший раз

Posted on
Тараканівський форт

Тараканівський форт

Отож, я повернулась у Львів після чергової мандрівки. На вихідних я їздила у замок Дубно та у Тараканівський форт, що на Рівненщині.
Я потрапила на цю поїздку? Колись я описувала поїздку на Скелі Довбуша, вона організовувалась клубом активного відпочинку адреналін (KAVA), от і на це раз я натрапила на інформацію від них і погодилась.
В п’ятницю ввечері ми приїхали потягом у Дубно. Ми прибули пізніше за решту групи, тож нас зустріли і повели до села Тараканів та нашого наметового табору, що розташувався безпосередньо на Тараканівській фортеці (так, саме «на», а не «поруч»).
Йшли десь так 6 кілометрів, а то й більше. Дорога спочатку пролягала по Дубно, потім вздовж траси, потім посеред поля, потім банально ліском. Не обійшлось без пригод у перший же вечір: дівчинка, що нас вела помилилась дорогою і ми загубились, вночі, в лісі 🙂 цікаво, словом… Read the rest of this entry

Advertisements

Ідеальна робота чекає на мене … у пеклі!

Posted on

Нещодавно подумавши я усвідомила, що найідеальніше працевлаштування може чекати на мене у пеклі. От попаду я туди, якийсь чортяка помітить мій робочий потенціал і призначить мене керівником якогось пекельного відділу. Я стоятиму з бляшанкою олії і підливатиму її у вогонь аби якісь поганські душі квапились і виконували ревно свою роботу. А чортяка мене хвалитиме, що так заставляю їх працювати.
Чому я дійшла до таких роздумів? Розповім по порядку…
Ось уже другий тиждень на моїй вулиці нема гарячої води і не буде до 2-го липня. Що мене найбільше обурило – не було попередження про вимкнення. Звісно насамперед я передзвонила і влаштувала наганяй моєму ЖЕКу, адже оголошення хоча б можна було вчепити. Відповідь: «Ой, оголошення… та то певно якісь бешкетники зірвали, ми клеїли» – факт, в інших під’їздах клеїли, але у моєму не було! Я дуже прискіплива і щодня зупиняюсь біля дошки оголошень аби прочитати що робиться, оголошень там не було! За кілька годин після мого дзвінка з’явилось свіжо наклеєне оголошення про припинення гарячого водопостачання. Read the rest of this entry

На ТАКОМУ фестивалі ви ще не були!

Posted on

Хто давненько читає мій блог, помічав, що я час від часу я згадую моїх добрих друзів-родичів братів Лисих. Я завдячую цим людям тим, що вони свого часу розвіяли мої стереотипи; тим, що з кожен мій візит у столицю вони перетворювали на свято; тим, що я горджусь ними як дуже розумними, натхненними і здібними представниками української молоді.
Так от, є у цих братів чудова справа, яку вони здійснюють ось уже 5-й рік поспіль.
Щоліта в своєму рідному селі Дзензелівка, що на Черкащині, вони організовують «Дзензелівські вечори класичної музики». Метою цього заходу насамперед було донести музику, що століттями надихала і зачаровувала багатьох, до простих людей, які можливо не мають нагоди її слухати (чи варто тут згадати, що наші радіо простори здебільшого засмічені російською попсою?)
І ось вони, власними силами, сповнені молодіжного ентузіазму, без сторонніх фінансувань, за підтримки друзів та близьких, ось уже п’ять років організовують у своєму селі цей фестиваль класичної музики, де грають здебільшого друзі Павла Лисого, який навчається у консерваторії.

Read the rest of this entry

Спочатку було плавання (трохи лірики і про здоров’я)

Posted on

Те, що я буду плавати здається мені було відомо завжди, мабуть тому, що мене завжди тягло до води.
Перші спроби навчитись були коли ми зі сім’єю вперше і востаннє відпочивали на морі в Одесі, щоправда я тоді ще була дуже мала і плавання не освоїла, але точно зрозуміла, що колись попливу. Тато навчив мене плавати дещо пізніше, на озері, це було ще недосконало, але то були мої перші успіхи.
Потім почались уроки плавання у школі і я звичайно їх відвідувала, щотижня, о 7:45 я вдосконалювала те, що знаю.
Потім, одного літа ми з татом знову були на озері. Я ніколи не забуду того вечора: він сидів на березі, а я плила. Він каже: «ану чи ти допливеш туди», а я прикинула свої сили і поплила далі, переплила озеро і повернулась назад. Я ніколи не забуду погляду, яким він на мене дивився коли я підпливла до нього – я точно знаю, що тоді він мною пишався, я бачила це в його очах. Більше ніколи я не бачила такого його погляду – то було останнє літо в його житті.
З 13-ти років плавання стало регулярною звичкою – двічі на тиждень, живучи в маленькому Богом забутому селі, то була чи не єдина моя розвага і чи не найбільша моя наснага до життя – плавання. Не було причини, яка б могла мені заборонити плавати, я туди умудрялась іти навіть з травмою коліна, коли мені взагалі було заборонено ходити (щоправда це закінчилось тим, що тренер довідався про травму і вигнав мене на примусове лікування 🙂 ) Read the rest of this entry

Допомога у випадку смерті когось близького

Posted on

Заголовок статті дещо неоднозначний, тому повідомлю: це не про допомогу помираючому, це про допомогу близьким, яким потрібно смерть рідної особи пережити.
Так трапилось, що в житті багато раз до мене звертались за «допомогою» наче я фахівець у цьому питанні, бо свого часу болісно пережила татову смерть. Я ніколи не забуду, як колись в Італії до мене звернулась одна зовсім юна дівчинка, в котрої помер дідусь і сказала: «розрадь мене… ти ж знаєш який біль я відчуваю, скажи щось, від чого мені стане легше», а я не знала що сказати, бо я знала, що будь-чим сказаним я їй не допоможу.
Насправді все, що кажеш не має змісту. Всі слова про співчуття також безглузді. Ваші «співчуваю» чи «мені дуже жаль» пусті звуки, від них легше звісно не стане, навіть якщо ви кажете щиро.
Я пробувала говорити про це з однією близькою мені людиною, якій і сказала, що от до мене вже не раз звертались так наче я їм допоможу, а я не знаю що людям сказати. І ця людина мені відповіла:
ти ж пам’ятаєш себе в той день… які слова в той день могли б хоч трішки надати тобі підтримки?
Я задумалась і душею зазирнула в той найболючіший день життя і відповіла:
– Ніякі. Мені просто хотілось, щоб мене хтось обняв. Read the rest of this entry

Улюблені кав’ярні Львова

Posted on

Дана публікація не являється рекламою жодного типу. Висловлює лише незалежну думку авторки та її особисті вподобання.
Кав’ярні перераховані у випадковому порядку.

Львівське «піти на каву» то не просто так фраза, не просто так відвідини кафе. То ціла процесія, коли людина готується до того у яку ж кав’ярню піти, що собі замовити серед розмаїття напоїв, коли ти маєш нагоду щиро поговорити з людиною/людьми, що з тобою, нагоду послухати своє місто і порозглядати своє місто і прохожих. Коли ти вдихаєш ароматну каву і на хвильку твоє життя спиняється – крізь цей аромат зникає все: залишається лиш найважливіше.
Я затятий кавоман і звісна річ маю перелік моїх улюблених кав’ярень, з яким охоче поділюсь з моїми читачами: львів’янами і особливо тими, хто планує у Львів навідатись.
1) Кав’ярня «Меделін»пл. Коліївщини, 1 (неподалік вул. Староєврейської). З цією кав’ярнею у мене чудові спогади: коли я влаштувалась на роботу завдяки моєму другові, саме у цій кав’ярні ми, обидва кавомани, святкували моє працевлаштування. Тут сучасний, молодіжний інтер’єр, грає легка, ненав’язлива музика, велике розмаїття кавових напоїв, із досі спробуваних мені припадали до душі всі. Тут смачний сирник і буває «торт дня» – теж чудова випічка. Ціни: в залежності від напою, що оберете,  загалом середні для центральних цін. Read the rest of this entry

Послуги інтелектуальної повії

Posted on

Траплялось, що завдяки моїй роботі я почувалась такою собі повією, що банально надає інтелектуальні послуги. Адже в принципі, я торгую моїми знаннями, продаю їх, встановлюючи ціну і ба більше – оскільки викладач-репетитор виїжджаю «на виклики».
Думку про повію мені підштовхнув один цікавий випадок в марштруці. Телефонний дзвінок від людини, що знайшла мою анкету репетитора в інтернеті і дзвонить аби запитати умови, розцінки. Діалог на кшталт:
– скажіть будь ласка свій вік? З дорослими заняття тривають довше, десь так півтори години, заняття підбираються індивідуально до Ваших потреб… зазвичай клієнтів я приймаю у себе вдома, якщо Ви хочете аби я приїжджала до Вас це буде дорожче, розцінки за годину…
І тут я зауважую, що якийсь мужик стоїть поруч, шоковано позирає на мене і змірює мене поглядом. Я ще спочатку здивувалась, але зрозуміла в чому річ, звісно на які думки його наштовхнули слова про «клієнтів на дому», «з дорослими довше», «до вас дорожче» і все таке, бідолашний мужик мабуть мене не до тієї професії відніс 🙂 Read the rest of this entry

Яка різниця – що ми читаємо?

Posted on

Аби читачі не думали, що я пишу лише позитивно про книги, і всі мною прочитані рекомендую прочитати, я напишу цю публікацію, де розповім яка різниця в тому, що ми читаємо.
Колись давно, коли я ще вчилась в Італії, моя улюблена викладачка зачитувала нам уривки зі збірки творів письменника Італо Кальвіно яка звалась «Чому читати класику».
У цих публікаціях автор стверджує, що все нами прочитане має вплив на нашу свідомість, непомітно для нас залишається у нашому мозку і потім впливає на розвиток наших думок, збагачення мовлення, формує нашу шкалу цінностей, тобто так чи інакше прочитане нами за життя визначає нашу підсвідому поведінку.
Далі автор береться стверджувати чому нам треба читати класичну літературу. Тому що ті книги, що визначились класичними у світі, мають суттєвий вплив на пам’ять, і навіть якщо з часом вони нам забуваються за змістом, то все ж воно приховується десь у згустках нашої пам’яті і впливає на нас. Читаючи величну літературу формується наше власне критичне сприйняття і світогляд, тому варто передусім читати твори як вони є (при нагоді мовою оригіналу), уникаючи прочитання чужих критик, коментарів та інтерпретацій.
Прочитання книги або нас навчає чогось, або підкріплює нашу впевненість у тому, що ми вже знаємо. Read the rest of this entry

Відмінності у системах виховання дітей

Posted on

Після публікацій про італійських чоловіків та італійських жінок, які викликали фурор у публіки і назбирали багацько коментарів, читачі мене попросили написати публікацію про італійських дітей, чи то ба про відмінності у вихованні. Відмовити читачам я не можу, а відтак ось і стаття на цю тему.
Зразу мушу зауважити, що я не можу рівняти сучасні покоління, оскільки в даний період життя з дітьми спілкуюсь мало, чи то зокрема лише з моєю маленькою ученицею, але провести аналогії щодо того як виховувалась я і мої західні однолітки можу.
Насамперед, в нас дитину, особливо дівчинку, змалку привчають до роботи. Не кажу, що таке трапляється усюди, але і я, і мої подруги зростали за таким принципом. Вчили мене готувати їсти, мити посуд, прибирати, мити вікна, зашивати і ще багацько інших домашніх ремесел.
В Італії таке не прийнято, як мені пояснювали. Багато старших людей, помічаючи, що я щось роблю по дому запитували мене звідки я цього набралась і відверто дивувались, що для українців це був один з азів виховання. Вони ще зі мною говорили, що варто і їм таке починати, пам’ятаю слова 50-тирічної жіночки: «Мене ніхто нічому не вчив, коли одружилась і почала жити разом з чоловіком опинилась в халепі, бо усвідомила, що нічого по дому робити не вмію, довелось все пробувати самій. Маю доньку твого віку, але її я цього не вчу. Чому? Та якось воно у нас не прийнято. Хоч мабуть ви робите таки розумніше – навчившись в юності від матері потім буде простіше». Read the rest of this entry

Я пережила випускний…

Posted on

на випускнихЯк і обіцяла, ділюсь враженнями про перебутий випускний вечір. Я собі звісно уявляла, що то буде щось незвичне, але щоб настільки незвичне…
І проведу порівняння між італійським випусним і українським, як мене і попросила блогер Карпатська Мавка.
Отож, почну з мінусів: в Італії випускного як такого не буває. Ми зустрілись просто з’їсти піци. Хто з дівчат вважав це святом – одягнувся елегантно, хто ні – прийшли в джинсах. Організація не дуже, розваг не було. Просто спільний, дечим веселий вечір. Розійшлись теж швидко, бо коли з’їли піци, прогулялись по центральній площі, вже і не було що робити. Словом – вечір для галочки. Read the rest of this entry

Пробач мені…

Posted on

Пробач мені, що я на все, що відбувалось і сказалось відповідала мовчанням, або видавала це за жарти, що робляться “по-п’яні”.
Якщо чесно я опинилась в ситуації, якої аніскільки не очікувала і що казати на те все я попросту не знала.
Ти для мене з перших днів знайомства був людиною, якою я вважала розумною, з якою радо спілкувалась, якій довіряла і яку я безперечно вносила у список моїх найкращих друзів. Я й не думала про інше…
Не варто мене ідеалізовувати, бо я не така, як видаюсь і можливо все не так, як тобі самому здається. Можна провести аналіз нашого знайомства і все буде зрозуміло: раптом посеред навчання до групи долучається новенька, яка навчалась закордоном і у функціонуванні українських ВНЗ ще зовсім новачок, тож багато ситуацій для неї незнані і вона постійно когось щось розпитує, тим не менше вона відстоює свою думку про анти корупцію і насмілюється лекції викладачів переривати зухвалими важливими дискусіями – мене і саму б така людина зацікавила.
З таких людей не роблять коханих. Ними захоплюються, за ними спостерігають. Можна дивуватись їхньому мисленню і життєвій позиції, можна за ними спостерігати і чимось їм симпатизувати, але з таких не роблять коханих дівчат. Я та, якою можуть захоплюватись здалеку, бо зблизька помічають, що я звичайнісінька… Read the rest of this entry

Спотикнувшись об щирість

Posted on

Коли я створювала цей блог, то й гадки не мала як довго його писатиму… для мене було несподіванкою й те, що хтось ці записи почав читати і кількість читачів зростає.
Я не соромлюсь жодного слова написаного у цьому блозі. У кожному дописі я виклала так чи інакше частку своєї душі. Без жодних думок я, звісна річ, підписувалась під кожною публікацією моїм іменем – Ольга Врублевська. Я поклала за мету оповідати на блозі щось, що буде корисне людям. Щось, що спонукатиме до роздумів, висновків, аналізу. Я писала можливо не цілком вірні речі, але вони були свідченням того, що я їх написала як результат мислення, як приклад іншим, що треба думати, завжди формувати власне враження і не боятись його висловлювати.
І от лише недавно я задумалась, що можливо цей блог треба було робити анонімним… Read the rest of this entry

В корумпованій країні колір диплому до дупи

Posted on

У мене тут на днях відбуваються держ.екзамени, тому трошки не до блогу.
Ті, хто спілкується зі мною в соц.мережах вже мали змогу прочитати, як вони проходять, донесу коротко і новину до відома читачів, от пост із соц.мереж:

Будь ласка, привітайте мене! 🙂
Сьогодні на держ.екзамені я отримала чесно зароблену трійку! Правда, трійка не за мої знання, а за моє небажання платити 100 баксів за екзамен. Бо якось мені до дупи всі ті червоні дипломи, їхні оцінки і подібний маразм. Куди притикнути 200$ (за два ДЕКи) я точно знайду! І звісно, вітання всім тим “відмінникам” блядоуніверситету, які отримали свої чесно куплені результати. А далі як то кажуть, поживем – побачим.
P.S. І не треба негативно відкликатись про цей мій пост. Пишу як є, я в житті маю не лише сміливість поступати як хочу, а й достатньо мізків аби гроші вкладати в куди кращі речі.

Read the rest of this entry

Лист до мого залицяльника

Posted on

Чувак, (дозволь звертатись до тебе саме так, чудовий спосіб зберегти анонімність), знаєш, є такий вислів: «Якщо довго дивитись на дівчину, то можна побачити як вона виходить заміж». І хоч даний пунктик не входить у перелік моїх життєвих прагнень, та все ж доля правди у цьому є.
Те, що ти відчував до мене невідомо яку симпатію мене нічим по відношенню до тебе не зобов’язує. Мене навіть нічим не зобов’язує факт того, що кілька раз ми разом ішли на зупинку маршрутки і ти не сідав на свою, поки я чекала на мою маршрутку. Якщо я вже тобі дійсно так подобалась треба було мати хоча б сміливість запросити мене на каву (часу і нагод було безліч).
Ти не встиг? Це за тебе встиг інший, той з яким я уже понад рік і якого люблю.
І тому, будь ласка, не вдавай зараз із себе жертву з розбитим серцем, якій я зруйнувала життя. Бо повторюсь: я нічим тобі не зобов’язую. У мене до тебе прохання: поводяться НОРМАЛЬНО. Мені було б звісно байдуже як ти ставишся до мене, але принаймні зберігай гідність у колективі, де ми маєм суто ділові стосунки. Тож і не варто уникати мене коли треба поговорити суто по справах. Оці твої видихання, раптові виходи із кімнати і сумно-печальні погляди вже дещо дістали всіх. Read the rest of this entry

Я не вірю в президента

Posted on

Я не дивилась інавгурацію президента. Чимало моїх знайомих через це відмінили справи, бо треба сидіти перед телевізором і дивитись. Деякі з цих знайомих навіть дивувались мені – як я можу виконувати мої справи і пропустити онлайн перегляд цього дійства.
А у мене були мед.процедури і тому я на перегляд усіляких церемоній просто болт забила.
Чесно? Мене все дратує. Мене дратує, що люди кажуть: «ну тепер в нас все має бути шоколадно», що всі чекають наче він стане рятівником і всі тепер заживемо добре.
Шановні, в 2004-му році всі керувались принципом: «Ющенко прийде – порядок наведе», але ж так не сталось. Тепер ви хочете цей принцип застосувати до нового президента? Та не буде аж так.
Ні, я не маю нічого проти Порошенка. Я навіть скажу чесно, що голосувала за нього, бо він мені видався розумною, адекватною, дієздатною людиною, яка має відповідний досвід для вирішення справ. Але я не вважаю, що він зараз може клацнути  пальцями і все буде добре.
Бо я все ще притримуюсь думки, що більшість залежить від людей. Read the rest of this entry

I’ll be back

Posted on

Щиро вибачаюсь, останнім часом не спілкуюсь, не відписую, не публікуюсь.

Я щодня проходжу медичні процедури (взялась за своє здоров’я), працюю, та ще й в додачу цього року завершую бакалавра, тож зараз маю всякі захисти, ДЕКи, інші бюрократичні заморочки.

Словом, з часом вкотре проблемно…

Обіцяю скоро (?) повернутись.

05.06.2014

Ольга Врублевська

Набридливі родинні зв’язки і ці створіння «мужики»

Posted on

Публікація написана в іронічно-саркастичному тоні.
Сміюсь, щоб не плакати…

Я пригнічена та обурена. В мене халепа – в моєму домі завівся мужик. І не просто мужик, а родич, що підпрацьовуючи у Львові вирішив пожити у мене (безкоштовно, звісна річ).
Гадаю мені б хватило совісті відправити цього добродія, з яким ми однієї крові, туди, звідки прийшов, та інша сторона медалі знаходиться в Італії, зветься моєю мамою і вважає що «родина-родина – це вся Україна», тому відмовити у гостинності родичам ні-ні. А з мамою сперечатись мені куди важче.
От я і терплю, зціпивши зуби. Та коли це вже триває занадто, то таки занадто!
Виходенці зі села вочевидь звикли, що води з колодязя можна черпати досхочу і не усвідомлюють, що тут у Львові я за гарячу воду відвалюю чималі грошенята, а саме 20,16 грн за куб! Цей добродій хлюпається як мале дитя. Я особа надзвичайно економна в комунально-житлових питаннях і мене це нестерпно бісить. Наглих натяків про те, як воно все дорого і як все економиться він не розуміє.
Зварити їсти, помити посуду. Він вже поводиться так, наче я йому чимось зобов’язана отак прислужувати. Аби помогти своїй родичці чимось – нема й мови. Стосовно приготування їжі та миття посуду у нього не те, що руки зі заднього місця ростуть, таке враження наче стосовно цього у нього руки по лікоть у заднє місце засунені. Read the rest of this entry

Я почуваюся виродком

Posted on

Я почуваюсь виродком, гібридом двох культур. Я виросла в Італії, з 13-ти до 19-ти років моя свідомість формувалась там, а в 19 я повернулась сюди, уже з чіткими прагненнями і цілями.
6 років я вцарапувалась в українську культуру намагаючись утримати її собі, та вона не впливала на мою свідомість, бо зростала я за інших обставин, у середовищі цілком протилежному українському.
6 років я намагалась відштовхувати західну культуру, прикидаючись наче вона мені чужа, та коли ти купаєшся в цьому важко вдати, що ти до цього не належиш.
Чи то навіть не західну, як сучасну, беручи до уваги моїх однолітків. У мені ця західна теж прижилась у досить дивний спосіб. Довгих 6 років єдиною людиною, з якою я відверто говорила, моїм найкращим другом, єдиною людиною, якій я повністю довіряла (і досі довіряю) був похилий чоловік 60-ти років, в якого дуже специфічна філософія життя, в якого чудернацьке ставлення до релігії, одруження, політики, родинних зв’язків і від якого я і набралась цих дивакуватих поглядів. Read the rest of this entry

#ОЕ – Це уже моя традиція? :)

Posted on

Зважаючи на те, що більшість моїх знайомих уже голосять навсібіч про цю подію, відмічусь і я: вчора я теж була на «Арені Львів» на неперевершеному концерті Океану Ельзи. Як мені кажуть знайомі: це вже для тебе стає традицією, щороку ходити? Поки була лише вдруге в житті, тому про традицію нічого казати не можу 🙂
Коротко про враження? Концерт неперевершений, емоції зашкалюють, енергетика незбагненна, усі відриваються на повну, настрій чудовий, дух перехоплює. Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою