Не вітайте мене, мені сумно!

Posted on

дипломВчора я отримала мій диплом бакалавра. При видачі диплому в ректораті мені кажуть: «Ви відчуваєте яка це визначна мить?» а я нічого не відчувала. Хай це буде грубо, але мені було пофіг.  Я вийшла з ВНЗ, озирнулась і сказала: «А, до біса все! Сподіваюсь більше ніколи сюди не прийти!» – така вже моя звичка – за собою палити мости.
А потім… звідкілясь взялись люди, що почали мене вітати з тим дипломом. Я почувалась якоюсь приголомшеною – з чим вітають-то? В чому річ? Ви знаєте щось, чого не знаю я? Я ж нічого не відчуваю, до чого тут вітання?
Чому ви вітаєте мене із володінням якогось куска пластмаси? Невже це для вас показник для оцінки особистості? Мені стало сумно, що ця річ мала б якось характеризувати мене і що комусь із близьких потрібне саме це аби пишатись мною…

Не вітайте мене з дипломом, не треба! Привітайте мене радше з тим, що я не проміняла мою Батьківщину на Європу, хоч і мала таку змогу. Привітайте мене з тим, що я відповідально виконую роботу і заслужила цим поваги від інших. Привітайте мене з тим, що з 19-ти років я самостійно себе забезпечую. Привітайте мене з тим, що є люди, для яких я авторитет і приклад. Привітайте мене з тим, що для людей я не просто викладач, а і людина від котрої можна отримати пораду і підтримку. Привітайте мене з тим, що є людина, що мене кохає. Привітайте мене з тим, що у цьому світі є люди, які зі мною дружать і довіряють мені. Привітайте мене з тим, що у мене є блог, який для деяких людей є джерелом натхнення. Привітайте мене з тим, що я подорожую і відкриваю собі цей світ. Привітайте мене з тим, що я читаю і навчаюсь сама для себе. Привітайте мене з тим, що я легко знаходжу спільну мову з людьми і моє коло знайомств зростає. Привітайте мене з тим, що я розвиваюсь: воджу авто, плаваю, танцюю. Врешті решт, привітайте мене з тим, що я люблю життя!
Але з дипломом – НІ! Не вітайте! В порівнянні з ним куди більших вітань заслуговує те, що я щодня прокидаюсь щаслива від того, що ходжу під цим небом…

16.07.2014

Без вітань,
Ольга Врублевська

Advertisements

34 responses »

  1. arhivarius

    Тепер будеш мати чим слоїк з молоком накривати.

    Відповіcти
  2. А чого сумно? Диплом – це символ того що ти потратила скількись там років свого життя на університет, і означає те що більше витрачати не змушена. Тому вітаю з тим що в університет більше ходити не треба! 🙂

    P.S. Я свій диплом отримав, кинув в шафу, і від тоді не витягував, але ілюстрація мені видається святотатською. 🙂

    Відповіcти
  3. от скільки вас читаю, багато бачу ситуацій чи фактів, на які ви надто емоційно реагуєте (без образ)))) ну вітають – і що з того, скажіть “дякую” і менше з тим) люди, які мають для вас значення, розуміють невелике значення цього факту, ну а хто вітає – хіба це так погано?) це етап життя, до якого ви вкладали зусилля. чим не привід хоча б не засмучуватися з того приводу, що хтось там сказав своє “вітаю”)

    Відповіcти
    • Не можу не погодитись з цим коментарем.

      І правда, вітання це ж лише формальність. Ніхто ж не ображається коли кажуть “Добрий ранок! коли насправді ранок не такий вже й добрий.

      Відповіcти
      • Коли в мене поганий ранок, то я так і кажу “З фіговим ранком”

      • Ти я бачу оптиміст.
        Коли я зранку зла і невиспана – ранок ніскільки не добрий і такі вітання зі мною мене дратують 🙂

    • Я не бачу нічого поганого в тому, що сприймаю події навколо мене емоційно, ба більше – мені це видається правильним, я не знаю як живуть ті, хто завжди “на одній хвилі”. Засмучення в мене через те, що на жаль є люди, важливі для мене, для яких і є важливим диплом і їм я присвятила цю публікацію – мені прикро, що з посеред усього, найбільше, що в мені цінують ці люди – така річ як диплом.

      Відповіcти
  4. А Ольгу привітаю з відсидженням цього тривалого строку 😉

    Відповіcти
  5. Комусь би Ваші проблеми…

    Відповіcти
    • Я пишу що думаю і що відчуваю.
      Про мої проблеми не судіть – вони Вам невідомі.
      В кожного своє життя, кожен про своє думає.

      Відповіcти
      • Ну взагалі то я мав наувазі проблему, шо була описана в цій публікації. Нащо вже так псувати собі настрій через якийсь диплом і якісь там привітання? Простіше просто не звертати увагу на такі дрібниці як диплом і привітання з його отриманням.

      • Знаєте, моя б воля – я б на це не звертала увагу.
        Але на жаль у мене на даний період життя виник конфлікт з тими дорогими мені людьми, яким, як виявилось потрібен диплом, аби цінувати мене як людину. І усвідомлювати це якось прикро.

  6. Тарас

    Згоден з вами.
    Вітати і справді нема з чим. Це просто ще один добровільно-примусово пройдений етап в нашому житті. У мене були схожі почуття до ваших, коли мені вручили диплом: “Ну отримав я диплом і що далі?”. Мені набагато більше подобалось вчитись, аніж стояти з натягнутою посмішкою у ті моменти, коли мене вітали з отриманням червоного кусочка пластмаси. На деяких “престижних” факультетах те ж саме купляється за гроші, то чому тут радіти. Згоден з вами, набагато більше мають значення особисті досягнення, нехай які вони незначні для інших. Дуже сильно помиляються ті, хто вважає, що диплом це запорука щасливого життя…
    Якщо до вступу в університет, я вважав, що це справді важливий етап в житті людини, то тепер переконався, що це просто марно згаяний час, а славу одного з найпрестижніших університетів Львова можна порівняти із старим музикантом, який припинив творити, і виживає лиш завдяки колишній славі та величі, яка повільно і невпинно згасає…

    Відповіcти
    • Ви й не уявляєте наскільки я Вам ВДЯЧНА за цей відгук! Як мед на душу, адже Ви написали абсолютно все те, що близьке і мені. Я теж отримувала і загалом отримую більше радості від процесу, аніж від результатного досягнення – будь то робота чи навчання.
      Щодо Вашого останнього абзацу – так і є, все так. Я зараз готуюсь до вступу на 5 курс. Чому? Бо родичі просять. Щоб потім не попрікали, що навіть не спробувала. Тож піду, напишу вступні – пройду, може піду. А якщо ні – розчарована не буду. Але платити за місце на 5-му курсі сенсу нема. Словом, так воно якось.

      Відповіcти
      • Тарас

        Завжди будь-ласка.
        Ваша публікація нагадала мені себе самого минулого року…

      • Приємно знати, що не одна так думаю…
        А можна Вас запитати з якої Ви спеціальності? Просто цікаво які ще сфери так розчаровують…

  7. Як казав мій вчитель з пошуку роботи, “головне не диплом, а знання”.

    Відповіcти
    • Звісно, що так.
      Я два роки працюю і то з багатьма людьми і багатьма фірмами. Мене досі про диплом ніхто не питав. Всім вміння потрібні.

      Відповіcти
  8. Доречі, у вас якось не правильно вручають дипломи. Пам”ятаю в нас була офіційна церемонія в актовому залі і декан всім вручав дипломи, потім пофотографувалися і поїхали на випускний святкувати і обмивати дипломи 🙂
    Пам”ятаю я на свій диплом нормально влив оковитої

    А у вас дійсно цікава ситуація, спочатку святкуєте, а потім тупо прийшли за дипломами.
    Ну хіба що як отримали дипломи – треба було знову кудись вибратися групю і відсвяткувати)

    Відповіcти
    • У нас дуже специфічний університет, тому так 🙂
      Але вибиратись ще кудись групою нема сенсу. Під час навчання не так дружили, аби зараз з себе друзів корчити, хоч багато хто з них пропонує всім зустрітись, радше як привіт щоб випити…

      Відповіcти
  9. якщо вам той диплом сильно не потрібен, то можна зробити щось тіпа цього

    🙂

    Відповіcти
  10. До речі, Ольго, радій, що в нашій країні немає тих традицій, де потрібно вдягати дивну форму і капелюх, наприклад: http://nau.edu.ua/assets/components/phpthumbof/cache/DSC08598_%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BC%D0%B5%D1%80.11294dea2af50c82ff0433558a2ad7005941.jpg
    🙂

    Відповіcти
    • Скоро наші студенти собі це запровадять за обов’язок!…

      Відповіcти
    • як це немає? і що дивного? фото з нау (авіаційний універ києва)

      Відповіcти
      • Мається на увазі те, що це не українська традиція вдягати цю форму, тому і говориться про “дивне”, це просто вибір студентів, в той час як в інших країнах вдягатись в цю мантію при закінченні навчання – обов’язок.

  11. Пінгбек: Прощай, шалене! | опосередкована щирість

  12. Пінгбек: А у нас тут річниця творчості… | опосередкована щирість

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: