Monthly Archives: Серпень 2014

Прощай, шалене!

Posted on

• Найважливіше: у житті настали раптові зміни…
• Познайомилась: з Вірою (тобі привіт!), з Олексієм, а ще з багатьма творчими людьми музикантами та відвідувачами Дзензелівського фестивалю.
• Досягнення: закінчила 4-й курс, поміняла універ при вступі на 5-й курс і ще всякі зміни :).
• Падінь: не було, хіба що переживання в перемішку зі стресом та усвідомлення деяких втрат.
• Шаленства: наважитись і таки здійснити…
• Важливо: нарешті здійснила мою давню мрію і поїхала на Черкащину…
• Ностальгічно: інколи я згадую попередні моменти життя і думаю як же все змінилось…
• Трішки погано: не встигаю робити все те, що мені потрібно… Не змогла зустрітись впродовж літа з подругою Маринкою.
Найбільше проблем: з державними установами…
Чудово проведений час: у моїх мандрівках, під час кількох вельми цікавих вечорів у Львові в колі близьких, на концертах, при зустрічах з чудовими людьми.
• Відкрила для себеДубно, райську Дзензелівку, Шацькі озера, мальовничу Колочаву, Луцьк та Рівне. Read the rest of this entry

Аби не виникало запитань “про що”

Posted on

Мої любі читачі, знаєте, що найбільше надихає тут писати? Відгуки людей. Особливо коли довідуєшся, що написані тобою публікації стають для когось натхненням, розрадою і відповідями на власні питання. Що когось вони спонукають до роздумів і висновків.
А знаєте, як з’являється багато публікацій? Від обдумування. Від входження в чужу роль. Від відчування емоцій інших людей. Від намагання зрозуміти. Я завжди кажу, що жаліти когось – це найгірше, що можна зробити. Тому, що жаль – це щось миттєве, пожалів, сказав, що тобі шкода і забув. А от зрозуміти, намагатись вжитись у стан цієї людини – це справжня допомога, яку людині можна надати. Ми по життю не жалю потребуємо, а розуміння.
Людей з якими я спілкуюсь і від яких довідуюсь відверті історії дуже багато. Я зберігаю їхні таємниці і замовчую їхні імена. Бо ці люди мені довіряють.
Але часто, коли я вживаюсь у роль людини, починаю сприймати ситуацію як вона є і описую її на свій лад. Пишу про те, як би я поводилась у ситуаціях, пишу про підтримку і роздуми.
Дуже часто, головне, чим я керуюсь в моїх публікаціях – притримуватись абстрактності. Писати так, щоб кожна людина не читала конкретний випадок, а усвідомлювала це на свій лад, відчувала статтю по-своєму. Лиш тоді написане стане в пригоді особі. Read the rest of this entry

Є місце на світі

Posted on

Є місце на світі, за десятки кілометрів від мого дому, зовсім невелике, де цвітуть квіти, літають кольорові метелики і сидячи на лавочці в якому можна дивитись на небо різноманітних барв.
Є місце на світі дуже тихе, спокійне, де майже ніколи не порушується тиша, де чути лише щебетання пташок.
Є місце на світі, де навіть випадкові прохожі не звертають на тебе уваги.
Є місце на світі, яке наче відокремлене від буденного світу, де немов зупинився час, де з роками майже нічого не змінюється.
Є місце на світі, куди я приходжу сумна, з болем, ваганнями і душевними тягарями. Де я можу довго сидіти, думати, плакати, говорити, мовчати і в результаті відчуваю, що мені хоч трішки стало легше.
Є місце на світі, куди я приходжу коли відчуваю, що мені ні з ким поговорити, нікому вилити мою душу, що ніхто мене не зрозуміє, де я сиджу сам-на-сам з моїм відчаєм. Read the rest of this entry

Океан подяк та емоцій

Posted on

Я відійшла від дурману та похмілля і оговтавшись, на тверезу голову, можу писати мою публікацію. Оригінальності не буде – я також була на концерті Океану Ельзи 24-го серпня.
Не знаю які ефекти дають наркотики і як там люди від них кайфують – ніколи не і хотіла довідатись, та от концерти цього гурту мені саме асоціюються зі словом «кайф».
Вкотре повторюсь про енергетику, що наповнює, про відчуття відриву, шаленства і ейфорії. Вийшло дуже символічно – зустріти літо з ними і завершити його їхнім же концертом!
Але я хочу зазначити як я потрапила на цей концерт.
У мене не було компанії аби на нього іти… от не було до кого попроситись і все! Квитки швидко розпродались і я з сумом позирала як залишились дорогі квитки в непроглядні території стадіону… Read the rest of this entry

Така реальність…

Posted on

Маємо, що маємо. Найважчий рік за весь період незалежності…
Вірю у нашу перемогу, адже правда за нами!
Важко щось сказати, відео значно красномовніше.

24.08.2014

з молитвою і сподіваннями,
Ольга Врублевська

Життя вертається до початку

Posted on

Я помічаю, як серпень викликає сум в людей, що навколо мене. Усі засвідчують факт того, що літо завершується, хтось хоче аби воно ще тривало, що вони ще чогось не встигли. Кожного року те саме.
Я ж натомість у серпні переходжу в режим очікування осені.
Нещодавно думаючи про осінь я усвідомила, що це єдина пора року за якою я відчуваю ностальгію і яка для мене є початком чогось нового. Я згадую попередню осінь і саме помісячно від вересня аналізую всі події, що відбулись за минулий рік. Інколи дивуюсь як же швидко плине час! Read the rest of this entry

Не треба

Posted on

Слухай, друже,
Припиняй мені снитись.
А як снишся — то краще мовчи.
Не тому, що мені байдуже,
А тому, що і так відомо,
Що хотів би ти розповісти.

Моя совість — то хижий звір,
Прокидається раптом і мучить,
Тож очима добрими ти не дивитись,
Я і так добре знаю чим ти засмучений.

Read the rest of this entry

Цікавинка внаслідок недбальства та чаРівне місто

Posted on

Тунель коханняРано-вранці ми виїхали із Луцька в сторону Рівненщини. Через годину їзди зійшли з автобуса у Клевані (автобусом з Луцька вартість квитка 23 гривні з людини). На меті було відвідати таке унікальне явище як “Тунель кохання”. Щоправда не знаю що спільного має з коханням ця залізнична колія, що проходить у тунелі з дерев, та все ж хотілось поглянути. Видовище дійсно цікаве та неординарне.
За що було прикро – саме з цих країв блогер Олександра Zarazko, живе за кілька кілометрів від самого тунелю, але зустрітись з нею не вдалось, бо вона зараз на морях. Ну нічого, наступного разу.
Язик не лише до Києва доведе, а й проведе по країні, тому добрі люди підказали як дістатись до тунелю і як потім звідти поїхати. Подекуди також висять таблички-орієнтири: дерев’яне сердечко, пронизане стрілою, яка вказує напрямок. Read the rest of this entry

200 гривень як путівник у нові краї

Posted on

200 гривеньУсвідомлюючи, що літо добігає до завершення дуже різко запланувалась іще одна поїздка на минулі вихідні, адже зазвичай усі мої дні розписуються наперед за тижні, а то й за місяці.
А тут просто розмова “може то б куди поїхати?… дійсно варто” і одразу швидко перевірка розкладів поїздів, автобусів і бронювання готелю. На щастя, було б хоча відомо куди їхати. Ті місцини давно вабили – ну звісно Луцьк! 🙂
В п’ятницю серед ночі запакувала валізу, а без 15-ти третя у мене був потяг.
Пакування валізи почалась з констатації прикрого факту: під час попередньої поїздки у Карпати я загубила мою дорожню зубну щітку. То була чудова, зручна річ, компактних розмірів зі зручною упаковкою. Послужила мені у десятках поїздок за минулі 4 роки, настав час її міняти. Шукатиму таку саму. Read the rest of this entry

Сторінки життя, прощання і піти з дощем

Posted on

Я виходила з дверей, коли на вулиці саме починався дощ. Я заткнула вуха навушниками аби не чути гаміру львівських вулиць і пішла у дощ. На плеєрі лунала ця пісня, яка зуміла дуже буквально описати душевний стан, бо на душі було дивне відчуття… Я поставила пісню на повтор, щоб перейнятись лише нею і собою.
А пісня співала: “Надворі дощ іде, Прощаючись не плач Ніколи і ніде.” Та й чи хотіла я плакати? Ні, бо все було свідомо, от тільки на душі було таке дивне відчуття, а думки запитували мене саму що я пам’ятаю. Скільки ж раз я ходила по цій вулиці, скільки раз я по ній бігала! “А пам’ятаєш як тоді, коли той страшний снігопад, а ти з температурою ішла сюди крізь кучугури?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як ти тоді так сильно промокла під дощем, коли ішла сюди?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як тієї ночі в грудні ти йшла тут така красива і святково нарядна?” Звісно пам’ятаю…
Замолено гріхи, Замовлено таксі, Розходяться шляхи, Прощайся, як усі” – “А пам’ятаєш як однієї ночі ти їхала звідси на таксі?” Звісно пам’ятаю… А прощатись з приміщенням навіть важче, ніж з людьми. Я йшла під дощем, а в очах ще мелькали ті картинки, що я бачила за кілька хвилин до. Як я дивилась на те приміщення і думала скільки ж часу я провела в тих кімнатах! Read the rest of this entry

Ставлення до матерів-одиначок

Posted on

Задум написати статтю з цього приводу з’явився випадково. Говорили з товаришем і щось він згадав про одну свою знайому однолітку, яка у віці менше 25-ти вже є матір’ю-одиначкою. Приятель стверджував, що її хід думок кардинально відрізняється від думок дівчат, що її однолітки, а отже дитина дуже впливає на свідомість, адже вона будучи сама несе за неї відповідальність. Словом, з його слів випливало що дитина серйозно змінює свідомість жінки. Також він запитав чи знайома я з молодими матерями-одиначками у віці до 30-ти.
От така розмова і розбурхала у мене шквал думок.
Перш за все, я з ним не погодилась, що дитина змінює свідомість жінки аж настільки до її серйозного ставлення до життя. Щодо молодих матерів-одиначок, то їх знаю ой як немало і навела до прикладу два “найяскравіші” випадки.
Але все по-порядку.
Перш за все, мабуть моє ставлення до матерів-одиначок доволі жорстоке. Мені їх зовсім не шкода, бо я взагалі не здатна жаліти людей і ненавиджу якщо хтось жаліє мене. Жалість – це одне з найгірших відчуттів в світі на мою думку. Парадоксально, та я здатна співчувати людині, яка за якимись життєвими обставинами цього заслуговує, та тримається настільки гідно і сильно, що співчуття в інших не викликає. Read the rest of this entry

Поради юним перекладачам

Posted on

Перекладач – це така професія, якої навчитись важко. В економіці ви вивчите низку законів, документів, ввійдете у суть функціонування справ і все буде ок. Так і в багатьох інших професіях – можна навчитись, хтось вас може навчати і підказувати. А от перекладати ніхто не навчить, це просто потрібно вміти. Це вже суто питання складу мозку.
Для багатьох моїх колег усний послідовний переклад – страшніше смерті. Він ставить під питання ваші перекладацькі здібності, адже у письмовому ви завжди можете проконсультуватись зі словником, перечитати, поправити помилки, тут же часу на виправлення нема, все відбувається миттєво і слова мають перекладатись теж миттєво, без роздумів.
Найкраще цього досягнути вимкнувши мозок і віддавшись тексту сповна, хоч цього важко досягнути, цей навик приходить з часом.
Найкраще, що можна зробити аби добре перекладати – постійно тренуватись. Це як спорт і тут важливо підтримувати “форму”. Навіть у повсякденному житті ви маєте бути готові до перекладу, тому можна навіть перекладати свої думки. Read the rest of this entry

Чужі досягнення для прикрих усвідомлень

Posted on

Одного дня ти помічаєш, що тебе оточують люди, які пишаються своїми досягненнями. Їх з цим вітають, ними пишаються, вони й самі горді. Ти дивишся на цих людей, на те, що вони вважають досягненнями і подумки говориш собі, що ти це вже проходила. Такі ж самі досягнення були вже і у твоєму житті давно, а  після них ще трапились десяток інших. Різниця лише в тому, що ти це не вважала за великі досягнення і тебе отак з цим ніхто не вітав.
Та ти і розумієш, що і не хотіла аби тебе хтось вітав. Тобі то ніколи не було потрібним.
Та все ж, ти подумки відмічаєш собі, що слова привітання від однієї людини, все ж тобі хотілось би почути. Від однієї лише людини, якщо не слова, якщо не гордість за тебе, то бодай якесь сяйво радості в очах. Ти марно заглядаєш в ті очі і вже давно не помічаєш там нічого, крім байдужості до тебе. Read the rest of this entry

Вступ на магістратуру у львівські ВНЗ

Posted on

Усі описані події висловлюють виключно власну думку авторки. Публікація жодним чином не має на меті рекламувати чи дискредитувати якісь установи, а лише переповісти події, які авторка особисто пережила.

Цього року я стала бакалавром, завершила мій приватний ВНЗ, в якому не хотіла продовжувати навчання. Ну, щодо продовження навчання, то я взагалі мала специфічну думку, багато контрастів з думками родичів, які як виявилось краще знають що я маю робити у моєму житті. Але менше з тим. Я хочу описати мій досвід якщо раптом він комусь стане в пригоді.
Отож, я подавала документи у два відомі львівські виші – НУ “Львівська політехніка” (далі “Політех“) та ЛНУ ім. І.Франка (далі “Франка“)
Поетапно я переповім як все відбулось, але зазначу, що описані мною переваги/недоліки можуть бути тимчасовими – як мені повідомили друзі, в попередні роки було організовано по-іншому. Read the rest of this entry

Шкідливі звички як наслідок самотності

Posted on

Про самотність я вже неодноразово згадувала в себе на блозі. Про самотність не як душевний стан, (хоч і про це писала ), а про самотність як побутове життя без нікого. Писалось і про переваги, і про недоліки. Та от минув перший рік, з того часу як я живу сама і озираючись назад я задумуюсь якою ж зробилась за цей період. Тому можна підвести коротенькі підсумки.
З роками з усіма нами стається безперечна річ: ми обростаємо звичками. Здебільшого ці звички побутові і стосуються того, як тобі зручніше жити. Та якщо ділити побут з кимось іншим – усвідомлюєш, що мабуть ці звички шкідливі.
Одна із рис самотності, що влилась у моє життя за рік – абсолютність моїх звичок і роздратування якщо хтось щось робить “не так”. Ба більше – подекуди виходжу зі себе вже від людей у домі. Адже звикаєш жити сам, все як тобі заманеться, а тут бува потрібно з кимось щось ділити. Я дражнюсь коли моїм ножиком, що лише для хлібу, хтось сміє різати щось інше. Або коли в мій декоративний кухонний рушничок хтось лізе витирати свої лапища. Або коли хтось спускає з крану надто багато води. Словом, речей сотні і вони нервують.
Живучи сама я стала більш скупою. Адже балувати себе любиму смачненьким це ой як добре – все собі, якщо ж нагрянуть несподівані гості ділитись з ними ой як не охота. Бо все собі! 🙂 Read the rest of this entry

Про ідеальних чоловіків, жінок і не тільки

Posted on

Ідеальний чоловік? Повинен вміти заварювати смачну каву, добре знати математику або фізику (в якій я баран), не бути шаленим фанатом футболу, бути обізнаним у різних галузях – аби нам було про що поговорити. У нього має бути не лише хороше почуття гумору, а й компанійський характер, щоб був веселий. За характером щедрий, але не занадто. Оскільки я люблю роботу, то він має бути доволі роботящим, із здатністю хоча б себе добре забезпечити. Щоб вмів водити авто і давав собі раду з “чоловічою” роботою по дому. Він має бути дещо вищим за мене, мати хоч якесь розуміння що одягати в різних випадках. І вже точно не знаю чому таке уявлення, та він мабуть лівша.

Вищеописаний образ – якесь підліткове уявлення того, що я собі думала. З часом воно переформатувалось у думку, що ідеальний чоловік – це банально той, котрий зможе витерпіти мій вредний характер. Read the rest of this entry

Миті для вимірювання життя

Posted on

КолочаваЯ давненько не писала, бо відбувається чимало подій – часу в притик.
Проте нещодавно я побувала у чудовій місцині, про яку і хочу переповісти.
Мої друзі-родичі з Черкащини зібрались великою компанією (20 чоловік) в похід в Карпати і вирішили запросити зі собою ще двох львівських, а ми, звісно що, пристали на цю заманливу пропозицію. Вони з походом пішли, щоправда, аж на тиждень, а мене на стільки робота не відпускає, та на два дні я вирвалась (один із днів причому робочий).
Компанія була різноманітна: мало того, що це така собі збірка областей України: Черкащина, Київщина, Рівненищина, Львівщина, Івано-Франківщина, там були не лише молоді хлопці і дівчата, а й сім’я і одна хороша людина – Микола Михайлович, старший чоловік, людина надзвичайної енергетики і просто-таки духовний лідер. Ним я воістину захоплююсь!
У неділю ця компанія прибула у Львів, а вже звідси ми подались електричкою у Воловець. Зазвичай я терпіти не можу електричок, однак це була моя найкраща поїздка в цьому транспорті – 4 години пролетіли із жартами та сміхом.
Але і прибуттям у Воловець ми не обмежились, бо звідти подались іще вище – у село Колочава. В такий спосіб до переліку відвіданих мною областей додається Закарпатська. Read the rest of this entry

Я стала дороЗлою…

Posted on

Здається дорослим стаєш тоді, коли перестаєш відчувати емоціями і починаєш відчувати обов’язками.
Коли розумієш, що ти не зробиш того необдуманого поступку, який би так хотілось вчинити, бо з усіх сторін скований по відношенню до когось іншого – чи то морально чи навіть юридично.
Коли переступаєш через власні бажання шалених вчинків і коришся волі священного «мушу».
Коли совість говорить гучніше за серце.
Коли усвідомлюєш відповідальність за когось, кому маєш віддавати перевагу серед інших («ми відповідальні за тих, кого приручили»).
Коли усвідомлюєш, що твоя воля – взяла/здала б залізничні квитки і поїхала б у мандри туди, куди серце каже їхати.
Коли робиш так, як того хочуть інші, а не ти сам. Ба більше – робиш те, що потрібно комусь і до чого особисто тобі байдуже. Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою