Чому закохані люди страждають?

Posted on

Відповідь на це питання проста і складна водночас – бо вони сповнюються даремними ілюзіями та сподіваннями.
Коли людина відчуває, що хтось їй починає подобатись, то скеровує максимум своєї пильності на об’єкт уваги, приймаючи кожен жест по відношенню до себе як щось надзвичайне. «О, мені усміхнулись! Це ж не просто так!»; «Як він/вона зі мною говорить, тут є щось особливе, бо з іншими так не говорить!»; «Він/вона ставиться до мене з прихильністю, також звертає на мене увагу… в цьому щось є!»  – просто коли ви закохані, ви автоматично переключаєтесь на режим пошуку взаємності і такі дріб’язкові та часто несуттєві жести сприймаються з певним підтекстом, що власне і створює ілюзію, придаючи сподівань на відповідне почуття.

Якщо ж згодом ситуація прояснюється і стає зрозуміло, що об’єкт ваших симпатій не має стосовно вас тих самих емоцій, це перетворюється у страждання нерозділеної закоханості, і часто люди згадуючи усі ті жести картають себе зі словами: «але ж навіщо було так прихильно ставитись до мене, подавати ті надії, бути таким люб’язним?! Навіщо, якщо в цьому нічого не було? Щоб мені зараз було отак погано?!» відповідь на ці питання також проста: вам насправді ніхто не подавав надій, ви самі себе ними сповнювали.
Це мабуть звучить жорстоко, однак так і є. Факт того, що люди ставляться до вас доброзичливо і радо спілкуються з вами ще не свідчить про залицяння чи прояв симпатій, це може бути просто прояв дружелюбності та того, що ви справляєте враження хорошої людини, без підтексту закоханості.
Озираючись назад мені прикро за випадок, що мою поведінку коли я весело розмовляла і жартувала з однією людиною було хибно сприйнято, адже я просто така життєрадісна людина, що любить спілкуватись з хорошими людьми і сміятись з ними, без будь-яких проявів флірту.
Кілька років тому я випадково переглянула по телебаченню один російський фільм «Про ЛЮБoff», загалом я не любитель любовних фільмів через примітивність сюжетів, однак це кіно мені сподобалось. Його зміст також банальний: один олігарх пробивається у політику і йому треба красиво говорити, оскільки його риторика та вимова жахлива, йому наймають простеньку вчительку логопеда і відбувається так, що вона закохується в нього і стає його коханкою (він одружений) – загалом плоска сюжетна лінія, примітивізм. Однак конструкція фільму цікава тим, що події показуються з двох поглядів: спочатку її, а потім його. Саме у цьому співставленні одних і тих же подій помітно кардинальну відмінність між людиною закоханою та незакоханою. Ми спостерігаємо як кожен його жест вона сприймає як прояв особливого ставлення до себе, а потім, бачачи ці ж події з його погляду ми розуміємо, що ніякого хорошого ставлення і в спомині не було –  це просто випадкові збіги обставин. До речі, фільм реалістичний, бо без хеппі-енду (не подобаються мені хеппі-енди).
Отож: як уникнути страждань? Тут легко радити, але я знаю, що це важко. Насамперед, хоч і ви закохані, але не втрачайте здорового глузду – от де перша складність. Холодний розум та раціональність ще нікому біди не завдав.  Не варто кожен жест стосовно себе приймати за взаємність, залишайте завжди долю сумнівів у своїх роздумах, аби потім гіркота сподівань вас не потопила.
Якщо ви помічаєте, що об’єкт вашої уваги прихильний/прихильна до вас – краще за діалог ще нічого не було. Так, ви боїтесь стати посміховищем, але це не означає признаватись у любові, можна делікатно запитати чому ця особа до вас так відноситься і чи дійсно щось в цьому є. Не обов’язково задавати питання «в лоб», є й інші способи акуратно довідатись, головне обрати правильну тактику і відповідні слова.
І на останок: «Звідки вона може знати як це важко, у неї ж хороші стосунки?» – скажете ви, так, але хороші стосунки у мене були не завжди, я також маю за плечима сумний життєвий досвід та за життя я послужила «психологом» для десятків осіб, які відверто зі мною розмовляли про наболіле і питались розради. Саме виходячи зі сукупності всього почутого від всіх осіб я вирішила написати цю публікацію. Я не можу стверджувати, що усе тут написане правильне, можливо є ті, що зі мною не погодяться, та я висловила це в намаганні допомогти людям.
Щасти вам усім і бажаю лише хороших емоцій!

22.07.2014

На відверті теми,
Ольга Врублевська

Advertisements

6 responses »

  1. Гарно написано. Молодець

    Відповідь
  2. А якщо кохати і бути при здоровому глузді (важко, але можливо) – відкриваєш багато нового у собі і постійно рухаєшся вперед!

    Відповідь
    • От власне!
      Це – цілком можливо.
      Якщо людям любов аж настільки затуманює здоровий глузд, це вже не любов, а власне бажання так по-дурному поводитись.

      Відповідь
  3. Сповіщення: А у нас тут річниця творчості… | опосередкована щирість

  4. Сповіщення: Розвіювання рожевих ілюзій | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: