Якщо б існував рай на Землі…

Posted on

Дзензелівка

…то знаходився б він на Черкащині! Серйозно! Лише тепер, побувавши у Черкаських краях я по-справжньому можу зрозуміти поезію Шевченка і Симоненка, де вони описували свою любов до рідного краю. Аж надто ті місця справили на мене враження…
Але по порядку. Оповідь буде довгою, кому не цікаво – можете перестрибнути до чотирьох останніх абзаців.
В неділю, майже о 13-й я виїхала Черкаським потягом зі Львова, їхав він довгенько – аж 12 годин, тож я мала нагоду полюбуватись краєвидами за вікном (вперше їхала вдень потягом на такі далекі відстані), почитати або подрімати. До місця призначення я прибула доволі пізно, а сім’я Лисих зустрічала мене на станції майже повним складом.
Далі я потрапила до їхнього дому, познайомилась з тіткою Оксаною і отримала надзвичайно величезну порцію вечері, після якої майже одразу й заснула.
На другий день почались звичні клопоти – допомога у приготуванні сніданку, зустріч зі усіма іншими приїхавшими музикантами, а тоді спільне приготування ну просто таки відра борщу  🙂 Чому? Та бо в сім’ї Лисих тоді гостювало десь так 15 осіб, немало, еге ж?

Попоївши на славу музиканти відправились готуватись до концерту, а такі далекі люди від музики як я, отримали вільну хвильку. Тоді мій приятель Сашко Лисий запропонував мені показати кращі види села поїздкою на мопеді.
Поки ми їхали разів зо 3-4 я реально подумала що я такой заб’юсь. На що товариш відповів, що це ще безпечні ділянки, тож я почала очікувати гіршого. Та як наслідок таки лишилась неушкодженою 🙂
При поїздці ми зупинялись у найкращих місцях аби я зробила кілька знімків краєвидів. Найбільше мені припало до душі соняшникове поле – коли заплющую очі я наче досі там стою…
А далі… був концерт! О, то було воістину цікаве дійство, де помічалось яку наснагу ці молоді люди вкладають у свою творчість… під час окремих виконань просто таки по тілу бігли мурашки.

учасники концерту української музики

А тоді була спільна вечеря, після якої усі дружньо качали прес. Ну, це найкращий опис до того реготу, який супроводжував нас решту вечора – ми грали в шаради (чи як хтось зве в крокодила), але згодом цю гру перейменували у «всі знають що за слово, але всі мовчать» аби побільше посміятись над людиною, що показує. Затягнулось то все мабуть до 2-ї. Засинала я все ще зі сміхом і якась радісна.
Найбільше запам’яталось за день: той краєвид коли по один бік дороги соняшникове поле, а по інший поле пшениці… А ще коли мене познайомили з бабцею моїх друзів і пробували їй пояснити якої степені родичкою я являюсь і врешті-решт вирішили обмежитись поясненням «далека родичка», вона відповіла щось на кшталт: «була б ти далекою, тебе б не запросили, а так значить ти не далека, а чимось близька» – я відчула якусь істину у цих словах, бо саме так я почувалась впродовж дня: близькою людиною, яка наче й не є вперше в незнайомому місці, у колі багатьох незнайомих людей, так наче всі ці люди з давніх-давен мені близькі і знайомі, я почувалась на своєму місці.
Наступний почався типово – допомога у приготуванні сніданку, а тоді звідкілясь з’явилась ідея поїхати на став. Для мене це стало відкриттям купального сезону в цьому році.
Ми довгенько блукали поки до нього приїхали, та все ж це було того варте. Як завжди – чим далі заплисти, тим чистіша вода. Я хотіла переплисти став, та й відчувала, що мені це під силу, але коли я проплила більшу половину той самий Сашко мене окликнув і сказав, щоб з міркувань безпеки я далеко не пливла (тю, людина, яка за день до того мене ледь не вбила на мопеді застерігає від потоплення, весело 🙂 ), та я таки попливла назад.
Приїхали ми якраз аби ще допомогти з обідом, а тоді звісно ж – подались на концерт.  На цей раз це були вже не молоді ентузіасти, а вже професіонали своєї справи: Юрій Прокопчук з дружиною Наталкою Мамалигою та Ярослав Литвин. І знаєте, молоді люди, виступ яких я бачила за день до того навіть в чомусь переважають. Найвиразнішим мабуть було виконання «Заповіту» Шевченка, коли на словах «Поховайте та вставайте» увесь зал в унісон встав.
Вечеря цього разу була незвична і смачнюча: на природі, біля ставу нас зібралось десь так 30 чоловік (сім’я Лисих з усіма гостями та гості з Черкас – учасники останнього концерту) на рибну юшку, кашу, зроблену на вогні та на запечені курячі крильця (моє лице ледь не виїли комарі поки я їх накладала на мангал!)
І вже потім вдома ми грали у карти, де придумали хтозна яких правил, та і цей вечір закінчився. Перед сном подумала, що то моя остання ніч в Дзензелівці, якось засумувала.
Найбільше запам’яталось за день: як я не витримуючи спеки швидко познімала одяг і побігла у воду, пірнувши з головою, а тоді плила-плила-плила!
На третій день розмовляючи з тіткою Оксаною я придумала прислів’я: «Хто рано встає – той готує сніданок», їй воно сподобалось 🙂 з цього вам початок дня мабуть буде зрозумілий, а далі була ще піша прогулянка селом, обід і підготування до останнього концерту. Ввечері розпочався дощ, якраз мені під настрій прощання…
Той концерт був феєричний, мої молоді знайомі музиканти постарались на славу, дві години пролетіли швидко і на одному подиху. Програма була насичена, але раціонально розподілена. Подекуди під класику я заплющувала очі і дозволяла моїй уяві витати – здебільшого я була або між хмарами, або між тими соняшниками…

більша половина гостей

І ось покинувши зал музею, попрощавшись з кількома людьми, я поглядаю на годинник аби знати коли виїжджати. Ще в домі Лисих робимо традиційне фото нашої кожної зустрічі – з братами Лисими, а тоді ще спільне фото з усіма, на згадку. Далі я сказала прощальне слово, розповіла, що думаю про окремих людей і подякувала за те, з якою гостинністю і теплом мене прийняли у тому домі. Далі всі зі мною прощались та обнімались.
І от мене повезли на станцію Сашко та Дмитро. Дощ і далі не вщухав, навіть була ледь не аварійна ситуація. Прибули вчасно, чекали потяг. Попрощалась з останніми проважаючими і піднялась у вагон. От і все, я поїхала.
Найбільше запам’яталось за день: усі слова, які сказала я і ті, що казав хтось інший, а також те, якими обіймами зі мною прощались.
На верхній полиці не могла заснути і обдумувала ці пережиті три дні…
Чому ці дні стали такими незабутніми? Окрім краєвидів. От їхала я в гості до друзів, їхала на концерти, знала, що заведу нові знайомства, але… я й уявити не могла, що потраплю в таку дружню, веселу, гостинну і щиру атмосферу. Я не можу передати словами який настрій витав там серед людей, але загалом було ЧУДОВО. Я ніколи не забуду цих кількох днів…
Подяки: окрім подяки усій сім’ї Лисих: Сашкові, Павлові, дядьку Петрові, найбільшої подяки заслуговує тітка Оксана. Жінка, що приймає в своєму домі водночас 15 осіб воістину відважна. А ще вона дуже приємна людина, коли ми з нею залишались на кухні, то розмовляли собі про різні діалектні назви кухонного приладдя і загалом про всяке з життя, я навіть навчилась від неї кілька вельми цікавих кулінарних навичок.
Дякую також кожній окремій людині, з котрою я познайомилась у ці дні (даруйте, що всіх поіменно не називаю).
Я щиро сподіваюсь, що це були не останні мої відвідини фестивалю Дзензелівських вечорів класичної музики. А на Черкащину я ще неодмінно поїду!

11.07.2014

В обіймах соняшників,
Ольга Врублевська

Advertisements

5 responses »

  1. Хіба що один із райських куточків. В світі ще є багато райських місць…

    Відповіcти
  2. Пінгбек: Прощай, шалене! | опосередкована щирість

  3. Пінгбек: Список звершень, досягнень і подяк. | опосередкована щирість

  4. Пінгбек: Репортаж про тиждень з раю. | опосередкована щирість

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: